68. Раціоналізація державного управління.

На сучасному етапі розвитку нашої держави стратегічним завданням у сфері вдосконалення системи влади є створення таких механізмів, які б забезпечували ефективність управлінських рішень, чітке розмежування, збалансованість повноважень і результативність діяльності різних рівнів державної влади і місцевого самоврядування, зокрема вивільнення державних органів від завдань, які можуть вирішуватися органами місцевого самоврядування, делегування управлінських функцій згори донизу. Саме з цією метою в Україні передбачається проведення адміністративно-територіальної реформи, яка має створити умови для ефективної реалізації функцій органів влади на всіх рівнях управління. Особливої уваги щодо розробки раціональної системи управління потребують об’єкти, на території яких спостерігається накладання загальнодержавних, регіональних, місцевих та відомчих інтересів (міські агломерації, урбанізовані ареали тощо). Зокрема, на даний час дуже важливою є проблема створення дієвого механізму управління приміською зоною великих міст, на території яких функціонує певна кількість адміністративно-територіальних одиниць різних рівнів, але які, водночас, не складають єдиної територіальної громади.

Сучасні умови реформування системи державного управління та місцевого самоврядування значно підвищують актуальність проблем ефективності управління приміської зоною. Важливо, щоб законопроекти, які стосуються адміністративно-територіальної реформи (а також змін в сфері податків, комунальної реформи, землевпорядження) у більшій мірі враховували реальні завдання місцевого, регіонального і загальнодержавного рівнів, адекватно відбивали і регулювали реальні процеси, які відбуваються в сфері діяльності великих міст та їх приміських зон, розширювали можливості самостійного вирішення питань місцевого значення.

70. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та кризових явищ.

Система державного управління повинна враховувати соціально-економічне становище, в якому знаходиться суспільство. Розрізняють наступні види суспільного стану та розвитку: стабільний, кризовий та трансформаційний. На сьогодні суспільний розвиток України перебуває одночасно в стані трансформації (завершення суспільних реформ) та в стані фінансово-економічної кризи, що відповідно й накладає відбиток на ефективність державного управління.

Криза — це переломний етап у функціонуванні будь-якої системи, на якому вона піддається впливу ззовні або зсередини, що вимагає від неї якісно нового реагування.

Необхідність запровадження державного антикризового управління суспільством може обумовлена наступними чинниками:

• загостренням політичної кризи як у відносинам з іншими країнами так і внутрішньою політичною нестабільністю;

• соціальним зубожінням населення, що може призвести до опортуністичної поведінки населення, паралічу господарського життя, різкого падіння платоспроможного попиту населення, й відповідно до скорочення споживання, до зниження потреб виробництва;

• настанням економічної кризи, наслідком якої є інфляція, безробіття, диспропорції, банкрутство підприємств тощо;

• техногенними кризами, стихійними лихами та іншими форс мажорними обставинами макроекономічного масштабу.

Кожний із зазначених чинників може спричинити необхідність розробки екстрених заходів держави, що й означає запровадження антикризового державного управління.

До особливостей, що відображають характер трансформаційних перетворень, стан української економіки та її місце у світовому господарстві, соціальне становище населення необхідно віднести наступне.

1. В Україні ще не звершенні трансформаційні перетворення, а тому і не відпрацьовані економічні методи регулювання економіки подібно тому, як це ми спостерігаємо у розвинутих країнах з ринковою економікою.

2. Технологічний базис України значно відстає від розвинутих країн (панування 3-го і 4-го технологічних укладів).

3. Структура української економіки глибоко деформована. Дві основні причини цього явища: 1) економіка України після розпаду СРСР залишила сліди тодішньої, пристосованої до умов єдиного народногосподарського комплексу, спеціалізації; 2) українська влада протягом всіх років незалежності так і не забезпечила комплексний розвиток національної економіки, не захистила вітчизняного виробника, допустила різке скорочення і занепад ряду галузей, що забезпечують споживчі потреби населення (легка промисловість, виробництво цукру, тваринництво тощо).

4. Малопотужність капітало-інвестиційної бази, що постійно гальмує інвестиційний процес та технологічне переозброєння економіки України.

5. Обмежений в країні сукупний попит як результат багаторічного заниження заробітної плати, гальмування малого бізнесу, низької прибутковості багатьох підприємств і цілих галузей.

6. Великий та багаторічний дефіцит державного бюджету України.

7. Низька конкурентоспроможність українських товарів.

8. Нераціональні зовнішньо-економічні зв’язки України, що проявляються в її імпортозалежності, незбалансованому платіжному балансі, незбалансованих валютно-фінансових операціях та великому державному боргу.

9. Наявність масштабного тіньового сектору економіки.