5. Особливості державного управління та його відмінність від приватного.

1. Персоналізм – відданість державній службі, родині, політичному лідеру.

2. Корупція –обєктивна риса, властива державному урядуванню

3. Мінливість кадрових змін що формує не впевненість в майбутньому

4. Нестача загальної координації та зв’язку між міністерствами, зниження ефекту.

5. Ставлення бюрократії до зайнятості – вакансії створюються під осіб, а не за об’єктивними потребами та реалізаціями цілей.

6. Гуманістична особливість – показники успіху є вторинними щодо збереження гарних соціальних взаємин

7. Не розмежована відповідальність кожного рівня управління.

8. Нестача громадянської чи службової культури в тих, хто відповідає за державну службу.

Відмінність державного управління від приватного.

1. По мотивам поведінки державних управлінців.

2. Наявність інституційних домовленостей між рівнями управління.

3. По реалізації цілей управління: державне – надання суспільних послуг, приватне – максимізація прибутку.

4. Державне управління охоплює всі три гілки влади.

5. Державне управління є визначальним по відношенню до приватного

6. Залежність державного управління від політичних циклів

7. Державне адміністрування і екологічне середовище.

6. Фундаментальні складові державного управління як процесу.

Можна визначити механізм державного управління як сукупність відповідних державних органів, організованих у систему для виконання цілей (завдань) державного управління відповідно до їх правового статусу, та масив правових норм, що регламентують організаційні засади та процес реалізації вказаними органами свого функціонального призначення. Звідси складовими елементами зазначеного механізму виступають: 1) система органів виконавчої влади; 2) сукупність правових норм, що регламентують як організаційну структуру системи органів виконавчої влади, так і процеси її функціонування та розвитку.

Головною рисою суб’єкта державного управління є наявність у нього певної компетенції і владних повноважень, які дають змогу втілювати свою волю у формі управлінських рішень, керівних команд, обов’язкових до виконання. Владний вплив, що виходить від суб’єкта до об’єкта управління дозволяє підпорядковувати волю і діяльність останнього волі першого, що є необхідною умовою досягнення цілей і вирішення завдань, визначених суб’єктом управління. Відповідно об’єкт державного управління зобов’язаний підкорятися владній волі суб’єкта і в обов’язковому порядку виконувати його рішення.

Отже, суб’єкт управління – система, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень обов’язкових для виконання, тобто, це система, що управляє.

У державному управлінні до суб’єктів управління належать: органи виконавчої влади (уряд, міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації); керівники і керівний склад цих органів (політичні діячі; посадові особи, службові особи, які наділені державно-владними повноваженнями).

Відповідно можна зробити висновок, що об’єктами державного управління є система, на яку спрямовується владний вплив суб’єктів управління. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той чи інший конкретний суб’єкт, є підпорядковані йому сектори (галузі) державного управління.

Отже, об’єкт управління – це система, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.

Слід зазначити, що між суб’єктом і об’єктом державного управління не існує абсолютних меж: система, яка управляє, будучи суб’єктом відносно того чи іншого об’єкта, сама, в свою чергу, може бути об’єктом управління з боку іншого суб’єкта. Так, наприклад, обласна державна адміністрація, що здійснює виконавчу владу у межах області, є суб’єктом управління щодо районних державних адміністрацій даної області, одночасно будучи об’єктом управління відносно уряду, останній в свою чергу, є об’єктом управління з боку глави держави і парламенту.

Суб’єкти управління мають суттєві ознаки, які характеризують їх сутність як найважливіших елементів державного управління. Слушно зауважує у цьому зв’язку Ю. Тихомиров, що суб’єкт управління забезпечує реалізацію інтересів певної соціальної спільноти – народу, певної верстви суспільства, нації, професії тощо. Існує певна ієрархія інтересів, яка відображає структурованість суспільства, що закріплено Конституцією та іншими правовими актами. Механізм погодження та гармонізації інтересів розрахований на подолання суперечностей з метою досягнення загальних соціальних цілей. Такий механізм, звичайно, спирається на діючі структури державного управління.