- •Державне управління як суспільне явище.
- •Методи дослідження та види державного управління.
- •Цілі державного управління та забезпечення їх реалізації.
- •Принципи державного управління та його функції.
- •Особливості державного управління та його відмінність від приватного.
- •Фундаментальні складові державного управління як процесу.
- •Держава як суб’єкт управління суспільними процесами.
- •Теорії виникнення держави та їх суспільна значимість. Основні риси держави.
- •Типологія держави, її устрою та вплив на управління.
- •2.По формі правління:
- •3.По формі державного облаштування (устрою) :
- •4.По діючому політичному режиму:
- •Суспільні функції держави та їх еволюція.
- •Економічна культура та її складові.
- •Основні теорії та школи управління.
- •Інституційні чинники та моделі державного управління.
- •Американська модель державного управління.
- •Японська модель державного управління.
- •Європейська бюрократична модель державного управління.
- •Конституційно-правові засади розмежування гілок влади в Україні та їх реалізація.
- •Законодавча влада та державне управління.
- •Інститут Президента та його вплив на процес державного управління.
- •Організаційна структура, функції та єдність виконавчої влади.
- •Судова влада та забезпечення законності в державному управлінні.
- •Регіональні особливості та регіональне управління: суть, цілі та специфіка.
- •Інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні та соціально-психологічні важелі регіональної політики держави.
- •Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління.
- •Особливості здійснення самоврядування в містах Києві та Севастополі.
- •Громадянин в державному управлінні. Взаємовідносини громадян і органів державного управління.
- •Планування – вихідна ланка управлінської діяльності.
- •Прогнозування: суть, функції, принципи та класифікація.
- •Вплив методів прогнозування на вибір пріоритетів державного управління.
- •Характеристика параметрів прогнозу соціально-економічного розвитку України на коротко- та середньостроковий період.
- •Програмування як елемент державного управління: суть, принципи, методи та технологічні етапи.
- •Характеристика державних цільових програм економічного, соціального та інноваційного розвитку.
- •Субординація і організаційній структурі державного управління: підпорядкованість, підконтрольність та підзвітність.
- •Реординаційні зв’язки та координація в державному управлінні.
- •Управлінська діяльність: загальні риси, методи та технології.
- •Процес прийняття рішень в державному управлінні та мотивація.
- •Контрольна влада у системі управління, іі органи та форми діяльності.
- •Роль самоврядування, громадських організацій та органів масової інформації в забезпеченні контролю.
- •Управління природними ресурсами та державними підприємствами.
- •Державне управління корпоративними правами.
- •Управління доходами та видатками держави.
- •Управління борговими зобов’язаннями та забезпечення стабільності в суспільстві.
- •Державне регулювання економіки, цілі, функції, методи та межі.
- •Регуляторна політика у сфері малого та середнього підприємництва.
- •Державне регулювання ринку фінансових послуг та зовнішньої економічної діяльності.
- •Інноваційно-інвестиційна політика держави, методи та інструменти.
- •Державне регулювання аграрного сектору економіки та торгівлі.
- •Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.
- •Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно-активного населення.
- •Діяльність держави щодо вразливих верств населення.
- •Національна безпека та її вплив на інститути держави.
- •Державне управління і сфера особистого життя людини.
- •Управління енергетичними ресурсами та ризики підприємництва.
- •Державне страхування у системі державного управління.
- •Гуманітарна сфера та державна політика. Види політики та їх цілі.
- •Специфіка управління сферами культури, ідеології, та формування суспільної свідомості.
- •Державне управління розвитком науки, освіти, туризму та спорту.
- •Вплив держави на розвиток охорони здоров’я, молодіжної політики та інформаційного простору.
- •Складові менеджменту державної влади.
- •Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади.
- •Організаційна структура органу державної влади.
- •Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
- •Ресурсне, правове та інформаційне забезпечення діяльності органу державної влади.
- •Державна служба: організація, види, функції та мотивація.
- •65. Державна кадрова політика.
- •66. Поняття ефективності в державному управлінні: види та критерії виміру.
- •67. Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади
- •68. Раціоналізація державного управління.
- •70. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та кризових явищ.
- •71.Визначення пріоритетів стабілізації розвитку економіки та державне управлінське забезпечення.
- •72. Запровадження режиму економії в діяльності державної влади.
- •73. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління.
- •Державне управління як суспільне явище.
Державне регулювання ринку фінансових послуг та зовнішньої економічної діяльності.
Фінансовий інститут - організація, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, що забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.
Необхідність державного регулювання фін ринку:
-фінансовий сектор – чинник економічного розвитку;
-фінансові посередники створюють гроші (квазігроші).
Макроекономічна ціль регулювання фін ринку:стабільність фін сектора і захист прав споживачів
Органи державного регулювання:
Загальні ДПА, Антимонопольний комітет, Аудиторська палата, Міністерство фінансів, Міністерство економіки.
Специфічні НБУ, Держфінпослуг, ДКЦПФР, Держфінмоніторинг
Сфери фін послуг: банківські установи; небанківські кредитні установи; страхуві послуги;
ІСІ; пенсійні фонди).
Заходи держ у сфері фін послуг: недопущення неплатоспроможності суб’єктів фін послуг (встановлення вимог щодо структури активів), контороль за виконанням своїх зобов’язань перед клієнтами та вимоги щодо складання звітності.
Проблеми розвитку ФІ
-низька інвестиційна активність ФІ;
-нерозвинутість НФУ, фондового ринку;
-недосконалість фінансової інфраструктури;
-валютно-курсова нестабільність;
-доларизація економіки;
- інформаційна асиметрія;
-фінансові спекуляції, шахрайство;
-недовіра до ФІ;
Сьогодні спостерігається універсалізація фінансових послуг та ускладнення структури самого фінансового сектору, відповідно зростає потреба у створенні мегарегуляторів.
Регулювання банківської діяльності та нагляд за нею покладено на НБУ з метою забезпечення стабільності функціонування банків та довіри населення до банківської системи в цілому.
Держава своїми діями може попередити та вчасно зреагувати на проблеми у фінансовому секторі, застосовуючи конкретні інструменти антикризової політики, які можна поділити на загальні (закони, ліцензії, штрафи, санкції, пільги, податки тощо) та специфічні для фінансового ринку (процентна ставка, облікова ставка, резервні вимоги, вимоги до розміру капіталу тощо).
Через недосконалість податкового законодавства у сфері фінансових послуг виникає проблема прозорості, чіткості, взаємоузгодженості та справедливості податкового навантаження на різні види фінансових активів. Недоліком податкової системи є диференціація ставок податку в залежності від виду фінансового інституту, що, з точки зору функціонування економіки, є не досить виправданим.
З метою стимулювання ринку цінних паперів у країнах з перехідною економікою можна запровадити практику зменшення оподатковуваного доходу громадянина на суму, яка інвестується в цінні папери.
Органами державного регулювання ЗЕД є:
- Верховна Рада; КабінетМіністрів; Національний банк; Міністерство закордонних справ; Державна митна служба та інші.
Інноваційно-інвестиційна політика держави, методи та інструменти.
Державна інноваційно-інвестиційна політика - це діяльність держави, спрямована на створення сприятливих нормативно-правових та економічних умов для інвестицій взагалі й інвестицій в інновації, стимулювання процесу формування інвестиційних умов для інноваційного розвитку, а також формування ринку інновацій та інвестицій.
Підтримувати необхідні темпи розвитку технологій більшість українських підприємств не в змозі з наступних причин:
1. Розрив між технологічним станом розвинених країн світу та України
2. Збитковість підприємств. За результатами 2004 року 39,3% підприємств промисловості стали збитковими.Самостійно забезпечити достатній рівень фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) окремо взяте підприємство не в змозі.
3. Підприємство є складовою частиною системи коопераційних зв'язків, а отже, не одне, а вже ряд підприємств технологічного ланцюга потребують забезпечення та узгодження інноваційного розвитку.
4. Конкурувати з іноземними підприємствами за умов отримання ними різноманітної допомоги з боку держави фактично неможливо - необхідна чітка стратегія ліквідації відставання в інноваційній сфері. Наразі для мінімізації присутності іноземних конкурентів на внутрішньому ринку потрібна політика протекціонізму.
Роль держави в розвинутих країнах світу полягає у використанні цілого ряду форм стимулювання розвитку виробництва, експорту, інноваційної діяльності.
Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки:
- енергоефективні та ресурсозберігаючі технології в промисловості і агропромисловому комплексі;
- охорону довкілля та раціональне природокористування;
- новітні біотехнології;
- нові комп'ютерні засоби і технології інформатизації суспільства;
- нові речовини і матеріали
Інструментарій державного управління: у держави є як важелі прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, в розвиток державного сектора економіки, так і засоби непрямого регулювання інвестиційного середовища за допомогою бюджетної та грошово-кредитної політики .
Основними інструментами реалізації державної інноваційно-інвестиційної політики держави у сучасних умовах є діяльність державних інституцій: агентств, центрів, установ, які здійснюють відбір і фінансування інноваційно-інвестиційних проектів, і програмно-цільовий метод, який визначає першочергові цілі держави в інвестуванні і забезпеченні цих програм фінансовими ресурсами.