37. Контрольна влада у системі управління, іі органи та форми діяльності.

Ідея контрольної (або наглядової, контрольно-наглядової) влади як самостійного вид;/ державної влади далеко не нова. Так, у Китаї ще за часів Конфуція розрізняли поряд із законодавчою, виконавчою і судовою — контрольну владу. Цей вид державної влади виділився як самостійний у проекті програми декабриста П. Пестеля «Руська правда». У цьому документі, зокрема, зазначалося, що в республіці діє принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і спостережну.

Наявність контрольної (контрольно-наглядової) влади як самостійного виду державної влади опосередковано визнаєтеся і в чинній Конституції України. Про це свідчить розділ шостий Конституції України, присвячений прокуратурі, який знаходиться після розділу щодо органів виконавчої влади, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, перед розділом про правосуддя.

Ефективність функціонування політико-правової системи держави в цілому чи її ключових складових - Парламенту, Уряду і Глави Держави, визначається ступенем впливу кожної із згаданих інституцій як на інші елементи системи, так і на суспільство в цілому. Спробуймо окреслити загальну схему політичних і правових впливів в межах українського трикутника влади. Обидва типи цих впливів тісно пов'язані , але правові впливи, на відміну від політичних, мають законодавчо-формалізований характер.

Законодавчий вплив Верховної влади на Президента означає можливість ухвалення законів (в т.ч. Конституції), що окреслюють правове поле діяльності глави держави в Україні. У свою чергу, під інформаційним впливом Президента на парламент тут розуміємо як підконтрольну главі держави ін4юрмащйно-пропагандистську машину у вигляді державних засобів масової інформації, в першу чергу -радіо, і ТЕ, так і наявність у глави держави інформації спеціальних служб, також підпорядкованих Президенту.

Кадровий вплив Президента на уряд означає можливість призначення главою держави на урядові посади та звільнення з них. У свою чергу, управлінський вплив Кабінету Міністрів на Президента окреслює ту обставину, що реальне управління соціально-економічними та іншими для життєдіяльності держави (яку уособлює і за яку ніби відповідає у першу чергу всенародне обраний Г|5езиденг) процесами здійснює саме уряд.

Бюджетний вплив Верховної Ради на Кабінет Міністрів ґрунтується на виключному праві парламенту ухвалювати бюджет а також - і остаточній можливості Верховної Ради корегувати ті чи інші його доходні і витратні статті. У свою чергу, ресурсний вплив на парламент означає не що інше, як можливість Кабінету Міністрів через свої структури в центрі і на місцях реально управляти господарством» щоденно розподіляти чималі фінансові і матеріальні ресурси. А кожен депутат, кожна фракція зацікавлені, щоб питання їх особисті, їх округу, їх групи підтримки вирішувалися у першу чергу і належним чином.

38. Роль самоврядування, громадських організацій та органів масової інформації в забезпеченні контролю.

Вперше “в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування” у Конституції України 1996 р. (ст. 7), де закріплено поняття місцевого самоврядування як право “територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України” (ст. 140). Прийняття Конституції відкрило простір для становлення реального місцевого самоврядування в Україні.

Правові засади місцевого самоврядування також закріплені в нині чинному Законі України від 21 травня 1997 р. “Про місце самоврядування в Україні”.

Ознаки місцевого самоврядування:

1) МС – це специфічна форма публічної влади, яка не є складовою частиною механізму державної влади;

2) особливий об’єкт управління – питання місцевого значення – предмети відання, перелік яких закріплюється законодавством;

3) специфічний суб’єкт місцевого самоврядування – територіальна громада, яка на місцевому рівні перетворюється з учасника управління в його первинний суб’єкт;

4) самостійність МС, яка знаходить свій вияв у організаційній і матеріально-фінансовій відокремленості, самостійному вирішенні місцевих справ у рамках компетенції, закріпленої законодавством, самостійній відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Науковий потенціал самоврядницької ідеї розкривається в сукупності теоретичних конструкцій, базових юридичних понять та категорій, які сприяють оформленню відповідних теорій місцевого самоврядування:

• теорія вільної громади (теорія природних прав громади), основні положення якої були сформульовані Туре на Національних зборах Франції 1790 р. та знайшли своє відображення в положеннях Конституції Бельгії 1831 р.: місцеве самоврядування розглядалося як автономна у віднешенні до державної влади публічна влада територіальної громади;

• громадівська теорія: на перший план висувається не природний характер прав територіальної громади, а недержавна, переважно господарська природа діяльності органів місцевого самоврядування;

• державницька теорія (сер. ХІХ ст.): розглядає місцеве самоврядування не як автономну форму публічної влади, природне право територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення, а як одну з форм організації місцевого управління, тобто як один із способів децентралізації державної влади на місцевому рівні. У рамках державницької теорії сформувалося два напрямки: політичний (Р. Гнейст) та юридичний (Л. Штейн).

Основні положення цих теорій ХІХ ст. зберігають своє значення і дотепер, їх покладено в основу сучасних поглядів на місцеве самоврядування.

За національними, історичними особливостями та традиціями у різних державах виділяють три моделі місцевого самоврядування:

І. Англосаксонська (англійська) модель (у Великій Британії, США, Канаді, Австралії): представницькі органи місцевого самоврядування формально виступають як діючі автономно в межах наданих їм повноважень і пряме підпорядкування нижчих органів вищим відсутнє; на місцях характерна відсутність уповноважених центрального уряду; безпосередньо населенням можуть обиратись деякі посадові особи; значними повноваженнями наділяються комісії (комітети) місцевих представницьких органів, які відіграють вагому роль в підготовці й прийнятті рішень; контроль за діяльністю місцевих органів здійснюється опосередковано, через центральні органи, а також суд. Повноваження місцевих органів детально регламентуються в законодавстві за принципом: “дозволено лише те, що прямо продиктовано законом”.

II. Континентальна муніципальна система характерна для Італії та Франції. Модель (французький дослідник І.Мені) - ієрархічна піраміда, по якій відбувається передача різних директив і інформації, і в рамках якої на центральні власті активно працює ціла армія агентів на місцях. Модель характеризується певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. В Італії, наприклад, подібна ієрархічна підпорядкованість виражається в передбаченій Конституцією практиці областей здійснювати контроль за законністю актів провінцій, комун та інших місцевих утворень. Особливістю даної системи є те, що вона заснована на поєднанні місцевого самоврядування і місцевого управління, і бере за основу різне тлумачення «природних» і «штучних» адміністративно-територіальних одиниць.

ІІІ. Змішана муніципальна система характерна для Німеччини. Місцеве керування в Німеччині прийнято називати комунальним. У основному законі ФРН немає спеціального поділу, присвяченого адміністративно-територіальному поділу суб'єктів федерації. У ньому говориться лише про існування округів і общин, у яких обираються представницькі органи. Діє принцип «негативного регулювання»: місцевим органам «дозволене усе, що прямо не заборонено» (у відмінність, наприклад, від Великобританії, де принцип «дозволено тільки те, що продиктовано законом»). Правове положення общин, округів, міст докладно визначається в статутах общин і статутах округів, що затверджуються землями.