15. Японська модель державного управління.

Японія — конституційна монархія. В 1890 р. був сформований парламент, що зробило Японію першою парламентською країною Азії. Основними ланками місцевої законодавчої влади є префектури, міські, селищні і сільські збори. Їхній кількісний склад залежить від чисельності населення відповідних адміністративних одиниць. Збори очолюються головами.Керівництво виконавчою владою в органах місцевого самоврядування здійснюють: у префектурах - губернатори, у містах - мери, у селищах і селах – старости. На державній службі Японії, так само як і в переважній більшості установ і підприємств країни, діє специфічна система. Цї система припускає тривалу (аж до відходу на пенсію) службу працюючого по найманню в одній організації. Його посада і розмір платні ставляться в пряму залежність від тривалості безупинного стажу. Наприклад,за інших рівних умов чиновнику необхідно пропрацювати в одному державному відомстві 15-20 років, щоб досягти посади начальника відділу, і близько 30 років, щоб одержати посаду начальника департаменту.

Розглянемо більш детально основні моменти.

• Система “пожиттєвого найму” розширена тільки у великих корпораціях і невеликій частині середніх компаній (15-20 % усіх зайнятих в промисловому виробництві).

• Система “пожиттєвого найму” ніде не закріплена юридично, базується на усних зобов”язаннях менеджменту великої компанії перед найманими працівниками і має велику підтримку внутрішніх профспілок.

• В Японії існують два ринки праці: “зовнішній” ринок праці, який мало чим відрізняється від ринку праці в других країнах, і “внутрішній” ринок праці, який існує всередині компанії чи промислової групи “кейрецу” і завдяки якому компанія має можливість переміщати робочу силу з малоефективного підприємства на друге всередині “кейрецу”, не витрачаючи при цьому кваліфіковані кадри і закріплюючи лояльність працюючих.

• Прийняття на роботу базується не на наймі певних професійних навичок і кваліфікації, а на “наймі людини”, навчання і перекваліфікація якої проходять на протязі всієї її професійної кар”єри.

• Особливе значення придається вихованню лояльності і трудовій моралі працівників і встановленню гармонії між працею і менеджментом.

• Заробітна плата кваліфікованих працівників і управлінського персоналу не має великих розбіжностей, тим самим заохочується зближення робітників і інженерно-технічного персоналу.

Термін “японський стиль менеджменту” (ніхонсікікейхо), як винятковий японський метод управління, має глибокі корені, але особливу увагу світового співтовариства він привернув у 80-ті роки разом з появою нової націоналістиіної ідеології Ніхондзінрон (школа вивчення унікальності Японії), яка офіційно затвердилася зі створенням у 1987 році Міжнародного центру вивчення японської культури в місті Кіото. Даний центр заснований на ідеях пояснення економічного успіху Японії унікальністю японської коммунарної ідеології. Ідеї японської культури отримали поширення з кінця 60-х років, коли Японія досягла небачених раніше темпів економічного росту.

Японці називають організацію «уті», що означає «будинок, родина», і переконані, що можна змінити світогляд, розлучатися, змінювати прізвище й ім'я —неможливо лише змінити фірмі. Кожен японський службовець дуже тісно ототожнює себе з фірмою, у якій працює, і переконаний у власній значимості і незамінності для своєї компанії. Не випадково для японців слюво «професія» ототожнюється з роботою, а практично означає організацію (фірму), де вони працюють: японський працівник у відповідь на питання про його заняття називає компанію, де він працює.Ще одна відмітна риса бюрократичного світу Японії - міжвідомчі тертя і розбрати.