- •1.Поняття світогляду. Його структура та головні функції.
- •2. Історичні типи світогляду, їх головні риси
- •3. Філософія як історичний тип світогляду і своєрідна форма суспільної свідомості
- •4. Проблема людини і світу в її філософському тлумаченні.
- •5. Загальна хар-ка філософії стародавнього сходу.
- •6. Головні етапи розвитку та ключові ідеї античної філософії
- •7. Загальна характеристика середньовічної філософії.
- •8. Основні риси філософії відродження
- •9. Головна проблематика філософії нового часу
- •10. Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •11. Основні положення філософії марксизму
- •12. Основні положення та напрямки некласичної філософії
- •13. Головні напрямки сучасної західної філософії
- •14. Філософські погляди сковороди та юркевича.
- •15. Життєві витоки та філософський зміст проблеми буття.
- •16. Проблема субстанції
- •17. Філософське поняття матерії. Сучасні уявлення про структуру матеріального світу
- •18. Рух як спосіб існування матерії.
- •19. Простір і час як форми існування матерії
- •20. Проблема методу. Діалектика та її альтернативи
- •21. Закони діалектики
- •22. Категорії діалектики.
- •23. Свідомість. Її сутність, структура, головні чинники виникнення та розвитку
- •24. Суспільна свідомість. Її рівні та форми.
- •25. Проблема пізнання. Витоки, рівні, форми.
- •26. Проблема істини та її критеріїв
- •27. Форми та методи наукового пізнання
- •1.Емпіричні методи.
- •28. Людина як предмет філософського аналізу
- •29. Практика як специфічно людський спосіб буття.
- •30. Природа людини. Її біологічні, соціальні та духовні виміри.
- •31. Свобода як сутнісна характеристика людського буття.
- •32. Загальна характеристика проблеми сенсу людського буття
- •33. Суспільство як обєкт філософского аналізу. Специфіка соц пізнання.
- •34. Проблема детермінації суспільного процесу. Його головні чинники та субєкти.
- •35. Суспільство та природа. Динаміка взаємодії.
- •36. Соціально-етнічні спільності людей: етнос, народ, нація.
- •38. Цінності. Їх природа, типологія та роль в житті людини і сусп-ва.
- •39. Культура. Її сутність, типологія, діалектика розвитку.
- •40. Глобальні проблеми сучасності та перспективи їх розвитку.
35. Суспільство та природа. Динаміка взаємодії.
У міфологічному мисленні ще немає протиставлення людини і природи. Власне теоретичне ставлення до природи складається з відокремлення філософії від міфології. У ціннісному плані це ставлення виявляється двоїстим:
та частина природи, що залучена до людської діяльності, тлумачиться з утилітарно-прагматичної точки зору як джерело ресурсів для людини і місце її проживання;
природа ж у цілому сприймається як ідеал досконалості, гармонії. Цей тип ціннісного ставлення визначає і напрям теоретичних роздумів про природу.
В античній філософії природа трактується як осередок логосу, еталон організації, мірило мудрості. Суттєво змінюється ставлення до природи із ствердженням християнства, яке розглядає її як втілення матеріального першопочатку, як «низ», що протистоїть абсолютному, духовному, тобто Богові. На противагу античності основною ідеєю тут є не злиття з природою, а піднесення над нею. Відродження знову звертається до античних ідеалів тлумачення природного як втілення гармонії і досконалості. Цей ідеал відношення до природи в Новий час відіграв значну роль у перетворенні природи на об'єкт наукового дослідження. Згодом утилітарно-прагматичне ставлення до природи доповнюється усвідомленням залежності самої природи від людини. На цьому підґрунті складається новий тип ціннісного ставлення до природи (соціально-історичний), що виходить з оцінки природи як унікального і універсального простору, де міститься людина і вся її культура. Така оцінка передбачає відповідальне ставлення до природи, постійне вимірювання потреб людства і можливостей природи. У науково-теоретичному плані цій ціннісній переорієнтації відповідає перехід від ідеї абсолютного панування над природою до ідеї стосунків природи і суспільства як стосунків партнерів, сумірних за своїм потенціалом.
Нині термін «природа» вживається: у широкому розумінні - все, що оточує нас, об'єктивна матеріальна дійсність в усій багатоманітності і єдності її форм. У більш вузькому розумінні - це об'єкт науки, а точніше - сукупний об'єкт природознавства. Найбільш вживаним є тлумачення поняття природа як сукупності природних умов існування людського суспільства. У цьому розумінні поняття природи характеризує її місце і роль у системі історично мінливого ставлення до неї людини і суспільства.
Реальне підґрунтя ставлення людини до природи утворює її діяльність, яка завжди здійснюється в природі і з наданими нею матеріалами. Процес виробництва, взятий у його найбільш загальному вигляді, являє собою вплив людей на предмети й сили природи з метою добути і створити необхідні для їхнього життя засоби існування: їжу, одяг, житло тощо.
Людська праця в справжньому розумінні цього слова являє собою цілеспрямовану діяльність, внаслідок чого створюється предмет, який вже був до цього в уявленні людини, тобто ідеально. Людська праця відрізняється від діяльності навіть найбільш розвинених тварин тим, що: являє собою активний вплив людини на природу, а не просте пристосування до неї, передбачає системне використання і виробництво знарядь праці; означає цілеспрямовану свідому діяльність людини; має суспільний характер.
Основою взаємозв'язку між природою і суспільством є предметно-чуттєва, доцільна практика. Природа утворює для людини сукупність природних умов існування людської цивілізації, предмет людської праці, об'єктивний матеріальний початок у самій людині, загальний і головний об'єкт наукового знання і незнання. Виробництво - це процес взаємодії суспільства і природи. У процесі виробництва люди не тільки створюють матеріальні продукти, засоби існування. Виробляючи матеріальні блага, люди тим самим виробляють і відтворюють свої власні суспільні відносини.
Безпосередньо або опосередковано на розвиток суспільства й діяльності людей впливає географічне середовище. Географічне середовище - частина земного природного оточення, яка включена на даному історичному етапі в процес суспільного виробництва і е необхідною умовою існування й розвитку суспільства. З його існуванням пов’язане виникнення геополітики - доктрини, яка намагається обгрунтувати загарбницьку політику держав географічним середовищем, зокрема особливостями їхнього географічного положення, багатством чи бідністю надр, темпами приросту населення. Звичайно, спрямованість господарської діяльності людей неоднакова в різних народів, багато в чому вона залежить від географічних умов їхнього життя, але значення цього фактора не слід перебільшувати.