25. Проблема пізнання. Витоки, рівні, форми.

Проблема пізнання як одне з основних філософських питань як ніяке інше органічно пов'язане з практичною діяльністю люди­ни, з необхідністю пояснювати явища природи і суспільства.

Наука, яка вивчає сутність знання, закономірності його фун­кціонування і розвитку, називається теорією пізнання, або гно­сеологією. Основною проблемою гносеології є проблема відно­син об'єкта пізнання - навколишнього світу і суб'єкта пізнавальної діяльності – людини.

Філософи завжди ставили питання, чи можна вірогідно пізнати предмети, їх сутності і виявлення сутності. В історії філософії склалися дві позиції: пізнавально-оптимістична і агностична.

Філософські напрями, які заперечують можливість пізнан­ня зовнішнього світу, одержали назву агностицизму. Протагор робив висновок про неможливість вирогідного знання про сутність навколишніх явищ. Юмівський агностицизм одержав назву скептицизму, він визнана тільки суб’єктивну причинність – нашу звичку, наше очікування зв’язку одного явища з іншим і фіксацію цього явища у відчуттях. Кант вважав, що спостереження і аналіз явищ безперервно поширюють досвід і обсяг знань, але прогрес знання завжди має межі.

Агностицизм перебільшує, розширює відносну недосконалість органів чуття людини, гносеологічним підґрунтям агностицизму є відрив явища від сутності, відчуття від зовніш­нього світу, усвідомлення складності і суперечливості самого процесу пізнання.

Теорія пізнання - це теорія про законо­мірності правильного відображення у свідомості людини зовні­шнього світу і його законів, це вища форма відображення дійсності. Сам процес відображення, який здійснюється у прак­тичній діяльності людини, являє собою здатність людського мозку відтворювати у певній ідеальній формі і до певної міри повноти і точності існуючі поза ним об'єкти, їх властивості, якості зв'язку і відносини.

Сучасна наукова гносеологія ґрунтується на таких основоположеннях:

1. принцип об’єктивності – визнання дійсності незалежною від свідомості та волі суб’єкта;

2. пізнаваності – людські знання здатні адекватно відображати дійсність;

3. активного творчого відображення – пізнання є творчим відображенням дійсності в свідомості людини;

4. діалектики – застосування основних принципів, законів, категорій діалектики;

5. практики – діяльність людини є основною рушійною силою, метою пізнання та критерієм істини;

6. історизму – все розгляд в істор процесі виникнення і становлення;

7. конкретності – істина завжди конкретна.

Такими ідеальними формами, розумовими образами є поняття, судження і умовиводи, які виражаються в матеріальній оболонці - в словах, мові, тобто в мозку людини формуються суб'єктивні образи явищ і предметів зовнішнього світу. Теорія пізнання виходить з визнання того, що джерелом відображення є об'єктивно існуючий матеріальний світ.

Основу всього процесу пізнання становлять суспільно-виробнича, соціально-політична, науково-експеримен­тальна, сімейно-побутова та інша практична діяльність людей.

Найважливішим принципом теорії пізнання є також і те, що цей процес тлумачиться не як просте, безпосередньо дзеркаль­не мертве відображення матеріального світу і його законів у свідомості людини, а як творчий, нескінченний, складний і супе­речливий процес заглиблення, розширення наших знань про світ, як рух нашої думки від незнання до знання, від недосконалого знання до більш повного і досконалого.

Складність і суперечливість процесу пізнання зумовлюєть­ся складністю і суперечливістю самого об'єкта пізнання, склад­ністю і суперечливістю навколишнього світу.

Отже, що людське пізнання - це неперервний процес уточнення старих і розкриття нових, раніше невідомих сторін дійсності.

Воно постає принципово твор­чим відображенням реального світу, бо його результатом є не створення ідеальної копії наявного стану речей, а єдність в іде­альних образах дійсності і можливості того, що може статися у майбутньому.