61.Обов'язкова форма медичного страхування: її сутність та проблеми впровадження в Україні.

Порядок проведення обов’язкового МС визначається законодавством і координується державними структурами.

Особливості обов’язкового МС:

1) обов’язкове МС – це складова державної системи соціального захисту;

2) обов’язкове МС дає право на отримання медичної допомоги всім без винятку категоріям населення;

3) законодавством встановлюється гарантований обсяг медичної допомоги;

4) кошти обов’язкового МС є державною власністю;

5) обов’язкове МС – це безприбутковий вид діяльності;

6) держава виступає безпосереднім страхувальником для непрацюючих громадян.

Суб’єктами обов’язкового МС є страхувальники, застраховані, страховики, медичні установи.

Страхувальниками в системі обов'язкового медичного страхування для працюючого населення є роботодавці, для непрацюючого населення - органи державного управління, виконавчої влади, місцеві адміністрації.

Застраховані - це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування.

Медичні установи як суб'єкти медичного страхування являють собою ті установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг згідно з програмами обов'язкового медичного страхув. (лікувально-профілактичні установи, науково-дослідні інститути, інші установи, що надають різні види мед. допомоги).

Сплата страхувальниками внесків за даним видом страхування здійснюється у встановлених розмірах, рівень страхового забез. однаковий для всіх застрахованих. Сплата страх. внесків може бути покладена як на підприємців, так і на працівників.

Система обов'язкового медичного страхування зобов'язує страхувальників укладати відповідні договори із страховиками, згідно з якими застраховані мають право на одержання медичних послуг, перелік і обсяг яких установлюється програмами обов'язкового медичного страхування, у медичних установах, включених до системи обов'язкового медичного страхування. При укладенні договору страховик видає страхувальникові страховий договір, а застрахованому - страховий поліс, який має силу договору. У договорі обов'язкового медичного страхування визначається, що страхова організація бере на себе зобов'язання з оплати медичних та інших послуг, що їх буде надано застрахованому згідно з програмою обов'язкового медичного страхування. У свою чергу, страхувальник зобов'язується сплачувати внески страховій організації. У договорі обумовлюються розмір, строки і порядок внесення страхових внесків, строк дії договору, відповідальність сторін у разі невиконання умов договору, а також порядок вирішення спорів. Страховий поліс обов'язкового медичного страхування підтверджує право громадянина на одержання медичної допомоги за програмою обов'язкового медичного страхування.

При запровадженні обов’язкового медичного страхування в Україні варто враховувати певні чинники. В умовах економічної нестабільності в країні, основною рисою якої є відсутність державних коштів, зростає потреба у жорсткішому плануванні ресурсів. Доцільним є також за провадження централізованої бюджетно-страхової моделі охорони здоров’я з прямою формою організації фінансування із поступовим залученням на ринок медичних послуг страхових компаній.

У нинішніх умовах за відсутності наукових розробок, навичок контролю, кваліф. спеціалістів передача обов’язкового мед. страхування страховим компаніям, лікарн. касам є несвоєчасною.

Сьогодні українська держава неспроможна забезпечувати всі медичні заклади за принципом фінансування ліжко-місць, в той же час відповідно оцінки ВООЗ приватні видатки на мед. потреби складали 30% сукупних видатків на охорону здоров’я. Для порівняння: в розвин. країнах оплата здійснюється за конкретно надані медичні послуги відповідно до їх якості та кількості.

У перехідний період допущення на ринок обов. мед. страхування багатьох страховиків, як переконує досвід країн СНД веде до погіршення фінанс. охорони здоров’я, ускладнює документообіг.

На сьогодні створення страхових служб поки що може реально здійснюватись в аспекті додаткового резерву до діючої системи охорони здоров'я з метою контролю з боку суспільства за надходженням додаткових коштів та їх використанням для фінансування потреб держави в охороні здоров'я. Перехід системи охорони здоров'я на повне утримання за рахунок страхових фондів може розглядатись у перспективі.

У сучасних умовах у страховій медицині необхідно сформувати придуману державну й регіональну політику цін, оскільки штучне стримування їх на послуги охорони здоров'я знижує якість медичної допомоги населенню. Але в цілому має підтримуватись відповідність між темпами зростання доходів населення, показниками стану суспільного та індивідуального здоров'я й темпами зростання цін на медичні послуги.