18.Перестрахування: необхідність, сутність.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування — страхування одним страхо-виком (цедентом, перестрахувальником) на визначених дого-вором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків пе-ред страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товари-ство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов’язково). Процес, пов’язаний з передаванням ризику, нази-вають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, — цесіонарієм. Страховик (цедент, перестрахув.), який уклав з пере-страховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Необхідність у перестрахуванні з кожнем днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв’язку з приватизаційними про-цесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об’єкти привати-зації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикових ситуаціях.

За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою за-безпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страхо-вика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Перестр.фін. підтримуючи страх. компанію, сприяє розширенню її страх. діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє за-хисту самого страхувальника; працівників страх. компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниж. прибутку; держава має гарантію надходж. податків від страхової діяль-ності і т. ін.

19.Особливості факультативних і облігаторних договорів перестрахування.

Факультативне перестрахування вважається найпростішим. Воно широко використовується за умови великих ризиків. Договір факультативного перестрахування надає повну свободу цеденту у вирішенні питання щодо передачі (часткової чи повної) певного виду ризику та умов цієї передачі. Перестр. може прийняти цю пропозицію або відхилити її. Розмір перестрах. платежів за цим договором визначає ринок. За цим же видом договорів цедент повинен передати частину ризику до початку відповід. за нього.

Договір облігаторного перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частки всі ризики одного й того ж характеру, взяті на страхування в тій чи іншій країні, наприклад, ризики пожежі та непрямі ризики. Передача таких часток ризиків перестраховику здійснюється тільки тоді, коли страхова сума перевищує визначену раніше власну участь страховика. Перестр. за умовами даного виду договору зобов. прийняти всі ці ризики в перестрахування, не маючи можл. контрол. ні тарифікацію, ні виплати з ліквідації збитків. Цей вид договору уклад. на невизн. строк з правом його розірвання. Договір дуже вигідний для цедента, оскільки всі заздалегідь визначені ризики автоматично покрив. перестраховиком.

Облігаторне перестрахування дешевше від факультативного. Воно передбачає встановлення між цедентом та цесіонарієм стосунків повної взаємної довіри. Передача ризиків відбувається в рамках юридичного документа — договору, який має ряд положень, практично ідентичних для всіх країн світу.

Якщо договір страхування укладено з умовою перестрахування, про це робиться застереження в перестраховому договорі.

Як правило, договір перестрахування набирає сили 31 січня. Іншу дату може бути встановлено в разі створення страхового товариства або відкриття нової галузі протягом року.

Небезпека для цесіонарія за облігаторним договорами полягає у тому, що цедент може зробити селекцію ризиків у страховому портфелі і найнебезпечніші передати перестраховику. Тому ці договори мають ґрунтуватися на абсолютній довірі сторін.