2. Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчи­нені службовою особою,-

караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчи­нені організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

(Стаття 161 в редакції Закону № 1707-V! від 5 листопада 2009 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є рівність громадян у їх конституцій­них правах та рівність їх перед законом як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина. Факультативним додатковим об’єктом можуть бути честь і гід­ність особи, її життя, здоров’я, власність, встановлений порядок виконання службови­ми особами своїх повноважень.

2. Потерпілим від цього злочину може бути як громадянин України, так і іноземець або особа без громадянства.

3. З об’єктивної сторони злочин може проявлятися у формі:

1. дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності;

2. образи почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями;

3. прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкі­ри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального похо­дження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

4. встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками.

Дві перші форми можна об’єднати загальним поняттям «нетерпимість», а дві остан­ні - поняттям «дискримінація» (зміст цього поняття розкрито у коментарі до ст. 127).

Під діями, спрямованими на розпалювання національної, расової чи релігійної во­рожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності слід розуміти будь- які дії, метою яких є істотне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, при­ниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими. Це можуть бути: пуб­лічні підбурювання до вигнання за межі України або переселення в інші її регіони пред­ставників відповідних етнічних чи расових груп, розповсюдження матеріалів із завідомо неправдивими вигадками щодо таких груп, пропаганда расової, національної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквія­ми національних меншин або титульної нації, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження пам’ятників чи споруд, які являють собою релігійну або культурну цінність якої-небудь групи населення, примушу­вання до відмови від своєї національності тощо, Образу почуттів громадян у зв’язку з їх расовою, етнічною належністю, кольором шкіри, мовою також слід розглядати як дії, спрямовані на розпалювання національної чи расової ворожнечі або ж на приниження національної честі та гідності.

Образа почуттів громадян у зв⁹язку з їх релігійними переконаннями передбачає скривдження, приниження гідності та інших почуттів представників окремих релігій­них громад, конфесій, напрямів та течій (православних, католицьких, протестантських, старообрядницьких, іудейських тощо) або глум над такими, що належать їм, місцями богослужінь чи релігійних зібрань, місцями паломництва, шанованими у тій чи іншій релігії. Релігійні переконання - це переконання у правильності певного світогляду (тієї чи іншої віри або атеїзму). Образа почуттів громадян у зв’язку з їх прихильністю до релігійних течій, які заборонені в Україні у зв’язку з тим, що їх діяльність порушує права і свободи інших людей та створює напругу в суспільстві (наприклад, так звані сатаністи, «Біле братство»), не може розглядатися як злочин.

У Рекомендації Комітету міністрів державам-учасницям з питань «розпалювання ненависті» розпалення ненависті трактується як поняття, що покриває усі форми са­мовираження: поширення, провокування, стимулювання або виправдання расової нена­висті, ксенофобії, антисемітизму або інших видів ненависті на основі нетерпимості, включаючи нетерпимість у виді агресивного націоналізму або етноцентризму, дискри­мінації і ворожості щодо меншостей, мігрантів і осіб з емігрантськими коренями.

Пряме чи непряме обмеження прав громадян проявляється у будь-яких дискримі­наційних діях, що позбавляють громадян можливості повністю використовувати свої конституційні та інші права. Таке обмеження може стосуватися будь-яких прав, якими громадянин наділений за законом, зокрема, права на: охорону здоров’я; освіту; на ко­ристування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови; розвиток національних культурних традицій; свободу пересування (у т. ч. депортація або примусове перемі­щення населення з місця його споконвічного проживання); підприємницьку діяльність; участь в управлінні державними справами; судовий захист; створення культурних і на­вчальних закладів національних меншин; участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо. Пряме обмеження прав передбачає відкритий характер дій винного щодо дискримінації прав громадянина за вказаними ознаками. Непряме обмеження прав передбачає обмеження прав громадян під надуманими або завуальованими приво­дами, які маскують собою справжню позицію стосовно тих чи інших громадян за пере­ліченими у ч. 1 ст. 161 ознаками.

Встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян передбачає встановлення, у т. ч. нормативно-правовими актами чи рішеннями окремих службових осіб, вигод чи переваг у громадсько-політичній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, у правовому захисті, у вирішенні житлових та інших пи­тань тощо за вказаними ознаками.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. 1 ст. 161 дій, при цьому у третій формі - з моменту фактичного обмеження прав громадян за описаними вище ознаками.

Ввезення в Україну творів, що пропагують расову, національну чи релігійну нетер­пимість та дискримінацію, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, збе­рігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розпо­всюдження, а також примушування до участі в їх створенні, тягне відповідальність за ст. 300. Діяння, умисно вчинені з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи, а також публічні заклики, виготов­лення матеріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або поширення таких матеріалів утворюють склад геноциду і потребують кваліфікації за ст. 442.

Умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості ті­лесне ушкодження, побої і мордування, катування, погрозу вбивством, якщо ці діяння вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, слід кваліфікувати, відповідно, за ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 129, а посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, поєднане з розпалю­ванням національної чи релігійної ворожнечі,- за ч. 2 ст. 110.

Вчинення будь-якого іншого злочину, поєднане із порушенням рівноправності гро­мадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії, потре­бує кваліфікації за сукупністю злочинів. Так, якщо образа почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями супроводжувалась пошкодженням релігійних споруд чи культових будинків, паплюженням або знищенням релігійних святинь, перешкоджан­ням здійсненню релігійного обряду, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 161 і статтями 178, 179 чи 180. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, поєднане з розпалюванням расової ворожнечі або з дис­кримінацією громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних переконань, за мовними ознаками тощо, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 110 і 161. Якщо обмеження прав громадян за вказаними ознаками полягало у перешкоджанні здійсненню виборчого права чи права брати участь у референдумі, порушенні недоторканності житла, порушенні таємниці листування, телефонних роз­мов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, грубому порушенні права на працю, освіту, безоплатну медичну допомогу, то вчинене за наявності для того підстав слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 161 та статтями 157-160, 162, 163, 172, 175, 183, 184.

Виходячи з правила, встановленого в ч. 4 ст. 67, наявність у КК ст. 161 фактично виключає можливість застосування обтяжуючої покарання обставини, передбаченої п. З ч. 1 ст. 67, оскільки у випадках, коли будь-який злочин вчинено на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, він має кваліфікуватися за ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 129 або до­датково кваліфікуватися за ст. 161.

4. Суб’єкт злочину загальний. При цьому не має значення, вчинено злочин пред­ставником так званої титульної нації чи національної меншини, європейської, негроїд­ної чи іншої раси, віруючим чи атеїстом, а так само, чи належать суб’єкт злочину і по­терпілий до однієї раси, національності, конфесії тощо.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. У формі об­меження прав громадян за відповідними ознаками він може бути вчинений також і з непрямим умислом. Крім того, для першої його форми характерною є наявність спе­ціальної спрямованості - розпалити національну, расову чи релігійну ворожнечу в країні, окремому її регіоні чи районі або принизити національну честь і гідність представників окремих національних груп.

Ставлення винного до тяжких наслідків (ч. З ст. 161) може бути тільки необережним.

6. Кваліфікованими видами цього злочину (ч. 2 ст. 161) є дії, зазначені у ч. 1 ст. 161: 1) поєднані з насильством, обманом чи погрозами; 2) вчинені службовою осо­бою, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 161) - дії, передбачені ч. 1 чи ч. 2 ст. 161, які: 1) були вчинені організованою групою; 2) спричинили тяжкі наслідки.

Обман полягає у повідомленні потерпілому завідомо неправдивих відомостей або у свідомому приховуванні певних подій чи обставин з метою створити неправильне уяв­лення про них. Згідно з конструкцією ч. 2 ст. 161 під насильством слід розуміти лише фізичне насильство: нанесення удару, заподіяння побоїв, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, пов’язані, наприклад, з фізичним примушуванням жінки до вчинення аборту або з незаконним позбавленням волі. Психіч­не ж насильство, що охоплюється змістом погроз, виявляється у залякуванні заподіянням фізичної, матеріальної чи іншої шкоди: вчинити вбивство чи статевий злочин, заподіяти тілесні ушкодження, знищити чи пошкодити особисте майно, розголосити відомості, які ганьблять потерпілого, тощо. Фізичне насильство і погрози можуть супроводжуватись вимогами до потерпілого виїхати в іншу місцевість чи за межі України, не відвідувати певні місця, залишити роботу чи навчання, вийти з лав певної партії тощо.

Насильницькі дії, вчинені стосовно людини, є обмеженням її права на здоров’я, свободу та особисту недоторканність. Тому якщо катування вчинюється з метою дис­кримінації, його треба кваліфікувати як за ч. 1 ст. 127, так і за ч. 2 ст. 161.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК, а організованої групи - ст. 28 та коментар до неї.

Під тяжкими наслідками слід розуміти загибель однієї людини чи кількох людей, у т. ч. в результаті доведення їх до самогубства внаслідок систематичного цькування на національному, расовому чи релігійному ґрунті або в результаті неправомірного обме­ження прав чи встановлення привілеїв, заподіяння одному, двом чи більше потерпілим необережного тяжкого тілесного ушкодження, необережне зруйнування чи пошко­дження споруджень, які мають важливе історичне чи культурне значення, заподіяння великої матеріальної шкоди, виникнення масових заворушень, розрив дипломатичних стосунків з іншою державою тощо.

7. Ратифікований Україною 21 липня 2006 р. Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи, передбачає зобов’язання України криміналізувати дії, що полягають, зокрема, у: 1) зробленій через комп’ютерну систему погрозі вчинити будь-який тяжкий чи особливо тяжкий злочин із расистських та ксе- нофобських мотивів; 2) умисній незаконній публічній образі особи (групи осіб) з моти­вів її (їх) раси чи кольору шкіри. Ці положення Додаткового протоколу прямо не ім- плементовані у кримінальне законодавство України, а тому не всі зазначені дії можуть потягнути кримінальну відповідальність (зокрема, ст. 161 передбачає таку відповідаль­ність за образу почуттів громадян лише у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями або за вчинення умисних дій, спрямованих на приниження національної честі та гідності, і не визнає злочином образу через належність до певної раси або через колір шкіри).

Конституція України (статті 21, 24, 35).

Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р. (ст. 3). Ратифікована СРСР 18 березня 1954 р.

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966р. (п. «сі» ст. 2). Ратифікована Українською РСР 21 січня 1969 р.

Рамкова конвенція про захист національних меншин від 1 лютого 1995 р. (ст. 6). Ратифіко­вана Україною 9 грудня 1997р.

Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується кримінапізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп ’ютерні системи, від 28 січ­ня 2003 р. Ратифікований Україною 21 липня 2006р.

Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або пе­реконань від 25 листопада 1981 р. (ст. 3).

Декларація про раси та расові забобони від 27 листопада 1978р. (ст. 1).

Рекомендація Комітету міністрів РЄ державам-учасницям з питань «розпалювання нена­висті» N9 К (97) 20 від ЗО жовтня 1997р.

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. (ст. 24).

Постанова ПВС Л? 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочин проти життя та здоров'я особи».

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, неза­конне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян,-

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обме­женням волі на строк до трьох років.