23. Лютого 2006 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України N9 198/93 від 10 червня 1993 р. (пункти 13, 25).

Про стратегію національної безпеки України. Указ Президента України від 12 лютого 2007 р. N9105/2007.

Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора Укра­їни, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 112, є національна безпека у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її нормальне функціонування, та у сфері діяльності політичних партій). Крім того, цей злочин має й обов’язковий додатковий об’єкт - життя особи.

2. Специфічною ознакою злочину є потерпілий.

Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст. 112, обраний (призначений) на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Одна й та сама особа може бути водночас і державним, і громадським діячем (наприклад, народним депутатом України і керівником політичної партії), що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення.

Керівником політичної партії є особа, яка одноосібно очолює партію або є чле­ном створюваного нею виконавчого органу і виконує у ній організаційно-розпорядчі функції. Про поняття політичної партії див. коментар до ст. 170.

Правильна кваліфікація дій винного за ст. 112 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного чи громадського діяча. Від­повідно до Конституції і законів України державними (громадськими) діячами як потер­пілими згідно зі ст. 112 у відповідних початкових та кінцевих часових межах є:

Президент України - глава держави - з моменту складення ним присяги народові і до моменту складення такої присяги новообраним Президентом України або достроко­вого припинення повноважень Президента України;

Голова Верховної Ради України - з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чинності) постанови ВР про його обрання Головою ВР і до моменту прийнят­тя постанови ВР про його відкликання;

народний депутат України - обраний відповідно до закону представник Україн­ського народу у ВР і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами Украї­ни - з моменту складення ним присяги і до моменту припинення повноважень ВР, або прийняття рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України (приймається ВР або судом - залежно від підстав такого припинення повно­важень);

Прем’єр-міністр України - з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чинності) рішення ВР про його призначення (за поданням Президента України) і до моменту прийняття ВР рішення про його відставку, або до складення повноважень пе­ред новообраною ВР;

член Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України, членами КМ є Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри і міністри України) - з моменту прийняття рішення ВР про призначення і до моменту прийняття рішення ВР про від­ставку, або з моменту відставки Прем’єр-міністра України (оскільки він має наслідком відставку всього складу КМ), а при продовженні виконання КМ своїх повноважень піс­ля складання повноважень перед новообраною ВР або при прийнятті нею відставки,- до початку роботи новосформованого КМ;

Голова Конституційного Суду України - з моменту його обрання на спеціальному пленарному засіданні КС і до моменту обрання нового Голови КС або прийняття рі­шення про дострокове звільнення з цієї посади, а суддя Конституційного Суду Украї­ни-ч моменту складення присяги судді КС після його призначення і до моменту при­йняття рішення про припинення його повноважень КС чи ВР - залежно від підстав припинення повноважень;

Голова Верховного Суду України - з моменту його обрання і до моменту звіль­нення Пленумом ВС, а суддя Верховного Суду України - з моменту обрання його на цю посаду ВР і до моменту прийняття ВР рішення про припинення його повно­важень;

Генеральний прокурор України - з моменту призначення на посаду Президентом України за згодою ВР і до моменту звільнення з посади за рішенням Президента Украї­ни і за згодою ВР або відставки з посади у зв’язку з висловленням ВР недовіри;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - з моменту складення присяги після прийняття постанови ВР про його призначення на цю посаду і до мо­менту складення присяги новообраним Уповноваженим, або подання заяви про скла­дення повноважень, або набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього чи рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісти відсутньою чи оголошення її померлою, або прийняття постанови ВР про звільнення з посади;

Голова Рахункової палати України - з моменту прийняття ВР постанови про при­значення на посаду і до моменту призначення нового Голови РП по закінченні строку повноважень попереднього, або прийняття ВР постанови про дострокове звільнення, або зупинення діяльності РП;

Голова Національного банку України - з моменту прийняття ВР за поданням Пре­зидента України постанови про призначення на посаду і до моменту прийняття в тако­му ж порядку постанови про звільнення з посади;

керівник політичної партії - з моменту обрання на цю посаду і до моменту звіль­нення з посади в порядку, встановленому законами України і статутом відповідної партії.

Перелік осіб, які можуть бути потерпілими відповідно до ст. 112, є вичерпним. Тому посягання на життя інших вищих службових осіб України (наприклад, Голови ЦВК, Голови ВРЮ, Секретаря РНБО тощо) за мотивами їх державної діяльності не тягне відповідальності за ст. 112 і за відповідних обставин кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115.

Не може кваліфікуватися за ст. 112 і посягання на життя осіб, які є членами сім’ї відповідного державного діяча або які тимчасово виконують обов’язки, скажімо, Гене­рального прокурора України, Голови НБ, міністра тощо. Вбивство або замах на вбив­ство особи, яка тимчасово виконує обов’язки Генерального прокурора чи міністра внут­рішніх справ України, а так само близького родича Генерального прокурора, міністра внутрішніх справ України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків кваліфі­кується за ст. 348.

Убивство ж або замах на вбивство державного діяча, який водночас є членом Уряду України і працівником правоохоронного органу (міністром внутрішніх справ України), або на життя Генерального прокурора України (який також є працівником правоохо­ронного органу) у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків кваліфікується тіль­ки за ст. 112.

Посягання на життя колишніх Президента України, Голови ВР, народного депутата України та інших, вчинене у зв’язку з їх колишньою державною діяльністю (наприклад, із помсти за неї), слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115, оскільки при кваліфікації діяння важливим є не тільки мотив злочину, а й фактичний статус потерпілого.

3. З об’єктивної сторони розглядуваний злочин полягає у посяганні на життя державного чи громадського діяча, що означає вбивство або замах (як закінчений, так і незакінчений) на вбивство державного чи громадського діяча, які можуть проявитися у діях (здійснення пострілу, нанесення удару ножем, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло тощо) або у бездіяльності (наприклад, невчинення необхідної медичної процедури). Спосіб посягання значення для кваліфікації не має. Детальніше про понят­тя вбивство див. коментар до ст. 115.

Злочин є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров’ю державного діяча може бути не запо­діяна зовсім). Заподіяння шкоди здоров’ю державного чи громадського діяча, навіть і за мотивом його державної чи громадської діяльності, яке завідомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується як відповідний злочин, передбачений розді­лами II, XV або іншим розділом Особливої частини КК.

4. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 112, є осудна особа, якій на момент вчи­нення злочину виповнилося 14 років.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідом­лює, що вона посягає на життя державного чи громадського діяча, і бажає спричинити його смерть.

Мотивами вчинення цього злочину можуть бути тільки такі: бажання не допустити чи припинити державну чи громадську діяльність певної особи, змінити її характер, або помста за таку діяльність.

У будь-якому разі для кваліфікації злочину за ст. 112 достатньо, щоб ініціатор пося­гання на життя державного чи громадського діяча (організатор, підбурювач, у т. ч. за­мовник, чи хоча б один із виконавців, коли їх двоє і більше) керувався вказаними вище мотивами. Інші співучасники можуть діяти з корисливим мотивом, із бажання допо­могти ініціатору тощо. В окремих випадках це може мата значення для кваліфікації їхніх дій.

Державна діяльність - це така, що входить до кола її повноважень, діяльність від­повідної службової особи у масштабах держави. Коло повноважень вказаних у ст. 112 службових осіб визначається законами, указами Президента України, постановами КМ та деякими іншими нормативно-правовими актами.

Громадською діяльністю у складі злочину, передбаченого ст. 112, визнається діяль­ність громадянина, зумовлена його належністю до політичної партії і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед нею.

Посягання на життя державного діяча не кваліфікується за ст. 112, коли воно вчи­нене для зведення особистих рахунків, або його мотивами є ревнощі, намагання уник­нути відповідальності, хуліганський мотив тощо.

Наявність у особи відповідної мети знаходиться за межами складу злочину, перед­баченого ст. 112, і може свідчити про необхідність кваліфікації її дій за сукупністю злочинів, передбачених ст. 111 (у формі надання іноземній державі, іноземній організа­ції чи їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України) або ст. 109 (у формі дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституцій­ного ладу або захоплення державної влади) і ст. 112.

Посягання на життя відповідного державного чи громадського діяча, вчинене у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, повністю охоплюється ст. 112 і додаткової кваліфікації за п. 8 ч. 2 ст. 115 не потребує.

Якщо винний, бажаючи вбити потерпілого, вказаного у диспозиції ст. 112, у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, помилився і позбавив життя іншу люди­ну (скажімо, схожу за зовнішнім виглядом), його дії слід кваліфікувати за правилами фактичної помилки: за статтями 15 і 112 як замах на злочин, котрий він намагався вчи­нити, та за відповідною частиною ст. 115.

6. Певні складнощі може викликати кваліфікація посягання на життя державного чи громадського діяча, коли цей злочин вчиняється на замовлення.

У ситуації, коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме і за яких пер­винних мотивів замовника він убиває, його дії не можуть кваліфікуватися за ст. 112. Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюва­них ним дій, але його наміром охоплювалось те, що він вчинює вбивство на замовлен­ня, він повинен нести відповідальність за п. 11 ст. 115. Вчинення такого вбивства не тільки на замовлення, а й із корисливих мотивів вимагає додаткової кваліфікації дій ви­конавця за п. 6 ст. 115. Коли безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що вбиває державного чи громадського діяча у зв’язку з його державною чи громадською діяль­ністю, його дії треба кваліфікувати за ст. 112, а дії замовника як організацію чи підбу­рювання до вчинення цього злочину за статтями 27 і 112. Додаткової кваліфікації за п. 11 ст. 115 у такому випадку не потрібно, оскільки посягання на життя державного чи громадського діяча охоплює будь-які об’єктивні ознаки умисного вбивства за обставин, які обтяжують покарання, крім вбивства з корисливих мотивів.

Загалом у випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство державного чи громадського діяча, керувалась не одним, а декількома мотивами, ПВС рекомендує су­дам з’ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочинні дії за ст. 112 або за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115, або за іншою статтею Особливої частини КК, якою встановлено відповідальність за вчинення вбивства саме з такого мотиву. Разом з тим, як зазначає ПВС, в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можли­ва кваліфікація дій винної особи і за ст. 112, і додатково ще за кількома пунктами ч. 2 ст. 115, якщо буде встановлено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою ви­кликали у винного рішучість вчинити вбивство.

7. У випадку, коли винний вчинив посягання на життя державного чи громадського діяча і водночас вбивство інших людей шляхом вибуху чи інших загальнонебезпечних дій, відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбачених статтями 112 і 113 або пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115. В усіх інших випадках, коли умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча вчинені за обтяжуючих обставин, пе­редбачених ч. 2 ст. 115, дії винної особи кваліфікуються за ст. 112 і додатково за відпо­відними пунктами цієї статті.

Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча належить кваліфікувати тільки за ст. 112. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

Конституція України (статті 79, 85, 88, 104, 106, 114, 115, 122, 128, 148).

Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 р. Ратифікована СРСР 26 грудня 1975 р.

Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (ст. 2).

Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992р. (статті 2, 13, 14, 19).

Закон України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 р. (статті 2, 4).

Закон України «Про Рахункову палату України» від 12 липня 1996р. (ст. 10).

Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996р. (статті 5-9, 17, 20, 23, 24).

Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997р. (статті 6, 9).

Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 р. (статті 5-7, 13, 15, 17-18).

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. (ст. 18).

Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 р. (статті 1, 2).

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008р.

Указ Президента України N9 503/97 від 10 червня 1997р. «Про порядок офіційного оприлюд­нення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (ст. 7).

Указ Президента України N9 1572/99 від 15 грудня 1999 р. «Про систему центральних орга­нів виконавчої влади».

Указ Президента України № 1574/99 від 15 грудня 1999р. «Про склад Кабінету Міністрів України».

Постанова ПВС N9 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров \я особи» (пункти 12, 19).

Стаття 113. Диверсія

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинен­ня з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масо­ве отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій,-

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Основний безпосередній об’єкт диверсії - національна безпека в економічній, екологічній і воєнній сферах відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов’язковий додатковий об’єкт, який є альтернативним і має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя та здоров’я особи, власність, довкілля.

2. Предметом диверсії можуть бути:

1. будівлі, споруди та інші об’єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства з виробництва грошових знаків Украї­ни чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), у т. ч. підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлення отруйних, вибухових матеріалів, речовин і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища, виробництва з безперервними технологічними процесами у хімічній, мікробіологічній промисловості тощо);

2. земельні угіддя, водойми, ліси тощо;

3. стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, вели­кі пасіки тощо;

4. посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

3. Об’єктивна сторона диверсії проявляється у вчиненні суспільно небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на:

1. масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здо­ров’ю;

2. зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;

3. радіоактивне забруднення;

4. масове отруєння;

5. поширення: епідемій; епізоотій; епіфітотій.

Диверсія є закінченою з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, у результаті вибуху у зв’язку зі слабкою міцністю заряду може вза­галі не настати будь-яких помітних наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отрута чи патоген виявляться неефективними). Наявність і тяжкість фак­тичних наслідків у вигляді загибелі людей, заподіяння шкоди їх здоров’ю, зруйнування або пошкодження певних об’єктів, радіоактивного забруднення, масового отруєння, епідемій, епізоотій чи епіфітотій враховується судом при призначенні покарання.

Підпал - це свідоме застосування джерела вогню до певних об’єктів. Про поняття вибуху див. коментар до ст. 273.

До інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушко­джень чи іншої шкоди їх здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, можна віднести, скажімо, пошкодження дамби гідроелектростанції, яке потягло затоплення населеного пункту, вимикання сигналу маяка, наслідком чого стала загибель корабля, пуск ракети, спрямо­ваної на важливий народногосподарський чи воєнний об’єкт, поміщення у воду в місці маїсового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач, організацію катастрофи, внесення вірусів у комп’ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої інформації тощо.

Масове знищення людей - це позбавлення життя багатьох людей. Конкретна кіль­кість людей, знищення яких можна визнати масовим, визначається з урахуванням об­ставин справи. Це може бути як декілька тисяч осіб, що скупчені в одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб, які знаходяться, скажімо, у будинку посольства, у міському транспорті, дитячому садку, лікарні, відділенні міліції, іншому громадському місці.

Про поняття тілесні ушкодження див. коментар до статей 121, 122, 125. Інша шко­да здоров’ю людей - це неврологічний розлад, втрата працездатності тощо.

До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені, напри­клад, зруйнування чи пошкодження ядерних установок, інших джерел іонізуючого ви­промінювання, порушення корпусу, оболонки агрегату, виробу, де знаходяться радіо­активні речовини, шляхом його розбирання чи підпалювання тощо. У Законі України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» під диверсією розуміють будь-які умисні дії окремої особи або групи осіб щодо ядерних установок, ядерних матеріалів, інших джерел випромінювання у процесі їх використання, зберігання або перевезення та ра­діоактивних відходів у процесі поводження з ними, які прямо чи опосередковано мо­жуть створити загрозу для здоров’я та безпеки персоналу, населення та довкілля вна­слідок впливу іонізуючого випромінювання або викиду радіоактивних речовин.

Під масовими отруєннями розуміється заподіяння шкоди життю і здоров’ю порів­няно широких кіл населення шляхом їх отруєння. Масове отруєння тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 як екоцид. Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних (отрутних) речовин до води, повітря, продуктів харчування, лікарських засобів і т. ін.

Епідемія — такий, що відбувається на значній території за відносно короткий про­міжок часу, процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери, віспи, тифу, дифтерії, туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, грипу, правцю, кору, не­типової пневмонії тощо), коли показник інфекційної захворюваності серед населення певної місцевості та у певний час перевищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної хвороби, та характеризується відповідною динамікою. Окремі випадки за­хворювання людей, навіть на особливо небезпечні інфекційні хвороби або екзотичні чи невиявленої етіології хвороби, не можуть визнаватися епідемією. При цьому умисне зараження однієї, двох чи кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133, а вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - за ст. 130. Загибель людей у результаті епідемії охоплюється складом цього злочину і до­даткової кваліфікації не потребує.

Епізоотія - це такий, що характеризується безперервністю на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру, вірусного ентериту, сапу, туберку­льозу, сибірки, бруцельозу тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, ла­бораторних, диких, циркових тварин та хутрових звірів, домашньої і дикої птиці, бджіл, риби, жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріо­нів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зиготи, сперми тощо.

Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних чи бактеріологіч­них захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, вод­них та інших рослин (фомопсису соняшнику, гельмінтоспоріозу кукурудзи, рису чи сорго, опіку плодових, хвороби Пірса винограду, стеблової та жовтої іржі пшениці, пі- рікуляріозу рису тощо). Такі захворювання можуть бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів, мікроорганізмів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії, можуть полягати у розповсюдженні будь-яким способом на території України збудників чи переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років.

5. Суб’єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети - ослаблення держави. Саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, напри­клад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя бага­тьох осіб, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції, зараження венеричною хворобою, екоцид тощо.

Вказана мета означає наявність прагнення знизити економічний, науково-технічний, військовий потенціал держави тощо. При цьому не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б пев­ним чином вплинути на ту чи іншу складову її потенціалу. Склад злочину побудований як формальний, а тому на перший план виступає не фактичний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.

Закон України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995р. (ст. 1).

Закон України «Про ветеринарну медицину» в редакції від 16 листопада 2006р. (ст. 1).

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р.

Закон України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактив­них відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» від 19 жовтня 2000 р.

Закон України «Про впорядкування питань, пов ’язаних із забезпеченням ядерної безпеки» від