1. Насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з метою використання її як донора -

карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, з штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповноліт­нього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній за­лежності від винного,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням во­лі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3. Дії, передбачені частинами першою і другою цієї статті, вчинені за по­передньою змовою групою осіб або з метою продажу,-

караються позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Відповідно до ст. 290 ЦК донором крові, її компонентів має право бути лише повнолітня дієздатна фізична особа; донорство крові, її компонентів здійснюється відповідно до закону. Донорство крові та її компонентів - це добровільний акт воле­виявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів з метою подаль­шого використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях. Взяття крові та/або її компонентів у донора дозволяється лише за умови, що здоров’ю донора не буде заподіяно шкоди. Отже, об’єктом злочину є здоров’я особи.

2. Його предметом є тільки кров живої людини і не є ним, зокрема, сперма, а також плазма чи інші компоненти крові, штучно виготовлені замінники крові людини, кров щойно померлої людини тощо.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у вилученні крові у людини.

Способами такого вилучення можуть бути тільки насильство або обман.

Поняттям насильство у ст. 144 охоплюється завдання потерпілому побоїв, запо­діяння легких тілесних ушкоджень, зв’язування та вчинення інших подібних насильни­цьких дій, а також застосування відповідних погроз.

Під вилученням крові у людини шляхом обману слід розуміти введення потерпі­лого в оману стосовно кількості крові, яка буде взята, напрямів її подальшого вико­ристання, умов її вилучення, у т. ч. оплати за це тощо, з отриманням таким шляхом від потерпілого згоди на вилучення крові. Про поняття обман див. також коментар до ст. 190.

Злочин вважається закінченим з моменту вилучення у людини мінімально необхід­ної для використання її як донора кількості крові.

4. Суб’єкт злочину загальний. Як правило, суб’єктом цього злочину можуть бути медичні працівники спеціалізованих установ і закладів переливання крові, закладів охорони здоров’я.

5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом і спеціальною метою. Мета використання людини як донора означає, що вилучену у потерпілого кров винний у подальшому хоче безпосередньо використовувати для лікування, виготовлен­ня лікарських препаратів або у наукових дослідженнях.

Якщо вилучення крові у потерпілого було способом заподіяння йому тілесних ушкоджень або смерті, діяння слід кваліфікувати за статтями 121, 122, 125 або 115.

6. Кваліфікованими видами злочину є насильницьке або шляхом обману вилу­чення крові у людини для її використання як донорської, вчинене щодо: 1) неповноліт­нього; 2) особи, яка перебувала в безпорадному стані; 3) особи, яка перебувала в мате­ріальній залежності від винного (ч. 2 ст. 144), а особливо кваліфікованими: 1) такі самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб; 2) насильницьке або шляхом об­ману вилучення крові у людини з метою її продажу (ч. З ст. 144).

Про поняття безпорадного стану і матеріальної залежності див. коментар до статей 66, 67, 120 і 135, а про поняття попередньої змови групи осіб - ст. 28 і коментар до неї. Продаж крові означає укладання відповідної угоди купівлі-продажу.

7. Торгівля людьми з метою насильницького донорства крові повністю охоплюється ст. 149 (такий висновок випливає із того факту, що перелік форм експлуатації людини, метою якої є торгівля людьми, наведений у ст. 149, не є вичерпним). Дії, передбачені ст. 144, внаслідок яких потерпілий був заражений ВІЛ або іншою невиліковною хворо­бою, додатково кваліфікуються за відповідною частиною ст. 130.

ЦК (статті 282-284, 290).

Основи законодавства України про охорону здоров ’л від 19 листопада 1992 р. (ст. 46).

Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів. Затверджені наказом ДКРПП і МОЗ № 38/63 від 16 лютого 2001 р.

Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діян­ня спричинило тяжкі наслідки,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

1. Об’єктом злочину є порядок збереження лікарської таємниці, який забезпечує належний стан здоров’я громадян.

2. Його предметом є лікарська таємниця - певним чином задокументована інфор­мація про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сто­рони життя громадянина.

Відповідно до ст. 286 ЦК фізична особа має право на таємницю про стан свого здо­ров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержа­ні при її медичному обстеженні; забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Лікарською таємницею є, зокрема, відомості про:

а) факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закла­ді чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціально­го навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя;

б) зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, про­ведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отри­мані у зв’язку з виконанням професійних обов’язків посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров’я;

в) результати медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (вони повідомляються лише цим особам. При цьому приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підста­вою для визнання шлюбу недійсним).

Лікарську таємницю (інформацію про пацієнта) слід відрізняти від медичної таєм­ниці (інформації для пацієнта). Остання передбачає відомості про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, які лікар зобов’язаний надати на вимогу пацієнта, членів його сім’ї або законних представників, за винятком випадків, коли така повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта.

Незаконне розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби та його результатів тягне відпо­відальність тільки за ст. 132. Розголошення лікарської таємниці, якщо вона водночас є та­ємницею слідства, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 145 і 387.

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується діянням у виді розголошення лікарської таємниці, тяжкими наслідками, а також причиновим зв’язком між діянням і наслідками. Про поняття розголошення див. коментар до ст. 132.

Способами розголошення можуть бути також: публічна демонстрація особи, яка страждає на психічний розлад, фотографування її чи кінозйомка, відеозапис, звукоза­пис без згоди цієї особи або без згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, з наступним розповсюдженням фотознімків, кіно-, відео- чи звукових стрічок тощо.

Відповідно до законодавства України не вважається розголошенням лікарської та­ємниці:

1. передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та про надання їй психіат­ричної допомоги за усвідомленою згодою цієї особи або її законного представника іншим особам в інтересах самої особи, яка страждає на психічний розлад, для: а) проведення обстеження та лікування; б) захисту її прав і законних інтересів; в) здійснення наукових досліджень, публікацій в науковій літературі, використання у навчальному процесі;

2. передача відомостей лро стан психічного здоров’я особи та про надання їй психі­атричної допомоги без згоди цієї особи або без згоди її законного представника для: а) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; б) провадження дізнання, досудового слідства або судового розгляду за письмовим запитом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора та суду;

3. вписування у листку непрацездатності, що видається особі, яка страждає на пси­хічний розлад, діагнозу психічного розладу за згодою цієї особи.

Тяжкими наслідками розголошення вказаних відомостей можуть бути визнані само­губство чи самоскалічення потерпілого, серйозне загострення його хвороби внаслідок пе­реживань тощо. Настання таких наслідків розголошення лікарської таємниці, як самогубство потерпілого, заподіяння йому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень не охоп­люється ст. 145 і за наявності підстав потребує додаткової кваліфікації за статтями 120,128.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є медичні працівники та інші особи, у т. ч. і службові, яким відповідна інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків. Для кваліфікації злочину не має значення, була така інформа­ція довірена особі (надана за обліковим документом) чи стала відома за інших обставин (навіть і випадково, але у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків - обов’язків лікаря, адвоката, нотаріуса, вихователя, спеціаліста-психолога тощо).

Суб’єктом цього злочину не є: а) сама особа, стану здоров’я якої стосується лікар­ська таємниця та її законний представник; б) особи, яким у зв'язку з навчанням або ви­конанням громадських чи інших, крім професійних і службових, обов’язків, стала відо­ма лікарська таємниця, незважаючи на те, що цим особам законами України (зокрема, Законом «Про психіатричну допомогу») також прямо заборонено її* розголошувати.

5. З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується змішаною формою вини: прямим або непрямим умислом до діяння і необережністю до його наслідків.

Конституція України (статті 31, 32).

ЦК (статті 285-286).

СК (ст. ЗО).

Основи законодавства України про охорону здоров ’я від 19 листопада 1992 р. (статті 39, 40).

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992р: (статті 3, 23, 31, 47, 48).

Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. (ст. 6).

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. (ст. 26).

Рішення КС у справі К. Г. Устименка№ 18/203-97 від ЗО жовтня 1997 р.