1. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуван­ням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи -

карається позбавленням волі на строк до п’яти років.

2. Те саме діяння, вчинене повторно або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 або 154 цього Кодексу, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Те саме діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, або якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

(Стаття 153 зі змінами, внесеними згідно із законами № 2276-іV від 21.12.2004 р., N2 2295ЛН від 01.06.2010 р.)

чи аморальністю дій, описаних у ст. 153, а їх насильницьким характером. Український законодавець виходить з того, що здійснюваний на добровільних засадах гомосексуа­лізм, тобто сексуальний потяг до осіб своєї статі, має розглядатись не як діяння, забо­ронене під загрозою кримінального покарання, а як особливий стан організму людини, нетипова сексуальна поведінка. Певні біологічні форми, за допомогою яких відбуваєть­ся сексуальне спілкування між людьми, у суспільстві можуть визнаватися аморальни­ми, але мають ставати предметом кримінально-правового регулювання лише у тому разі, коли вони зачіпають соціальний бік статевих стосунків, посягають на такі важливі соціальні цінності, як статева свобода і статева недоторканність, нормальний розвиток неповнолітніх.

2. Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої статі, яка всупереч своїй волі виконує роль сексуального партнера винного. При цьому характеристика потерпі­лого на кваліфікацію за ст. 153 не впливає (див. також п. 2 коментаря до ст. 152). Якщо особа, яка не досягла 16-річного віку, добровільно бере участь у задоволенні неприрод­ним способом статевої пристрасті чоловіка або жінки, то дії винного можуть кваліфіку­ватись за ст. 156.

Задоволення статевої пристрасті з трупом за наявності підстав може розглядатись як наруга над трупом і кваліфікуватись за ст. 297 (див. також п. 6 коментарю до ст. 152).

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті непри­родним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розумі­ти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту - див. коментар до ст. 152), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки і які зовсім не обов’язково озна­чають так зване статеве проникнення - введення частини тіла однієї людини або пред­метів навколишнього світу у природні отвори іншої людини з метою отримання сексу­ального задоволення. Це, зокрема, мужолозтво, лесбіянство, орогенітальний контакт (соіШз рег оз) жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенітальний контакт (соіїш рег апиш) чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт (вестибулярний коїтус, нарвасадата, міжстегновий коїтус то­що), фроттаж (сексуальне задоволення чоловіка шляхом тертя об тіло жінки), садистські дії сексуального характеру (наприклад, проникнення у піхву жінки певним предметом - палицею, пляшкою тощо).

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом потрібно від­межовувати від посягань на тілесну недоторканість людини, які, за наявності до цього підстав, можуть кваліфікуватись, наприклад, як злочини проти здоров’я особи чи хулі­ганство або розцінюватись як правомірні дії (наприклад, введення медичною сестрою клізми в анус хворого). При цьому слід мати на увазі, що дії, об’єктивно позбавлені сексуального характеру (введення різних предметів не у статеві органи чи анус, а в інші природні отвори людини, шмагання батогом, припікання тіла цигарками тощо), можуть кваліфікуватись за ст. 153 лише за умови, що умисел винної особи був направлений на задоволення у такий спосіб своєї статевої пристрасті, у зв’язку з чим вчинене є підстави розцінювати як посягання на статеву свободу (статеву недоторканість) потерпілої особи.

Під мужолозтвом розуміють один із різновидів чоловічого гомосексуалізму - ано­генітальний сексуальний контакт чоловіка з чоловіком. Лесбіянство (жіночий гомосек­суалізм) - це форма задоволення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення нею різ­номанітних дій сексуального характеру з особою жіночої статі (наприклад, мастурба­ція, орально-генітальні контакти, вплив на ерогенні зони партнерші за допомогою штучних пристосувань).

Поняття фізичного насильства, погрози його застосування та використання безпорадного стану потерпілого у коментованому складі злочину за своїм змістом є такими ж, як і при зґвалтуванні (див. коментар до ст. 152). Перелік способів, які транс­формують відповідну сексуальну поведінку людей у злочин, є вичерпним і поширю­вальному тлумаченню не підлягає.

Злочин визнається закінченим з моменту початку вчинення дії сексуального харак­теру, спрямованої на задоволення статевої пристрасті. При цьому не вимагається, щоб сексуальний контакт був завершений у фізіологічному розумінні.

2. Суб’єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту вчи­нюваних дій сексуального характеру), якій виповнилось 14 років. Якщо особа, викори­стовуючи фізичне насильство або погрозу його застосування, бере безпосередню участь у подоланні опору потерпілого або призводить останнього у безпорадний стан і при цьому сама у безпосередній сексуальний контакт з потерпілим не вступає, вона повин­на визнаватись співвиконавцем насильницького задоволення статевої пристрасті не­природним способом. Дії такого учасника групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 153 без посилання на ст. 27 (див. також п. 6 коментарю до ст. 152).

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. За спрямова­ністю умислу цей злочин потрібно відрізняти від інших посягань, наприклад, від зама­ху на зґвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень. Мотиви даного злочину можуть бути такі самі, як і мотиви зґвалтування. Про особливості психічного ставлення вин­ного до неповнолітнього чи малолітнього віку потерпілої особи див. коментар до ст. 152.

4. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) групою осіб;

2. особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачений статтями 152 або 154;

3. щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153), а особливо кваліфікуючи­ми - вчинення злочину щодо малолітнього (малолітньої), а також спричинення особли­во тяжких наслідків (ч. З ст. 153). За своїм змістом ці ознаки аналогічні кваліфікуючим ознакам зґвалтування (про їх зміст див. коментар до ст. 152).

Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв’язок