Особлива частина Розділ і злочини проти основ національної безпеки україни

Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення кон­ституційного ладу або на захоплення державної влади

1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких

Дій,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріа­лів із закликами до вчинення таких дій,-

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з вико­ристанням засобів масової інформації,-

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений Конституцією і зако­нами України порядок створення і діяльності вищих органів державної^ влади, пору­шення якого створює загрозу національній безпеці у політичній сфері. Його додатко­вим факультативним об’єктом може бути встановлений порядок виконання представ­никами влади своїх службових повноважень.

Розглядаючи положення ч. 4 ст. 5 Конституції України «ніхто не може узурпувати державну владу» у системному зв’язку з іншими положеннями Основного Закону, Кон­ституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає не­конституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами міс­цевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об’єднаннями тощо. Положення ж ч. З ст. 5 Конституції України «право визначати і змінювати конститу­ційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане держа­вою, її органами або посадовими особами» означає, що тільки народ має право безпо­середньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад вне­сенням змін до Основного Закону в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.

Конституційний лад включає встановлені Конституцією України основні засади життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є: 1) суве­ренітет держави (верховенство і самостійність державної влади усередині країни та її незалежність у міжнародних відносинах); 2) форма правління (спосіб організації дер­жавної влади, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, главою держави - Президент України, вищим органом виконавчої влади - Ка­бінет Міністрів України і т. ін.); 3) державний устрій (унітарний з відповідним поділом владних повноважень між вищими і центральними та місцевими органами державної влади) та цілісність території; 4) державний режим (демократичний, що зокрема перед­бачає можливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист дер­жавою прав і свобод людини і громадянина, ґрунтування суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності).

Державна влада - це система сформованих у порядку, передбаченому Конститу­цією та законами України, органів, які уособлюють собою владу глави держави, законо­давчу, виконавчу і судову владу - Президент України, парламент, вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади,- а також органи місцевого самоврядування і контрольно-наглядові та деякі інші органи, які, користую­чись певною незалежністю, сІе-]иге не належать до трьох головних гілок влади (проку­ратура України, НБ, РП, ВРЮ тощо). Таким чином, існуюча в Україні державна влада є частиною її конституційного ладу.

У диспозиції ст. 109 поняття «державна влада» застосовується, так би мовити, у вузькому значенні. Іншими словами, мову можна вести про кримінальну відповідальність за дії, вчинені з метою неконституційного захоплення влади Президента України, зако­нодавчої, вищої виконавчої або вищої судової влади України, оскільки тільки за умови отримання такої влади група осіб може суттєво вплинути на суверенітет держави, її форму правління, державний устрій та державний режим і заподіяти шкоду державній безпеці у масштабі держави. Дії, вчинені з метою захоплення влади на рівні місцевого самоврядування, або змова про вчинення таких дій можуть бути кваліфіковані як пере­вищення влади чи самоправство. Такі дії, як проголошення певної адміністративно- територіальної одиниці України суверенною державою, кваліфікуються за ст. 110 як посягання на територіальну цілісність України.

Під державною владою у ст. 109 слід розуміти лише легітимну владу. Тому дії, спрямовані на захоплення раніше узурпованої іншими особами, нелегітимної державної влади, не містять складу розглядуваного злочину, і, якщо фактично вчинене діяння не містить складу іншого злочину, мають розглядатися лише у політичній, а не правовій площині.

2. З об’єктивної сторони злочин може виявитися у таких формах:

1. дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади;

2. змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109);

3. публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади;

4. розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109).

До дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, можна віднести створення з вказаною метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп, захоп­лення й утримання будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади (скажімо, будівель, де розташовані ВР, Адміністрація Президента України, КМ), організація великомасштабних масових заворушень (у цих випадках дії винних мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і статтями 260, 341 або 294), а так само фактичне створення незаконних вищих органів державної влади (на кшталт сумнозвісного ДКНС СРСР) тощо. В законі не вказується навіть приблизний

перелік відповідних дій, проте, виходячи із мети їх вчинення, до них можна віднести лише такі дії, вчинення яких фактично може бути засобом її досягнення.

Злочин у першій його формі вважається закінченим з моменту вчинення відповід­них дій, навіть якщо їх мети досягнуто не було.

За конструкцією диспозиції ч. 1 ст. 109 спосіб вчинення дій, спрямованих на зміну чи повалення конституційного ладу, завжди є насильницьким, а для дій, вчинених з метою захоплення державної влади, такий спосіб не є обов’язковим.

Змова у ст. 109 передбачає угоду, досягнуту між двома чи більше особами, про вчинення спільних дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ла­ду або захоплення державної влади, яка містить певні істотні умови, що стосуються способу вказаних дій, сил і засобів тощо. Змова є закінченою з моменту досягнення угоди з зазначених істотних умов. Групу осіб, які досягли вказаної вище угоди, можна розглядати як звичайну групу осіб, які мають попередню змову про вчинення злочину (в даному випадку це вже є злочином, склад якого побудований як усічений), але не як організовану групу, а тим більше злочинну організацію.

Публічні заклики передбачають хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій (представни­ків влади, військовослужбовців тощо) схилити певну кількість осіб до певних дій. Як­що такі заклики звернені до конкретної особи, вони кваліфікуються як підбурювання до вчинення дій, метою яких є насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади.

Публічність є оціночною ознакою, і питання про наявність її має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням часу, місця, обстановки здійснення за­кликів тощо. Наприклад, публічними завжди є заклики, зроблені під час зборів, демонст­рацій, мітингів, пікетувань, походів, інших подібних заходів та акцій.

Заклики слід відрізняти від поширювання неправдивих чуток, що можуть виклика­ти паніку серед населення або порушення громадського порядку, відповідальність за яке передбачена ст. 173-1 КАП.

Злочин у цій формі є закінченим з моменту висловлення винним відповідного за­клику, спрямованого на його сприйняття більш-менш широкою аудиторією. Одинич­ний факт висловлення відповідних ідей кільком особам не може розглядатися як публічні заклики.

Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома багатьох людей (невизначеної їх кількості або певного кола).

Для кваліфікації цього злочину має значення спосіб публічних закликів та розпо­всюдження матеріалів. Публічні заклики можуть мати місце на мітингу, зібранні тощо, а розповсюдження матеріалів - здійснюватися шляхом підкидання листівок до пошто­вих скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання листів певним групам адресатів тощо і лише у цьому разі кваліфікуються за ч. 2 ст. 109. Публічні за­клики і розповсюдження матеріалів з використанням засобів масової інформації тяг­нуть відповідальність за ч. З ст. 109.

Матеріали - письмові чи зафіксовані на іншому носієві інформації (дискеті, аудіо- чи відеокасеті) звернення, листівки, плакати, газети, журнали тощо - тут висту­пають засобами вчинення злочину. Адже вони є речами, які знаходяться у динаміч­ному (а не в статичному, на відміну від предмета злочину) стані і за допомогою них суб’єкт впливає на об’єкт цього злочину. Оскільки законодавець використовує цей термін у множині, розповсюдження одного примірника відповідного матеріалу не містить складу злочину.

Розповсюдження матеріалів є закінченим злочином з моменту, коли хоча б частка вказаних підготовлених матеріалів потрапила до адресатів. Виготовлення, зберігання, носіння таких матеріалів з метою їх розповсюдження кваліфікується як готування до вчинення злочину за ст. 14 і ч. 2 ст. 109.

3. Суб’єкт злочину загальний (тут і далі під таким визначенням розуміється фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 16-річного віку і не має ознак спеціального суб’єкта). Якщо ж злочин, передбачений ч. 2 ст. 109, вчинюється представ­ником влади, це є кваліфікуючою ознакою складу злочину і потребує кваліфікації дій винної особи за ч. З ст. 109. Про поняття представник влади див. коментар до ст. 364.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Крім того, для цього злочину у перших двох його формах характерною є спеціальна мета: насильни­цька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Насиль­ницьким слід вважати такий спосіб дій, для якого характерним є застосування сили, у т. ч. озброєної, інших засобів незаконного примусу.

Для публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади і для розповсюдження матеріалів із закликами до вчи­нення таких дій закон не передбачає зазначену мету як обов’язкову ознаку складу злочину: відповідальність за ці дії має нести й особа, яка вчинила їх за дорученням інших осіб за грошову винагороду, тобто з корисливою метою.

5. Частина 3 ст. 109 передбачає ознаки, які обтяжують розглядуваний злочин, якщо він вчинений у формах, наведених у ч. 2 цієї статті. Відповідно до них кваліфіковани­ми видами публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, є вчинення їх: 1) з використанням засобів масової інформації; 2) представником влади; 3) повторно; 4) організованою групою осіб.

Про поняття повторність, організована група див., відповідно, статті 32 і 28 та коментар до них. Повторними у ст. 109 слід вважати публічні заклики до насильни­цької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а та­кож розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій, вчинені особою, яка раніше вже вчинила такий злочин у вказаних формах.

Під засобами масової інформації треба розуміти друковані засоби масової інфор­мації - періодичні друковані видання (пресу) - газети, журнали, бюлетені, відомості, інформаційні листки тощо і разові видання з визначеним тиражем, електронні, а також аудіовізуальні засоби масової інформації - радіо, телебачення, кіно, аудіо, відео тощо, їх використання для вчинення вказаних вище дій означає виступи у них зі статтями, доповідями, інтерв’ю тощо.

Конституція України (статті 1-8, 15, 19 та ін.).

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (ст. 20).

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 р.

Рішення КС у справі про здійснення народом влади N9 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 р.

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України

1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення та­ких дій,-

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.