2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,-

караються позбавленням віолі на строк від п’яти до десяти років.

Примітка: 1. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасо­во посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністратив­но-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним дору­ченням повноважного командування.

2. У статтях 423-426 цього Кодексу істотною шкодою, якщо вона полягає в зав­данні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими на­слідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у п’ятсот і більше разів пере­вищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 423 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є порядок виконання військовими службовими особами військових формувань України своїх повноважень із забезпечен­ня військового правопорядку у сферах: використання військового майна (у разі неза­конного використання транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна), проходження військової служби військовослужбовцями і виконання трудових обов’яз­ків робітниками і службовцями військових формувань (у разі незаконного використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам) та в інших сферах життє­діяльності військових формувань України (у разі іншого зловживання військової служ­бової особи владою або службовим становищем). Як додатковим обов’язковим (альтер­нативним), так і додатковим факультативним об’єктом цього злочину можуть бути особисті права та свободи людини і громадянина, власність або інші блага.

2. Предметом злочину (у першій його формі) є транспортні засоби, споруди та інше військове майно.

Споруди - це будь-які значні будівлі різного виду і призначення (житлові й адмініст­ративні будинки, ангари, гаражі, майстерні, електростанції, під’їзні шляхи, аеропорти, аеродроми, гелікоптерні майданчики, морські та річкові порти, пристані і т. ін.). Понят­тя транспортні засоби та інше військове майно розкрито у коментарі до ст. 410.

Обов’язковою ознакою другої форми цього злочину є підлеглий, який може висту­пати як потерпілий. Про поняття підлеглого див. коментар до ст. 424.

3.3 об’єктивної сторони цей злочин, на відміну від злочину, передбаченого ст. 364, може виразитися тільки в діях - у порушенні службових прав і обов’язків, яке винний міг вчинити лише завдяки своєму службовому становищу. Ці дії вчинюються всупереч інтересам служби, тобто не зумовлені службовою необхідністю, і суперечать вимогам закону (є незаконними). Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони цього злочину є також суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння істотної шкоди і причиновий зв’язок між зазначеними діями і наслідками.

Дії при зловживанні військової службової особи владою або службовим станови­щем можуть мати такі форми:

1. незаконне використання транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна;

2. незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам;

3. інше зловживання владою або службовим становищем.

Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання військовою служ­бовою особою всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення владних вимог та прийняття рішень, які є обов’язковими для інших осіб (підлеглих).

Зловживання службовим становищем — це умисне використання військовою службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних із займаною посадою. Такі дії хоч і перебувають у межах службових повноважень війсь­кової службової особи, проте вчинюються нею незаконно (на порушення встановленого порядку).

Кваліфікуючи дії за ст. 423 КК, суд повинен зазначити, в чому саме полягає зло­вживання владою чи службовим становищем (посилаючись при цьому на конкретні пункти, статті нормативно-правових актів, які розкривають коло повноважень службо­вої особи).

При визначенні поняття використання необхідно спиратися на цивільно-правове поняття «користування», яке передбачає можливість добувати із речі її корисні власти­вості. При цьому речі, які під час їхнього використання не втрачають повністю свої властивості, піддаються амортизації. У разі незаконного використання військового майна військова службова особа фактично (не юридично) володіє речами, тобто здійснює фізичний чи господарський контроль над ними, а також може певним чином визначати правову долю речі (розпорядитися нею): передати у користування іншій особі, на збері­гання, у заставу тощо.

Незаконне використання транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна наявне тоді, коли службова особа, порушуючи вимоги законодавства, корис­тується військовим майном так, нібито воно надане їй для задоволення особистих по­треб або побажань третіх осіб. Незаконність використання транспортних засобів може виражатися у використанні їх, скажімо, для поїздок у гості, на відпочинок, полювання, рибну ловлю, для перевезення приватного майна, для будування дачі тощо. При цьому для кваліфікації вчиненого за ст. 423 не має значення, вчинювалися зазначені дії з метою збагачення (наприклад, перевезення пасажирів чи вантажів відомчими транс­портними засобами за гроші з подальшим їхнім привласненням) чи з метою ухилитися від оплати відповідних послуг (використання вантажного автомобіля для перевезення особистих речей без сплати грошей згідно з діючими у ЗС тарифами).

Незаконне використання транспортних засобів, якими керують підлеглі, охоплю­ється тільки цією ознакою. Якщо ж при цьому використовуються й інші підлеглі, які не є водіями, пілотами і т. п. (наприклад, для навантажувальних робіт), винному потрібно інкримінувати як незаконне використання транспортних засобів, так і незаконне вико­ристання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам (за умови, що зло­чинний результат настав як наслідок і тих, й інших дій). Так само діяння кваліфікується

і в разі одночасного незаконного використання споруд чи іншого військового майна з незаконним використанням підлеглого для особистих послуг або послуг іншим особам.

Незаконність використання споруд може полягати у передачі їх у тимчасове корис­тування комерційним структурам під офіси, склади тощо з метою збагачення, або у ви­користанні їхньою військовою службовою особою чи близькими їй особами під дачу, склад, гараж, для власних потреб з порушенням встановленого порядку використання зазначених споруд.

Використання військовою службовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або іншого державного майна, якщо це завдало державі шкоди на суму, що не перевищує п’яти нмдг, тягне адміністративну відповідальність (див. ч. 1 ст. 15 і ст. 184-1 КАП).

Незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим осо­бам може виражатися у залученні підлеглого для супроводження чи доставки в певний пункт багажу, будівництва або ремонту житла, ремонту приватного транспорту, для охорони майна тощо. Зазначені особисті послуги не обов’язково можуть стосуватися використання фізичної праці підлеглого.

Для наявності складу злочину, що розглядається, не має значення, чи надаватимуться послуги самому військовому начальникові, його сім’ї або іншим особам. Якщо такими іншими особами є вищі начальники, то вони, за наявності відповідних обставин, повин­ні нести відповідальність як виконавці, а службові особи, які організували надання та­ких послуг,- як організатори цього злочину.

До іншого зловживання військової службової особи владою або службовим ста­новищем можна віднести випадки незаконної відмови (заборони) підлеглим чи іншим особам у використанні їх прав і свобод, надання незаконних переваг особам, які не ма­ють на них права тощо.

Заволодіння шляхом зловживання військовою службовою особою своїм службовим становищем військовим майном кваліфікується за ч. 2 ст. 410, а заволодіння нею шля­хом зловживання своїм службовим становищем іншим майном - за ст. 191.

Із змісту примітки до ст. 423 випливає, що істотна шкода, якщо вона полягає в зав­данні матеріальних збитків, повинна обчислюватися в заданих розмірах, незалежно від форми і виду вини, якими характеризується психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків, та від того, чи була вона наслідком діяння, яке призвело до упу­щеної вигоди або до прямого зменшення наявних фондів. Виникнення пожежі чи аварія можуть бути визнані істотною шкодою, якщо з ними були пов’язані матеріальні збитки, розмір яких перевищує 250 нмдг.

Якщо істотна шкода полягає в заподіянні фізичної шкоди, цією ознакою охоплю­ються випадки заподіяння потерпілому фізичного болю від удару, побоїв чи мордуван­ня, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, фізичних страждань, якими супроводжується незаконне позбавлення волі чи незаконне введення в організм проти волі особи наркотичних засобів або психотропних речовин тощо.

Істотна шкода може полягати і в моральній шкоді, коли потерпілому заподіюються страждання внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточенням, інших негативних наслідків морального характеру.

Специфіка зловживання владою або службовим становищем полягає в тому, що во­но може сприяти вчиненню іншими особами будь-яких умисних злочинів (скажімо, усуненням перешкод для їхнього вчинення). У таких випадках вчинення суспільно небезпечного діяння в інші особи стає своєрідним наслідком службового злочину у ви­ді істотної шкоди (тяжкими наслідками вчинення таких злочинів має визнаватися тоді, коли ці злочини є тяжкими або особливо тяжкими (ст. 12).

Істотною шкодою встановленому порядку несення військової служби потрібно ви­знавати факти вчинення у військовій частині (підрозділі) тих найсерйозніших пору­шень військового правопорядку, які визнаються умисними військовими злочинами, якщо настання таких наслідків перебуває в причинному зв’язку зі службовим зловжи­ванням військової службової особи.

4. Суб’єктом злочину може бути тільки військова службова особа. Поняття військо- вої службової особи визначено у примітці до ст. 423.

Про поняття військовий начальник див. коментар до ст. 402.

Військовослужбовці, які мають підлеглих під час несення спеціальних служб (варто­вої, патрульної, внутрішньої, бойового чергування, прикордонної) та користуються пра­вом віддавати їм накази в інтересах виконання завдань тієї чи іншої спеціальної служби, можуть бути суб’єктами злочину, що розглядається, тільки за умови, якщо вчиненою ними під час несення спеціальної служби неправомірною дією порушуються загальні службові обов’язки начальників, зокрема, обов’язки виносити рішення й видавати накази лише в інтересах служби, виховувати підлеглих і вести роботу щодо зміцнення військової дисципліни, забезпечувати внутрішній порядок у військовій частині (підрозділі) тощо.

Оскільки такі дії, як незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, можуть бути вчинені тільки у сфері владних повноважень тієї чи іншої військової службової особи, то суб’єктом другої форми розглядуваного злочину можуть бути тільки військові начальники.

Друга категорія військових службових осіб — це військовослужбовці, які займають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обо­в’язків. В умовах ЗС та інших військових формувань України найчастіше ними є військові начальники (керівники військових формувань, військових частин, установ, командири військових підрозділів, начальники управлінь, напрямків, відділів, кафедр тощо).

Організаційно-розпорядчі обов’язки виконують також судді військових судів, які не є головами чи заступниками голів відповідних військових судів, слідчі та помічники військових прокурорів, слідчі СБ, які не є керівниками підрозділів, офіцери - профе- сорсько-викладацький склад військово-навчальних закладів (під час приймання іспитів із виставленням оцінок та прийняття інших рішень, що мають значення юридичних дій), військові лікарі та інші військово-медичні працівники, у т. ч. працівники військово- лікарських комісій (під час проведення оцінки придатності до військової служби та прийняття інших рішень, що мають значення юридичних дій), офіцери - працівники оперативних та оперативно-розшукових підрозділів СБ та ДПС, оперативних та деяких інших підрозділів ЗС тощо. Характерним для всіх означених осіб є те, що вони несуть самостійну відповідальність за доручену ділянку роботи (ведення оперативно-розшу- кової чи кримінальної справи, розгляд кримінальної справи тощо) та не мають підлег­лих за посадою. Зазначені військові службові особи можуть бути визнані військовими начальниками лише у конкретній кримінальній справі, якщо буде доведено, що злочин був вчинений ними, наприклад, стосовно підлеглого за військовим званням.

Військовослужбовці - професорсько-викладацький склад військово-навчальних за­кладів та ті, які є військово-медичними працівниками, поза межами виконання ними дій та прийняття рішень, що мають юридичне значення, не можуть визнаватися військови­ми службовими особами. Але, крім того, що вони можуть приймати іспити (оцінювати придатність до військової служби тощо), вони як офіцери можуть бути призначені дізна- вачами, членами внутрішньоперевірних комісій, черговими частин або начальниками ешелонів (команд), і під час виконання таких спеціальних доручень повноважного ко­мандування визнаються військовими службовими особами.

Третя категорія військових службових осіб - це військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господар­ських обов’язків. В умовах військової служби посадами, пов’язаними з виконанням адміністративно-господарських обов’язків, є посади офіцерів та прапорщиків продоволь­чої, речової, фінансової служби військової частини (установи) та їм подібні. Не можна визнавати військовими службовими особами комірників, завідувачів сховищ та інших осіб, дії яких з управління майном мають фактичний, а не юридичний характер. Щодо довіреного їм майна ці особи здатні вчинити тільки злочинні дії, характер яких не може вийти за межі привласнення або розтрати такого майна чи порушення обов’язків щодо охорони майна, тобто злочинів, суб’єктом яких не є службова особа.

Організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов’язки можуть вико­нувати також військові службові особи, які тимчасово займають відповідні посади. Тимчасове зайняття посади - це зайняття її в межах певного терміну, визначеного, як правило, службовою необхідністю (на період відпустки, хвороби, відрядження керівни­ка, підбору на посаду керівника відповідного працівника тощо), та в порядку, встанов­леному законодавством для заміщення відповідної посади.

У примітці 1 до ст. 423 не йдеться про те, що військові службові особи повинні за­ймати посади, пов’язані з виконанням певних обов’язків тільки у військових частинах та установах. Тому відрядження військовослужбовця до іншого державного органу слід розцінювати як спеціальне доручення повноважного командування виконувати ті чи інші обов’язки в інтересах держави поза військовою установою.

Не можуть визнаватися військовими службовими особами військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, оскільки вони не займають посад і за своїми військовими званнями є рядовими.

Виконавцем зловживання військової службової особи владою або службовим ста­новищем та співвиконавцем цього злочину може бути тільки військова службова особа, а іншим співучасником - як військова службова особа, так і інший військовослужбо­вець, а також цивільна особа, у т. ч. службова.

5. На визначення суб’єктивної сторони злочину істотно впливає його специфіка, яка полягає у тому, що зловживання владою або службовим становищем є не самоціл­лю, а способом, за допомогою якого службова особа хоче домогтися певного вигідного для себе чи інших осіб результату. Тому цей злочин характеризується прямим умислом до діяння, а до наслідків у вигляді як істотної шкоди, так і тяжких наслідків - умислом або необережністю. При цьому умисне ставлення можливе лише до наслідків, які поля­гають у завданні матеріальних збитків. Оскільки зміст інших наслідків у законі не кон­кретизовано, винна особа не може ставитися до них умисно.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мотив: злочин вчинюється з корис­ливих мотивів чи в інших особистих інтересах, або в інтересах третіх осіб.

Під корисливими мотивами слід розуміти бажання військової службової особи мати незаконні вигоди матеріального характеру: отримати гроші, майно для себе, сво­їх родичів чи близьких; звільнити себе, родичів чи близьких від яких-небудь пла­тежів.

Інша особиста зацікавленість - це інші, крім корисливих, мотиви, що є несумі­сними з інтересами військової служби: нездоровий кар’єризм, бажання приховати свою бездіяльність, запобігти дисциплінарному стягненню чи звільненню з військової служби, притягнення до адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідально­сті, помста, заздрість тощо. Основною рисою іншої особистої зацікавленості є бажан­ня особи задовольнити особисті потреби всупереч інтересам військової служби. Якщо такого бажання не встановлено, правомірно говорити про відсутність суспільної не­безпеки діяння.

Одним із видів іншої особистої зацікавленості є бажання задовольнити інтереси третіх осіб. Такими інтересами можуть бути корисливі чи інші інтереси. При цьому бажання зробити послугу родичу, приятелю, начальнику та бажання останніх прийняти таку послугу, як правило, збігаються, хоча останнє і не обов’язкове.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків. Якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, то тяжкими наслідками вважається шкода, яка більше ніж у 500 разів перевищує нмдг. Визнавати тяжкими наслідками катастрофу, аварію, пожежу тощо, якщо вони не потягли відповідних наслідків у вигляді фізичної шкоди, зазвичай можна лише за умови, якщо пов’язана з їх виникненням матеріальна шкода перевищує 500 нмдг.

Під тяжкими наслідками при зловживанні військовою службовою особою владою чи службовим становищем, якщо вони полягають не у завданні матеріальних збитків, розуміється смерть людини, заподіяння тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушко­джень, самогубство потерпілого.

В умовах військової служби до тяжких наслідків військових службових злочинів належать найбільш серйозні форми підриву військової дисципліни та боєготовності підрозділу, частини. Найбільш серйозними порушеннями військового правопорядку, як це випливає зі ст. 401, є військові злочини. Вчинення в результаті службового зловжи­вання тих із них, які є тяжкими чи особливо тяжкими (непокора, вчинена групою осіб, опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків, вчине­ні групою осіб або із застосуванням зброї, дезертирство зі зброєю тощо), також слід визнавати тяжким наслідком цього злочину і кваліфікувати його за ч. 2 ст. 423.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

7. При кваліфікації злочинів слід мати на увазі, що, на відміну від злочину, перед­баченого ст. 364, у злочині, передбаченому ст. 423, під істотною шкодою, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в 250 (а не в 100) і більше разів перевищує нмдг, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у 500 (а не у 250) і більше разів перевищує нмдг.

Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 3).

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 2).

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 1).

Закон України «Про військовий обов ’язок і військову службу» в редакції від 4 квітня 2006 р.

Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999р.

Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 р.

Закон України «Про Збройні Сили України» в редакції від 5 жовтня 2000 р.

Закон України «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000 р. (статті 1, 10-11).

Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну дер­жаві. Затверджене постановою Верховної Ради України № 243/95-ВР від 23 червня 1995 р.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матері­альних цінностей. Затверджений постановою КМ№ 116 від 22 січня 1996р.

Наказ МО «Про виконання робіт, надання платних послуг стороннім організаціям та на­селенню військово-будівельними, ремонтними та експлуатаційними організаціями і підприєм­ствами Міністерства оборони України» № 302 від 27 грудня 1993 р.

Інструкція про організацію та планування перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО N2 354 від 25 листопада 1996р.

Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України. Затверджене наказом МО N2 300 від 16 липня 1997р.

Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час. Затвер­джене наказом МО N2 402 від 9 грудня 2002 р.

Порядок та умови проведення конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна. Затверджені наказом ФДМУ і МО N2 1549/241 від 26 липня 2000 р.

Положення про порядок створення та діяпьності комісій з оцінки вартості військового майна, що підлягає передачі в оренду. Затверджене наказом ФДМУ і МО N2 333/1697 від 17 вересня 2001 р.

Постанова ПВС N2 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво».

Стаття 424. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень

1. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових пов­новажень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, крім передбачених частиною другою цієї статті, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду,-

карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбав­ленням волі на той самий строк.

2. Застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або переви­щення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також за­стосування насильства щодо підлеглого -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені із застосуван­ням зброї, а також діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

4. Діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

1. Основний безпосередній, а також додатковий обов’язковий об’єкти цього злочи­ну у формі іншого перевищення влади чи службових повноважень, і його додаткові факультативні об’єкти збігаються з відповідними об’єктами злочину, передбаченого ст. 423. При застосуванні нестатутних методів впливу щодо підлеглого обов’язковим додатковим об’єктом перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень є честь та гідність особи, а при застосуванні насильства щодо підлеглого - життя, здоров’я, воля, честь та гідність особи.

2. Підлеглими у військового начальника можуть бути військовослужбовці, військо­возобов’язані під час проходження відповідних зборів, робітники та службовці того чи іншого військового формування. Проте останні, з огляду специфіки відносин влади - підпорядкування, які встановлюються між ними та військовими начальниками, не завжди можуть виступати як підлеглі. Зокрема, нестатутні методи впливу щодо робітника чи службовця взагалі неможливі, оскільки стосунки між ними та військовими начальника­ми не регулюються військовими статутами.

3. З об’єктивної сторони перевищення влади чи службових повноважень може проявитися тільки в діях, які виражаються у таких формах:

1. застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого (ч. 2 ст. 424);

2. перевищення дисциплінарної влади (ч. 2 ст. 424);

3. застосування насильства щодо підлеглого (ч. 2 ст. 424);

4. інше перевищення влади чи службових повноважень (ч. 1 ст. 424).

Нестатутними заходами впливу є дії військових начальників щодо підлеглих, котрі

виходять за межі відповідних положень військових статутів ЗС, що визначають від­носини між військовослужбовцями і згідно з якими: військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця дотримуватися визначених військовими статутами пра­вил взаємовідносин військовослужбовців; командир (начальник) зобов’язаний вимагати підпорядкування від своїх підлеглих, не припускаючись при цьому брутальності та при­ниження їхньої гідності, а у випадку непокори чи опору підлеглого повинен для віднов­лення порядку вжити всіх передбачених законами й військовими статутами заходів примусу, аж до арешту винного та притягнення його до кримінальної відповідальності.

Межі дисциплінарної влади військових начальників та порядок її застосування су­воро окреслені нормами військового законодавства. Кожен командир (начальник) може заохочувати військовослужбовців, інших підлеглих або накладати на них стягнення тільки: а) у тому обсязі й порядку, які надані йому законодавчим актом, яким ці питан­ня регулюються; б) на тих осіб, на яких поширюється його дисциплінарна влада; в) за наявності для того відповідних підстав.

Перевищенням дисциплінарної влади військовим начальником є: а) накладення стяг­нення такого виду чи такої міри, які можуть застосовувати тільки вищі начальники або не має права застосувати жоден з них; б) накладення стягнення за дію або бездіяльність, які не є дисциплінарним правопорушенням, а також не є таким адміністративним пору­шенням, за яке, згідно з КАП, військовослужбовець має нести відповідальність у дисцип­лінарному порядку; в) накладення стягнення таким військовим начальником, який має право на це тільки в особливих випадках,- за відсутності такого випадку; г) накладення стягнення на такого військовослужбовця, якого до дисциплінарної відповідальності може бути притягнуто лише іншими особами у встановленому законодавством порядку (на­приклад, на військового суддю); ґ) накладення стягнення на військовослужбовця іншого військового формування, хоча умов для цього, прямо передбачених Дисциплінарним ста­тутом, не існує; д) накладення стягнення на підлеглого, коли підстав для цього взагалі немає; е) порушення встановленого порядку накладення чи виконання дисциплінарних стягнень; є) застосування заохочення, яке може застосувати лише вищий начальник чи інша особа, або яке може бути застосоване лише за наявності певних умов або до певного кола осіб; ж) застосування заохочення, якщо підстав для цього немає взагалі; з) вжиття заходів, спрямованих на припинення порушень військової дисципліни, коли підстав для цього немає, або з порушенням встановленого порядку їх застосування.

Під насильством щодо підлеглого слід розуміти застосування щодо нього фізично­го або психічного насильства.

Фізичне насильство у разі перевищення влади чи службових повноважень може бути виражене в незаконному позбавленні волі (проте, якщо такі дії вчинені, наприклад, вій­ськовим дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, то за певних обставин їх відповідаль­ність настає за відповідними статтями Розділу XVIII Особливої частини КК), завданні удару, вчиненні дій, характерних для катування, заподіянні побоїв, легких або серед­ньої тяжкості тілесних ушкоджень тощо.

Психічне насильство при перевищенні влади чи службових повноважень може бути виражене у реальній погрозі заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких. Свідченням реальності погрози можуть стати такі фактичні дії потерпілого, вчинені після сприйняття її ним, як замах на самогубство, самокалічення, самовільне залишення військової частини, звернення за захистом своїх прав до органів державної влади або громадських організацій тощо. У будь-якому разі при визначенні реальності погрози необхідно виходити із суб’єктивного ставлення до неї винної особи та суб’єк­тивного сприйняття її потерпілим. Погроза може здійснюватися для того, щоб залякати потерпілого, зломити його волю до відстоювання порушених прав й інтересів, поглу­митися над ним тощо.

Крім того, про поняття насильство див. коментар до статей 405 і 406.

Іншим перевищенням влади чи службових повноважень може бути будь-який інший умисний вихід за межі наданих військовій службовій особі владних або інших повноважень, що не стосується розглянутих вище форм: організація чи підбурювання військовими начальниками підлеглих до вчинення злочинів; примушування підлеглих до вчинення незаконних дій (скажімо, тиск на потерпілого з вимогою забрати з право­охоронних органів заяву про порушення кримінальної справи); незаконне притягнення підлеглого до матеріальної відповідальності; прийняття незаконних рішень про від­строчки від призову на строкову військову службу; надання незаконної відпустки за станом здоров’я, сімейними обставинами тощо, коли це не пов’язано з перевищенням дисциплінарної влади; видання незаконного розпорядження про звільнення затриманих осіб (наприклад, тих, які намагалися незаконно перетнути державний кордон); непра­вомірне втручання в діяльність службових осіб чи державних органів з метою пере­шкодити виконанню ними своїх повноважень тощо.

Кваліфікуючи дії за ст. 424, суд повинен зазначити, в чому саме полягає переви­щення влади чи службових повноважень (зазначаючи, за межі яких саме наданих цій особі владних прав чи службових повноважень вона умисно вийшла).

Про поняття істотна шкода див. коментар до ст. 423.

При перевищенні військовою службовою особою влади чи службових повноважень поняттям «істотна шкода» у разі, якщо вона полягає у заподіянні фізичної шкоди, охоп­люються умисне завдання легких тілесних ушкоджень, умисне чи необережне запо­діяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, необережне заподіяння тяжких тілес­них ушкоджень, а також інші, менш тяжкі наслідки для здоров’я потерпілого. При цьому витрати лікувального закладу на лікування потерпілого не є безпосередньою прямою шкодою, заподіяною застосуванням насильства і не можуть розглядатися як матеріаль­ні збитки відповідно до примітки 2 до ст. 423.

Вчинені у різний час насильницькі дії військової службової особи щодо різних під­леглих або тих самих підлеглих, коли такі дії різняться за ступенем спричиненої шкоди (наприклад, легкі і тяжкі тілесні ушкодження), іншими кваліфікуючими ознаками або за роллю винного у злочинній діяльності (одного разу він був безпосереднім виконав­цем злочину, іншого - співучасником, а отже, обов’язковим є посилання на ст. 29), за стадією вчинення злочину (закінчений злочин і замах на його вчинення, коли є обов’язковим посилання на статтю 14 або 15) тощо - утворюють реальну сукупність злочинів і завжди мають отримувати самостійну кримінально-правову оцінку.

Кваліфікуюча ознака «повторність» не передбачена законодавцем у диспозиціях статей 423-426. Отже, не має вона бути і в юридичному формулюванні звинувачення. Повторність у такому випадку має враховуватися лише на загальних підставах - як обставина, що обтяжує відповідальність (п. 1 ч. Л ст. 67). Тому злочинні дії військової службової особи, які були вчинені в різний час і містять як однакові, так і різні ознаки, передбачені ч. 1 ст. 424, слід кваліфікувати тільки за зазначеною частиною, оскільки йдеться про тотожні або однорідні злочинні дії.

Що ж до ч. 2 ст. 424, то, враховуючи викладене, а також відсутність у диспозиції цього злочину такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення діяння щодо кількох осіб, фак­тична повторність тотожних або однорідних злочинних дій військової посадової особи, поєднаних із застосуванням насильства до підлеглого (групи підлеглих), кваліфікується за однією з частин ст. 424 (ч. 2 або ч. З, або ч. 4 - залежно від наслідків злочину та об­становки його вчинення). Така кваліфікація не залежить від послідовності вчинених дій, їхнього розриву у часі (звичайно, в межах строку давності) і від того, скільком осо­бам і кому конкретно кожного разу було заподіяно шкоду здоров’ю, характер якої з точки зору кримінального закону потребує однакової кримінально-правової оцінки. Однак інкримінована винному відповідна частина ст. 424 завжди має охоплювати всі кваліфікуючі ознаки вчиненого.

4. Такі дії, як застосування нестатутних методів впливу щодо підлеглого, переви­щення дисциплінарної влади і застосування насильства щодо підлеглого, можуть бути вчинені тільки у сфері владних повноважень тієї чи іншої військової службової особи.

У зв’язку з цим суб’єктом зазначених злочинів може бути не будь-яка військова службова особа, а лише військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423).

5. З суб’єктивної сторони перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень характеризується прямим умислом до діяння, умислом або необережністю до наслідків у вигляді як істотної шкоди, так і тяжких наслідків.

При цьому умисне ставлення можливе лише до наслідків, які полягають у завданні матеріальних збитків.^ Оскільки зміст інших наслідків у законі не конкретизовано, вин­на особа не може ставитися до них умисно.

Психічне ставлення винної особи до перевищення дисциплінарної влади і до засто­сування насильства щодо підлеглого характеризується тільки прямим умислом.

Застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або перевищення дисци­плінарної влади, якщо ці дії були вчинені шляхом мучення і заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого, вчинені з метою: примусити потерпі­лого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання; покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним чи іншою особою або у скоєнні яких він чи інша особа підозрюється; залякати його чи ін­ших осіб; дискримінувати його чи інших осіб,- треба кваліфікувати за сукупністю зло­чинів, передбачених ст. 127 і ч. 2 ст. 424.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину у його першій - третій формах є вчинення його із застосуванням зброї, а крім того, у будь-якій із його форм - спричинення тяж­ких наслідків.

Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту застосування зброї командиром допус­кається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб, Статуту внутрішньої служби ЗС. Про поняття застосування зброї див. коментар до ст. 404, а про виняткові випадки, за яких у мирний час дозволяється застосування зброї - коментар до ст. 418.

Під застосуванням зброї військовим начальником слід розуміти не тільки безпосе­реднє застосування зброї ним, але й віддачу наказу підлеглим про застосування зброї як засобу фізичного впливу щодо інших підлеглих. При цьому, якщо наказ застосовувати зброю щодо підлеглого був сприйнятий останнім як реальна загроза його життю чи здоров’ю, але зброя не була застосована за причинами, що не залежать від волі началь­ника, його дії слід кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого ч. З ст. 424. Якщо ж начальник віддає наказ про застосування зброї, і він сприймається по­терпілим як реальний, але начальник потім відміняє його, то вчинене слід кваліфікува­ти за ч. 2 ст. 424 як застосування насильства щодо підлеглого.

У випадках, коли військова службова особа застосовує зброю або віддає наказ про її застосування не щодо підлеглих, а щодо інших осіб - як військовослужбовців, так і цивільних осіб, її дії треба кваліфікувати як перевищення службовою особою влади за

ч. 2, а за наявності, крім того, тяжких наслідків - за ч. З ст. 365. Так само за ч. 2 ст. 365 (за ознакою застосування насильства, болісних і таких, що ображають особисту гідність потерпілого, дій) кваліфікується і перевищення військовослужбовцями ВСПЗС своїх повноважень під час застосування ними спеціальних засобів щодо військовослужбов­ців, які не є для них підлеглими.

До тяжких наслідків при перевищенні військовим начальником влади чи службо­вих повноважень, якщо вони полягають у заподіянні фізичної шкоди потерпілому, тре­ба відносити необережне вбивство або заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження. Про поняття тяжких наслідків див. також коментар до ст. 423.

Умисне вбивство потерпілого, умисне заподіяння йому тяжкого тілесного ушко­дження, а також доведення його до самогубства потребують додаткової кваліфікації за частиною 1 чи 2 ст. 115, або статтею 121 чи 120.

Умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене військовою службовою особою при перевищенні меж необхідної оборони, підлягає кваліфікації лише за статтею 118 або 124.

Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Закон України «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000 р. (статті 1, 10-11).

Стаття 425. Недбале ставлення до військової служби