2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організо­ваною групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути громадська безпека, життя та здо­ров’я особи, власність тощо.

2. Об’єктивна сторона його характеризується суспільно небезпечними діями у двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як заручника.

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продов­жувати утримувати далі.

Потерпілим (заручником) від злочину, передбаченого ст. 147, не можуть бути осо­би, які завідомо для винного є представниками влади, працівниками правоохоронних органів та їх близькими родичами, крім випадків, коли вони захоплені або тримаються як заручники з метою спонукання родичів затриманих або інших фізичних (неслуж­бових) осіб до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнен­ня заручника. Захоплення або тримання вказаних осіб як заручників разом з іншими особами створює підстави для кваліфікації злочинів за статтями 147 і 349 (реальна сукупність).

Під захопленням особи треба розуміти напад, пов’язаний з її затриманням із наступ­ним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи.

Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насиль­ства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147, не можуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.

Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у триманні особи. Закінченим він є з моменту, коли свобода особи була фактично обме­жена. Тривалість тримання особи як заручника значення для кваліфікації не має і вра­ховується при призначенні покарання.

Захоплення заручників із числа осіб, що відбувають покарання у виправній установі і наступна злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи про їх звільнення, за наявності інших необхідних ознак злочину, передбаченого ст. 391, утворюють сукуп­ність злочинів і підлягають кваліфікації за статтями 147 і 391.

Так само утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 147 і 189, 206, 315 або 343, висування до родичів затриманого, фізичної або службової особи, напри­клад, вимог про передачу чужого майна, права на майно чи вчинення дій майнового характеру (вимагання), про припинення зайняттям господарською діяльністю чи обме­ження її, укладення угоди чи не виконання укладеної угоди (протидія законній госпо­дарській діяльності), про вживання іншою особою наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), про прийняття незаконного рішення працівником правоохо­ронного органу (втручання в діяльність працівника правоохоронного органу) тощо.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків цього злочину може бути тільки необережним.

Якщо винний свідомо припускає, що внаслідок захоплення як заручника особи (наприклад, особи, яка перебуває у реанімації у зв’язку з тяжкою хворобою) може настати її смерть, то його психічне ставлення до смерті заручника, що настала, не охоплюється ч. 2 ст. 147 і потребує додаткової кваліфікації за відповідними частиною і пунктом ст. 115.

Дії особи, яка захопила або тримала особу як заручника і умисно вбила її, мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 147 за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 ст. 115.

Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, від злочину, передбаченого ст. 146, розглядуваний злочин відрізняється переважно за спе­ціальною метою. Тут вона може мати альтернативний характер - спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув’язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди тощо).

Вчинення чи невчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення за­ручника.

Адресатом вимоги можуть бути такі суб’єкти:

1. державна або інша установа, підприємство чи організація (установа виконання покарань, орган виконавчої влади, суд, господарське товариство, банк тощо), у т. ч. іно­земні або міжнародні;

2. родичі затриманого або інші фізичні особи (скажімо, його близькі, знайомі). Про поняття родичі див. коментар до ст. 122;

3. службові особи. Про поняття службова особа див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і За­гальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

3. Кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його щодо непов­нолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення ним тяжких наслідків.

Про поняття неповнолітній, організована група, погроза, знищення людей див. коментар, відповідно, до статей 66, 28, 129, 113.

Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяж­ких тілесних ушкоджень, у т. ч. таке, що спричинило смерть потерпілого, спричинен­ня великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональ­них стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств то­що. При цьому, крім безпосередньо заручника, потерпілими від цього злочину можуть бути визнані й інші особи, що постраждали під час захоплення або тримання особи як заручника.

Конституція України (статті 28—29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979 р. УРСР приєдналась до Конвенції 8 травня 1987р.

Токійська конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987р.

ЦК (глави 20-22).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місіїях позбавлення волі» (пункти 10-11).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров 'я особи» (п. 7).

Постанова ПВС N2 10 від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності».

Стаття 148. Підміна дитини

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів,- карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об’єкт злочину - особиста воля дитини та сім’я як блага, що охороняються Кон­ституцією України.

2. З об’єктивної сторони злочин полягає у підміні чужої дитини і вважається за­кінченим з моменту вчинення такої підміни.

Під дитиною у цій статті слід розуміти, як правило, немовля - особу, ідентифіку­вати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще повною мірою неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам’ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини бать­кові у разі смерті матері тощо). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійс­нює підміну дитини. Такою особою не можуть бути батько та мати дитини, навіть якщо один із них мешкає окремо від дитини.

Підміна - це звичайно заміна однієї дитини, яка щойно народилася в пологовому будинку, на іншу, або заміна одного немовляти на інше у будинку дитини тощо. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої ди­тини на свою (це може бути пов’язано, скажімо, зі станом здоров’я своєї дитини). Згода батьків (законних представників) однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків (законних представників). Обмін власними дітьми за обопільною згодою батьків і наявністю відповідної мети може бути кваліфікований за ч. 2 ст. 149 як здійснення незаконної угоди щодо неповнолітнього.

3. Суб’єкт злочину - будь-яка особа, для якої у даний час одне із немовлят юридич­но є чужим.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальними - корисливими або іншими особистими - мотивами.

Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спону­кань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження знаходиться при смерті, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати остан­ньої*). У другому випадку з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи може йтися про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність. Якщо винний діє з національних, етнічних, расових чи релігійних мотивів, у відповідних ви­падках його дії можуть бути кваліфіковані як геноцид (ст. 442).

Конституція України (статті 28—29, 51—52).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.

Деклараііія ООН про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992 р.

ЦК (статті 291, 292, 294, 297).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р.

Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини

1. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповноліт­нього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою гру­пою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потер­пілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо малолітнього^ або організованою групою, або поєднані з насильством, не­безпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або з по­грозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі на­слідки,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Примітка. 1. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфлік­тах тощо.

2. У статтях 149 та 303 цього Кодексу під уразливим станом особи слід розумі­ти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обстави­нами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сі­мейних або інших обставин.

3. Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за дією статтею має наставати неза­лежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливо­го стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насиль­ства, використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

(Стаття 149 в редакції Закону № 3316-М від 12.01.2006 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є честь і гідність особи, а та­кож - крім випадків, коли угода, об’єктом якої є людина, укладається за згодою цієї ж людини,- воля особи. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати життя та здоров’я особи, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень.

2. Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст. 149 дає змогу дійти ви­сновку, що з об’єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах:

1. торгівля людьми;

2. здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина;

3. вербування людини;

4. переміщення людини;

5. переховування людини;

6. передача людини;

7. одержання людини.

Поняття торгівля людьми у Протоколі про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, а так само і в інших актах міжна­родного законодавства, які є чинними і для України, означає «здійснювані з метою екс­плуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей», які вчинюються певними способами.

Той факт, що український законодавець, на відміну від міжнародних актів, торгівлю людьми виділив як окрему форму злочину, відмінну від таких його форм, як вербуван­ня, перевезення (переміщення), передача, переховування або одержання людини, озна­чає, що у ст. 149 під торгівлею людьми слід розуміти власне торгівлю, тобто вчинення актів купівлі-продажу людей.

Здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, передбачає здійснен­ня таких угод, як дарування, міна, надання у безоплатне користування, передача в рахунок погашення боргу, та будь-які інші, за якими особа передається для екс­плуатації.

Не можна вважати здійсненням незаконної угоди, об’єктом якої є людина, дії особи (сутенера), яка зводить проститутку з клієнтом, оскільки у таких випадках людина пе­редається іншій особі фактично не у володіння, а лише у тимчасове користування.

Під вербуванням людини слід розуміти досягнення домовленості шляхом безпосе­реднього наймання, тобто запрошування і набору добровольців ніби для участі у певній діяльності.

Переміщення людини - це зміна її місця перебування шляхом перевезення та іншого переміщення її як через державний кордон України, так і в межах території України. При цьому дії винного, пов’язані з незаконним переміщенням людини через держав­ний кордон України, потребують додаткової кваліфікації за ст. 332, а у випадках, ко­ли для перетинання державного кордону були викрадені чи підроблені і використані завідомо підроблені документи,- ще й за відповідними частинами статей 357 і 358. Якщо жертва торгівлі людьми перетинає державний кордон України на підставі на­лежних документів, ст. 332 застосуванню не підлягає.

Переховування людини передбачає розміщення людини у певному приміщенні, у транспортному засобі, у певній місцевості тощо, надання їй підроблених документів, вчинення щодо неї пластичної операції і т. ін.

Під передачею і одержанням людини треба розуміти відповідні фактичні дії, вчи­нені після вчинення стосовно неї акту купівлі-продажу, вербування, переміщення тощо, пов’язані з переходом фактичного контролю над нею від однієї особи (групи осіб) до іншої.

У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої передачі) людини іншій особі (особам). Якщо до угод з продажу людини застосувати за анало­гією правило, що діє у цивільному праві (а специфіка предмета суспільних відносин, з приводу якого ці дії вчинюються,- людина,- хоча й цілком перетворює юридичну сут­ність їх із законних на незаконні, але залишає незмінною зовнішню правову оболонку; недаремно законодавець у статті 149 використовує термін цивільного права - «угода»), то злочин треба вважати закінченим з моменту фактичної передачі особи за договором купівлі-продажу, який сІе-/асіо означає зміну власника, чи з іншого моменту, прямо пе­редбаченого договором між сторонами.

Злочин у його третій - сьомій формах є закінченим з того моменту, коли жертва злочину, відповідно, завербована, переміщена, перехована, передана чи одержана.

Як випливає із примітки 3 до ст. 149, обов’язковою ознакою злочину, передбачено­го ч. 1 ст. 149, якщо він вчинюється у третій - сьомій формах, крім випадків вчинення його стосовно малолітнього та неповнолітнього, є спосіб. Він може альтернативно про­являтися у використанні: 1) обману; 2) шантажу; 3) уразливого стану особи. Більш не­безпечні способи вчинення цього злочину розглядаються як його кваліфікуючі ознаки (див. нижче).

Обман як спосіб вербування, переміщення, переховування, передачі, одержання людини полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (наприклад, відомостей про те, що він буде брати участь у конкурсі або отримає широкі можли­вості для працевлаштування за кордоном) або приховуванні певних відомостей, по­відомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого (наприклад, відомостей про дійсні умови праці, розміри і порядок виплати заробітку). Про понят­тя обман див. також коментар до статей 190, 192, 225, а про поняття шантаж - до статей 120 і 303.

Грубе порушення угоди про працю, вчинене шляхом обману, у т. ч. стосовно грома­дянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України (ст. 173), слід від­межовувати від злочину, передбаченого ст. 149, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони, об’єкта та суб’єкта. Передусім треба мати на увазі, що при вчиненні злочину, передбаченого ст. 149, обман застосовується, як правило, під час вербування, а при вчиненні злочину, передбаченого ст. 173,- вже під час виконання угоди про працю.

Поняття уразливого стану особи міститься у примітці 2 до ст. 149. Відповідно до цього поняття про уразливий стан особи може свідчити викликана суб’єктивними чи об’єктивними причинами: 1) нездатність особи (або ж її нездатність повною мірою):

а) усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними; б) приймати за своєю во­лею самостійні рішення; в) чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, а так само 2) збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин. Незважаючи на зовні всеохоплююче визначення цього поняття, воно залишається оціночним: лише органи досудового розслідування і суд можуть на підставі конкретних обставин справи вста­новити, чи був стан особи насправді уразливим. Уразливим стан особи слід визнавати в усіх випадках, коли за обставинами справи її згода на вербування, переміщення, переховування, передачу чи одержання була вимушеною, одержаною під впливом зазначених суб’єктивних та/або об’єктивних причин і не відповідала її справжнім інте­ресам.

Порушення посадовими особами порядку або строків подання інформації про дітей- сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, для централізованого облі­ку, тягне відповідальність за ст. 184-2 КАП. Якщо такі дії вчинені з метою продажу цих дітей, вони можуть розглядатися як готування до злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 (за ознаками вчинення його щодо неповнолітнього і з використанням службового ста­новища).

3. Суб’єкт злочину загальний. Вчинення злочину службовою особою та вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, розгляда­ються як його кваліфікуючі ознаки.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.

Крім того, для третьої і наступних його форм (вербування, переміщення, перехо­вування, передача і одержання людини) обов’язковою ознакою є мета експлуатації людини.

Що ж стосується двох перших форм, то торгівля людьми та здійснення іншої неза­конної угоди, об’єктом якої є людина, мають тягнути кримінальну відповідальність за ст. 149 незалежно від того, чи вчинені вони із зазначеною метою. Інший підхід унемож­ливив би притягнення до відповідальності особи, яка здійснила продаж людини або передала її за іншою угодою, адже за допомогою існуючих процесуальних засобів практично неможливо довести, що винною особою факт подальшої - після продажу або іншої передачі - експлуатації людини усвідомлювався як неминучий (тим більше немож­ливо довести, що для інтелектуальної ознаки умислу особи, яка продала дитину, характер­ним є усвідомлення того, що в подальшому покупець усиновить дитину, маючи за мету наживу). Вказана мета може бути доведена, як правило, лише у випадках, коли винна особа систематично поставляє певним покупцям дітей для використання їх як жебраків або жігіок для сексуальної експлуатації тощо. У більшості ж випадків продавцю на­справді байдуже - буде покупець використовувати продану йому особу в порнобізнесі чи одружиться з нею.

Психічне ставлення до тяжких наслідків, передбачених ч. З ст. 149, може характе­ризуватися тільки необережністю.

Мета експлуатації розкривається у примітці 1 до ст. 149. Під експлуатацією розу­міються, серед інших її можливих форм, насамперед:

1. всі форми сексуальної експлуатації;

2. використання в порнобізнесі;

3. примусова праця або примусове надання послуг;

4. рабство або звичаї, подібні до рабства;

5. підневільний стан;

6. залучення в боргову кабалу;

7. вилучення органів;

8. проведення дослідів над людиною без її згоди;

9. усиновлення (удочеріння) з метою наживи;

10. примусова вагітність;

11. втягнення у злочинну діяльність;

12. використання у збройних конфліктах.

Сексуальна експлуатація - це вид експлуатації праці особи у сфері проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну вина­городу, або у суміжних сферах (у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексу­альних послуг ув’язненим та деяким іншим особам, співжиття з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у тій чи іншій країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності.

Торгівля людьми, поєднана з подальшим втягненням потерпілої особи у проституцію чи з примушуванням її до заняття проституцією, кваліфікується за сукупністю злочи­нів, передбачених статтями 149 і 303.

Під порнобізнесом розуміється частково чи повністю дозволений у тій чи іншій країні чи незаконний вид підприємництва, пов’язаний з проституцією, утриманням бу­динків розпусти, виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічно­го характеру тощо. Використання у порнобізнесі означає використання особи як суте­нера, утримувача будинку розпусти, актора при зйомках порнографічних фільмів, ста­тиста при виготовленні порнографічних журналів тощо.

Примусова праця передбачає працю, до якої особа примушується насильством чи будь-яким іншим способом і внаслідок якої відбувається присвоєння матеріальних ре­зультатів її праці (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами примусової праці може бути праця у будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. При- мусове надання послуг є різновидом примусової праці, коли остання здійснюється у сфері послуг. Експлуатація дитини, вчинена за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без вербування, перевезення (переміщення), передачі, приховування та одер­жання, кваліфікується тільки за ст. 150 (детальніше про відмежування злочинів, перед­бачених статтями 149 і 150, див. коментар до ст. 150).

Рабство, згідно з Конвенцією про рабство,- це стан чи становище людини, щодо якої здійснюються атрибути права власності чи деякі з них.

Під звичаями, подібними до рабства, у Додатковій конвенції про скасування раб­ства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства, розуміються:

а) боргова кабала, тобто стан чи становище, що виникає внаслідок застави боржни­ком у забезпечення боргу особистої праці або праці залежної від нього особи, якщо на­лежним чином обумовлена цінність виконуваної роботи не зараховується в погашення боргу або якщо тривалість цієї роботи не обмежена і характер її не визначений (на практиці в таке становище потрапляє, наприклад, жінка, яку продали у дім розпусти іншої країни, власник якого, сплативши гроші продавцю за жінку, відбирає у неї всі документи, обіцяючи повернути їх лише після відпрацювання нею сплаченої ним суми та отримання ним прибутку);

б) кріпацький стан, тобто таке користування землею, коли користувач зобов’язаний за законом, звичаєм чи угодою жити і працювати на землі, що належить іншій особі, і виконувати визначену роботу для такої іншої особи, за винагороду або без такої, і не може змінити цей свій стан;

в) будь-який інститут чи звичай, через які: жінку обіцяють за винагороду видати або видають заміж, без права відмовлення з її боку, її батьки, опікун, родина або будь- яка інша особа або група осіб; чоловік жінки, його родина або його клан, за винагороду або без такої, мають право передати її іншій особі; жінка після смерті чоловіка переда­ється у спадщину іншій особі;

г) будь-який інститут чи звичай, в силу яких дитина передається одним або обома своїми батьками чи своїм опікуном іншій особі, за винагороду або без такої, з метою експлуатації цієї дитини чи її праці.

Згідно зі ст. 7 Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інсти­тутів і звичаїв, подібних до рабства, під особою, яка перебуває у підневільному стані, розуміється особа, яка перебуває у стані чи становищі, створеному в результаті інсти­тутів чи звичаїв, подібних до рабства.

Про поняття вилучення органів див. коментар до ст. 143, а проведення дослідів над людиною - коментар до ст. 142.

Усиновлення (удочеріння) - це здійснене на підставі рішення суду (а стосовно ди­тини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, з дозволу урядо­вого органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини) прийнят­тя усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина. Під метою наживи при усиновленні (удочерінні) треба розуміти мету, яка досягається шляхом отримання будь-якої матеріальної вигоди або уникнення від певних витрат завдяки усиновленню (удочерінню). Втягнення усиновленої дитини з метою наживи у зайняття жебрацтвом, азартними іграми або у злочинну діяльність охоплюється ст. 149 і додаткової кваліфі­кації за ст. 304 не потребує.

Оскільки за законом усиновлення здійснюється лише щодо неповнолітньої людини, то вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою її усиновлення (удочеріння), не можуть кваліфікуватися за ч. 1, а тільки за частинами 2 або 3 ст. 149.

Примусова вагітність означає посягання на волю жінки, пов’язане з тим, що вона завагітніла, у т. ч. шляхом штучного запліднення, у примусовому порядку.

Примусова вагітність, звернення в сексуальне рабство, примушування до проститу­ції за Римським статутом Міжнародного кримінального суду (ст. 7) у певних випадках розглядаються як міжнародні злочини проти людяності, які може бути вчинено, напри­клад, з метою зміни етнічного складу якого-небудь населення чи з метою вчинення ін­ших серйозних порушень міжнародного права. Тому, якщо акт торгівлі людьми вчине­но з метою примусової вагітності чи іншої експлуатації в контексті геноциду, вчинене слід кваліфікувати за ст. 442 КК України.

Втягнення у злочинну діяльність - це дії, пов’язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, шантаж, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропо­зиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце і способи вчинення або про приховування слідів злочину, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів чи психотропних речовин разом з особою з метою полегшити схи­лення її до вчинення злочину та ін.). Детальніше про втягнення у злочинну діяльність див. коментар до ст. 304. Втягнення дитини у злочинну діяльність охоплюється ст. 149 і додаткової кваліфікації за ст. 304 не потребує.

Використання у збройних конфліктах передбачає використання особи для вико­нання нею бойових завдань, пов’язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.

Вербування повнолітньої людини з метою використання її у збройних конфліктах інших держав потребує кваліфікації тільки за ч. 1 ст. 447, а якщо такі дії вчинюються з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності,- то ще й за части­нами 1, 2 чи 3 ст. 149. Вербування неповнолітньої людини з метою використання її у збройних конфліктах інших держав охоплюється частинами 2 або 3 ст. 149 і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 447 не потребує.

Перелік форм, в яких може виявитися експлуатація людини, наведений у при­мітці 1 до ст. 149, не є вичерпним. Саме тому тільки за ст. 149, без посилання на стат­ті 143 і 144, має кваліфікуватися торгівля людьми, вчинена зокрема з метою транс­плантації не лише органів, а й тканин людини або з метою вилучення крові у людини- донора.

5. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) службовою особою з використанням службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності; 7) у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або 8) з погро­зою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 149).

Про поняття неповнолітній див. коментар до ст. 66, про поняття попередня змова групи осіб - до ст. 28, а про поняття насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я і погроза застосування такого насильства,- коментар до ст. 186. Неповноліт­ньою жертва злочину має бути на момент укладення відповідної угоди щодо неї.

Кілька осіб - це дві і більше особи незалежно від їхнього віку та інших ознак, які виступають як потерпілі, незалежно від того, одночасно чи в різний час щодо них бу­ли вчинені відповідні діяння. Вчинення передбачених ч. 1 ст. 149 дій щодо однієї і тієї самої особи у різний час за відсутності інших обтяжуючих обставин кваліфіку­ється за ч. 1 ст. 149.

Повторним є вчинення цього злочину особою, яка до цього вже вчинила злочин, передбачений ст. 149, у будь-якій його формі як щодо однієї й тієї самої особи, так і щодо кількох осіб у різний час.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК. Використання служ­бового становища передбачає вчинення злочину особою, яка є службовою особою. Нею може бути, наприклад, директор чи інша службова особа підприємства, яке здійс­нює посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном, директор будинку дитини, представник ДПС, консульської служби, служби віз і реєстрації тощо. Якщо злочин, передбачений ч. 2 ст. 149, вчинено службовою особою - працівником право­охоронного органу, його треба додатково кваліфікувати за ч. З ст. 364, крім випадків, коли працівник правоохоронного органу є військовою службовою особою (наприклад, військовослужбовцем ВСПЗС).

Особою₉ від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, слід вважа­ти будь-яку особу, від якої залежить потерпілий. Може йтися про службове підпорядку­вання, підкорення чужій, більш сильній волі, повну чи істотну матеріальну залежність утриманця тощо. Так, тією чи іншою мірою неповнолітні залежать від батьків, усинови­телів, опікунів, піклувальників, вихователів, деякі непрацездатні особи - від набувачів їхнього майна за договором довічного утримання, студенти - від викладачів та адмініст­рації навчальних закладів, хворі - від лікарів та службових осіб, які вирішують питання про направлення на лікування, підлеглі - від начальників, підозрювані та обвинувачені - від працівників органів дізнання, слідчих і прокурорів, підсудні - від суддів та ін. Дру­жина може перебувати у залежності від свого чоловіка або батько чи мати - від сина чи доньки. У кожному конкретному випадку встановлення наявності відповідної залеж­ності є компетенцією органів досудового розслідування та суду.

6. Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину визнається вчи­нення тих самих дій: 1) щодо малолітнього; 2) організованою групою; 3) у поєднанні з насильством, яке є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або 4) з погрозою застосування такого насильства, а так само 5) якщо вони спричинили тяжкі наслідки (ч. З ст. 149).

Про поняття малолітній див. коментар до ст. 115, насильство, небезпечне для життя чи здоров’я і погроза застосування такого насильства,- коментар до ст. 187, а про поняття організована група - до ст. 28. Якщо торгівля людьми пов’язана з перемі­щенням їх через державний кордон України, членами такої групи є також особи, які здійснюють таке переміщення в процесі передачі жертв злочину іншим особам. Для кваліфікації дій членів організованої групи не має значення, які саме дії, що утворюють об’єктивну сторону цього злочину, ними виконувались.

Тяжкими наслідками вчинення злочину, передбаченого ст. 149, можуть бути ви­знані тяжка хвороба (наприклад, СНІД, тяжка венерична хвороба, втрата репродуктивної здатності, переривання вагітності, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєд­наний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, тощо), заподіян­ня потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, самогубство жертви злочину чи зник­нення її безвісти (відповідно до статей 43 і 46 ЦК України, якщо в місці постійного проживання особи немає відомостей про місце її перебування протягом одного року, вона визнається зниклою безвісті, а, як правило, протягом трьох років,- померлою) тощо.

Оскільки психічне ставлення до тяжких наслідків, передбачених ч. З ст. 149, може характеризуватися тільки необережністю, то у разі умисного ставлення винної особи до смерті потерпілого або до заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень вчинене треба додатково кваліфікувати за статтями 115 або 121.

У разі, якщо винний продав особу для вилучення в неї органу, що завідомо мало своїм наслідком смерть потерпілого (заподіяння тяжкого тілесного ушкодження), його дії мають кваліфікуватися за ч. З ст. 149, п. 5 ст. 27 і п. 6 (а також, залежно від конкрет­них обставин справи, пунктами 2, 4, 9 або 11) ч. 2 ст. 115 або ст. 121.

Конституція України (статті 28, 29, 32, 51, 52).

Конвенція про рабство від 25 вересня 1926р. УРСР приєдналася до Конвенції 29 серпня 1956р.

Протокол до Конвенції про рабство від 23 жовтня 1953 р. УРСР приєдналася до Протоколу

ЗО квітня 1957р.

Конвенція МОП про примусову чи обов ’язкову працю від 28 червня 1930 р. Ратифікована УРСР 9 червня 1956р.

Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подіб­них до рабства, від 7 вересня 1956р. Ратифікована УРСР 31 жовтня 1958 р.

Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949р. Ратифікована Україною 17липня 1997р.

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р. Ратифі­кована СРСР 19 грудня 1980 р. (ст. 6).

Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989р. Ратифікована Україною 27 лю­того 1991 р. (статті 34, 35).

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії. Ратифікований Україною 3 квітня 2003 р.

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах. Ратифікований Україною 23 червня 2004 р.

Протокол про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочин­ності, від 15 листопада 2001 р. Ратифікований Україною 4 лютого 2004 р.

Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 12 грудня 2000 р. Ратифікована Україною 4 лютого 2004 р.

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 р. Україна приєдналась до Конвенції згідно із Законом від 11 січня 2006р.

Римський статут Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р. (ст. 7).

Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 р.

Європейська конвенція про усиновлення дітей (ЕТ8№ 58) від 24 квітня 1967р.

Рекомендація N2 Я (91) 11 Комітету міністрів РЄ щодо експлуатації сексу у цілях наживи, порнографії, проституції\ торгівлі дітьми та неповнолітніми від 9 вересня 1991 р.

Рекомендація № К (2000) 11 Комітету міністрів РЄ щодо торгівлі людьми з метою сексуаль­ної експлуатації від 19 травня 2000р.

Угода про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі з торгівлею людьми, органа­ми і тканинами людини від 25 листопада 2005 р.

Рамкове рішення Ради ЄЄ «Про боротьбу з торгівлею людьми» N2 2002/629/М1 від 19 липня 2002 р.

Рамкове рішення Ради ЄС «Про боротьбу із сексуальною експлуатацією дітей і дитячою порнографією» N2 2004/68/ЮВС від 22 грудня 2003 р.

ЦК (статті 43, 46, 291, 313).

СК (глава 18).

Основи законодавства про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. (статті 46 і 47).

Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 р.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січ­ня 1994 р. (статті 2, 10).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р.

Консульський статут України. Затверджений Указом Президента України N9 127/94 від 2 квітня 1994 р. (глава VI).

Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення. Затверджений постановою КМУ № 1377 від 28 серпня 2003 р.

Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ N9 6 від 17 січня 1995 р.

Стаття 150. Експлуатація дітей