1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов’язків -

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службо­вих обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського поряд­ку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими осо­бами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку -

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій,—

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням во­лі на строк від двох до п’яти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину виступає нормальна діяльність пра­воохоронних органів та інших органів державної влади, громадських формувань з охо­рони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України. Додатковим об’єктом може бути особиста недоторканність особи.

2. Потерпілими від злочину є: 1) представник влади (ч. 1 ст. 342); 2) працівник правоохоронного органу; 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 4) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342).

Про поняття представника влади див. Загальні положення до розділу XVII Особ­ливої частини КК.

Посягання підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 342, якщо воно вчинене щодо потерпіло­го, який є представником влади, але не є працівником правоохоронного органу, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем.

До працівників правоохоронних органів слід відносити працівників органів: проку­ратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Зброй­них Силах України, митної служби, охорони державного кордону, державної податко­вої служби, виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, АК, розвідувальних органів України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України та інших органів, які здійснюють право- застосовні або правоохоронні функції.

Відмітною ознакою вказаних працівників як працівників саме правоохоронних органів є те, що вони беруть безпосередню участь у: а) розгляді судових справ у всіх інстанціях; б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністра­тивні правопорушення; в) оперативно-розшуковій та розвідувальній діяльності; г) охо­роні громадського порядку і громадської безпеки; д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства; е) контролі за перемі­щенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордони України; є) нагляді і контролі за виконанням законів.

Особи, які уклали трудовий договір із СБ, ДПС, ДЦПВП тощо і не є атестованими службовими особами цих органів, а становлять їх технічний, допоміжний персонал, не визнаються потерпілими від цього злочину. Так само не виступають потерпілими у складі злочину, передбаченому ч. 2 ст. 342, особи, які здійснюють функції з охорони і захисту лісів і є працівниками недержавних органів чи організацій. Адже органи лісової охорони недержавних постійних лісокористувачів хоч і наділені повноваженнями з охорони і захисту лісів на території України, але не названі у переліку правоохоронних органів, що закріплений у законі.

Представники влади та працівники правоохоронних органів можуть визнаватись потерпілими не тільки тоді, коли вони виконували свої службові обов’язки, перебуваю­чи безпосередньо на службі, діючи за наказом чи розпорядженням, а й тоді, коли вони діяли в межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, припиняли правопо­рушення у неробочий час).

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону - громадянин України, який відповідно до закону є членом зареєстрованого у встановленому порядку громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону. Такими формуваннями виступають зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та ДПС, асоціації громад­ських формувань тощо, має посвідчення члена такого формування і відповідну нарукавну пов’язку. Член громадського формування може виступати потерпілим від цього злочи­ну лише під час здійснення ним функцій по забезпеченню охорони громадського по­рядку чи державного кордону.

Військовослужбовець виступає потерпілим від цього злочину лише під час вико­нання обов’язків по охороні громадського порядку. Про поняття військовослужбовців див. коментар до ст. 401, а про поняття громадського порядку - коментар до ст. 1.

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - опором представ­никові влади, працівникові правоохоронного органу, члену відповідного громадського формування або військовослужбовцю; 2) часом вчинення злочину - під час виконання представником влади, у т. ч. працівником правоохоронного органу, службових обов’яз­ків; членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем - покладених на них обов’язків щодо охорони гро­мадського порядку.

Опір - це активна фізична протидія здійсненню відповідними працівниками своїх обов’язків. Коло обов’язків, здійсненню яких вчиняється опір, залежить від виду потер­пілого, якому вчиняється опір.

Опір потрібно відрізняти від злісної непокори. Злісною непокорою (ст. 185 КАП) є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи роз­поряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, члена громад­ського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свід­чить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Адміністративна відповідальність за вказані дії настає за відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи. Опір, на відміну від злісної непокори, може полягати в таких, наприклад, діях, як спроба вирватися при затриманні, перешкодження законному застосуванню сили. Ознаками опору є такі: а) він полягає в активних діях; б) дії винного полягають у застосу­ванні до потерпілого фізичної сили; в) дії винного перешкоджають (протидіють) вико­нанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень; г) дії винного вчинено під час виконання потерпілим своїх службових або громадських обов’язків.

Вчинення злочину під час виконання представником влади, у т. ч. працівником правоохоронного органу, службових обов’язків означає, що посягання має місце під час реалізації ним наданих йому прав та виконання обов’язків, які передбачені відпо­відними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність представника влади або органу, в якому він працює.

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону та військовослужбовець можуть виступати потерпілими у складі злочину, що ана­лізується, лише під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку. Злочин матиме місце у разі опору цим особам як при виконанні покладених на них обов’язків, так і при реалізації прав, наданих їм у зв’язку з виконанням їх завдань.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усві­домлює, що вчиняє незаконні дії щодо представника влади, працівника правоохоронно­го органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону і бажає так вчинити. Якщо ж особа не усвідомлює, кому саме вона вчиняє опір, то склад злочину, передбачений ст. 342, відсутній.

5. Кваліфікований вид злочину (ч. З ст. 342) має місце при поєднанні опору з при­мушенням потерпілого шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Під насильством у складі злочину, передбаченого ч. З ст. 342, розуміється будь-яке фізичне насильство - тілесні ушкодження, незаконне позбавлення волі, зв’язування або інші насильницькі дії. Заподіяння потерпілому при вчиненні опору тяжкого тілесного ушкодження або смерті за наявності підстав потребує додаткової кваліфікації залежно від виду потерпілого та тяжкості наслідків, що настали, відповідно, за ч. З ст. 345, ч. З ст. 350, ст. 348 чи п. 8 ч. 2 ст. 115. Поняттям погрози охоплюється залякування потерпі­лого будь-яким фізичним насильством.

ЛК (статті 87, 88).

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (статті 2, 10, 11).

Закон України «Про держаний кордон України» від 4 листопада 1991 р.

Закон України «Про державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 р.

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (статті 5, 17, 20, 56).

Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 бе­резня 1992 р. (статті 1, 2).

Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. (статті 19, 24, 25).

Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992р.

Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р. (статті 9, 16).

Закон України «Про Антимонопольний комітет» від 26 листопада 1993 р.

Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (статті 1, 2).

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р.

Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордо­ну» від 22 червня 2000р.

Положення про Державний департамент з питань виконання покарань. Затверджене Ука­зом Президента України від 31 липня 1998 р.

Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства. Затверджений постановою КМ№ 1192 від 28 вересня 1996 р. (п. 38).

Постанова ПВС «Про судову практику у справах про хабарництво» № 5 від 26 квітня

2002. p. (п. 1).

Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу