2. Ті самі дії, поєднані із втягуванням в діяльність групи неповнолітніх,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок проповідування релігійних віровчень та відправлення релігійних обрядів, який забезпечує здоров’я громадян, статеву свобо­ду, статеву недоторканість та моральність.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується діями, що проявляються в органі­зації або керівництві групою фізичних осіб. Ці дії можуть бути кваліфіковані за ст. 181 лише за умови, що діяльність такої групи: 1) поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою; 2) здійснюється під приводом проповідування релігій­них віровчень чи виконання релігійних обрядів.

Поняття заподіяння шкоди здоров’ю людей у цьому складі охоплює заподіяння тілесних ушкоджень, фізичне виснаження організму, психічний розлад та інші небез­печні для здоров’я особи наслідки. Якщо заподіяння шкоди здоров’ю утворює склад більш тяжкого злочину, ніж передбачений ч. 1 ст. 181, то вчинене, за наявності під­став, слід додатково кваліфікувати за частинами 2 або 3 ст. 120, 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ст. 127.

Під статевою розпустою слід розуміти вчинення розпусних дій, пов’язаних з не- упорядкованим статевим спілкуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом тощо стосовно членів такої групи або інших осіб. Детальніше про розпусту див. коментар до статей 156 і 302. Якщо діяльність зазначеної групи пов’язана із вчи­ненням конкретних актів зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрас­ті неприродним способом, статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, то дії винних у цьому осіб потребують додаткової оцінки за статтями 152, 153, 155.

Організація групи передбачає сукупність дій, спрямованих на утворення такої гру­пи (підшукування членів групи, приміщення чи іншого місця для спільного здійснення її діяльності, планування такої діяльності тощо).

Керівництво групою - це дії, що спрямовані на управління процесом підтримання функціонування групи і полягають, зокрема, у координації діяльності групи, відданні відповідних розпоряджень, керуванні обрядами, прийнятті рішень щодо покарання чле­нів групи тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій з утворення зазначеної групи або керівництва нею.

3. Суб’єкт злочину загальний. Ним може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку і здійснювала організацію або керівництво зазначеною групою. Особи, які брали участь у діяльності такої групи, не є суб’єктами цього злочину і можуть нести відпові­дальність лише за злочини, безпосередньо пов’язані із заподіянням шкоди здоров’ю або посяганням на статеву свободу чи статеву недоторканість особи.

4. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення зазначених у ч. 1 ст. 181 дій, по­єднаних із втягуванням у діяльність зазначеної групи неповнолітніх. Під неповноліт­нім слід розуміти особу, яка не досягла 18-річного віку. Втягування передбачає залу­чення неповнолітніх у будь-який спосіб до діяльності такої групи (умовлянням, приму­сом, обманом, підкупом, переконанням тощо) і вважається закінченим з моменту вчинення дій, які його утворюють, незалежно від того, чи вдалося втягти неповноліт­нього в діяльність зазначеної групи.

Організація або керівництво зазначеною групою, поєднані із розпусними діями щодо неповнолітніх, повністю охоплюються ч. 2 ст. 181 і додаткової кваліфікації за частинами 1 або 2 ст. 156 не потребують.

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. (статті 13, 16).

Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіден­ційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у пуб­лічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації,-

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допуска­ється збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. Об’єктом злочину є право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю.

3. Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу. Конфіденційною інформацією закон визнає відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або роз­порядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням від­повідно до передбачених ними умов. Зміст такої інформації складають відомості про приватне життя особи, що становлять її особисту чи сімейну таємницю (зокрема, інфор­мація про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані про особу). Під приватним життям особи розу­міється сфера життєдіяльності окремої особи, яка включає в себе зв’язки особи з інши­ми людьми, її приватні справи, сімейні стосунки тощо, тобто все, що пов’язане з її спо­собом життя і не має публічного характеру. Особисту таємницю становлять відомості про приватне життя конкретної особи, які ця особа бажає зберегти в таємниці від інших осіб. Такими відомостями можуть бути відомості про її здоров’я, інтимне життя (зо­крема наявність позашлюбних інтимних стосунків), хобі, особливість сімейних стосунків (народження поза шлюбом дитини тощо). Сімейна таємниця - відомості про приватне життя члена (членів) окремої сім’ї чи декількох сімей, які він (вони) бажають зберег­ти у таємниці від сторонніх осіб.

Закон зобов’язує певні категорії осіб зберігати в таємниці відомості про громадян, які стали їм відомі у зв’язку із здійсненням професійної чи службової діяльності, а та­кож визначає певні види відомостей, які не підлягають розголошенню. Так, не підляга­ють розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення, листування, телефонних роз­мов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом. Не можуть бути розголошені відомості, які стосуються особистого життя людини, зібрані в результаті оперативно-розшукової діяльності. Закон передбачає право фізичної особи на таємни­цю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Окремо становлять таємницю і повідомляються лише особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, результати ме­дичного обстеження таких осіб.

Конфіденційною не може визнаватися інформація, яка вже раніше була оприлюд­нена шляхом публікації, повідомлення в засобах масової інформації чи іншим спо­собом.

Слід мати на увазі, що за законом інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інфор­мацію переважає право її власника на її захист. Поширення такої інформації, яка є кон­фіденційною, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 182.

4. З об’єктивної сторони порушення приватного життя полягає у неправомірному втручанні в особисте чи сімейне життя особи, порушенні таємниці особистого чи сі­мейного життя, які можуть проявитись у таких формах:

1. незаконне збирання конфіденційної інформації про особу;

2. незаконне зберігання такої інформації;

3. незаконне її використання;

4. незаконне поширення конфіденційної інформації про особу;

5. поширення її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в за­собах масової інформації.

Усі ці дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 182, лише у випадку, якщо вони здійснюються без згоди особи, якої вони стосуються.

Збирання конфіденційної інформації про особу передбачає отримання їх у будь- який спосіб, у т. ч. шляхом викрадення. Якщо збирання таких відомостей було поєдна­но з порушенням недоторканності житла або порушенням таємниці листування, теле­фонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 182 і ст. 162 або ст. 163.

Під зберіганням такої інформації розуміється її збереження та накопичення у пев­ному місці на будь-яких носіях (паперових, електронних, відео тощо). Незаконним слід визнавати і зберігання зібраної у встановленому законом порядку інформації понад тер­міни, визначені законом (наприклад, це стосується збереження оперативно-розшукових справ, в яких може міститися інформація про особу, зібрана в результаті здійснення оперативно-розшукової діяльності).

Використання конфіденційної інформації про особу - це користування винним за власним розсудом відомостями, які становлять особисту чи сімейну таємницю особи, для задоволення певної потреби чи одержання певної вигоди. Незаконним є викорис­тання відомостей про дату і місце народження, місце проживання, даних про паспорт особи без її згоди для заповнення відповідних виборчих документів чи документів з референдуму (наприклад, для оформлення підписних листів).

Під поширенням конфіденційної інформації про особу слід розуміти повідом­лення будь-яким способом (усно, письмово, друкованим способом, за допомогою кот’ют&фшї мєфгжх та&зд шфородсцїі невизначеному числу осіб (хоча б одній

людині).

Публічний виступ - це виступ на заходах публічного характеру (зборах, конферен­ціях, з’їздах, мітингах, симпозіумах, круглих столах тощо).

Поширення її у творі, що публічно демонструється, означає повідомлення конфі­денційної інформації про особу у плакатах, гаслах, картинах, фотографіях тощо, які виставлені (вивішені) для публічного ознайомлення, демонстрація відеокасети тощо. Публічна демонстрація твору передбачає його публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці у приміщенні (у місці), в якому присутні чи можуть бути присут­німи особи, які не належать до звичайного кола однієї сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї. Детальніше про поняття твір див. коментар до ст. 176. Під поширенням такої ін­формації V засобах масової інформації слід розуміти публічне повідомлення її у пресі (газетах, журналах, бюлетенях), за допомогою інших засобів масової інформації (ра­діомовлення, телебачення тощо).

Незаконними збирання, зберігання, використання або поширення вказаної інфор­мації про особу будуть тоді, коли вони здійснюються з порушенням встановленого законом порядку. Поширення її у публічному виступі, творі, що публічно демонструєть­ся, чи в засобах масової інформації є незаконним завжди, коли це здійснюється без зго­ди особи, якої вона стосується. Не є незаконним збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу, яке здійснюється в інтересах на­ціональної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До них, зокрема, нале­жать збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу в порядку, передбаченому законом: 1) у процесі розслідування кримінальної справи; 2) у ході оперативно-розшукової чи розвідувальної діяльності; 3) для перевірки фактичних даних про організовану злочинність; 4) у разі введення воєнного чи надзви­чайного стану. Певні відомості про особу без її згоди збираються під час притягнення її до адміністративної, цивільно-правової відповідальності, у зв’язку із здійсненням військового обліку військовозобов’язаних, обліку осіб, які є збудниками інфекційних та інших небезпечних для населення захворювань, осіб, звільнених із місць позбавлення волі, реєстраційного обліку фізичних осіб, обліку, що здійснюється в межах дозвільної системи тощо.

В окремих випадках поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди утворює склад іншого, ніж передбачений ст. 182, злочину (наприклад, злочинів, перед­бачених статтями 132, 189, 232, 330, 381, 386). Якщо незаконне використання конфіден­ційної інформації утворює склад іншого злочину (наприклад, підробку документів), вчинене потребує кваліфікації за сукупністю злочинів.

Цей злочин за своєю конструкцією є формальним і вважається закінченим з момен­ту вчинення описаних у ст. 182 дій. Заподіяння в результаті його вчинення суспільно небезпечних наслідків знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст. 182. За наявності підстав такі наслідки можуть отримати додаткову кримінально-правову оцінку за відповідними статтями Особливої частини КК.

5. Суб’єкт злочину загальний.

Порушення недоторканності приватного життя службовою особою з використан­ням наданих їй влади чи службового становища, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи гро­мадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, утворює сукупність злочинів і по­требує кваліфікації за статтями 182 і 364 або-365.

6. З суб’єктивної сторони злочин характеризується умислом.

У разі, коли недоторканність приватного життя була порушена службовою особою в результаті службової недбалості, то за наявності для того підстав вчинене може бути кваліфіковане за ст. 367 (425).

Конституція України (статті 32, 34).

КПК (статті 20, 27, 64, 65, 68, 69, 69-1, 185, 217-212).

СК (ст. 30).

ЦК (статті 270, 286, 302-307).

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (стат­ті 8,9).

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (статті 1, 2, 9, 10, 12, 20, 23, 29, ЗО, 31, 37, 46).

Закон України «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 р. (ст. 5).

Закон України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 р. (ст. 1).

Рішення КС у справі громадянина К. Г. Устименка N2 5-зп від ЗО жовтня 1997р.

Рішення КС у справі про поширення відомостей N2 8-рп від 10 квітня 2003 р.

Постанова ПВС N2 7 від 26 вересня 1990 р. «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» (п. 3).

Стаття 183. Порушення права на отримання освіти