21. Червня 2005 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України» від 6 вересня 2005 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ассенов та інші проти Болгарії» від 28 жовтня 1998 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хохліч проти України» від 29 квітня 2003 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Алієв проти України» від 29 квітня 2003 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Янков проти Болгарії» від 11 грудня 2003 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» від 8 липня 2004 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Майзіт проти Росії» від 20 січня 2005 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005р.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер­джені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р. (п. 3).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров¹я особи» (п. 27).

Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушко­дження

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження - карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обме­женням волі на строк до двох років.

1. Об’єктом злочину є здоров’я особи.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями або бездіяльністю;

2. наслідками у виді тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень; 3) причино­вим зв’язком між зазначеними діянням і наслідками.

Про поняття тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень див., відповід­но, статті 121 і 122 та коментар до них.

Якщо необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження стало наслід­ком неналежного виконання особою своїх службових чи професійних обов’язків або порушенням відповідних правил (експлуатації, безпеки тощо) і воно є ознакою відповід­ного складу злочину, вчинене слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідаль­ність за цей злочин (наприклад, ст. 264, ч. 2 ст. 276, ч. 2 ст. 281, ч. 2 ст. 282, частина­ми 1 і 2 ст. 286). Кваліфікувати зазначені наслідки ще й за ст. 128 непотрібно.

Необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого ста­лася смерть потерпілого, кваліфікується за ст. 119 як вбивство через необережність. Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження чи середньої тяжкості тілесного ушкоджен­ня через необережність охоплюється частинами 2 та 3 ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 128 не потребує.

Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених у ст. 128 наслідків - тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину є основним елементом, за яким він відрізняється від заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, відповідальність за яке настає за статтями 121 і 122: вона характеризується необережністю у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від вчинення цього діяння з непрямим умислом (коли винна особа пе­редбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на якісь конкретні обставини, які могли б його відвернути), а заподіяння тілес­них ушкоджень внаслідок злочинної недбалості - від невинного заподіяння шкоди (ко­ли особа не передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і (або) не могла його передбачати).

Постанова ПВС N9 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров ’я особи» (п. 26). Постанова ПВС N9 15 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищен­ня влади або службових повноважень» (п. 11).

Стаття 129. Погроза вбивством