1. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма -

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно,-

караються штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років.

1. Об’єкт злочину - встановлений порядок виготовлення, збуту та використання державного пробірного клейма.

2. Предметом злочину є державне пробірне клеймо - знак встановленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів. Опис державного пробір­ного клейма та його форма затверджуються МФ. Державне пробірне клеймо може бути виготовлене лише на його замовлення.

Законодавство України встановлює вимогу щодо обов’язкового клеймування юве­лірних та побутових виробів, виготовлених з дорогоцінних металів суб’єктами підпри­ємницької діяльності в Україні. Таке клеймування провадиться в органах, які здійсню­ють державний пробірний контроль або в акредитованій у встановленому порядку Держ­стандартом лабораторії певного суб’єкта підприємницької діяльності, який має право на клеймування виробів власного виробництва державним пробірним клеймом. Перелік таких суб’єктів підприємницької діяльності визначається КМ.

Так само за умови наступного обов’язкового клеймування здійснюється ввезення в Україну ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів суб’єктами підприєм­ницької діяльності.

Законом визначені також і ті предмети з дорогоцінних металів, які не підлягають обов’язковому клеймуванню. Це, зокрема: напівфабрикати і зливки з дорогоцінних ме­талів; вироби з дорогоцінних металів, які мають історичну або археологічну цінність, а також ордени, медалі і монети; дрібна насічка (інкрустація) золотом і сріблом на зброї, предметах побуту, релігійного культу тощо; сухозлітка жовта і сухозлітка срібна; при­лади, лабораторний посуд та інші вироби, що виготовляються з дорогоцінних металів і призначені для наукових, виробничих, медичних та інших потреб.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному: 1) виготовленні; 2) збуті або 3) використанні державного пробірного клейма.

Виготовлення державного пробірного клейма є незаконним, якщо воно здійснюєть­ся не на замовлення МФ. За цієї умови злочинним буде виготовлення відповідного клейма як на підприємстві, де здійснюється законне виготовлення державних пробір­них клейм, так і у будь-якому іншому місці. Під виготовленням розуміється як вироб­лення нового предмета, відбиток якого на металевому виробі відтворює відбиток дер­жавного пробірного клейма, так і перероблення (ремонт) державного пробірного клейма, яке вилучене з обігу і підлягає знищенню.

Незаконним збутом вважається будь-яке відчуження або передача для тимча­сового використання незаконно виготовленого клейма, а так само відчуження або передача для тимчасового використання державного пробірного клейма стороннім особам.

Незаконне використання державного пробірного клейма - це здійснення клейму­вання незаконно виготовленим клеймом чи незаконно одержаним державним пробір­ним клеймом. Клеймуванням є пробірно-технологічна операція нанесення відбитка державного пробірного клейма на ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів. Незаконним використанням державного пробірного клейма є також клеймування праців­никами органів державного пробірного контролю тих чи інших виробів з порушенням встановленого порядку здійснення державного експертно-пробірного контролю, части­ною якого є клеймування. У випадках вчинення таких дій службовою особою вчинене, за наявності підстав, утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 217 і 364.

Злочин, передбачений ст. 217, є закінченим з моменту завершення відповідно виго­товлення, збуту або використання державного пробірного клейма.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючою обставиною для даного злочину (ч. 2 ст. 217) є вчинення його повторно. Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї.

Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорого­цінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997р. (статті 1, 13, 15, 16).

Постанова КМ «Про перелік суб ’єктів підприємницької діяльності - виробників ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, які мають право на клеймування власних виробів державним пробірним клеймом» N2 238 від 2 березня 1998 р.

Інструкція про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів. Затверджена наказом МФ N2 244 від 20 жовтня

1996. р.

Стаття 218. Фіктивне банкрутство

Завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника (учасни­ка) або службової особи суб’єкта господарської діяльності, а так само грома­дянина - підприємця про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої ма­теріальної шкоди кредиторам або державі,-

караються штрафом від семисот п’ятдесяти до двох тисяч неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Примітка. У статтях 218-223 цього Кодексу матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний міні­мум доходів громадян.

(Стаття 218 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270А/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

І. За своїм характером дії, передбачені ст. 218, є особливою формою обману, вна­слідок якого може бути заподіяна майнова шкода багатьом суб’єктам.

Об’єктом цього злочину та злочинів, передбачених статтями 219-221, є встанов­лений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частині убез­печення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов’язаних з неплатоспроможністю (стійкою фінансовою неспроможністю) суб’єктів господар­ської діяльності, яка юридично фіксується під час розгляду справ про банкрутство та­кого суб’єкта.

Злочин, передбачений ст. 218, як і злочини, передбачені статтями 219-221, пов’яза­ний з існуванням у праві України інституту банкрутства.

Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відно­вити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

У ринковому суспільстві банкрутство є звичайним явищем і може бути наслідком як прорахунків у господарській (зокрема підприємницькій) діяльності, так і об’єктивних причин - несприятливої економічної ситуації, випадкового збігу обставин, нераціональ­ної економічної політики держави тощо. Тому сам по собі факт банкрутства свідчить лише про невдачу у господарській діяльності і не повинен бути предметом криміналь­но-правових відносин. Проте у тих випадках, коли з цим фактом пов’язані певні суспіль­но небезпечні дії, можливою є і кримінальна відповідальність.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у діях, змістом яких є завідомо неправдива офіційна заява про фінансову неспроможність юридичної особи виконати вимоги з бо­ку кредиторів і зобов’язання перед бюджетом. По суті, йдеться про оголошення власно­го банкрутства, чим і зумовлена назва ст. 218.

Під кредиторами у ст. 218 розуміються будь-які особи, на користь яких боржник відповідно до закону зобов’язаний сплатити грошові суми, передати майно, виконати роботи, надати послуги тощо, включаючи і найманих працівників боржника.

Стаття 218 передбачає кримінальну відповідальність лише у разі, коли зроблена за­ява є офіційною. Як офіційну можна розглядати лише ту заяву, яка у разі її подання не­одмінно тягне за собою певні правові наслідки. З огляду на це, офіційною вважається лише подана відповідним суб’єктом до господарського суду письмова заява про пору­шення справи про своє банкрутство. Така заява, окрім іншого, має містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми бор­гових вимог кредиторів, а також строку їх виконання.

Під фінансовою неспроможністю розуміється такий фінансовий стан боржника, за якого виконання ним своїх зобов’язань перед кредиторами та бюджетом є неможли­вим взагалі або без застосування передбаченої законом особливої процедури віднов­лення платоспроможності (санації).

Закон встановлює, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не мен­ше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і ці вимоги не були задоволені борж­ником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (у деяких випадках передбачено більш тривалий строк). З огляду на це, не може вважатись зло­чином, передбаченим ст. 218, подання до господарського суду заяви, яка не може при­вести до порушення справи про банкрутство, зокрема такої заяви, у якій зазначено мен­шу, аніж встановлена законом, суму безспірної заборгованості боржника, або ж заяви, поданої від імені юридичної особи - суб’єкта господарської діяльності, щодо якої не може застосовуватись процедура відновлення платоспроможності або визнання борж­ника банкрутом (казенного підприємства, комунального підприємства, щодо якого на пленарному засіданні відповідної місцевої ради прийнято рішення про незастосування до даного підприємства положень Закону України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» тощо).

У випадках, коли заява про банкрутство офіційно подається боржником господар­ському суду, закон передбачає запровадження мораторію на задоволення боржником вимог кредиторів.

Кримінальна відповідальність за ст. 218 настає лише у випадках, коли подана до господарського суду офіційна заява є завідомо неправдивою. Це означає, що викла­дені у заяві відомості про фінансову неспроможність не відповідають дійсності і справжній фінансовий стан боржника дає змогу йому виконати свої зобов’язання. Виходячи з цього, не може розглядатись як завідомо неправдива заява, в якій части­на наведених відомостей є недостовірною, якщо твердження про фінансову неспро­можність, попри недостовірність певних відомостей, викладених у заяві, відповідає дійсності.

Обов’язковою ознакою складу цього злочину є фактичне подання відповідно оформ­леної завідомо неправдивої заяви до господарського суду.

Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків - заподіяння великої матеріальної шкоди (500 і більше нмдг) кредиторам або державі. Цю шкоду може бути заподіяно як одній особі, так і сумарно двом чи більше особам, включаючи і шкоду, заподіяну державі. Встановлення наявності великої матеріальної шкоди здійснюється із врахуванням правил, викладених у коментарі до ст. 199.

2. Суб’єктом злочину закон визнає: 1) громадянина-засновника або учасника суб’єкта господарської діяльності; 2) службову особу суб’єкта господарської діяль­ності; 3) громадянина-підприємця. При цьому суб’єктом може бути визнана особа, яка підписала свідомо неправдиву заяву і направила її до господарського суду або ж, використовуючи свої службові повноваження, ухвалила рішення (віддала розпоря­дження) про складання чи подання до господарського суду такої заяви.

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом, який обов’язково включає усвідомлення винним неправдивості факту фінансової неспроможності, про який ідеться у поданій ним офіційній заяві.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том» в редакції від ЗО червня 1999 р.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. (ст. 1).

Постанова КМ «Про затвердження Положення про Державний департамент з питань банкрутства» № 533 від 19 квітня 2006 р.

Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства. Затверджені наказом МЕ № 14 від 19 січня 2006р.

Стаття 219. Доведення до банкрутства

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадяни­ном - засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господар­ської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору,-

карається штрафом від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з по­збавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 219 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270Л/І від 15 квіт- ня 2008 р.)

1. Про об’єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, які призводять до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, і заподіянні внаслідок цього великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Спільною рисою таких дій є їх спрямованість проти інтересів відповідної юридич­ної особи і спричинення ними відповідної матеріальної шкоди. Це, зокрема, можуть бути: а) укладення завідомо невигідних для даної юридичної особи (у т. ч. удаваних) угод; б) безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів, безпідставна передача третім особам майна чи уступка належного даній юридичній особі права ви­моги до інших осіб; в) прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно відбиваються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства, ведуть до виникнення фінансових втрат та збитків; г) заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації, внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства, установи чи організації.

Про поняття стійкої фінансової неспроможності див. коментар до ст. 220.

Фінансове становище юридичної особи іноді може погіршитись і внаслідок бездіяль­ності, наприклад, через невжиття заходів щодо захисту її майнових інтересів (незаявлен- ня претензії, непред’явлення позову про стягнення грошей чи майна з боржників, не­отримання майна чи коштів тощо). Така бездіяльність, якщо вона навіть призвела до стійкої фінансової неспроможності підприємства, сама по собі не утворює складу комен­тованого злочину. Проте якщо така бездіяльність мала місце після вчинення відповідних дій, наприклад укладення удаваної угоди, справжньою метою якої була передача іншій особі майна, майнових прав, сплата грошових коштів без належної компенсації, і безпо­середньо була пов’язана з їх вчиненням, вона може вважатися ознакою об’єктивної сто­рони цього злочину.

У випадках настання стійкої фінансової неспроможності внаслідок того, що влас­ники чи службові особи суб’єкта підприємницької діяльності віддавали розпорядження про здійснення нестатутної діяльності, їхні дії, за наявності підстав, утворюють сукуп­ність злочинів і підлягають кваліфікації за статтями 219 та 205. У випадках, коли дії власника чи службової особи, якими суб’єкт господарської діяльності доводиться до стійкої фінансової неспроможності, містять ознаки викрадення майна юридичної особи, їх слід кваліфікувати за ст. 219 та відповідною статтею КК про злочини проти власності.

Обов’язковою ознакою цього злочину є наявність двох взаємопов’язаних суспільно небезпечних наслідків: 1) стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності; 2) великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. Про поняття великої ма­теріальної шкоди див. примітку до ст. 218, про поняття кредитор - коментар до ст. 218.

Злочин є закінченим з моменту настання сукупності вказаних наслідків.

3. Суб’єктом злочину можуть бути засновник, учасник або службова особа юридич­ної особи - суб’єкта господарської діяльності, які, виходячи із організаційно-правової форми відповідної юридичної особи, мають повноваження, необхідні для вчинення пе­редбачених ст. 219 дій. Не може бути суб’єктом даного злочину індивідуальний під­приємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.

4. З суб’єктивної сторони доведення до банкрутства є умисним злочином. Обо­в’язковою ознакою суб’єктивної сторони є також мотив - корислива чи інша особис­та заінтересованість винної особи або її бажання задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб.

Ставлення винного до заподіяної майнової шкоди може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства. Затверджені наказом МЕ N9 14 від 19 січня 2006 р.

Стаття 220. Приховування стійкої фінансової неспроможності

Умисне приховування громадянином - засновником (учасником) або служ­бовою особою суб’єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової не­спроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові,-

карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 220 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270А/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Про об’єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об’єктивна сторона приховування стійкої фінансової неспроможності полягає у поданні недостовірних відомостей, які створюють у того, кому вони повідомлені, оман­ливе враження про нормальний фінансовий стан даної юридичної особи, можливість виконання нею своїх зобов’язань і, таким чином, приховують від нього її стійку фінан­сову неспроможність.

Подання зазначених у ст. 220 відомостей утворює склад коментованого злочину, якщо вони адресовані кредитору особисто чи особі, уповноваженій кредитором на ве­дення від його імені справ з цим суб’єктом господарської діяльності.

Якщо недостовірні відомості повідомляються потенційному кредитору, тобто грома­дянину чи юридичній особі, від якої очікують продажу продукції чи товарів без їх оплати в момент передачі, виконання робіт чи надання послуг без попередньої оплати, оплатної передачі майна, надання позики чи сплати авансових грошових сум на користь організа­ції, від імені якої надаються відомості, такі повідомлення, за умови наступного настання передбачених законом наслідків, також утворюють склад даного злочину.

Закон зобов’язує боржника подати певні відомості також і господарському суду у відзиві на заяву про банкрутство. Зокрема боржник повинен повідомити суд про загаль­ну суму заборгованості та наявне у нього майно, у т. ч. і кошти, що знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах. У разі умисного надання неправдивих відомостей господарському суду такі дії також утворюють злочин, перед­бачений ст. 218.

Водночас не є приховуванням стійкої фінансової неспроможності повідомлення не­правдивих відомостей призначеному господарським судом розпорядникові майна юри­дичної особи-боржника, а так само керуючому санацією. Ці особи можуть бути при­значені лише після того, як господарським судом порушено справу про банкрутство певної юридичної особи. У цей момент факт стійкої фінансової неспроможності є загаль­новідомим і не можна вести мову про його приховування. За наявності підстав таке повідомлення, зроблене службовою особою юридичної особи-боржника, може кваліфі­куватися за статтями 364 або 367.

Під стійкою фінансовою неспроможністю суб’єкта господарської діяльності слід розуміти неспроможність виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, у т. ч. із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) за умови, що загальний обсяг зобов’язань перевищує 300 мінімальних розмірів заробітної плати і вони не були задо­волені боржником протягом трьох місяців після встановленого законодавством строку для їх погашення.

Терміном «стійка фінансова неспроможність» у КК описується не тимчасовий розлад фінансової діяльності юридичної особи, внаслідок якого виникають простро­чення платежів, а ситуація, яка виключає виконання даною юридичною особою вимог кредиторів.

Під кредитором у цій статті слід розуміти будь-яку юридичну чи фізичну особу, яка має належно оформлені і підтверджені документально майнові (у т. ч. грошові) вимоги до суб’єкта господарської діяльності, від імені якого надано недостовірні відо­мості, незалежно від розміру таких вимог.

Якщо недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспромож­ність, подаються банку (кредитній установі), органам державної влади, органам місце­вого самоврядування або іншим кредиторам з метою одержання субсидії, субвенції, дотації, кредиту чи пільг щодо податків, вчинене слід кваліфікувати як сукупність зло­чинів за статтями 220 і 222.

Недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспроможність, мо­жуть бути повідомлені як у письмовій, так і в усній або іншій формах. Господарському суду такі відомості можуть бути подані лише у письмовій формі.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є заподіяння кредиторо­ві великої матеріальної шкоди. Про її поняття див. примітку та коментар до ст. 218.

Повідомлення неправдивих відомостей, яке з незалежних від винного причин не потягло (наприклад, внаслідок пильності кредитора, який не дав ввести себе в оману), але могло потягти за собою заподіяння великої матеріальної шкоди, слід розглядати як замах на вчинення даного злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кре­дитору.

3. Суб’єктом злочину може бути особа, яка є засновником або учасником суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа такого суб’єкта.

Під суб'єктом господарської діяльності у ст. 220 слід розуміти зареєстровану в установленому законодавством порядку юридичну особу незалежно від її організацій- но-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність (крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування). Про поняття господар­ської діяльності див. коментар до ст. 202.

Індивідуальний підприємець, що здійснює свою діяльність без створення юридич­ної особи, не є суб’єктом цього злочину.

4. Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується умислом. У частині ставлення винного до відомостей, які він повідомляє кредитору, його уповноваженій особі чи господарському суду, вина має форму прямого умислу - винний усвідомлює, що відомості, які він подав, є недостовірними, і бажає подати саме такі відомості. Ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватися прямим або непря­мим умислом.

Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства. Затверджені наказом МЕ№ 14 від 19 січня 2006р.

Стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства

Умисне приховування майна, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності в період провадження у справі про банкрутство і завдали великої матеріальної шкоди,-

караються штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Стаття 221 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270Л/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Про об’єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об’єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах:

1. приховування майна;

2. приховування відомостей про майно боржника;

3. передача майна боржника в інше володіння;

4. відчуження чи знищення майна боржника;

5. фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають госпо­дарську чи фінансову діяльність.

Приховування майна боржника може виражатися в переміщенні майна із одного міс­ця його зберігання до іншого, передачі його на зберігання третім особам, розміщення його у спеціальних схованках та в інших подібних діях, внаслідок яких власники (заснов­ники, учасники тощо) відповідної юридичної особи, кредитори чи особи, призначені господарським судом для здійснення певних функцій під час розгляду справи про банк­рутство (зокрема, розпорядник майна боржника, керуючий санацією, ліквідатор), позбав­ляються можливості здійснювати контроль за цим майном чи розпоряджатися ним.

Під майновими обов’язками розуміються зобов’язання боржника перед іншими особами та зобов’язання інших осіб на користь боржника. Приховування майнових обов’язків може здійснюватися шляхом неоформлення відповідних документів, непові­домлення про певні майнові обов’язки за відсутності документів, які засвідчують наяв­ність таких обов’язків, знищення або перекручення комп’ютерної інформації про такі обов’язки тощо.

Приховування відомостей про майно боржника може здійснюватись у такий же спосіб, як і приховування майнових обов’язків.

Під передачею майна боржника в інше володіння слід розуміти дії, внаслідок яких треті особи набувають права володіння та/або користування майном боржника, не на­буваючи при цьому права власності на це майно і не беручи зобов’язання повернути майно на першу вимогу особи, яка його передала, чи її правонаступника (застава майна у випадках, коли вона пов’язана з передачею предмета застави заставодержателю, пе­редача майна в управління, у найм (оренду), лізинг, прокат тощо).

Відчуження майна боржника - це дії, внаслідок яких треті особи набувають право власності на майно боржника (продаж, обмін, дарування тощо). Про поняття знищення майна див. коментар до ст. 194.

Фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяль­ність боржника, передбачає їх підроблення, про поняття якого див. коментар до ста­тей 358 і 366.

Документами, які відображають господарську чи фінансову діяльність боржника, є будь- які документи, які містять відомості про майно та грошові кошти, що належать боржнику, зобов’язання боржника перед іншими особами або зобов’язання інших осіб на користь боржника, операції, здійснені через банківські рахунки боржника, передачу чи одержання боржником майна або прав на нього тощЬ.

Приховування документів, які відображають господарську чи фінансову діяль­ність боржника, може проявитися у вилученні документів із місця їх звичайного збе­рігання і переміщення їх у місця, де вони недоступні для осіб, що за законом повинні мати доступ до цих документів, неповідомленні таких осіб про наявність чи місцезна­ходження документів, відмові передати відповідні документи цим особам за відсутності у них можливості самостійно їх отримати тощо. Про знищення таких документів див. коментар до ст. 357.

Зазначені дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 221, якщо вони вчинені після винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відповідної юридичної особи чи індивідуального підприємця. У разі ж їх вчинення до порушення провадження у справі про банкрутство вони за наявності під­став підлягають кваліфікації за ст. 219.

Про поняття банкрутства див. коментар до ст. 218.

Якщо приховування майна боржника (банкрута) поєднується із наступним звернен­ням такого майна на користь особи, яка його приховала, такі дії кваліфікуються за ст. 221 та відповідною статтею про злочин проти власності.

Якщо передбачене ст. 221 відчуження майна здійснюється службовою особою з отриманням за таке відчуження грошової чи іншої майнової винагороди, вчинене слід кваліфікувати за статтями 219 і 368.

Про поняття великої матеріальної шкоди див. примітку та коментар до ст. 218. Велика матеріальна шкода може бути заподіяна державі, кредиторам юридичної особи- банкрута, а також власникам (співвласникам) такої юридичної особи у випадках, коли злочинні дії вчинено службовою особою з метою приховати майно чи інші активи суб’єкта господарської діяльності не лише від кредиторів чи уповноважених осіб, при­значених господарським судом, а й від власника (співвласників) юридичної особи- боржника.

Злочин слід вважати закінченим з моменту настання великої матеріальної шкоди.

3. Суб’єктом злочину можуть бути: 1) громадянин, який є засновником або учасни­ком суб’єкта господарської діяльності; 2) службова особа суб’єкта господарської діяль­ності, щодо якого порушено справу про банкрутство і який згодом був визнаний банк­рутом.

Специфічною службовою особою суб’єкта господарської діяльності, щодо якого розглядається справа про банкрутство або здійснюється ліквідаційна процедура, є при­значений за рішенням господарського суду для виконання адміністративно-господар­ських обов’язків арбітражний керуючий (розпорядник майна боржника, керуючий са­нацією, ліквідатор). Ця особа також може бути суб’єктом даного злочину.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином - засновником (учасником) або службовою осо­бою суб’єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації ор­ганам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи орга­нам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одер­жання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності -

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.