Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян

Стаття 338. Наруга над державними символами

1. Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Публічна наруга над офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іноземної держави -

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.

(Стаття 338 із змінами, внесеними згідно із Законом N9 1441-\/і від

2009. р.)

1. Об’єктом злочину є авторитет Української держави, який підривається у разі посягання на державні символи як України, так і іноземної держави. В останньому випадку авторитет України у світі страждає тому, що представники української влади начебто не спромоглися політичними та іншими засобами попередити демонстрацію неповаги до державних символів певної іноземної держави, а тим самим і до неї самої.

2. Стаття 338 містить два простих склади злочину, кожен з яких має свій предмет.

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 338, є державні символи України - Дер­жавний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України - прямокутний стяг із двох рівновеликих горизон­тальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється законом з урахуванням малого Державного Герба України (тризуб) та герба Війська Запорізького (козак з мушкетом). Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Во­лодимира Великого (малий Державний Герб України). Оскільки вказаний закон на сьо­годні не прийнято, то Державним Гербом України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб).

Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського у редакції, встановленій Законом України «Про Державний Гімн України».

Предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 338, є офіційно встановлені або підняті державний прапор і державний герб будь-якої іншої держави, незалежно від того, чи визнана вона Україною і чи підтримує Україна з нею дипломатичні відносини. Прапор та герб іноземної держави - це її офіційні символи. Дипломатичне представництво та

глава дипломатичного представництва мають право встановлювати Державний прапор та Державний герб акредитуючої держави на приміщеннях дипломатичного представ­ництва в Україні, а також на резиденції та засобах пересування глави дипломатичного представництва. Державний прапор та Державний герб акредитуючої держави може вивішуватися (встановлюватися) також на приміщенні консульської установи, на ре­зиденції глави консульської установи і, коли це пов’язано з виконанням службових обов’язків, на засобах пересування глави консульської установи. У цих випадках вони вважаються офіційно встановленими або піднятими.

До предмета цього злочину не належать: а) прапори і герби, які не є символами іно­земних держав (наприклад, прапор суб’єкта федерації, або полотнище, лише схоже на прапор іноземної держави); б) прапори і герби міжнародних організацій (скажімо, прапор ООН); в) прапори і герби іноземних держав, які не були офіційно встановлені або підняті.

Знищення чи пошкодження прапора (герба) іноземної держави, який не був офіцій­но піднятий (встановлений), інша публічна наруга над ним або над прапором (гербом) міжнародної організації, якщо це було поєднано з порушенням громадського порядку і супроводжувалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, можуть бути ква­ліфіковані за ст. 296.

3. З об’єктивної сторони злочини, передбачені частинами 1 і 2 ст. 338, полягають у публічній нарузі (про її поняття див. коментар до ст. 297).

Способами наруги можуть бути знищення чи пошкодження прапора (герба) шляхом його спалення, ламання, розмальовування, нанесення на прапор образливих написів, зле шаржування герба чи гімну тощо.

Наруга над державними символами тягне відповідальність за ст. 338 лише у разі, якщо вона була публічною (спрямованою на публіку). При цьому винна особа може, скажімо, розмалювати прапор як у присутності інших людей, так і без їх присутності, але з наступним винесенням такого прапора на людські очі.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 338 дій.

Публічна наруга над державними символами, поєднана з опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охоро­ни громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, потребує додаткової кваліфікації за частинами 1, 2 або 3 ст. 342.

Імітація зображення Державного Герба України, Державного Прапора України та звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав у рекламній діяльності не тягне відповідальності за ст. 338, але створює підстави для притягнення суб’єктів підприємницької діяльності до фінансової відповідальності.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Мотив зло­чину не має значення для кваліфікації. Тому публічна наруга над державними симво­лами, вчинена з хуліганських мотивів, кваліфікується тільки за частинами 1 або 2 ст. 338. Якщо такий злочин вчинено групою осіб за попередньою змовою чи організо­ваною групою, це може бути враховано судом при призначенні покарання відповідно до ст. 67.

Конституція України (статті 8, 20).

Закон України «Прорекламу» від 3 липня 1996р. (статті 8, 27).

Закон України «Про Автономну Республіку Крим» від 17 березня 1995 р. (ст. 7).

Закон України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 р.

Постанова ВР «Про Державний Прапор України» від 28 січня 1992 р.

Постанова ВР «Про Державний Герб України» від 19 лютого 1992 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України N2 198/93 від 10 червня 1993 р. (пункти 7, 22).

Постанова ПВС № 3 від 28 червня 1991 р. «Про судову практику в справах про хуліганст­во» (п. 11).

Стаття 339. Незаконне підняття Державного Прапора України на річко­вому або морському судні

Підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні без права на цей Прапор -

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

1. Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок, відповідно до якого право плавання під Державним Прапором України має лише судно, яке: а) є державною власністю України або перебуває у власності фізичної особи - громадянина України, або юридичної особи в Україні, заснованої виключно українськими власниками, а так само яке перебуває у цих осіб на умовах договору бербоут-чартеру; б) зареєстроване у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України; в) отримало сві­доцтво про право плавання під Державним Прапором України. Отримання судном, придбаним за кордоном, тимчасового свідоцтва від консула України також надає право зареєструвати судно у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України і підняти на ньому Державний Прапор України, але не більше ніж протягом одного року.

Цей порядок забезпечує, зокрема, суверенні права України на її виключну (морську) економічну зону, додержання митних, санітарних та імміграційних правил, правил ри­бальства тощо. Умови реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України встановлюються законодавством України.

2. Предмет злочину - Держаний Прапор України. Про поняття Державний Прапор України див. коментар до ст. 338.

Річкове або морське судно - це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, що ви­користовується для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло у морі, для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, за^ хист моря від забруднення тощо), для наукових, навчальних і культурних потреб, для спорту чи інших потреб.

3. З об’єктивної сторони злочин полягає у піднятті Державного Прапора України без права на цей Прапор.

Керування судноводіями річковими або маломірними суднами, не зареєстрованими у встановленому порядку, але такими, на яких не піднято Державний Прапор України, тягне адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 116, а випуск (направлення) у плаван­ня річкового судна без документів, що посвідчують його належність, чй маломірного судна, не зареєстрованого у встановленому порядку, але на яких не піднято Державний Прапор України,- за частинами 1 або 2 ст. 116-1 КАП.

4. Суб’єкт злочину загальний. Звичайно ним є капітан відповідного судна або осо­ба, яка виконує його обов’язки.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р. (статті 4-6).

Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною 3 червня

1999. р. (ст. 94).

КТМ (статті 15, 26-34, 203).

Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України. Затвер­джений постановою КМ№ 1069 від 26 вересня 1997р. (пункти 6, 28, 44, 48, 51, 56)

Положення про Регістр судноплавства України. Затверджене постановою КМ N9 814 від 8 червня 1998 р. (п. 7).

Стаття 340. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій

Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо це діяння було вчинене службовою особою або із застосуванням фізичного насильства,-

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або по­збавленням волі на той самий строк.

1. Конституція України надає громадянам «право збиратися мирно, без зброї і прово­дити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування». Збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації є формами безпосередньої демократії, які мають підтримуватися суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, якою нама­гається стати Україна. Відповідно до статті 315 ЦК фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо, а обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону.

2. Основним безпосереднім об’єктом злочину є внутрішній та міжнародний авто­ритет нашої держави. Його альтернативним додатковим обов’язковим об’єктом можуть бути життя та здоров’я, воля, честь і гідність особи або ж встановлений порядок вико­нання службовими особами своїх повноважень.

3. З об’єктивної сторони злочин проявляється у незаконному перешкоджанні орга­нізації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, і може бути вчинений:

1. службовою особою - із застосуванням насильства або без такого;

2. службовою або іншою особою - із застосуванням насильства.

Під зборами слід розуміти спільну присутність групи громадян, які зібралися у по­рядку, передбаченому законом, в одному місці, визначеному їх організаторами, з мож­ливим використанням звукопідсилюючої апаратури, для прилюдного обговорення та вираження свого ставлення до дій органів державної влади і місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення, їх посадових і службових осіб, керівників політич­них партій, профспілкових, громадських організацій та установ, підприємств, незалеж­но від форми власності, подій в політичному, економічному, соціальному, духовному житті країни, суспільстві та світі в цілому.

Мітинг - організоване, мирне масове зібрання громадян з можливим використан­ням як державної, так і іншої незабороненої законами України символіки, плакатів, транспарантів, портретів, а також звукопідсилювальної апаратури, у випадках, перед­бачених законом, у визначеному його організаторами місці для прилюдного обговорен­ня окремих подій чи питань політичного, економічного, соціального життя, вираження протесту або підтримки дій органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня, керівників політичних партій, профспілкових, громадських організацій, установ, підприємств, незалежно від форми власності, політичних, профспілкових, громадських організацій, посадових осіб, а також із метою вирішення проблем та питань, що нале­жать до сфери політичних, економічних, партійних, релігійних, національних та інших інтересів учасників мирних заходів та акцій.

Вуличний похід - організований, з можливими перервами для проведення мітингів, пікетувань, мирний масовий рух громадян, у випадках, передбачених цим Законом, за заздалегідь розробленими його організаторами міським, районним у місті, селищним чи сільським маршрутами з метою привернення уваги органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників політичних партій, профспілко­вих, громадських організацій, підприємств, незалежно від форми власності, до важливих, на погляд організаторів, проблем, проблем місцевої територіальної громади, а також із метою прилюдного виявлення своїх політичних, економічних, соціальних, партійних, релігійних, національних та інших поглядів, підтримки чи протесту.

Демонстрація - це організоване, мирне масове проходження громадян з можливим використанням як державної, так і іншої незабороненої законами України символіки, плакатів, транспарантів, портретів, а також звукопідсилювальної апаратури по тротуару чи проїжджій частині вулиці (дороги), бульвару, проспекту, площі за визначеним її ор­ганізаторами маршрутом з метою привернення уваги органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників політичних партій, профспіл­кових, громадських організацій, установ, підприємств, незалежно від форми власності, громадськості до розв’язання нагальних політичних, економічних, соціальних та інших проблем і питань держави, суспільства, місцевої територіальної громади або з метою прилюдного протесту проти рішень, заходів, здійснюваних органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, а також проти окремих подій життя в державі чи світі в цілому, або навпаки - їх підтримки.

Не створюють злочину, передбаченого ст. 340, незаконне перешкоджання організа­ції або проведенню заходів, не перелічених у ст. 340, якими можуть бути:

а) похід, який не належить до вуличних - організований, довготривалий, з можли­вими перервами на проїзд транспортом та проведення мітингів, пікетувань та відпочин­ку, мирний масовий рух громадян, у випадках, передбачених законом, за завчасно роз­робленими його організаторами на території України, кількох областей або місцевими маршрутами з метою привернення уваги органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників політичних партій тощо, до важливих, на погляд організаторів, проблем, а також з метою прилюдного виявлення своїх політич­них, економічних, соціальних, партійних, релігійних, національних та інших поглядів, підтримки чи протесту;

б) пікетування - прилюдне виявлення громадянами особистих, групових, політич­них, економічних, соціальних, партійних, релігійних, національних інтересів чи протес­ту (без демонстрацій, мітингів, походів), у т. ч. шляхом голодування, біля та навколо адміністративних будинків органів державної влади тощо з використанням чи без ви­користання закликів, плакатів, транспарантів, портретів;

в) інші мирні заходи протестного характеру (голодування, наметове містечко, фа­кельний вуличний похід чи інша подібна акція);

г) інші мирні заходи не протестного характеру (автомотовелопробіг, фестиваль, благодійний культурний захід, виставка, інша акція комерційного характеру, конфе­ренція, семінар тощо);

ґ) збори трудових колективів, політичних партій, професійних спілок, громадських організацій, які проводяться у закритих приміщеннях або поза ними у відповідності із законами України, їхніми статутами та положеннями;

д) мирні заходи та акції, які проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

е) публічні богослужіння, церемонії, паломництва, процесії чи інші релігійні обряди;

є) мирні заходи та акції громадян з метою відпочинку, весільні процесії, народні

свята, похорони тощо.

Незаконне перешкоджання організації або проведенню таких заходів, вчинене служ­бовою особою, за відповідних підстав може бути кваліфіковано за ст. 364 (423) або ст. 365 (424), а вчинене іншою особою із застосуванням фізичного насильства - як відповідний злочин проти життя та здоров’я, проти волі, честі та гідності особи, проти власності тощо.

Незаконне перешкоджання здійсненню публічного богослужіння, церемонії, проце­сії чи іншого релігійного обряду кваліфікується за ч. 1 ст. 180.

Перешкоджання означає створення перепон, недопущення організації або прове­дення вказаних мирних заходів. Способами його можуть бути винесення рішення про заборону їх проведення, погроза застосування до їх організаторів чи учасників насиль­ства або фактичне його застосування, спроба підкупу організаторів відповідного заходу

чи їх обман тощо. Якщо такі дії були пов’язані із вчиненням іншого злочину, це вима­гає самостійної правової оцінки і кваліфікації за сукупністю із ст. 340.

Проте поняттям фізичне насильство, передбаченим ст. 340, повністю охоплюється завдання побоїв, мордування, заподіяння легких чи середньої тяжкості тілесних ушко­джень. Умисне заподіяння особі тілесних ушкоджень середньої тяжкості, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи з метою примусу до відмови від організації відповідного мирного заходу або участі у ньому, а так само заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження або його вбивство кваліфікуються за сукупністю зло­чинів, передбачених ст. 340 і, відповідно, ч. 2 ст. 122, ст. 121 або 115.

Відповідно до ст. 39 Конституції України у нашій державі встановлено реєстрацій­ний, а не дозвільний порядок проведення зборів, мітингів, лоходів і демонстрацій, а їх проведення може бути обмежене лише за рішенням суду та виключно у випадках, ви­значених безпосередньо Основним Законом. Такі обмеження можуть встановлюватися судом відповідно до закону і в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою: а) запобігання заворушенням чи злочинам; б) для охорони здоров’я населення;-

в) для захисту прав і свобод інших людей. Крім того, сам зміст розглядуваного права містить певні обмеження, адже Конституція дозволяє збиратися лише мирно, без зброї. Певні тимчасові обмеження права громадян на мирні збори можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Таким чином, збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації здійснюються на закон­них підставах, коли вони відповідають сукупності таких умов: а) місце зборів та мітингів, маршрут проходження демонстрацій і походів були визначені їх організаторами, про що останні своєчасно сповістили виконавчі органи сільських, селищних, міських рад; б) вка­зані заходи є мирними і провадяться без зброї; в) вони провадяться поза межами воєнного або надзвичайного стану, або хоча і в умовах воєнного або надзвичайного стану, але від­повідні обмеження на їх проведення встановлені не були; г) їх організація та проведен­ня не заборонені судовим рішенням, яке набрало чинності і не скасоване.

Перешкоджання організації або проведенню названих заходів, які здійснюються на законних підставах, є незаконним. Крім того, таке перешкоджання є незаконним і у випадках, коли воно вчинюється: 1) не службовою особою і пов’язане із застосуванням фізичного насильства до організаторів чи учасників мирних заходів, навіть якщо про них не були своєчасно сповіщені виконавчі органи місцевих рад, чи їх проведення було заборонене судом, чи вони проводились в умовах воєнного або надзвичайного стану;

2. службовою особою, яка діє не на підставі закону, не у межах своїх повноважень або не у спосіб, передбачені Конституцією і законами України (наприклад, службова особа застосовує до учасників мітингу зброю чи спеціальний засіб, які за законом у даних умовах застосовані бути не можуть, або, не чекаючи рішення суду, на свій розсуд визначивши, що мітинг суперечить інтересам національної безпеки, віддає наказ про витіснення учасників мітингу з площі тощо).

4. Суб’єктом злочину, якщо він не пов’язаний з насильством, може бути тільки служ­бова особа. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, по­ходів і демонстрацій, вчинене суддею шляхом постановлення завідомо неправосудного рішення, ухвали або постанови, кваліфікується за ст. 375. Такі самі дії, якщо вони були вчинені іншою службовою особою, крім судді, шляхом зловживання владою або службо­вим становищем і спричинили тяжкі наслідки, кваліфікуються за ч. 2 ст. 364 (ч. 2 ст. 423), якщо цією службовою особою є працівник правоохоронного органу - за ч. З ст. 364.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Суб’єкт злочину, якщо цей злочин пов’язаний з насильством,- осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т. ч. і службова особа. Якщо передбачені ст. 340 дії вчинені службовою особою, крім судді, шляхом перевищення влади або службових повнова­жень, вони кваліфікуються за частинами 1, 2 або 3 ст. 365 (частинами 1 або 3 ст. 424).

5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

Конституція України (статті 1, 39, 64).

ЦК (ст. 315).

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997р. (ст. 8, п. «б»

ч. 1 ст. 38).

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організаі{ії» від 23 квітня 1991 р. (ст. 21).

Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28 липня 1988р.

Стаття 341. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд

Захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, з ме­тою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є нормальна діяльність органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян; нормальна робота будь-яких інших підприємств, установ, організацій, а додатковим об’єктом - відносини власності або встановлений порядок користування будівлями чи спорудами.

2. Предметом злочину виступають будівлі і споруди. Характерною ознакою цих будівель і споруд є те, що вони забезпечують діяльність органів державної влади (зако­нодавчої, виконавчої, судової*), органів місцевого самоврядування та об’єднань грома­дян. До них, зокрема, належать будівлі і споруди, що забезпечують діяльність ВР, Пре­зидента України, РНБО, КМ та всіх міністерств і відомств України, РП, НБ, КС, ВС та підпорядкованих йому судів, ВРЮ, прокуратури України, Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій, місцевих рад, політичних партій, громадських організацій. Забезпечувати діяльність названих у диспозиції ст. 341 орга­нів можуть будівлі та споруди, в яких знаходяться ці органи, а також будівлі і споруди, які належать господарюючим суб’єктам різних форм власності, діяльність яких пов’я­зана із нормальним функціонуванням вищевказаних органів. Так, предметом цього зло­чину може бути визнана будівля, в якій розташована приватна АТС, що обслуговує відповідні органи. Також предметом цього злочину можуть бути будівлі, де знаходять­ся пошта, телеграф, телефон, а також споруди, за допомогою яких здійснюється техніч­не забезпечення роботи цих установ.

Предметом цього злочину не є будівлі і споруди підприємств, установ, організацій, які не відносяться до органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи до об’єднань громадян і які не забезпечують діяльності цих органів. Це, наприклад, будів­лі і споруди державних закладів освіти, релігійних організацій, благодійних фондів.

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується однією обов’язковою ознакою - суспіль­но небезпечною дією. Вона виражається у захопленні зазначених вище будівель і споруд.

Під захопленням розуміється протиправне зайняття названих об’єктів шляхом на­сильства або обману. При цьому не має значення, зайнято весь об’єкт чи його частину. Суттєвим є те, що таке зайняття не дає можливості використовувати ці будівлі, споруди їх законним власникам чи користувачам для виконання своїх функцій, а також пере­шкоджає нормальній роботі інших підприємств, установ, організацій, будівлі чи спору­ди яких не захоплено.

Застосування насильства до осіб, які перешкоджають захопленню, чи до будь-яких інших осіб, знищення чи пошкодження майна у захоплених будівлях чи спорудах потребують самостійної кримінально-правової оцінки.

Закінченим злочин вважається з моменту фактичного захоплення всієї будівлі чи спо­руди або її частини. Причому не має значення, чи мало місце реальне перешкоджання нор­мальній роботі підприємств, установ, організацій і чи використовувалась будівля чи спору­да особами, які її захопили. Не є важливим для кваліфікації цього діяння за ст. 341 час, протягом якого будівля чи споруда перебували у розпорядженні осіб, що їх захопили.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою неза­конно користуватися захопленими будівлею чи спорудою або перешкодити нормальній діяльності підприємств, установ, організацій.

Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 р. (ст. 9).

Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохорон­ного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військо­вослужбовцеві