2. Насильство над іншими військовополоненими або жорстоке пово­дження з ними з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого,-

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

3. Вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямо­ваних на шкоду іншим військовополоненим, з корисливих мотивів або з ме­тою забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога -

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є порядок виконання військовослуж­бовцем військового обов’язку в умовах полону. Додатковим обов’язковим об’єктом цього злочину у формі насильства над іншими військовополоненими є здоров’я особи, а у формі жорстокого поводження з ними - здоров’я, честь і гідність особи.

2. З об’єктивної сторони злочин може проявитися у таких формах:

1. добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради (ч. 1 ст. 431);

2. насильство над іншими військовополоненими (ч. 2 ст. 431);

3. жорстоке поводження з іншими військовополоненими з боку військовополонено­го, який перебуває у становищі старшого (ч. 2 ст. 431);

4. вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим (ч. З ст. 431).

Під роботами, що мають воєнне значення, розуміються роботи, пов’язані з вироб­ництвом зброї, боєприпасів, бойової техніки, іншого військового майна. Згідно з Кон­венцією про поводження з військовополоненими, до роботи можуть залучатися тільки працездатні військовополонені, при цьому офіцери та прирівняні до них особи - лише за їх згодою. У примусовому порядку військовополонені можуть бути притягнені тільки до робіт у сільському і домашньому господарстві, з надання комунальних, транспортних послуг та деяких інших робіт за умови, що вони не мають воєнного характеру чи зна­чення. До інших заходів, які завідомо можуть завдати шкоди Україні або союзним з нею державам, можна віднести вербування інших військовополонених для участі в роботах, які мають воєнне значення, або участь у спецпропаганді тощо.

Добровільність у ч. 1 ст. 431 означає, що особа не примушується до зазначеної ро­боти органами влади відповідної держави або військовополоненим, який перебуває у становищі старшого, і має можливість і надалі утримуватися від цієї роботи.

Поняттям насильство у ч. 2 ст. 431 охоплюється заподіяння військовополоненому по­боїв, легкого, середньої тяжкості й тяжкого тілесного ушкодження, крім заподіяння тяжко­го тілесного ушкодження за кваліфікуючих обставин. Останнє, а також убивство потерпі­лого чи його самогубство внаслідок жорстокого поводження потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 121, частиною 1 чи 2 ст. 115 або за частинами 1, 2 чи 3 ст. 120.

Про поняття жорстокого поводження див. коментар до ст. 120.

Дії, спрямовані на шкоду іншим військовополоненим, можуть виражатися у по­відомленні адміністрації про підготовку втечі із табору чи про вчинення порушення режиму, у примушуванні до виконання роботи, що має воєнне значення, чи іншої робо­ти, у насильстві, яке охоплює заподіяння побоїв, спричинення легких тілесних ушко­джень, у знущанні тощо.

3. Суб’єктом злочину може бути: у першій і четвертій формах - будь-який військово­полонений, а у другій і третій - військовополонений, який перебуває у становищі старшого.

Військовополоненим є така, що потрапила під владу військового супротивника, осо­ба, яка належить до: особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, особового складу ополчення і добровільних загонів, що належать до складу цих зброй­них сил, осіб, що слідують за збройними силами, але не належать до їхнього складу, а так само до інших категорій, визначених у частині А ст. 4 Конвенції про поводження з військовополоненими та в ст. 44 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій. Військовополоненим особа є з моменту потрапляння під владу військового супротив­ника і до моменту її остаточного звільнення та репатріації.

Військовополоненими, які перебувають у становищі старших, є: у таборах для офіцерів та прирівняних до них осіб або змішаних таборах - старший за званням і ста­жем офіцер, в інших таборах - так звані довірені особи, що обираються військовополо­неними шляхом таємного голосування кожні шість місяців з метою представлення перед військовою владою, державами-покровительницями, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста тощо, та затверджуються державою, що тримає у полоні.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

При цьому, у перших трьох його формах мотивами злочину можуть бути будь- які, крім відверто антидержавницьких: у разі добровільної участі військовополонено­го у зазначених роботах чи заходах з метою спричинити шкоду суверенітету, терито­ріальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України чи одній із складових її національної безпеки, або у разі насильства над іншим військовополоненим чи жорсто­кого поводження з ним з метою припинити таку, що проводилась останнім у таборі діяль­ність, спрямовану на шкоду ворогові, дії винного потребують кваліфікації за ст. 111.

Обов’язковою ознакою злочину у четвертій його формі є корисливий мотив або мета забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога.

Конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР