7. Травня 1996р.

Закон України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них» від 24 травня 1996 р.

Закон України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» від 11 липня 1996 р.

Закон України «Про перевезення особливо небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р.

Закон України «Про виноград та виноградне вино» від 16 червня 2005 р.

Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виро­бів і їх шкідливого впливу на здоров ’я населення» від 22 вересня 2005 р.

Закон України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Всесвітньої організації охорони здо­ров 'я із боротьби проти тютюну» від 15 березня 2006 р.

Декрет КМ «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 р.

Постанова ВР «Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір» від 12 вересня 1996р.

Указ Президента України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про Гармоні­зовану систему опису та кодування товарів» № 466/2002 від 17 травня 2002 р.

Рішення КСУ у справі про запровадження державної монополії у сфері контролю за вироб­ництвом окремих видів продукції № 8-рп/2004 від 31 березня 2004 р.

Порядок здійснення контролю за обігом спирту. Затверджений постановою КМ N9 1226 від

29. Серпня 2002 р.

Постанова КМ «Про затвердження Програми розвитку спиртової, лікеро-горілчаної та ви­норобної галузей на 2003—2007роки» N9 451 від 1 квітня 2003 р.

Порядок ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання. Затверджений наказом ДПА МЬ 251 від 28 травня 2002 р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності щодо виготовлення парфумерно- косметичної продукції з використанням спирту етилового. Затверджені наказом Держпідпри­ємництва і ДПА N9 93/395 від 27 серпня 2002 р.

Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів. Затверджена наказом Мінпаливенерго, МТ, МЕ, Держспоживстандарту України № 281/171/578/155 від 20 травня 2008 р.

Інструкція з приймання, зберігання, відпуску, транспортування та обліку спирту етилового. Затверджена наказом МАП N9 264 від 13 квітня 2009 р.

Постанова ПВС N9 3 від 25 квітня 2003 р. «Про практику застосування судами законодав­ства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» (пункти 11-16).

Стаття 205. Фіктивне підприємництво

1. Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона,-

карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матері­альну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним осо­бам або громадянам,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

Примітка. Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності. Додатковим об’єктом можуть бути встановле­ний порядок оподаткування й отримання кредитних ресурсів, добросовісна конкурен­ція, право власності.

2. Об’єктивна сторона злочину виражається в одній із двох дій:

1. створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми - суб’єкта підприємницької діяльності;

2. придбання такої юридичної особи.

Стаття 205 встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому особи, які стоять за створеним або придбаним суб’єктом під­приємництва, насправді мають на меті не зайняття повноцінною, самодостатньою під­приємницькою діяльністю, а зовсім інше - прикриваючись комерційною юридичною особою як ширмою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність. Ключовою характеристикою розглядуваного злочину треба визнати підпорядкованість офіційно відображеної в установчих документах і, можливо, фактично здійснюваної підприєм­ницької діяльності конкретним незаконним цілям. Особи, які скоюють фіктивне під­приємництво, можуть: 1) повністю відмовлятись від здійснення тієї офіційної діяльнос­ті, котра фіксується в установчих документах юридичної особи (наприклад, замість на­дання масажних послуг особи фактично утримують місце розпусти); 2) вести її у мінімальному обсязі, що дозволяє вважати комерційну структуру такою, що насправді функціонує, тобто імітувати підприємницьку діяльність; 3) вести більш-менш повно­цінну підприємницьку діяльність з отриманням прибутку для того, щоб приховати па­ралельно здійснювану незаконну діяльність (скажімо, контрабанда здійснюється під прикриттям створеного з цією метою підприємства, яке офіційно займається зовніш­ньою торгівлею). Отже, спостерігається певна неузгодженість між назвою ст. 205 КК і суттю описаного у ній злочинного діяння, позаяк особи, які з метою прикриття ство­рюють та (або) придбавають суб’єкт підприємницької діяльності, можуть з викори­станням останнього здійснювати реальну фінансово-господарську діяльність, у т. ч. приховану від оподаткування.

Під створенням суб’єкта підприємницької діяльності у ст. 205 слід розуміти вчинення дій, результатом яких стає юридичне заснування нової, раніше не існуючої організації, яка переслідує мету одержання прибутку. До таких дій належать, зокрема, розроблення і прийняття установчих документів, проведення підписки на акції створю­ваного акціонерного товариства, подання установчих та інших необхідних документів державному реєстратору, власне державна реєстрація комерційної юридичної особи. Визначаючи момент закінчення злочину, слід виходити з того, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (про поняття державної реєстрації див. коментар до ст. 202). Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціаль­ного страхування є надходження до цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної ре­єстраційної картки. Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття на облік в органах державної податкової служ­би, є підставою для відкриття рахунків в установах банків. Отже, такі дії, як постановка на облік у податкових та інших фіскальних органах, відкриття банківських рахунків, отримання дозволу на виготовлення штампів і печаток, отримання ліцензії на певний вид господарської діяльності, хоч і необхідні для повноцінного функціонування комер­ційної юридичної особи, знаходяться поза межами кримінально-правового поняття «створення юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності». Останнє має міс­це вже в момент державної реєстрації такого суб’єкта.

До юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності належать, зокрема, підприємства, які створюються для здійснення підприємництва (про поняття підприєм­ництва див. коментар до ст. 202), та об’єднання таких підприємств (асоціації, корпора­ції, консорціуми тощо), господарські товариства (акціонерні, з обмеженою та додатко­вою відповідальністю, повні, командитні), виробничі кооперативи, селянські (фермерські) господарства.

Утворення фіктивних некомерційних юридичних осіб (наприклад, підприємств, при­значених для здійснення некомерційного господарювання), що має на меті прикриття злочинної діяльності, за наявності для цього підстав повинно розглядатись як готуван­ня до відповідного злочину (наприклад, до шахрайства при обтяжуючих обставинах, контрабанди).

Якщо особа фактично створила організацію, яка без державної реєстрації займається виробництвом продукції, наданням послуг або виконанням робіт, її дії повинні за наяв­ності для цього підстав кваліфікуватися за ст. 202.

Стаття 205 не охоплює фіктивне підприємництво, яке може прикриватись організа- ційно-правовою формою приватного підприємництва, коли суб’єктом підприємницької діяльності виступає фізична особа, яка діє без створення юридичної особи. Такий стан речей, з огляду на значні повноваження фізичних осіб-підприємців, які є повноцінними платниками податків і суб’єктами господарювання, а тому можуть використовуватись у злочинних цілях,- істотна вада кримінального закону.

Не можуть кваліфікуватися за ст. 205 дії особи, яка підробила установчі документи, документи про державну реєстрацію юридичної особи або документи податкових орга­нів, оскільки у такому разі суб’єкт підприємницької діяльності не створюється. Держав­ній реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, охоплюваній диспозицією ч. 1 ст. 205, передує подання винною особою до органу, який здійснює державну реєстрацію вказа­ного суб’єкта, неправдивих відомостей (про засновників, керівників створюваної юри­дичної особи, справжню мету її діяльності тощо). Однак у цій ситуації йдеться не про те, що винний у фіктивному підприємництві підробив свідоцтво про державну реєстра­цію комерційної юридичної особи: винний лише ввів в оману державного реєстратора, однак перекручення втіленої у зазначеному документі істини він не здійснював. Ситуа­ції, в яких державна реєстрація суб’єкта підприємництва не відбувається, а особа з ме­тою заволодіння чужим майном шляхом обману або шахрайства з фінансовими ресур­сами використовує підроблені документи, штампи і печатки неіснуючого насправді підприємства, можуть охоплюватись статтями 190, 222, 358 (366) із посиланням у разі необхідності на відповідну частину ст. 15. Такою ж повинна бути кваліфікація і в тому разі, коли винна особа для вчинення злочину проти власності або шахрайства з фінан­совими ресурсами використовує реквізити ліквідованих підприємств.

Відкриття за завідомо підробленими документами, наприклад свідоцтвом про дер­жавну реєстрацію юридичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності, банківських рахунків має кваліфікуватись за ч. З ст. 358, а якщо ці дії вчинено особою, яка сама їх підробила,- додатково і за ч. 1 або ч. 2 ст. 358 (див. також коментар до ст. 358).

Придбання суб’єкта підприємницької діяльності означає набуття права власності на майно юридичної особи як у цілому, так і в тій частині, яка дозволяє фактично керу­вати діяльністю даного підприємства, впливати на прийняття рішень його керівних ор­ганів (купівля контрольного пакета акцій акціонерного товариства, придбання майна підприємства, яке приватизується, передача власником права власності на майно при­ватного підприємства іншій особі, зміна складу учасників суб’єкта підприємництва, заснованого на колективній формі власності).

Не може визнаватись придбанням суб’єкта підприємницької діяльності одержан­ня за плату чи з інших підстав у користування установчих документів юридичної особи, її печатки або штампу та здійснення господарської діяльності від імені такого суб’єкта.

У разі приховання підприємством окремих напрямів своєї реальної фінансово- господарської діяльності з метою ухилення від оподаткування в діях службових осіб такого підприємства вбачаються ознаки не фіктивного підприємництва, а ухилення від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) (ст. 212). У такій ситуації немає при­криття офіційно створеною або придбаною юридичною особою незаконної діяльності, чого вимагає диспозиція ст. 205: відсутнє використання статусу юридичної особи - суб’єкта підприємництва для формування обстановки, яка створює хибне уявлення про те, що насправді відбувається в межах діяльності цієї юридичної особи. Незаконна діяль­ність у формі ухилення від сплати податків і зборів тут - не самоціль, вона лише супро­воджує здійснювану фактично фінансово-господарську діяльність підприємства, пов’я­зану з утворенням об’єктів оподаткування.

Доказами фіктивності конкретного підприємства можуть визнаватися, зокрема: ре­єстрація підприємства на підставну особу, за підробленими, втраченими, позиченими або викраденими документами, документами померлих осіб, за вигаданою юридичною адре­сою; внесення в установчі документи неправдивих даних про засновників і керівників підприємства або про інші обставини; залучення до протиправної діяльності у формі при­значення на посаду керівника реально існуючого громадянина із специфічним соціаль­ним статусом (малозабезпечені, психічно хворі тощо); відсутність ознак діяльності фірми, зазначеної в установчих документах; короткий термін існування підприємства (як прави­ло, не перевищує одного податкового періоду, що зводить нанівець можливість контролю за його діяльністю; звідси і відповідна термінологія: фірми-одноденки, квартальні фірми, проліски тощо); відсутність руху коштів підприємства на його банківських рахунках або, навпаки, занадто великий обсяг фінансових операцій на банківських рахунках підпри­ємства, яке нещодавно зареєструвалось.

Злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання зазначеної у ч. 1 ст. 205 юридичної особи.

Дії, які вчинюються від імені фіктивного підприємства, з його використанням і міс­тять ознаки іншого, відмінного від фіктивного підприємництва злочину, повинні діста­вати самостійну кримінально-правову оцінку. Наприклад, створення фіктивного під­приємства нерідко є передумовою для наступного шахрайського заволодіння чужим майном. Вчинене в подібних ситуаціях належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 190, 205.

Сукупність відповідних злочинів має місце і в тому разі, коли особи під прикриттям фіктивного підприємства досягають конкретної злочинної мети, наприклад, відмивають «брудні» гроші, здійснюють фіктивне банкрутство, ухилення від сплати податків або контрабанду, продають викрадене майно, вчинюють ухилення від повернення валютної виручки чи шахрайство з фінансовими ресурсами.

При фіктивному підприємництві легальна форма, притаманна комерційним юридич­ним особам, може використовуватись для прикриття забороненої діяльності, зайняття якою саме по собі є кримінально караним (наприклад, незаконне виробництво підакциз­них товарів, незаконне виробництво чи виготовлення наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів, посів або вирощування снотворного маку чи конопель, незаконне виготовлення і ремонт вогнепальної або холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або пристроїв). Дії винних у таких випадках потрібно кваліфікувати за наявністю для цього підстав за сукупністю злочинів, передбачених ст. 205 і стаття­ми 204, 263, 307,310.

Фіктивне підприємництво може утворювати сукупність також із злочином, який кваліфікується за ч. 5 ст. 27, ст. 212,- у тому разі, коли особи, які стоять за фіктивним суб’єктом підприємництва, сприяють службовим особам підприємства із реального сек­тору економіки ухилитись від оподаткування (наприклад, шляхом сприяння незакон­ному завищенню валових витрат або податкового кредиту із ПДВ). Вказане пособни- цтво, а, отже, і сукупність злочинів мають місце лише у разі умисної спільної участі у вчиненні умисного злочину (ст. 26). Можливі принципово інші ситуації, коли неспро­стовними залишаються заяви керівників підприємств про те, що вони нічого не знали про фіктивність своїх бізнесових партнерів, про те, що між очолюваними ними підпри­ємствами і контрагентами були укладені реальні господарські договори, належне вико­нання яких підтверджується документально.

Укладення угод з наміром їх фактично не виконувати (тобто не передавати товари, виконувати роботи, надавати послуги), що може мати місце в діяльності справжніх, а не фіктивних суб’єктів підприємництва, ознак розглядуваного складу злочину не містить і може кваліфікуватись, зокрема, за статтями 190, 192, 202, 203, 209,212.

3. Суб’єктом злочину може бути: 1) осудна особа, яка досягла 16-річного віку і ви­ступає як засновник або набувач суб’єкта підприємництва - юридичної особи або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє (придбаває) такий суб’єкт; 2) службова особа підприємства або організації, яка прийняла рішення про створення чи придбання іншої юридичної особи; 3) власник (засновник) юридичної особи, який прийняв таке ж рішення.

Дії особи, на ім’я якої за її згодою було зареєстровано фіктивний суб’єкт підприєм­ництва, можуть кваліфікуватися за статтями 27 і 205 як пособництво фіктивному підприємництву. Якщо така особа брала безпосередню участь у державній реєстрації суб’єкта підприємництва (підписувала чи подавала для нотаріального посвідчення установчі документи, її призначено на посаду керівника підприємства тощо), її дії за наявності всіх ознак складу злочину потрібно розцінювати як дії виконавця і кваліфіку­вати за ст. 205 без посилання на ст. 27.

У разі, коли особа, будучи формальним (номінальним) керівником фіктивного під­приємства і виконуючи вказівку фактичного адміністратора, підписує фінансово- господарські документи і при цьому не усвідомлює справжнього змісту і характеру вчинюваних нею дій, вона за наявності ознак, складу злочину, передбаченого ст. 367, може притягуватись до відповідальності за службову недбалість. У подібних випадках не виключається оцінка вчиненого як казусу. Дії осіб, які офіційно не причетні до скла­дання і подання податкової звітності або пакета документів для отримання банківсько­го кредиту, не володіють правом підпису фінансово-господарських документів, але фак­тично діють від імені підприємства і спонукають формального керівника підписати відповідні документи, мають розглядатись як «посереднє виконання» злочинів і квалі­фікуватись, наприклад, за статтями 190, 212 або 222.

Якщо фактичні керівники здійснюють фінансово-господарську діяльність, поєднану з несплатою податків і зборів (обов’язкових платежів), безпосередньо із використан­ням установчих та інших документів, штампів і печаток спеціально створених (придба­них) для цього юридичних осіб - суб’єктів підприємництва, і без вказівок підстав­ним керівникам, їх дії треба кваліфікувати не за ст. 212 (через відсутність належного суб’єкта злочину), а за відповідною частиною ст. 205 як фіктивне підприємництво. У такому випадку документи податкової звітності взагалі не складаються і до контро­люючих органів не надходять або ж заповнюються фахівцями, спроможними це робити, які однак офіційно жодних посад на підприємствах не обіймають. Притягнення до від­повідальності підставних керівників суб’єктів підприємницької діяльності за ст. 205 можливе лише у тому разі, коли такі особи не лише створили чи придбали суб’єкт під­приємницької діяльності або сприяли його створенню чи придбанню, а й усвідомлюва­ли, що ці дії мають на меті прикриття незаконної діяльності або здійснення забороненої законом діяльності.

Службова особа уповноваженого органу, яка за незаконну винагороду реєструє створюваний суб’єкт підприємництва, усвідомлюючи його фіктивний характер, повин­на притягуватись до відповідальності за ст. 368 та пособництво фіктивному підприєм­ництву (ч. 5 ст. 27, ст. 205), а за наявності до цього підстав - і за ст. 364.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Для кваліфікації за ст. 205 треба встановити наявність у винної особи зазна­ченої мети на момент створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності. Якщо вчинення злочинів супроводжує діяльність легального суб’єкта підприємництва, під час створення або придбання якого не переслідувалась мета прикрити незаконну діяльність, інкримінування ст. 205 виключається, а кримінально-правова оцінка має да­ватись на підставі відповідних норм КК (наприклад, за статтями 190, 201, 202, 203, 204, 209,213,222).

Незаконною діяльністю, прикрити яку прагнуть особи, винні у фіктивному під­приємництві, визнається, зокрема: легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом; одержання кредитів нібито для здійснення підприємницької діяльності; ухилення від сплати податків; конвертація безготівкових коштів у готівку; ведення недобросовісної конкурентної боротьби; монополізація ринку товарів і послуг; одержання в оренду при­міщень і земельних ділянок з метою їх використання для інших потреб, відмінних від легального підприємництва; залучення коштів населення з їх подальшим використанням у власних інтересах, приховування ролі фактичного інвестора у придбанні певного об’єкта тощо. Під незаконною діяльністю в плані відповідальності за ст. 205 слід розу­міти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на їх здійснення за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює їх з порушенням цих умов та порядку.

Про поняття здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, див. коментар дост. 203.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 205) є: 1) повторність; 2) заподіян­ня державі, банкові, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам ве­ликої матеріальної шкоди.

Поняттям повторності охоплюється юридична (пов’язана із засудженням) і фак­тична (не пов’язана із засудженням) повторність дій, передбачених частинами 1 або 2 ст. 205. Критерії визнання матеріальної шкоди великою визначені у примітці до ст. 205.

Матеріальна шкода може бути заподіяна в результаті: неповернення одержаного кредиту, а також відсотків за користування кредитом; витрачання коштів, зібраних у населення під час проведення довірчих або страхових операцій, на потреби, не перед­бачені установчими документами підприємства; несплати належних сум податків; при­пинення діяльності придбаного суб’єкта підприємництва тощо. Фактично матеріальна шкода спричиняється не стільки створенням або придбанням фіктивного суб’єкта під­приємництва, скільки незаконними діяннями, заради приховування яких і була створе­на (придбана) така юридична особа. Зазначена шкода може бути заподіяна як одній фізичній або юридичній особі, так і декільком чи навіть багатьом і може полягати як у реальній шкоді, так і в упущеній вигоді. При цьому неодержані доходи мають знаходи­тись у прямому причинному зв’язку із злочинним діянням, обов’язково були б одержа­ні потерпілим, якби самої події злочину не було.

ГК (статті 42-51, 58, 74, 79-83, 95, 113-121).

ЦК (статті 80-92).

Закон України «Про порядок погашення зобов ’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. (ст. 18).

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємцівя від 15 травня 2003 р.

Закон України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р.

Закон України «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006р.

Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України. Затвер­джене постановою КМ у редакції постанови № 499 від 22 червня 2005 р.

Положення про реєстр неприбуткових організагіій (установ). Затверджене наказом ДПА № 232 від 11 липня 1997р.

Порядок визначення структури ознаки неприбуткових установ (організацій). Затверджений наказом ДПА № 355 від 3 липня 2000 р.

Лист ДПА «Про ознаки фіктивної фірми» № 229/4/25-1210 від 21 травня 1999 р.

Лист ДПА «Методичні рекомендації (орієнтовний алгоритм дій) органів державної подат­кової служби по руйнуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами» N9 2012/7/10-1017 від 3 лю­того 2009 р.

Постанова ПВС N9 3 від 25 квітня 2003 р. «Про практику застосування судами законодав­ства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» (пункти 17-20).

Стаття 206. Протидія законній господарській діяльності

1. Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти уго­ду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може за­подіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна за відсутності ознак вимагання,-

караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або по­єднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з по­шкодженням чи знищенням майна,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

3. Протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднана з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Примітка. Матеріальна илсода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є встановлений порядок здійс­нення господарської діяльності у частині забезпечення свободи підприємницької діяль­ності. Додатковим обов’язковим об’єктом є психічна недоторканність особи. Додатко­вим факультативним об’єктом у випадках вчинення кваліфікованих видів даного злочину можуть виступати здоров’я особи чи відносини власності.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується пред’явленням протиправної вимоги, поєднаної з погрозою застосування насильства щодо потерпілого або близьких йому осіб, пошкодження чи знищення їх майна. Вимога може полягати у категорично висловленій пропозиції: 1) припинити займатися господарською діяльністю; 2) обме­жити таку діяльність; 3) укласти угоду; 4) не виконувати укладену угоду.

Господарською діяльністю є будь-яка діяльність, у т. ч. підприємницька, діяль­ність юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, ви­конанням робіт. Господарська діяльність може здійснюватись з метою одержання при­бутку (комерційна господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність).

Стаття 206 охороняє лише господарську діяльність, яка має законний характер. Тому висунення вимог про припинення діяльності, якою потерпілий відповідно до закону не може і не повинен займатись (наприклад, про припинення діяльності, яка може здійс­нюватись лише за наявності ліцензії, за відсутності її у потерпілої особи) не утворює складу даного злочину.

Вимога припинити господарську діяльність може, зокрема, полягати у пропози­ції: ліквідувати юридичну особу, діяльність якої контролює (або ж на діяльність якої істотно впливає) потерпілий; продати (передати) її іншим особам; подати до відповід­ного органу заяву про анулювання реєстрації потерпілого як індивідуального підпри­ємця. Цим поняттям охоплюється також вимога перестати здійснювати господарську діяльність. Форма вимоги, а також час припинення такої діяльності не мають значення для кваліфікації діяння.

Вимога обмежити господарську діяльністьможе, зокрема, полягати у пропозиції: зменшити обсяг промислового виробництва, торговельних операцій, послуг, припинити таку діяльність у певних пунктах чи регіонах, припинити зайняття окремими видами господарської діяльності або хоча б одним із таких окремих видів, розірвати або обме­жити ділові зв’язки з певними партнерами.

Вимога укласти угоду (цивільно-правовий договір, трудовий договір чи будь-яку іншу угоду), виконання якої може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, може, зокрема, стосуватися угоди: яка у разі її виконання прямо призведе до заподіяння поте­рпілому чи іншим особам майнової шкоди або до втрати ними можливих доходів; про повну чи часткову передачу потерпілим належних йому прав щодо управління юри­дичною особою (наприклад, угода про продаж акцій акціонерного товариства, частки в статутному фонді іншого господарського товариства); про продаж чи іншу оплатну пе­редачу засобів виробництва, приміщень чи іншого майна, необхідного для ведення під­приємницької діяльності; про відмову потерпілого чи відповідної юридичної особи від ведення певних видів діяльності, від діяльності у певних пунктах чи регіонах, обме­ження обсягів такої діяльності; про продаж потерпілим чи організацією, яку він пред­ставляє, своєї продукції лише певним особам; про прийняття небажаної потерпілому особи на роботу на відповідному підприємстві.

Вимога не виконувати укладеної угоди має місце у разі, коли винний пропонує по­терпілому відмовитися від виконання відповідної угоди, що може призвести до матері­альної шкоди або обмежити законні права чи інтереси потерпілого чи іншої особи, яка займається господарською діяльністю.

Про поняття угоди див. коментар до ст. 209, про поняття погрози насильством і пошкодження чи знищення майна - коментар до ст. 189, а про поняття близьких осіб - коментар до ст. 126.

Дія ст. 206 поширюється не лише на випадки, коли від потерпілого вимагають дій на шкоду його особистим інтересам, а й на ті ситуації, коли від потерпілого (наприклад, директора, голови правління відповідної фірми, який не є її власником) вимагають вчи­нення дій, які зашкодять інтересам певної юридичної особи.

За ст. 206 мають кваліфікуватися і ті випадки, коли винний висуває відповідні ви­моги, поєднані із зазначеними вище погрозами щодо особи, яка неспроможна виконати ці вимоги, помилково вважаючи, що вона наділена більшими повноваженнями або має більший, ніж це є насправді, вплив на власників чи керівників юридичної особи - суб’єкта господарської діяльності.

У випадках, коли протиправні вимоги до потерпілого полягали у передачі іншим особам чужого майна, права на таке майно чи вчиненні будь-яких інших дій майново­го характеру, вчинене слід кваліфікувати за ст. 189. Примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань за відсутності ознак вима­гання і заподіяння матеріальної шкоди чи обмеження законних прав та інтересів того, хто займається господарською діяльністю, за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 355.

Якщо суть вимоги, висунутої потерпілому, полягала у вчиненні ним або юридич­ною особою, яку він представляє, дій, які ведуть до обмеження господарської діяльнос­ті і при цьому відповідно до закону є забороненими антиконкурентними узгодженими діями, вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів за ст. 206 та відповідною час­тиною ст. 228.

Злочин є закінченим з моменту висунення будь-якої з указаних у ч. 1 ст. 206 вимог, поєднаної з відповідною погрозою, і доведення їх до потерпілого.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне став­лення до заподіяння великої матеріальної шкоди чи інших тяжких наслідків (ч. З ст. 206) може характеризуватися умислом або необережністю.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 206) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) із погрозою вбивством чи заподіянням тяж­ких тілесних ушкоджень; 4) у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я; 5) у поєднанні з пошкодженням чи знищенням майна, а особливо кваліфі­куючими (ч. З ст. 206) - вчинення його: 1) організованою групою; 2) службовою осо­бою з використанням свого становища; 3) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, чи заподіяння ним 4) великої матеріальної шкоди або 5) спричинен­ня інших тяжких наслідків.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття групи осіб за попередньою змовою та організованої групи - ст. 28 і коментар до неї, про поняття погрози вбивством або заподіянням тяжких тілесних ушкоджень - коментар до статей 129 і 189, про поняття пошкодження і знищення майна - коментар до ст. 194, про поняття насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров’я - коментар до ст. 186, а насильства, небезпечного для життя чи здоров’я - до ст. 187, про поняття службової особи - ст. 364 і Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК. Поняття великої матеріальної шкоди визначене у примітці до ст. 206. Під іншими тяжкими наслідками у цій статті слід розуміти, зокрема, смерть або самогубство по­терпілого чи близької йому особи, заподіяння смерті, тяжких тілесних ушкоджень чи великої матеріальної шкоди сторонній особі, припинення роботи підприємства, устано­ви чи організації, вимушене звільнення з роботи багатьох людей тощо.

Умисне вбивство, вчинене в процесі протидії законній підприємницькій діяльності, не охоплюється складом даного злочину і потребує додаткової кваліфікації за ст. 115. Так само і вчинення злочину, передбаченого ч. З ст. 206, службовою особою з викорис­танням свого становища у разі наявності ознак перевищення влади або службових пов­новажень потребує додаткової кваліфікації за ст. 365.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. (ст. 1).

Постанова ПВС № 3 від 25 квітня 2003 р. «Про практику застосування судами законодав­ства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» (п. 2).

Постанова ПВС №10 від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності».

Стаття 207. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

1. Умисне ухилення службових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності або осіб, які здійснюють господарську діяль­ність без створення юридичної особи, від повернення в Україну у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг), або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї вируч­ки, а також умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей,-

карається штрафом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також умисне ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, або умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших мате­ріальних цінностей у великих розмірах -

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбав­ленням волі на строк до трьох років.