1. Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство,-

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою, за відсутності ознак катування,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

(Стаття 373 зі змінами, внесеними згідно із Законом Ns 270-VI від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Згідно з Конституцією України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Кримінально-процесуальне законодавство забороняє до­магатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. З огляду на це, факти, отримані відповід­ною службовою особою із вказаних в законі джерел, зокрема при допиті свідка, потерпіло­го, підозрюваного, обвинуваченого, експерта, навіть якщо вони правильно процесуаль­но оформлені, не можна вважати доказами у зв’язку з незаконністю способів їх одержання.

2. Основним безпосереднім об’єктом злочину є інтереси правосуддя в частині за­безпечення процесуального порядку отримання доказів, які встановлюються шляхом давання показань, а також конституційне право людини на те, що її обвинувачення у вчиненні злочину не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Додатковим факультативним об’єктом злочину може бути здоров’я, воля, честь і гід­ність особи.

3. Потерпілим від цього злочину є особа, яка згідно з КПК може давати показання при допиті під час дізнання або досудового слідства,- підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, експерт.

4. Об’єктивна сторона злочину полягає у примушуванні давати показання при допиті.

Допит - це слідча дія, яка полягає у взятті показань у певних учасників криміналь­ного судочинства і фіксації їх у протоколі допиту. Примушування давати показання під час проведення інших слідчих дій (наприклад, обшуку, виїмки, огляду, освідування, відтворення обстановки та обставин події, пред’явлення до впізнання) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 373, і за наявності підстав може кваліфікуватися за статтями 365 або 424.

Під примушуванням у ч. 1 ст. 373 розуміється психічний вплив на особу, яку допи­тують, з метою отримати потрібні для особи, яка провадить допит, показання.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спосіб - незаконні дії. Допит шляхом незаконних дій має місце, коли він провадиться з використанням шантажу, обману, гіпнозу тощо. Для кваліфікації злочину не має значення, отримав винний таким шляхом правдиві або неправдиві показання.

Вчинення особою, яка провадить допит, дій, узгоджених з чинним законодавством (наприклад, багаторазове попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, правомірне використання тактичних прийомів проведення до­питу) не містить складу цього злочину. Не можуть кваліфікуватись за ст. 373 і дії, пов’язані з певним порушенням процесуального порядку проведення допиту, якщо вони не були спрямовані на примушування давати показання під час допиту.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення незаконних дій, змістом яких є примушування давати показання під час допиту.

5. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка провадить дізнання (начальник органу дізнання, дізнавач), або досудове слідство (слідчий, начальник слідчого підроз­ділу, прокурор).

Злочин, передбачений ст. 373, є спеціальним видом перевищення влади або служ­бових повноважень, яке може бути вчинене лише точно вказаними службовими особами (спеціальними суб’єктами). Кваліфікація дій виконавців і співучасників цього злочину ще й за ст. 365 (424) можлива лише за наявності реальної сукупності.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 373) є вчинення його: 1) із застосу­ванням до потерпілої особи насильства; 2) із знущанням над нею,- якщо при цьому від­сутні ознаки катування.

Під насильством у цьому випадку слід розуміти здійснення фізичного впливу на особу, яку допитують, що завдало їй фізичного болю, фізичних чи моральних страж­дань або спричинило тілесні ушкодження. Умисне заподіяння смерті або тяжких тілес­них ушкоджень потерпілому потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбаче­них ч. 2 ст. 373 і відповідною частиною статей 115 або 121. Про поняття знущання див. коментар до ст. 116. Прикладами знущання, передбаченого ч. 2 ст. 373, можуть бути: багатогрдинні допити, позбавлення їжі або води, вплив шумом або світлом, глузування над фізичними вадами потерпілого, образа його релігійних або національних почут­тів тощо.

8. Згідно із Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р. абзац перший частини другої ст. 373 доповнено словами «за відсутності ознак катування». Це означає, що побої, му­чення або інші насильницькі дії, вчинені при допиті особою, яка проводить дізнання або досудове слідство, кваліфікуються за ст. 127 в усіх випадках, коли вони вчинені з метою: примусити потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання; покарати його чи іншу осо­бу за дії, скоєні ним чи іншою особою або у скоєнні яких він чи інша особа підозрюєть­ся; залякати його чи інших осіб; дискримінувати його чи інших осіб.

Отже, навіть якщо особою, яка проводить дізнання чи досудове слідство, насильни­цькі дії щодо потерпілого вчинені з метою отримати від нього відомості чи визнання (показання), вони не можуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 373. Кваліфікація за цією нор­мою виключається також у разі, коли примушування давати показання (відомості чи визнання) під час допиту зазначена особа поєднує зі знущанням над потерпілим, адже знущання, яке є різновидом мучення, що завдає моральних страждань, також підпадає під ознаки катування.

Конституція України (ст. 62).

КПК(н. Зет. 22).

Стаття 374. Порушення права на захист

1. Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчи­нене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею,-

карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.