1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

2. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян.

1. Кримінальне покарання має особистісний характер. Тому закон передбачає певні заходи проти того, щоб штраф, призначений неповнолітньому, сплачувався за нього батьками чи іншими особами. З цією метою встановлено, що штраф застосовується лише щодо неповнолітніх, які можуть його сплатити за рахунок свого доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення.

2. Питання, які стосуються призначення штрафу неповнолітньому, а також виника­ють у зв’язку з ухиленням від його сплати, вирішуються відповідно до ст. 52.

3. Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, становить три­дцять нмдг (ч. 2 ст. 53). Максимальний же розмір штрафу для неповнолітнього визнача­ється санкцією статті Особливої частини КК, але не може перевищувати п’ятисот нмдг.

4. У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53, може заміни­ти засудженому неповнолітньому у віці від 16 до 18 років несплачену суму штрафу на покарання у виді громадських робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством нмдг, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством нмдг. Однак тривалість виправних робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може переви­щувати одного року.

Постанова ПВС N9 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (п. 12).

Стаття 100. Громадськіта виправні роботи

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у ви­конанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійсню­ється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п’яти до десяти відсотків.

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому з урахуванням об­межень, встановлених в ч. 1 ст. 100. Вони стосуються віку особи, якій призначається таке покарання, мінімальної і максимальної загальної тривалості громадських робіт для неповнолітніх, їх щоденної тривалості.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства про працю прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Не може при­значатися таке покарання тим неповнолітнім, при прийнятті яких на роботу не до­тримано вимог трудового законодавства, або які виконують роботу за цивільно- трудовим договором чи працюють тимчасово, на термін, менший від тривалості ви­правних робіт.

3. Виправні роботи призначаються неповнолітнім, які досягли 16-річного віку.

4. Суворість обмежень, якими супроводжуються виправні роботи для неповноліт­ніх, менша, ніж такого ж виду покарання для дорослих: зменшено його максимальний строк до одного року; встановлено менші розміри відрахування із заробітку засуджено­го в дохід держави.

5. Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються кримі- нально-виконавчим законодавством України. При цьому мають враховуватися пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

6. За ухилення неповнолітніх від відбування виправних робіт настає кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 389. При цьому неповнолітньому, який на момент постанов­лення вироку досяг 16-річного віку, може бути призначено покарання у виді арешту на строк, передбачений ст. 101 для цієї категорії засуджених.

КЗП (глава XXIII).

КВК (глави 8, 9).

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (пункти 13—14).

Стаття 101. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлен­ня вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосо­ваних установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

1. Неповнолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодав­ством.

2. Порівняно з дорослими засудженими тривалість арешту для неповнолітніх істотно скорочена - удвічі мінімальний термін і в чотири рази - максимальний.

3. Арешт призначається неповнолітнім, які на момент лостановлення вироку до­сягли 16-річного віку. Сам же злочин, за який призначається арешт, може бути вчи­нений і до досягнення 16-річного віку. Настання повноліття у період відбування аре­шту не є підставою для зміни тривалості арешту порівняно з тією, яка обмежена ст. 101.

4. Неповнолітні, які є військовослужбовцями (зокрема, курсанти військових навчаль­них закладів), відбувають арешт на гауптвахті (ч. 2 ст. 60).

5. Відповідальність за втечу з-під арешту настає за ст. 393.

КВК (глава 12).

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (п. 15).

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини тре­тьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який впер­ше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1. за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше одного року шести місяців;

2. за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3. за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

4. за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

5. за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини,- на строк до п’ятнадцяти років.

(Стаття 102 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-МІ від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Позбавлення волі на певний строк - це найбільш суворе покарання в системі по­карань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, ко­ли, на переконання суду, всі інші, більш м’які покарання не дають змоги досягти мети кримінального покарання.

2. Неповнолітні відбувають це покарання у спеціальних виховних установах. їхні види і режим відбування покарання у них визначаються згідно з кримінально-вико­навчим законодавством.

3. Неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у виді позбавлення волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені ін­ші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК з урахуванням ст. 98 - штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт. Відповідно до підпункту «а» п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, засуджені вперше до пока­рання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років, підлягають звільненню від покарання.

4. Тривалість позбавлення волі для неповнолітніх визначається з урахуванням по­ложень статей 63 та 102, а також санкції статті Особливої частини КК. Мінімальний строк позбавлення волі для неповнолітнього становить шість місяців. Максимальна три- валість такого покарання визначається санкцією статті Особливої частини КК, однак во­на не може перевищувати строків, вказаних в ч. З ст. 102. Ці строки диференційовані залежно від ступеня тяжкості злочину. За особливо тяжкий злочин, пов’язаний з умис­ним позбавленням життя людини, неповнолітньому може бути призначене позбавлення волі строком до 15 років.

5. Положення ст. 102 стосуються покарання у виді позбавлення волі, що признача­ється за окремий злочин особі, яка не досягла до вчинення злочину 18-річного віку. При призначенні покарання за сукупністю вироків або сукупністю злочинів слід керу­ватися ч. 2 ст. 103, згідно з якою неповнолітнім може бути призначене позбавлення волі і на більш тривалий строк - до 15 років.

6. Мінімальна тривалість покарання у виді позбавлення волі для неповнолітніх у розмірі шести місяців встановлена Законом України від 15 квітня 2008 р., яким від­повідна норма (перше речення, ч. 1 ст. 102) викладена у новій редакції. До набрання чинності цим Законом мінімальний строк покарання у виді позбавлення волі для не­повнолітніх спеціально не*визначавея, а* отже, покарання могло призначатися відпо­відно до загальної норми про мінімальний строк позбавлення волі (ч. 2 ст. 63) і стано­вило один рік. Норма про мінімальний строк покарання у виді позбавлення волі для неповнолітніх має пряму дію, повинна застосовуватися при призначенні покаран­ня за всі злочини, вчинені неповнолітніми після набрання чинності вказаним Зако­ном. Внесення змін до ч. 1 ст. 102 не передбачає перегляду вироків, які вже набрали чинності.

7. Пункт 5 Прикінцевих положень Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р. вимагає зменшити:

1. відповідно до п. 1 ч. З ст. 102 до одного року шести місяців строк покарання у виді позбавлення волі, призначений неповнолітнім, які вчинили повторно злочин неве­ликої тяжкості. Це питання вирішується судом за поданням адміністрації місця вико­нання покарання або прокурора (див. п. 7 Прикінцевих положень Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.). Зазначена норма має зворотну дію (ч. 1 ст. 5), оскільки пом’якшує кримінальну відповідальність неповнолітніх. Для реалізації цієї норматив­ної вимоги повинні бути переглянуті і приведені у відповідність з чинним законодав­ством всі вироки, у т.ч. ті, що набрали чинності. Зменшення строку максимально можли­вого у таких випадках покарання означає, що змінюються і умови застосування інших кримінально-правових норм, застосування яких обумовлене призначеним покаран­ням, насамперед норм про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107). При визначенні тривалості частини фактично відбутого покарання, після якого можливе умовно-дострокове звільнення неповнолітніх, засуджених із застосу­ванням п. 1 ч. З ст. 102, слід виходити із строку позбавлення волі, який передбачено нормою, що діє у редакції Закону від 15 квітня 2008 р., якщо воно було призначене у більшому розмірі;

2. відповідно до п. 4 ч. З ст. 102 до десяти років строк покарання у виді позбавлення волі, призначений неповнолітнім віком до 16 років.

Проте ця вимога є помилкою законодавця, який не врахував, по-перше, що п. 4 ч. З ст. 102 і так передбачає саме десять років як максимальний строк покарання у виді по­збавлення волі - для неповнолітніх віком як до 16 років, так і від 16 до 18 років, і по- друге, що у ст. 102 (на відміну, наприклад, від ст. 101) взагалі не існує диференціації неповнолітніх за віковою ознакою, а тому не може бути передбачено такої диференціа­ції і в Прикінцевих положеннях Закону. Аналізоване положення не може бути тракто­ване як таке, що конкретизує щодо неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку, вимо­ги п. 5 ч. З ст. 102, де допускається призначення неповнолітнім за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини позбавлення волі строком до п’ятнадцяти років. Адже пункт п. 5 ч. З ст. 102 містить спеціальну норму, яка кон­кретизує загальну вимогу щодо тривалості позбавлення волі для неповнолітніх, які вчи­нили особливо тяжкий злочин. Така спеціальна норма має пріоритет над загальною (п. 4 ч. З ст. 102), загальна ж норма не може містити винятків щодо спеціальної. Відпо­відно, помилкова норма останнього речення п. 5 Прикінцевих положень Закону не може бути реалізована в правозастосовній діяльності.

КВК (глава 21).

Постанова ПВС N9 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (п. 16).

Стаття 103. Призначення покарання