3. Об’єктивна сторона злочину полягає у:

1. тероризуванні засуджених;

2. нападі на адміністрацію;

3. організації організованої групи;

4. активній участі в організованій групі.

Тероризування засуджених - це застосування до них фізичного насильства або по­грози його застосування з метою примусити їх відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання правил режиму, а також вчинення таких дій з помсти за виконан­ня громадських обов’язків зі зміцнення дисципліни і порядку в установі виконання по­карань. Тероризуванням вважається також глумління і знущання над засудженими з метою їх залякування і перешкоджання виконанню покарання.

Під нападом на адміністрацію розуміються протиправні дії, що вчинюються щодо представників адміністрації установи виконання покарань у зв’язку з їх службовою діяль­ністю, шляхом застосування насильства над ними або створення реальної загрози його негайного застосування.

Про поняття органЬованої групи та її організації див. коментар до статей 27 і 28. Під активною участю в організованій групі слід розуміти підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або до нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів або знарядь злочину, безпосереднє вчинення нападів.

Створення злочинної організації або організація озброєної банди в установах вико­нання покарань підлягає кваліфікації за статтями 255 або 257. Напад на адміністрацію і тероризування засуджених, які супроводжувались побоями, заподіянням легких, серед­ньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, охоплюються ст. 392 і додаткової квалі­фікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребують.

Місцем вчинення злочину є установи виконання покарань.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, передбаче­них ст. 392.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка відбуває у виправних колоніях чи виправних центрах покарання у виді, відповідно, позбавлення волі чи обмежен­ня волі.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Стаття 393. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти

1. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в по­передньому ув’язненні,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб, або поєднані із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосу­ванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

1. Об’єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання ви­року щодо позбавлення особи волі чи її арешту або постанови судді чи ухвали суду про застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у втечі, тобто самовільному залишенні міс­ця позбавлення волі або місця перебування під вартою особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні.

Самовільним визнається залишення, яке здійснено без належного дозволу чи за відсутності законних підстав. Втеча може бути вчинена з установ виконання пока­рань, установ для попереднього ув’язнення, з кабінету прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, із залу судового засідання, місця проведення слідчих дій, з транспортного засобу для конвоювання, з гауптвахти чи ізолятора тимчасового три­мання тощо.

До способів втечі, передбаченої ч. 1 ст. 393, можна, зокрема, віднести обман, від­крите залишення місця позбавлення волі чи арешту, підкуп охорони.

Втеча утворює склад цього злочину лише у випадку, якщо особі було оголошено суддею чи судом про застосування до неї запобіжного заходу у виді взяття під варту, або після оголошення вироку суду, в резолютивній частині якого зазначено про засто­сування запобіжного заходу у виді взяття під варту до набрання вироком законної сили, або після набрання вироком законної сили.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного залишення місця позбавлення волі або місця утримання під вартою. Цей злочин є триваючим.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка відбуває покарання у виді по­збавлення волі або арешту або до якої застосовано запобіжний захід у виді взяття під варту.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення втечі: 1) повторно; 2) за попе­редньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб; 4) у поєднанні із заволодінням зброєю чи її використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) з пошкодженням ін- женерно-технічних засобів охорони.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, а попередньої змови групи осіб - ст. 28 і коментар до неї.

Втеча вважається вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо цей злочин спільно вчинили дві і більше особи, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домови­лися про спільне його вчинення.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб, слід розуміти та­кий спосіб втечі, який створював реальну небезпеку для життя та здоров’я потерпілого. Це можуть бути вибух, підпал, затоплення, отруєння тощо.

Поняттям заволодіння зброєю охоплюється її крадіжка, грабіж та інше протиправне її вилучення у законного володільця чи власника. Під використанням зброї розумієть­ся її застосування за безпосереднім призначенням чи погроза такого застосування. Про поняття зброї див. коментар до статей 262, 263, 410.

Втеча із застосуванням насильства чи погрозою його застосування має місце, якщо насильство чи погроза його застосування виступали способами втечі. Під насиль­ством слід розуміти здійснення фізичного впливу на потерпілого, який може полягати у нанесенні побоїв, катуванні, заподіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушко­джень. Під погрозою застосування насильства розуміється залякування потерпілого застосуванням фізичного насильства.

Підкоп передбачає риття у будь-який спосіб підземних ходів (траншей), через які можна проникнути на інші ділянки території установи або за її межі. Пошкодження інженерно-технічних засобів охорони може полягати у виведенні з ладу будь-яких складових системи охорони установи виконання покарань, приведенні вказаних засобів охорони до непридатного стану.

КПК (статті 165, 335, 343, 401).

Стаття 394. Втеча із спеціалізованого лікувального закладу

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього -

карається арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Об’єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення нормальної діяль­ності спеціалізованих лікувальних закладів. Про поняття таких закладів див. коментар до ст. 96.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у втечі із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього. Про поняття втечі див. коментар до ст. 393.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного залишення спеціалізованого лікувального закладу або втечі по дорозі до нього. Злочин є триваючим.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, щодо якої суд прийняв рішення про застосування до неї примусового лікування.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Стаття 395. Порушення правил адміністративного нагляду

Самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у ви­значений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі,- караються арештом на строк до шести місяців.

1. Об’єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення адміністратив­ного нагляду за окремими категоріями раніше судимих осіб.

2. З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у формі:

1. самовільного залишення особою, щодо якої встановлено адміністративний на­гляд, місця проживання;

2. неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця прожи­вання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, у разі звільнення з місць позбавлення волі.

Адміністративний нагляд - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць по­збавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Він встановлюється су­дом з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Правила адміністративного нагляду - це сукупність встанов­лених законом обов’язків та обмежень дій осіб, щодо яких встановлено адміністратив­ний нагляд (піднаглядних). Кожному піднаглядному визначається конкретна сукупність таких обов’язків та обмежень. Стаття 395 встановлює відповідальність за порушення не всіх правил адміністративного нагляду, а лише тих, які регламентують перебування піднаглядного в місці проживання та прибуття його до такого місця після звільнення з місць позбавлення волі. Порушення інших правил адміністративного нагляду тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 187 КАП.

Порушення правил адміністративного нагляду є кримінально караним лише за умо­ви, що такий нагляд було встановлено щодо особи за наявності передбачених законом підстав і в установленому ним порядку. При цьому слід враховувати, що піднаглядний може бути притягнутий до відповідальності за ст. 395 тільки за порушення, допущені після оголошення йому постанови про встановлення чи продовження адміністративно­го нагляду. Слід також мати на увазі, що під час здійснення адміністративного нагляду суд за поданням начальника органу внутрішніх справ з урахуванням особи піднагляд­ного, його способу життя і поведінки може змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг встановлених стосовно нього обмежень.

Під самовільним залишенням особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду розуміються зміна піднаглядним без поважних причин і повідомлення працівників міліції, що здійснюють нагляд, місця проживання у межах одного населеного пункту або виїзд без дозволу органів внутрішніх справ до іншого населеного пункту. Це діяння на практиці проявляється у таких порушеннях піднагляд­ним правил адміністративного нагляду: а) залишення ним будинку (квартири) у час, в який йому заборонено з них виходити; б) виїзд без дозволу міліції в особистих справах за межі району (міста), з якого йому заборонено виїжджати взагалі чи у певний час; в) виїзд за межі зазначеного району (міста) у службових справах без повідомлення міліції.

Залишення піднаглядним місця проживання, під яким розуміються будинок (квар­тира), в якому мешкає піднаглядний, а також район (місто), в якому він проживає і в територіальному органі внутрішніх справ якого він зареєстрований як піднаглядний, з дозволу (за повідомленням) міліції або, хоча і без такого дозволу (повідомлення), але з поважних причин, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 395. Не утворює складу цього злочину також порушення заборони виходу з будинку (квартири) у визна­чений час (який за законом не може перевищувати восьми годин на добу), якщо воно не мало на меті ухилення від адміністративного нагляду.

Неповідомлення працівників органів внутрішніх справ, які здійснюють адміністра­тивний нагляд, про зміну місця проживання або про виїзд за межі району (міста) в служ­бових цілях, якщо воно не виступало формою самовільного залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, тягне за собою адмініст­ративну відповідальність за ст. 187.

Неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця прожи­вання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі, є порушенням зазначеною особою обов’язку прибути у визначений уста­новою виконання покарання термін в обране нею місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ. Поважними причинами, які виключають відповідальність такої особи за вчинення вказаних дій за ст. 395, можуть бути будь-які життєві обстави­ни, природні явища тощо, які не дали їй змоги вчасно прибути в обране нею місце про­живання (відсутність коштів на проїзд; хвороба; затримання міліцією за вчинення правопорушення; стихійне лихо тощо). Нереєстрація в органі внутрішніх справ особи, яка прибула у визначений строк до обраного місця проживання, не охоплюється зміс­том цієї форми порушення правил адміністративного нагляду і не утворює складу зло­чину, передбаченого ст. 395.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей зло­чин може бути вчинено лише протягом терміну, на який встановлено адміністративний нагляд. Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття су­димості. Цей термін може бути продовжено у визначеному законом порядку.

Закінченим цей злочин є: у першій формі - з моменту залишення винним місця проживання; у другій формі - з моменту його неприбуття у визначений строк до обра­ного місця проживання особи. Цей злочин є триваючим.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка досягла 18-річного віку (адмініст­ративний нагляд може бути встановлено лише стосовно повнолітньої особи) і щодо якої встановлено адміністративний нагляд.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а при само­вільному залишенні піднаглядним місця проживання - ще й спеціальною метою - ухи­лення від адміністративного нагляду.

КАП (ст. 187).

Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р.

Постанова ПВС «Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду» № 3 від 28 березня 1986р.

Стаття 396. Приховування злочину