2. Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані,-

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Суспільна небезпека цього злочину, а також злочинів, передбачених стаття­ми 136, 137, 139 і 140, полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є непо­вага до права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими нор­мами, що зобов’язують надавати допомогу людям, які перебувають у небезпечному для життя стані.

2. Об’єктом злочину, передбаченого ст. 135, є життя та здоров’я особи.

3. Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) позбавлена можливо­сті вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслі­док іншого безпорадного стану.

Небезпечний для життя стан може означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із приміщення, альпініст упав у провалину і повиснув на страховому шнурі, рибалка опинився на крижині або у воді, людина, збита автомобі­лем, залишилась на проїзній частині дороги. Причини, через які особа потрапила в не­безпечний для життя стан (її власна необережна чи умисна поведінка або причини об’єктивного характеру), не мають значення для кваліфікації злочину.

Малолітнім визнається особа, яка не досягла 14-річного віку, старим - особа, я^а досягла 75-річного віку (але на можливість усвідомлення винним цього вікового стану особи суттєво впливають не тільки фактичний вік останньої, а й зовнішній вигляд, ріст, стан здоров’я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини), а хворим - інвалід, вагітна жінка, особа, яка отримала серйозні травми чи отруєна, особа, хворобливий стан якої встановлено відповідними документами (медичним висновком, рішенням суду про визнання особи недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства то­що) або особа, хворобливий стан якої через інші причини є явним для винного.

Іншим безпорадним станом можуть бути визнані втрата особою свідомості, пере­бування її у стані тяжкого наркотичного, токсичного чи алкогольного сп’яніння, у шо­ковому стані, викликаному, скажімо, пожежею, іншою стихією чи загибеллю близької їй людини, або у стані, коли особа фізично не в змозі виправити ситуацію, в якій вона опинилась (наприклад, беззбройна людина, яка знаходиться під охороною, опинилась наодинці з озброєним нападником).

Злісне невиконання батьками або опікунами встановлених законом обов’язків по догляду за особою, яка позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, душевну хворобу або недоумство, що спричинило тяжкі наслідки, за від­сутності небезпечного для життя стану кваліфікується за ст. 166.

4. З об’єктивної сторони злочин полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги вказаної особи.

Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів, необхідних для відвер­нення небезпеки для життя потерпілого. Злочин вважається закінченим з моменту ухилен­ня від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути така допомога. Настання суспільно небез­печних наслідків певного характеру є підставою для кваліфікації діяння за ч. З ст. 135.

5. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які: 1) первісно зобов’язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість на­дати йому допомогу (ч. 2 ст. 135 прямо відносить до цих осіб матір новонародженої дитини); 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Правовий обов’язок піклуватися про осіб, які знаходяться в небезпечному для життя стані, може бути обумовлений законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно- правовим договором (договором довічного утримання, перевезення, морського круїзу, на надання туристичних послуг або послуг із забезпечення особистої безпеки особи тощо).

Законодавство України покладає відповідні обов’язки, зокрема, на:

а) батьків, усиновителів, патронатних вихователів - піклуватися про здоров’я рід­них, усиновлених чи прийомних дітей, захищати їх; опікунів і піклувальників - піклу­ватися про здоров’я осіб, які перебувають під їх опікою чи піклуванням; дітей, повноліт­ніх дочку, сина - піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу; внуків, правнуків - піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда; пов­нолітніх братів, сестер, пасинків, падчерок - піклуватися про брата, сестру, вітчима, мачуху, які виховували їх та надавали їм матеріальну допомогу, про інших осіб, з ким вони проживали однією сім’єю до досягнення повноліття;

б) співробітників пожежної охорони, аварійних служб та працівників деяких інших професій - здійснювати рятувальні роботи і подавати першу невідкладну допомогу; працівників спеціалізованих бригад постійної готовності служби екстреної медичної допомоги - надавати допомогу громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо);

в) працівників міліції - незалежно від займаних посад, місцезнаходження і часу в разі звернення до них громадян із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особис­тій чи громадській безпеці - вживати заходів для рятування людей, надавати їм допомогу;

г) членів екіпажу повітряного судна - рятувати пасажирів та надавати їм допомогу; водіїв - надавати транспортний засіб для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, надавати першу медичну допомогу потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних подій; капітанів морських суден - йти в найближчий порт, якщо особа, що перебуває на борту судна, потребує невідкладної медичної допомоги, яку неможливо подати в морі;

д) працівників пошуково-рятувальних служб, створюваних у сфері туристичної діяль­ності,- надавати допомогу туристам і захищати їх в екстремальних ситуаціях;

е) педагогічних та науково-педагогічних працівників - захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства тощо.

Проте, слід враховувати, що зазначене діяння тягне відповідальність за іншими статтями КК, якщо залишення без допомоги вчинене: а) капітаном судна в разі зіткнен­ня з іншим судном стосовно екіпажу та пасажирів останнього, а також зустрінутих у морі або на іншому водному шляху осіб, які зазнали лиха, якщо він мав можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажи­рів - за ст. 284; б) медичними працівниками хворим - за ст. 139; в) службовими особа­ми, якщо відповідний правовий обов’язок лежить на них,- за статтями 364 або 426.

У разі, якщо особа, яка була зобов’язана піклуватися про іншу особу, не мала змоги надати їй допомогу (наприклад, сама також перебувала у небезпечному стані для жит­тя), вона не підлягає кримінальній відповідальності.

Якщо надання допомоги іншій особі було пов’язано з ризиком для власного життя чи здоров’я, життя чи здоров’я інших осіб, то питання про кримінальну відповідаль­ність особи вирішується з урахуванням положень ст. 39: залишення у небезпеці у зв’язку з необхідністю усунути іншу небезпеку, що загрожує особі чи охоронюваним законом правам даної людини чи інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтере­сам держави не є злочином лише за умови, що цю небезпеку не можна було в даній об­становці усунути іншими засобами і якщо при цьому заподіяна шкода не була більш значною, ніж відвернена. Наприклад, як вчинені в умовах крайньої необхідності слід розглядати дії охоронця, який під час нападу переніс у безпечне місце тяжко поранено­го і надав йому першу допомогу, але в цей час іншу особу, яка також перебувала у ньо­го під охороною, було захоплено як заручника.

Прикладами ситуацій, коли винний сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, є такі: в результаті дорожньо-транспортної події з вини водія пішохо­дом, пасажиром або водієм іншого транспортного засобу були отримані травми, ту- рист-любитель запросив знайомого піднятися в гори, де останній знепритомнів у зв’язку із захворюванням, власник водного мотоцикла катав на ньому дитину і вони опинилися у воді далеко від берега тощо. У випадку, коли водій транспортного засобу вчинив, скажімо, наїзд на пішохода і зник з місця події, залишивши потерпілого на про­їзній частині дороги, він має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбаче­них статтями 135 і 286.

6. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом: винний усві­домлює суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена мож­ливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов’язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпі­лого в небезпечний для життя стан, і бажає чинити саме так.

Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. З ст. 135, може характеризу­ватися тільки необережністю (наприклад, набувач майна за договором довічного утри­мання протягом тижня не відвідує хворого відчужувача, сподіваючись на те, що хворо­ба не є тяжкою).

Якщо особа, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, або скористалась таким її станом, свідомо допускає можливість настання смерті останнього чи інших тяжких наслідків, і лише від даної особи залежить настання чи ненастання цих наслідків, то її бездіяльність, яка полягає у завідомому залишенні потерпілого без допомоги, має кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за умис­ні вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, залежно від конкретних наслідків. Це, наприклад, можуть бути випадки, коли водій, який, керуючи машиною збив пішохода,

свідомо очікує, коли той помре і відтак не зможе свідчити проти нього, або коли ряту­вальник на воді завідомо не надає допомогу рибалці, який тоне, випавши з човна,- скажімо, через неприязні стосунки з останнім або з корисливих мотивів (бажаючи заво­лодіти човном чи залишеним на березі мотоциклом тощо). При цьому у випадках, коли винний, бажаючи смерті потерпілого, керувався корисливим мотивом, або мотивом помсті за виконання потерпілим службового або громадського обов’язку, або метою приховати інший злочин чи полегшити його вчинення, його бездіяльність має кваліфі­куватися, відповідно, за пунктами 6, 7, 8 або 9 ч. 2 ст. 115.

Так само, якщо особа, яка зобов’язана була піклуватися про іншу особу, умисно створює ситуацію, небезпечну для життя останньої (скажімо, інструктор з мотивів по­мсти залишає туриста в горах, звідки він завідомо для нього не зможе вибратись), вна­слідок чого настає смерть потерпілого, діяння кваліфікується за відповідними частиною і пунктом ст. 115. Якщо мати одразу ж після пологів не годує новонароджену дитину або виносить її на мороз тощо з умислом на заподіяння їй смерті, вона несе відпові­дальність за ст. 117.

Залишення неповнолітнього без допомоги особою, на яку покладені професійні чи службові обов’язки щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх, внаслідок недбало­го або несумлінного ставлення до цих обов’язків, якщо це спричинило істотну шкоду здоров’ю потерпілого, тягне відповідальність за ч. 1 ст. 137, а в разі настання тяжких наслідків, які умислом винного не охоплювались - за ч. 2 ст. 137. Ненадання допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний надати таку допомогу, якщо він усвідомлював можливість настання тяжких наслідків для хворого, кваліфікується за

ч. 1 ст. 139, а в разі настання тяжких наслідків, які умислом винного не охоплювались - за ч. 2 ст. 139. Наявність же умисного ставлення до вказаних тяжких наслідків транс­формує ці злочини в інші (зокрема у злочини, передбачені статтями 115 або 121).

7. Кваліфікованим видом злочину є завідоме залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини (ч. 2 ст. 135), а особливо кваліфікованим - діяння, пе­редбачене частинами 1 або 2 ст. 135, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної без допомоги, або інші тяжкі наслідки.

Залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини тягне кримінальну відповідальність лише за умови, що матір при вчиненні такого діяння не перебувала в обумовленому пологами стані. Новонародженою є дитина, яка народилася живою, до двадцяти восьми повних днів після народження. Стан пологів - це фізіологічний про­цес появи на світ дитини.

Смерть особи може настати в результаті дії стихійних сил природи (наприклад, особа, яку працівник рятувальної служби залишив у шахті, була завалена вугільним пластом), суспільно небезпечних дій інших осіб (залишеного після наїзду на нього на дорозі потерпілого переїхав інший автомобіль, водій якого проявив неуважність), само­губства потерпілого (не бажаючи згоріти заживо, потерпілий викинувся із вікна багато­поверхового будинку), його власної необережності (дитина, за якою не здійснювався належний нагляд, втопилась під час купання у морі) та з інших причин (стара чи хвора людина померла від голоду чи переохолодження тощо).

Під іншими тяжкими наслідками у ч. З ст. 135 розуміється спричинення потерпі­лому тяжких тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти тощо.

У будь-якому випадку суспільно небезпечні наслідки мають знаходитись у причи­новому зв’язку саме зі злочинною бездіяльністю винної особи. Наприклад, заподіяння пішоходу тілесних ушкоджень, унаслідок яких від помер одразу після наїзду, не може кваліфікуватися за ч. З ст. 135, оскільки життя потерпілого не залежало від надання чи ненадання йому допомоги.

ЦК (статті 282, 749).

СК (статті 15, 55, 150, 154, 172, 249, 255, 256, 264). ПК (ст. 81).

КТМ (статті 59, 60, 61, 64).

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВС від 21 червня 2007р. у справі П.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992р. (статті 37, 59 і 78).

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (ст. 10).

Закон України «Про Цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 р. (статті 8 і 9).

Закон України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р. (статті 16 і 48).

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р. (ст. 18).

Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. (статті 26-28).

Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996р. (ст. 56).

Закон України «Про аварійно-рятувальні служби» від 14 грудня 1999р. (статті 3, 8, 35).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (ст. І).

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 р.

Положення про Державну службу медицини катастроф. Затверджене постановою КМ N9 827 від 11 липня 2001 р.

Інструкція з визначення критеріїв пеританального періоду, живонародженості та мертво- народженості. Затверджена наказом МОЗ N9 179 від 29 березня 2006р.

Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження,-

караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небез­печному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або непові­домлення про такий стан дитини належним установам чи особам -

караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.