1. Давання хабара -

карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Давання хабара, вчинене повторно,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіс­кацією майна або без такої.

3. Особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання ха­бара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримі­нальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

і .

1. Предмет давання хабара є аналогічним предмету одержання хабара. Про його поняття див. коментар до ст. 368.

2. Давання хабара з об’єктивної сторони погіягає у передачі службовій особі майна, права на майно чи вчинення на її користь дій майнового характеру за вико­нання чи невиконання дії, яку службова особа повинна була або могла виконати з ви­користанням службового становища чи наданої їй влади. Склад цього злочину наяв­ний не тільки тоді, коли хабар дається за вчинення певних дій в інтересах того, хто його дає, а й тоді, коли це робиться в інтересах інших фізичних чи юридичних осіб (в інтересах третіх осіб).

Склад давання хабара утворюють і дії службової особи, яка віддала підлеглому вка­зівку (розпорядження, наказ) домагатися певних благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших службових осіб, надала для цього кошти чи інші цінності або розпорядилася їх виділити, надала законного вигляду виплатам у випадках давання хабарів у завуальованих формах тощо. Якщо ж службова особа лише рекомендувала підлеглому домагатися благ, пільг чи переваг у такий спосіб, відповідальність за давання хабара несе той працівник, який, виконуючи таку рекомендацію, передав незаконну винагороду. Дії службової осо­би в цьому випадку можуть кваліфікуватися як підбурювання до давання хабара, а за наявності певної мети - як провокація хабара.

Службова особа, яка дала хабар за одержання певних благ, пільг або переваг для установи, організації чи підприємства, несе відповідальність за давання хабара, а за на­явності для того підстав - і за інший злочин (зловживання владою або службовим ста­новищем, незаконне заволодіння чужим майном тощо).

Цей злочин вважається закінченим з моменту, коли службова особа прийняла хо­ча б частину хабара. Якщо запропонований хабар не прийнято, дії хабародавця слід кваліфікувати як замах на давання хабара. Таким чином, правова оцінка дій особи, яка дає хабар, залежить певною мірою і від дій особи, яка одержує хабар.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. З суб’єктивної сторони давання хабара характеризується лише прямим умислом.

5. Кваліфікуючою обставиною давання хабара закон визначає повторність, про поняття якої див. п. З примітки до ст. 368 та коментар до вказаної статті.

6. Частина 3 ст. 369 передбачає дві спеціальні підстави звільнення хабародавця від кримінальної відповідальності:

1. якщо стосовно нього мало місце вимагання хабара;

2. якщо після давання хабара він добровільно заявив про це до порушення кримі­нальної справи щодо нього органу, наділеному законом правом на порушення кримі­нальної справи.

Поняття вимагання як обставини, що звільняє від кримінальної відповідальності, нічим не відрізняється від поняття вимагання як кваліфікуючої ознаки одержання хаба­ра (див. п. 4 примітки до ст. 368).

Добровільною слід вважати заяву до відповідного державного органу, в основі якої лежить самостійно прийняте рішення хабародавця щодо такої посткримінальної пове­дінки. Добровільною вважається усна чи письмова заява до органу, який наділений правом порушувати кримінальну справу, зроблена з будь-яких мотивів, але не у зв’язку з тим, що про даний хабар стало відомо органам влади чи компетентним службовим особам. Зокрема, така заява може бути зроблена хабародавцем з тієї причини, що хабар­ник не виконав або виконав не в повному обсязі обумовлених дій. Про поняття добро­вільної заяви див. також коментар до ст. 111.

Для того, щоб добровільна заява про вчинене набула статусу обставини, що звіль­няє від кримінальної відповідальності, вона повинна бути зроблена до моменту пору­шення кримінальної справи щодо хабародавця. Порушення справи за даним фактом, наприклад, щодо службової особи, яка одержала хабар, у жодному разі не позбавляє Права хабародавця на звільнення від кримінальної відповідальності при його добро­вільній заяві про давання хабара.

До органів, наділених законом правом на порушення кримінальної справи, нале­жать органи дізнання, органи досудового слідства, прокуратура та суд.

7. Звільнення особи, яка дала хабар, від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. З ст. 369, не означає, що в її діях немає складу злочину. У зв’язку з цим вона не може визнаватися потерпілим і претендувати на повернення предмета хабара.

8. Організатори, посібники та підбурювачі давання - одержання хабара не підляга­ють звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ч. З ст. 369, оскільки по­ложення цієї норми на них не поширюються.

9. Предмет хабара (гроші, матеріальні цінності) підлягає зверненню в дохід держави. Якщо майно, передане як хабар, не знайдено, безпідставно набуте належить стягувати в дохід держави. В установленому законом порядку також порушується питання про позбавлення особи, яка дала хабар, незаконно одержаних за нього благ, пільг чи переваг.

Постанова ПВС Ns 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарни­цтво» (пункти 6, 12, 21, 24, 26).

Стаття 370. Провокація хабара