13. Жовтня 1995 р.

ГК (статті 155, 157-159, 161, 334, 366-376).

ЦК (статті 84, 90, 420, 489, 492-500, 1109).

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996р. (статті 1, 4).

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону від 22 травня 1997р. (ст. 1).

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної влас­ності в частині виконання вимог, пов ’язаних з вступом України до СОТ» від 10 квітня 2008 р.

Закон України «Про акціонерні товариства» від 17вересня 2008 р. (ст. 3).

Закон України «Про приєднання України до Віденської угоди про заснування Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків» від 18 лютого 2009 р.

Закон України «Про ратифікацію Сінгапурського договору про право товарних знаків» від

13. квітня 2009 р.

Положення про Державний департамент інтелектуальної власності. Затверджене поста­новою КМN2 997 від 20 червня 2000р.

Національний стандарт N2 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності». Затвер­джений постановою КМN2 1185 від 3 жовтня 2007р.

Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для то­варів і послуг. Затверджені наказом Держпатенту України N2 116 від 28 липня 1995 р. (у редакції наказу N2 72 від 20 серпня 1997р.).

Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про переда­чу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака для товарів і послуг. Затверджена наказом МОНN2 576 від 3 серпня 2001 р.

Правша складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфіковано­го зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікова­ного зазначення походження товару. Затверджені наказом МОНN2 598 від 17 серпня 2001 р.

Положення про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазна­чень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів. Затверджене наказом МОНN2 798 від 13 грудня 2001 р.

Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Затвер­джене наказом МОН N2 10 від 10 січня 2002 р.

Порядок визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державного депар­таменту інтелектуальної власності. Затверджений наказом МОН N2 228 від 15 квітня 2005 р.

Положення про порядок видачі довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про резервування найменування юридичної особи. Затверджене нака­зом Держпідприємництва N2 97 від 20 жовтня 2005 р.

Рекомендації Президії ВГС «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов ’язаних із за­хистом прав інтелектуальної власності» N2 04-5/1107 від 10 червня 2004 р.

Рекомендації Президії ВГС «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності» N2 04-5/76 від 29 березня 2005 р.

Оглядовий лист ВГС «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об ’єкти промислової власності (за матеріалами справ, розглянутих у каса­ційному порядку Вищим господарським судом України)» № 01-8/1234 від 13 липня 2005р.

Оглядовий лист ВГС «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на знаки для товарів і послуг (торговельні марки) (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» N2 01-8/24 від 22 січня 2007р.

Оглядовий лист ВГС «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти інтелектуальної власності» № 01-8/383/1 від 27 червня 2008 р.

Оглядовий лист ВГС «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти інтелектуальної власності (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» N2 01-8/411/1 від ЗО червня 2009р.

Стаття 230. (Стаття 230 виключена згідно із Законом № 669-ІУ від 03.04.2003 р.)

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або викорис­тання відомостей, що становлять комерційну або бан­ківську таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерцій­ну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності,-

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбав­ленням волі на строк до трьох років.

(Стаття 231 зі змінами, внесеними згідно з Законом № 2252-1]/ від

2004. р.)

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб’єктами.

Під комерційною таємницею розуміються відомості, пов’язані з виробництвом, технологіями, управлінням, фінансами та іншою діяльністю суб’єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Склад відомостей, які становлять комерційну таємницю, самостійно встановлюєть­ся відповідним суб’єктом господарської діяльності. Проте законом може бути визначе­но коло відомостей, що не підлягають віднесенню до комерційної таємниці. На даний час згідно із законодавством не можуть бути визнані комерційною таємницею: установ­чі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господар­ською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та ін­ших обов’язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню за­робітну плату, про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов’язкових платежів; інформація про порушення законодавства та розміри завданих при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; інші відомості, які підлягають оголошенню відповідно до чинного законодавства.

Збирання, поширення чи використання неправомірно одержаної комерційної таєм­ниці є порушенням як кримінального, так і цивільного, господарського та анти­монопольного законодавства. Водночас правомірним є використання господарюючим суб’єктом самостійно створеної чи правомірно отриманої ним виробничої, технологіч­ної, наукової чи іншої подібної інформації навіть у випадку, коли іншим суб’єктом гос­подарювання така інформація віднесена до відомостей, які становлять його комерційну таємницю.

Банківською таємницею є наявна у банку інформація про: а) клієнта (стан рахун­ків клієнта, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди, фінансово-економічний стан клієнта тощо), яка стала відомою банку під час обслуговування клієнта або третім особам під час надання послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, або яка збирається внаслі­док проведення банківського нагляду; б) банки, яка збирається під час проведення бан­ківського нагляду (така, що не підлягає опублікуванню, звітність по окремому банку, коди, що використовуються банками для захисту інформації тощо). Законом встанов­лено жорсткі вимоги щодо охорони відомостей, які є банківською таємницею, зокрема, визначено вичерпний перелік умов, за яких вони можуть бути розкриті.

Інформація про зміст біржової угоди, яка не може розголошуватись відповідно до законодавства, підлягає охороні за ст. 231 у випадках, коли учасники біржової угоди віднесли її зміст до відомостей, які є їх комерційною таємницею.

2. З об’єктивної сторони злочин може мати такі дві форми: 1) вчинення дій, спря­мованих на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємни­цю; 2) незаконне використання таких відомостей.

Статтею 231 охоплюються будь-які цілеспрямовані дії, вчинені з метою отримання комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, яка не має законних підстав і можливостей для ознайомлення з відповідними відомостями в силу свого пра­вового статусу, службового становища чи професійної діяльності (тобто не є власни­ком, посадовою особою, працівником відповідної юридичної особи, слідчим, прокуро­ром, суддею тощо). Ці дії можуть мати форму: викрадення відповідної інформації чи об’єктів, які її містять; застосування спеціальних технічних засобів, зокрема, для неглас­ного підслуховування розмов або зняття інформації з каналів зв’язку; отримання інфор­мації шляхом проникнення у комп’ютери, комп’ютерні мережі тощо.

Не охоплюються складом цього злочину випадки, коли особа випадково дізналась про відомості, що є комерційною або банківською таємницею, або коли такі відомості добровільно були повідомлені цій особі власниками, посадовими особами чи працівни­ками відповідного суб’єкта господарської діяльності.

Використанням відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, є пряме застосування відповідної інформації у виробничій, комерційній чи іншій гос­подарській діяльності для отримання додаткової матеріальної вигоди чи переваги над конкурентом. Використанням слід вважати й інші дії, які особа, котра незаконно отри­мала відомості, що є комерційною або банківською таємницею, вчиняє за допомогою відповідної інформації або користуючись фактом наявності у неї такої інформації. Зо­крема, використанням є висунення тим, хто здобув відповідну інформацію, майнових чи інших вимог до власника комерційної таємниці за повернення або нерозголошення відповідних відомостей.

Одним із способів використання відомостей, що становлять відповідну таємницю, є розголошення. Тому всі випадки незаконного умисного розголошення комерційної або банківської таємниці, крім тих, що передбачені ст. 232, слід вважати її використанням.

Використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, утворює склад злочину, передбаченого ст. 231, якщо воно є незаконним. Використан­ня є незаконним у випадках, коли воно здійснюється без згоди власника таємниці.

Під дію ст. 231 підпадають не лише випадки використання спеціально зібраної ін­формації, а й її використання особою, яка отримала таку інформацію від того, хто її зібрав з метою розголошення чи іншого використання, а також отримала її правомірно від власника відповідної таємниці чи уповноваженої ним особи під зобов’язання про її нерозголошення і невикористання. Не може вважатись діями, забороненими цією стат­тею, використання працівниками органів державної влади (податкових, правоохорон­них органів, суду тощо) отриманої ними згідно із законом інформації для здійснення відповідних службових функцій і завдань (перевірка правильності сплати податків, проведення досудового слідства, розгляд справи в суді тощо).

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони коментованого злочину є спричинення ним істотної шкоди юридичній особі або підприємцеві - власникові комерційної або банківської таємниці. Термін «істотна шкода» у цій статті має оціночний характер. Питання про наявність чи відсутність істотної шкоди вирішується у кожному конкрет­ному випадку з урахуванням, зокрема, грошового розміру заподіяної шкоди та майно­вого стану власника відповідних відомостей. Злочин є закінченим з моменту спричи­нення істотної шкоди.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Для випадків вчинення злочину у формі дій, спрямованих на отримання зазначених у ст. 231 відо­мостей, обов’язковою також є мета - розголошення або інше використання зібраних відомостей.

Цивільний кодекс України (статті 505—508, 862, 1076).

Господарський кодекс України (статті 25, 32, 36, 162).

Закон України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р. (ст. 15).

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. (стат­ті 16, 19).

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000р. (статті 60-62).

Постанова КМ «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» №611 від 9 серпня 1993 р.

Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці. Затвер­джені постановою Правління НБ № 267 від 14 липня 2006р.

Стаття 232. Розголошення комерційної або банківської таємниці

Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших осо­бистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності,- карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

(Стаття 232 зі змінами, внесеними згідно з Законом N8 2252-ІУ/ від

2004. р.)

Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної або банків­ської таємниці істотної шкоди (див. коментар до ст. 231).

3. Суб’єктом злочину може бути особа: 1) якій відповідна таємниця стала відома внаслідок її особливих взаємовідносин з власником таємниці (наприклад, член спосте­режної ради, інша посадова особа господарського товариства, яка не є його працівни­ком, співвласник відповідної юридичної особи тощо); 2) яка є працівником юридичної особи чи індивідуального підприємця - власника таємниці; 3) яка є службовою особою органу державної влади (зокрема слідчим, прокурором, суддею) і отримала відповідні відомості на підставі закону під час виконання своїх службових обов’язків.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим чи іншим особистим мотивом.

Про поняття корисливого мотиву див. коментар до ст. 115. Іншим особистим мотивом може бути прихильність чи, навпаки, неприязнь до певної особи, бажання зашкодити керівникам або власникам підприємства чи організації тощо (про поняття іншого особистого мотиву див. також коментар до ст. 148).

ЦК (статті 505—508, 862, 1076).

ГК (статті 25, 32, 36, 162).

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996р. (стат­ті 17, 18).

Постанова КМ «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» N9 611 від 9 серпня 1993 р.

Стаття 232-1. Незаконне використання інсайдерської інформації