Розділ IX

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Стаття 255. Створення злочинної організації

1. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організа­цій або організованих груп для розроблення планів ї умов спільного вчинен­ня злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координа­ції дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організато­ра або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є безпека особи, суспільства і держави від діяльності злочинних організацій.

2. У статті 255 вид злочинної організації не конкретизовано, це може бути будь-яка організація, яка підпадає під ознаки загального поняття злочинної організації, визначеного в ч. 4 ст. 28 (див. коментар до цієї статті). Жодних інших додаткових ознак (озброєність, спеціальна мета створення та діяльності тощо) закон у даному випадку не передбачає.

Відповідальність за ст. 255 настає за умови, що перед злочинною організацією ста­виться мета вчинення принаймні двох тяжких або особливо тяжких злочинів. Це випли­ває зі співставлення диспозиції цієї статті та ч. 4 ст. 28. Існуюча невідповідність між ними має вирішуватися на користь норми, яка передбачена статтею Загальної частини КК.

Стаття 255 містить загальну норму, яка передбачає відповідальність за участь в організованій злочинній діяльності. Це означає, що за цією статтею настає відповідаль­ність за дії, пов’язані з функціонуванням злочинної організації тоді, коли такі дії не охоплюються жодною з передбачених КК спеціальних норм про окремі види злочинних організацій (банду - ст. 257, терористичну організацію - ст. 258-3, не передбачені зако­ном воєнізовані або збройні формування - ст. 260, змову про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади - ч. 1 ст. 109).

3. З об’єктивної сторони злочин може виражатися у таких діях:

1. створення злочинної організації;

2. керівництво злочинною організацією;

3. участь у злочинній організації;

4. участь у злочинах, вчинюваних такою організацією;

5. організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів та умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єд­нань злочинних організацій або організованих груп.

Стисло такі діяння можна назвати консолідацією організованої злочинної діяльності.

Під створенням злочинної організації слід розуміти дії, спрямовані на виникнення злочинної організації. Такі дії включають підшукування співучасників, об’єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов’язків, створення плану, визначення способів його виконання. Основною метою організатора є утворення стійкого об’єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв’язку між діями всіх учасни­ків останнього, упорядкування його структурних частин. Особа, яка створила злочинну організацію, у майбутньому може й не бути її керівником чи учасником.

Керівництво злочинною організацією передбачає виконання організаційно-розпо­рядчих функцій стосовно організації в цілому чи її структурних підрозділів. Про понят­тя створення (утворення) злочинної організації та керівництво (керування) нею див. також коментар до статей 27 і 28.

Участь у злочинній організації передбачає перебування у складі злочинної органі­зації. Особа стає учасником злочинної організації з моменту її утворення (якщо вона належить до кола осіб, з яких первісно виникає організація) або ж відтоді, коли інші учас­ники дали згоду на прийняття її до вже існуючої організації. Участь у злочинній орга­нізації означає виконання в інтересах такої організації різноманітних дій, здійснення частини функцій організації. Учасник виконує дії в інтересах організації разом з інши­ми її учасниками чи самостійно, на його потенційне сприяння розраховують уся органі­зація та окремі її члени. Він може виступати як виконавець окремих злочинів, планува­ти їх, здійснювати допоміжні дії, виконувати окремі доручення керівників організації.

Консолідація організованої злочинної діяльності_у тобто згуртування діяльності окремих злочинних організацій та організованих груп для посилення їх діяльності, поля­гає в різноманітних діях, спрямованих на проведення зустрічі (сходки) представників таких об’єднань. Це, зокрема, пропозиція про проведення такої зустрічі та запрошення на неї учасників; встановлення часу і місця її проведення; визначення кола питань, які підлягають обговоренню й узгодженню; здійснення розпорядчих повноважень* у ході зустрічі - встановлення черговості виступів, визначення порядку вирішення питань, підготовка проектів рішень, узгодження спорів; надання приміщень, транспорту, засо­бів зв’язку, охорона зустрічі тощо.

4. Суб’єкт злочину загальний. Особа віком від 14 до 16 років може нести відпові­дальність лише за окремі злочини, вчинені у складі такої організації (наприклад, за гра­біж, заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження).

5. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення одного із діянь, передбачених диспозицією ч. 1 ст. 255.

Статтею 255 не охоплюється вчинення в складі злочинної організації злочинів, пе­редбачених іншими статтями Особливої частини КК. Якщо такі злочини вчинені цією злочинною організацією, то скоєне слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 255 та відповідними частинами статей Особливої частини КК, які передбачають форму співучасті, найбільш близьку до злочинної організації (вчинення злочину організованою групою, а якщо це не передбачено - то групою осіб за попередньою змовою тощо).

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усві­домлює, що організація, яку він створює, якою керує, у якій чи у злочинах, вчинюваних якою, бере участь, є злочинною, або що його діяльність полягає в консолідації органі­зованої злочинної діяльності, передбачає, що його дії створюють загрозу громадській безпеці, і бажає настання таких наслідків.

7. Частиною 2 ст. 255 передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка вчинила зло­чин, передбачений ч. 1 ст. 255. Умовами такого звільнення за законом є:

1. наявність добровільної заяви зазначеної особи про створення злочинної орга­нізації або участь у ній, що передбачає повідомлення, вчинене за власною волею, з будь- яких мотивів, у будь-який спосіб відповідним органам влади про створення, існування такої організації та його участь у ній. При цьому не має значення, чи відомо про цю злочинну організацію органам влади і чи знає про таку їх поінформованість винний. Повідомлення, яке слугує підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, має бути достатньо повним, стосуватися не лише (як про це прямо зазначено в законі) факту створення організації, а й інших обставин, пов’язаних з організованою зло­чинною діяльністю,- про місце перебування, склад учасників, керівництво, методи діяльності, прийоми конспірації, зв’язки, свою роль у ній, про місце й час проведення зустрічі представників злочинних організацій тощо. Адже без повідомлення таких даних навряд чи можливе виконання другої умови звільнення, зазначеної в ч. 2 ст. 255;

2. активне сприяння розкриттю злочинної діяльності (про його зміст див. ко­ментар до ст. 45). Закон для звільнення від кримінальної відповідальності не вимагає від колишніх учасників організованої злочинної діяльності вчинення таких дій, як від­шкодування шкоди потерпілим, участь в оперативній розробці злочинних організацій, які продовжують діяти, тощо;

3. особа не є організатором або керівником злочинної організації, тобто вона є лише рядовим учасником цієї організації або учасником вчинюваних нею злочинів, не створювала таку організацію, не входила раніше до її керівництва тощо. Про поняття організатора злочинної організації див. ст. 27 і коментар до неї.

Для застосування ч. 2 ст. 255 потрібна сукупність зазначених умов.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 застосовується незалежно від того, чи припинена компетентними державними органами діяльність злочинної організації, про яку повідомила особа, або чи відвернуте зібрання представ­ників злочинних організацій або організованих груп. Адже вирішення питань, які ви­значають правовий статус конкретної особи, не може ставитися в залежність від ефек­тивності роботи державних органів, їх окремих працівників. Наявність умов, перед­бачених ч. 2 ст. 255, не виключає звільнення від кримінальної відповідальності на підставі норм Загальної частини КК, зокрема у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або на підставі закону про амністію.

8. Частина 2 ст. 255 не застосовується у випадку вчинення особою інших злочинів, пов’язаних з діяльністю злочинних організацій, зокрема бандитизму. Хоча норма, пе­редбачена ст. 255, є загальною, нею не охоплюються випадки звільнення за злочини, передбачені відповідними спеціальними нормами. На користь такого тлумачення свід­чить закон, який звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній пост- кримінальній поведінці учасників конкретних видів злочинних організацій передбачив у статтях, які регламентують відповідальність за участь у їх діяльності (ч. 2 ст. 258-3, ч. 6 ст. 260). Зазначена правова норма також не поширюється на окремі злочини, вчинені учас­никами злочинних організацій,- проти життя та здоров’я особи, проти власності тощо. Тобто звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 не означає автоматичного звільнення від відповідальності за посягання, передбачені іншими стат­тями Особливої частини КК.

Постанова ПВС №13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об ’єднаннями» (пункти 1—8).

Стаття 256. Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності

1. Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транс­портних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій ло створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або повторно,- караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. За своєю сутністю це посягання являє собою сприяння діяльності вже існуючої злочинної організації, а за юридичною конструкцією - причетність до передбаченого ст. 255 злочину, яка виділена в спеціальній статті Особливої частини КК.

Безпосередні об’єкти злочинів, передбачених статтями 255 і 256, збігаються.

2. Об’єктивна сторона злочину включає в себе заздалегідь не обіцяне:

1. сприяння учасникам злочинних організацій;

2. укриття їх злочинної діяльності;

3. здійснення інших дій зі створення умов, які сприяють їх злочинній діяльності.

Сприяння учасникам злочинних організацій - це допомога організації в цілому, її

підрозділам чи окремим учасникам, призначена для забезпечення існування і розвитку організації, можливості реалізації злочинних намірів, які вони ставлять перед собою. Це сприяння не стосується вчинення конкретних посягань, що їх здійснює злочинна організація,- така допомога означає співучасть у відповідних злочинах.

Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій - це діяння, які полягають у переховуванні: організаторів, керівників та рядових учасників злочинної організації; осіб, які, не будучи членами злочинної організації, беруть участь у злочи­нах, вчинених такою організацією; знарядь чи засобів вчинення злочину, інших пред­метів, які використовуються для забезпечення діяльності усієї організації, тощо.

Заздалегідь не обіцяним сприяння учасникам злочинних організацій є тоді, коли про його наступне надання не повідомлялося до моменту створення організації. Тобто спри­яння надається вже існуючій організації, її виникнення не обумовлене наданим сприян­ням. Інакше таке сприяння становить пособництво злочину, передбаченому ст. 255.

Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій буде заздалегідь не обіцяним за умови, що воно не обіцяне до створення організації чи до моменту завер­шення окремих злочинів, вчинюваних злочинною організацією. В іншому випадку такі дії становлять співучасть у злочині, передбаченому ст. 255, або в злочинах, які вчинює організація і приховування яких було заздалегідь обіцяне.

Способами вчинення таких дій є: надання приміщень, сховищ, транспортних засо­бів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів.

Під здійсненням інших дій, які сприяють злочинній діяльності учасників злочин­них організацій, розуміються будь-які дії, які можуть полягати, наприклад, у створенні перешкод для представників влади, що ведуть боротьбу з діяльністю організації, на­данні учасникам злочинних організацій інших засобів здійснення злочинної діяльності, крім тих, що перелічені вище, тощо.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Винний знає, що на­дання допомоги учасникам злочинної організації, а тим самим і всій організації, укрит­тя їх злочинної діяльності служить продовженню їх злочинної діяльності, розуміє, що цим він сприяє організованій злочинній діяльності, а, отже усвідомлює суспільно не­безпечний характер своїх діянь. Він передбачає, що такі його діяння призводять до то­го, що продовжується злочинна діяльність організації, а тим самим і заподіюється шко­да громадській безпеці. Усвідомлюючи неминучість таких наслідків, винний бажає їх або ж байдуже ставиться до них.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) службовою особою;

2. повторно.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК. Повторність у складі цього злочину означає вчинення його два або більше разів, якщо відсутні ознаки продовжуваного сприяння або укриття. Про поняття повторності див. також ст. 32 і коментар до неї.

Стаття 257. Бандитизм

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинювано­му нею нападі -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

1. Бандитизм - різновид організованої злочинної діяльності, яка включає: 1) орга­нізацію озброєної банди; 2) участь у банді; 3) участь у нападі, вчинюваному бандою. Для притягнення особи до відповідальності за ст. 257 достатньо вчинення нею хоча б однієї із зазначених дій.

Визначальним для вирішення питань відповідальності за ст. 257 КК є поняття бан­ди. ПВС своєю постановою № 13 від 23 грудня 2005 р. запропонував розуміння банди, виходячи з якого банда може становити собою не лише злочинну організацію, а й орга­нізовану групу, а її метою може бути вчинення лише одного нападу, який потребує ре­тельної тривалої підготовки.

2. Незалежно від того, що розуміти під бандою - лише злочинну організацію чи й організовану групу, вирішальне значення для застосування ст. 257 має встановлення таких специфічних для банди рис, як: а) озброєність; б) мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян. Озброєність банди характеризується двома чинниками. Об’єктивно банда буде озброєна тоді, коли хоча б у одного з її учас­ників є предмети, які спеціально пристосовані для враження людей, не мають іншого (господарського, спортивного) призначення та на які поширюється спеціальний право­вий режим (вони є об’єктом дозвільної системи або носіння їх громадянам заборонено). Це вогнепальна і холодна військова, мисливська і спортивна зброя, саморобна чи пере­роблена зброя (зокрема, обрізи), вибухові пристрої, інші аналогічні пристосування. При визначенні того, чи належать певні предмети до вогнепальної, холодної зброї, вибухо­вих пристроїв, потрібно враховувати роз’яснення, які містяться у пунктах 2-4, 7 поста­нови ПВС № 3 від 26 квітня 2002 р.

Разом з тим слід мати на увазі, що у зазначеній постанові питання про правовий статус пневматичної зброї, пристроїв для стрільби газовими, гумовими та іншими анало­гічними зарядами вирішується стосовно не ст. 257, а статей 262 і 263. Тому відповідні положення не можуть бути прямо застосовані для визначення наявності чи відсутності озброєності як ознаки банди.

Наявність пневматичних чи газових рушниць, пістолетів, револьверів, метальних, електрошокових чи інших аналогічних пристроїв має враховуватися як озброєність банди за умови, що вони належать до типів, використання яких громадянами потребує спеці­ального дозволу (зокрема пневматична зброя зі швидкістю польоту кулі понад 100 м/сек, газові пістолети і револьвери, газові балони, споряджені газом нервово-паралітичної дії). Використання бандитами зброї, на яку в установленому порядку видано дозвіл, не виключає озброєності банди.

За суб’єктивною ознакою озброєність банди передбачає, що про наявність зброї і готовність її застосувати знають інші члени банди.

Мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб означає, що банда прагне досягнути злочинного результату за допомогою насильства або ство­рення реальної загрози його застосування, діяти раптово, агресивно.

3. Об’єктивна сторона бандитизму включає вчинення хоча б однієї з таких дій:

1. організацію банди;

2. участь у банді;

3. участь у нападі, вчинюваному бандою.

Організація банди та участь у банді за своїми суттєвими ознаками не відрізня­ються від аналогічних дій, які є ознаками злочину, передбаченого ст. 255. При цьому організатор або учасник банди не обов’язково повинен брати участь у вчинюваних бан­дою нападах.

Участь у нападі, вчинюваному бандою, означає виконання дій, які становлять собою напад, зокрема застосування насильства чи створення реальної загрози його за­стосування до працівників підприємств, установ, організацій чи до окремих громадян. Участь у нападі, вчинюваному бандою, можуть брати як члени цієї злочинної організа­ції, так й інші особи, які не є учасниками банди. Таким чином, відповідальність за бан­дитизм (як виконавці) можуть нести й особи, які не вступили до банди. У випадку, коли особа не виконує об’єктивну сторону нападу, а сприяє банді в інший спосіб (надає транспорт, переховує бандитів тощо), вона підлягає відповідальності як пособник бан­дитизму.

Участь у нападі, вчинюваному бандою, наявна й тоді, коли в конкретному епізоді брали участь лише окремі її члени (тобто, не банда у повному складі), навіть один бан­дит за умови, що відповідне сприяння цьому нападові здійснювала банда як злочинне об’єднання. При цьому використання зброї в процесі нападу не є обов’язковим.

Момент закінчення злочину, передбаченого ст. 257, слід визначати з урахуванням того, в якій формі вчинюється бандитизм. Не викликає сумніву, що участь у банді та участь у нападі, вчинюваному бандою, передбачає те, що відповідне стійке озброєне злочинне об’єднання - банда - вже існує. Що ж до організації озброєної банди, то мо­мент закінчення аналізованого злочину у такій формі в теорії і на практиці визначається неоднозначно. Традиційним є підхід, за яким цей злочин з усіченим складом вважаєть­ся закінченим з початку дій, спрямованих на виникнення банди, незалежно від їх успіш­ності, результативності, тобто незалежно від того, чи вдалося створити банду і чи вчи­нила вона напади.

Проте ПВС у постанові № 13 від 23 грудня 2005 р. зазначає, що дії обвинувачених в організації банди можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише тоді, коли банду вже організовано. Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може роз­цінюватися як замах на бандитизм (тобто ПВС визнав можливість замаху на злочин з усіченим складом).

У цій самій постанові міститься й інша суперечлива теза, яка стосується оцінки стійких об’єднань, які, щоб дістати зброю, вчинюють напади на військовослужбовців, працівників правоохоронних органів тощо. Зазначається, що «уже в момент нападу з метою заволодіння зброєю ці об’єднання стають бандою, оскільки в такий спосіб її члени озброюються». Виходячи з тлумачення моменту закінчення бандитизму, якого дотримується ПВС, такі дії не можна кваліфікувати як закінчений злочин, оскільки на момент початку нападу стійкого озброєного об’єднання ще не існує. У випадку ж, коли зброєю заволодіти не вдалося, про наявність закінченого бандитизму говорити тим більш безпідставно.

4. Суб’єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона бандитизму характеризується умисною виною та спеці­альною метою - здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян. При цьому винний повинен усвідомлювати, що його діяльність пов’язана з бандою, розуміти свою конкретну роль у ній. Розуміючи ці ознаки, особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, а також передбачає настання наслідків у вигляді загрози громадській безпеці, оскільки знає, що суттю банди є здійснення нападів. Крім того, винний бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.

6. Окремі злочини, вчинені в ході бандитизму, кваліфікуються за сукупністю ст. 257 та відповідних статей Особливої частини КК про відповідальність за посягання проти особи, власності, авторитету органів державної влади тощо.

Незаконне заволодіння чи незаконне придбання вогнепальної зброї, вибухових при­строїв з метою використання при бандитизмі слід кваліфікувати за сукупністю зі ст. 262 або ч. 1 ст. 263.

Постанова ПВС №13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» (пункти 16-26).

Постанова ПВС № 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» (пункти 2-4, 7, 26).

Стаття 258. Терористичний акт

1. Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органа­ми державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.