2. Ті самі дії, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

(Стаття 228 в редакції Закону № 669-/У від 03.04.2003 р., зі змінами, вне­сеними згідно із Законом № 270-41 від 15 квітня 2008 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є відносини чесної економічної конкуренції між суб’єктами господарювання (господарської діяльності). Додатковими обов’язковими об’єктами даного злочину залежно від способу його вчинення є відно­сини власності, здоров’я або психічна недоторканність особи.

Стаття 228 забезпечує кримінально-правову охорону основного об’єкта даного зло­чину від заподіяння йому шкоди внаслідок вчинення антиконкурентних узгоджених дій,

Антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. При цьому узгодженими діями є укладення суб’єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання. Узгоджені дії завжди є діями, в яких беруть участь два чи більше суб’єкти.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які сто­суються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обме­ження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за терито­ріальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за ко­лом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення ре­зультатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (чи виходу з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з різними суб’єктами гос­подарювання, що ставить деяких із них у невигідне становище в конкуренції; 7) укла­дення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’я­зань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в під­приємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих нате причин. Цей перелік антиконкурентних узгоджених дій не є вичерпним.

Антиконкурентні узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами АК, як­що їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробленню та застосу­ванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва. Проте і в цих випадках дозвіл на вчинення відповідних дій не повинен надаватись, якщо їх наслідком буде суттєве обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його час­тині. КМ може дозволити антиконкурентні узгоджені дії, на які АК не було надано до­зволу, якщо учасники таких дій доведуть, що їх позитивний ефект для суспільних інте­ресів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Але і в цьому випадку КМ не повинен надавати дозвіл, якщо учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій, або якщо обмеження конкуренції, яке виникне внаслідок узгоджених дій, становить загрозу системі ринкової економіки.

Суб’єкт господарювання, який вчинив заборонені законом антиконкурентні узго­джені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомив про це АК чи його територіальне відділення та надав інформацію, яка має суттєве значення для при­йняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурент­них узгоджених дій, передбаченої антимонопольним законодавством. Однак звільнення відповідного суб’єкта господарювання від передбачених антимонопольним законодав­ством санкцій не може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальнос­ті осіб, винних у вчиненні злочину, передбаченого ст. 228.

Закон спеціально називає декілька випадків, коли узгоджені дії не вважатимуться антиконкурентними навіть тоді, коли за своїми ознаками вони потрапляють у наведе­ний вище перелік антиконкурентних узгоджених дій. Зокрема, не є антиконкурентними будь-які добровільні узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців. Проте у випад­ках, коли участь підприємця у таких діях не є добровільною і, зокрема, тоді, коли вона є наслідком передбаченого у ст. 228 примушування, особи, які застосували таке при­мушування, підлягають відповідальності за даною статтею.

Не вважаються антиконкурентними також і узгоджені дії будь-яких суб’єктів господа­рювання щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій стосов­но іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на: використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників; придбання в інших суб’єктів господарюван­ня або продаж іншим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів; придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у під­приємницькій діяльності не належать до предмета угоди; формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб’єктам господарювання чи спожива­чам. Але ці дії вважатимуться антиконкурентними, якщо вони: призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, у т. ч. монополізації відповідних ринків; обмежують доступ на ринок інших суб’єктів господарювання; при­зводять до економічно необгрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів.

Не є антиконкурентними узгодженими діями будь-які дії, вчинені відповідно до угод про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об’єкта права інтелек­туальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяль­ності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмеження не виходять за межі за­конних прав суб’єктів права інтелектуальної власності. Зокрема, не виходить за межі за­конних прав цих суб’єктів встановлення обмежень стосовно обсягу прав, які передаються, строку та території дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягу виробництва.

Розгляд питання про надання дозволу на узгоджені дії здійснюється АК, його тери­торіальними органами, КМ на основі колективної заяви про надання дозволу, яка пода­ється учасниками узгоджених дій, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління. До заяви додаються необхідні для розгляду справи документи, при цьому інформація з обмеженим доступом може подаватись окремо кожним заявником без ознайомлення з нею інших заявників. Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано органами АК на конкретно визначений строк, суб’єкти господарювання мають право звернутися до органів АК із заявою про продов­ження дії дозволу. Така заява подається за три місяці до закінчення строку дії дозволу. Заява про надання дозволу на узгоджені дії розглядається протягом трьох місяців, а заява про зміни в узгоджених діях, на які раніше було отримано дозвіл - протягом 30 днів з дня прийняття її до розгляду відповідним органом АК. Якщо протягом цього строку не початий розгляд справи про узгоджені дії, рішення про надання дозволу на узгоджені дії вважається прийнятим. Днем прийняття рішення про надання дозволу у цих випадках вважається останній день строку розгляду заяви. Розгляд органами АК справи про узгоджені дії провадиться у разі виявлення підстав для заборони узгодже­них дій, а також у разі необхідності проведення складного поглибленого дослідження чи експертизи. При цьому для розгляду такої справи законом встановлено окремий строк, який становить три місяці, починаючи з дня подання заявником у повному обсязі додаткової інформації, яку вимагав від нього орган АК, та отримання висновку експер­тизи. Якщо протягом строку розгляду справи органами АК рішення не прийнято, вва­жається, що на узгоджені дії надано дозвіл. За результатами розгляду справи про узго­джені дії АК, органами АК може бути прийнято рішення про надання дозволу на узго­джені дії або про заборону узгоджених дій. Заява до КМ про надання дозволу на відповідні узгоджені дії може бути подана протягом 30 днів з дня прийняття АК рішен­ня про їх заборону. За результатами її розгляду КМ приймає мотивоване рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи відмову у наданні такого дозволу.

АК визначає типові вимоги до узгоджених дій. Дії, що відповідають цим типовим вимогам, дозволяються і не потребують згоди органів АК на їх вчинення, якщо про це прямо вказано в рішенні АК про встановлення типових вимог.

Стаття 228 передбачає відповідальність за примушування до антиконкурентних узго­джених дій, «які заборонені законом про захист економічної конкуренції». Тому кримі­нальна відповідальність за даною статтею може настати лише у випадках примушуван­ня до вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які: а) повністю заборонені законом і не можуть бути дозволені за будь-яких умов; б) можуть бути дозволені, але вчиняють­ся (або ж мають бути вчинені в майбутньому) за відсутності належного дозволу.

Суб’єктом господарювання, спроможним вчинити антиконкурентні узгоджені дії, вважається юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми влас­ності чи фізична особа, що здійснюють діяльність з виробництва, реалізації, придбан­ня товарів, іншу господарську діяльність, у т. ч. та, яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб’єктів господарювання, якщо один або де­кілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб’єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адмі­ністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробни­цтва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання то­варів народного споживання для кінцевого споживання. Особа, яка здійснює таку діяль­ність, не може розглядатись як суб’єкт господарювання і за будь-яких умов не може стати учасником антиконкурентних узгоджених дій.

Органами адміністративно-господарського управління визнаються фізичні і юридич­ні особи та їх об’єднання у випадках виконання ними функцій управління або контро­лю в межах делегованих їм повноважень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні передбаченими законом спосо­бами дій, спрямованих на примушування певного суб’єкта господарювання до участі в антиконкурентних узгоджених діях.

Способами вчинення злочину, передбаченого ст. 228, є: 1) насильство; 2) заподіян­ня матеріальної шкоди; 3) погроза насильством чи заподіянням матеріальної шкоди.

Під насильством, про яке йдеться у ч. 1 ст. 228, слід розуміти нанесення побоїв, заподіяння тілесного ушкодження, смерті, інші насильницькі дії. У разі заподіяння по­терпілому тяжкого тілесного ушкодження або смерті вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 228 та відповідними частинами статей 121,115.

Заподіянням матеріальної шкоди, про яке йдеться у ст. 228, слід вважати знищен­ня чи пошкодження майна (про них див. ст. 194 та коментар до неї), а також вчинення протиправних дій, які створюють потерпілому перешкоди у володінні, користуванні чи розпорядженні його майном, якщо внаслідок цього він зазнає майнових втрат.

Погрозою насильством чи заподіянням матеріальної шкоди слід вважати дове­дену у будь-якій формі (усній, письмовій тощо) до відома потерпілого інформацію про намір вчинити насильство або дії, які спричинять матеріальну шкоду.

Усі заборонені ст. 228 дії охарактеризовані узагальненим терміном «примушуван­ня». Отже, ці дії у випадках, передбачених даною статтею, вчиняються для того, щоб примусити особу, яка керує діяльністю суб’єкта господарювання, контролює чи впли­ває на таку діяльність (директор, голова правління, голова або член наглядової ради, власник, засновник, акціонер, що володіє значним пакетом акцій тощо) до вчинення всупереч її волі дій (підписання угоди, видання наказу чи розпорядження, голосування на засіданні правління, наглядової ради, зборах засновників, акціонерів тощо), внаслі­док яких відповідний суб’єкт господарювання стає учасником антиконкурентних узго­джених дій. Така особа має бути поінформована (шляхом її ознайомлення з певними пропозиціями, проектами документів, або ж шляхом висунення їй відповідних вимог) про суть антиконкурентних узгоджених дій, учасником яких має стати відповідний суб’єкт господарювання.

Потерпілим від злочинних діянь, передбачених даною статтею, може бути не лише особа, яка керує, контролює чи впливає на діяльність суб’єкта господарювання, але і її родичі, близькі їй особи, якщо з допомогою спрямованих проти них насильства, запо­діяння матеріальної шкоди чи погроз досягається вчинення бажаних для винного дій.

За цієї ж умови злочинне діяння може бути спрямоване і проти майна певної юри­дичної особи.

Злочин, передбачений ст. 228, вважається закінченим з моменту застосування на­сильства, спричинення матеріальної шкоди, або доведення відповідної погрози до відома потерпілого незалежно від того, чи вдалось винному досягти бажаного для нього результату.

Примушування до узгоджених дій, які законом не визнаються антиконкурентними, а також примушування до дозволених законом антиконкурентних узгоджених дій не може вважатись злочином, передбаченим ст. 228. За наявності відповідних підстав таке діяння може кваліфікуватись за статтями 122, 125, 126, 127,129, 194, 195, 206 або 355 КК.

У випадках, коли заборонені законом антиконкурентні узгоджені дії, до яких при­мушується певна особа, одночасно є обмеженням господарської діяльності відповід­ного суб’єкта господарювання, укладенням угоди чи невиконанням укладеної угоди, ви­конання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси потерпілого, а саме примушування супроводжується висуненням по­терпілому відповідних вимог та здійснюється шляхом насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна, погроз таким на­сильством, пошкодженням чи знищенням майна, дії винного (винних) слід визнавати сукупністю злочинів і кваліфікувати за відповідними частинами ст. 228 та ст. 206.

Якщо діяння, передбачене ст. 228, одночасно містить ознаки примушування до ви­конання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, вчинене має кваліфікуватись за відповідними частинами ст. 228 та ст. 355.

2. Суб’єкт злочину загальний.

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а також наяв­ністю мети. Нею є залучення певного суб’єкта господарювання до участі у забороне­них законом антиконкурентних узгоджених діях.

4. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченими у ч. 2 ст. 228, є вчинення його: 1) організованою групою; 2) особою, раніше судимою за злочин, вказаний у час­тинах 1 або 2 ст. 228. Про поняття організованої групи див. ст. 28 і коментар до неї.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» від II січня 2001 р.

Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання. Затверджений постановою КМ№ 219 від 28лютого 2002р.

Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист еко­номічної конкуренції. Затверджене розпорядженням АК№ 182-р від 25 грудня 2001 р.

Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб ’єктів господарювання. Затверджене розпорядженням АК № 26-р від 12 лютого 2002 р.

Типові вимоги до узгоджених дій суб ’єктів господарювання для загального звільнення від по­переднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб ’єктів господарювання. Затверджені розпорядженням АК № 27-р від 12 лютого 2002 р.

Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фір­мового найменування, кваліфікованого зазначення похо­дження товару

1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найме­нування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у знач­ному розмірі,-

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або по­збавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням відповід­ної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.