1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службово­го обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлен­ня волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправ­лення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування при­значеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового стро­ку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

3. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні за­судженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспи­тового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки при призначенні основного покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк п’ять років чи менше. Звільнити з випробуванням засуджену особу від відбування іншого виду пока­рання або позбавлення волі на строк понад п’ять років суд не вправі. Неповнолітній може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням лише в разі засу­дження його до позбавлення волі (ч. 2 ст. 104). Відповідно до ч. 1 ст. 75 обставинами, які мають бути враховані під час прийняття рішення про звільнення від відбування по­карання з випробуванням, є:

1. тяжкість злочину. Вона визначається характером і ступенем його суспільної небезпеки і формується з об’єктивних і суб’єктивних елементів його складу. Тому, чим небезпечнішим для суспільства є вчинений злочин, тим вужча повинна бути сфера за­стосування звільнення від відбування покарання з випробуванням;

2. дані про особу винного. Перш за все необхідно враховувати соціально значиму поведінку винного до і після вчинення злочину, а також окремі якості чи інші особли­вості його особистості: поведінка в побуті, у громадських місцях, за місцем роботи чи навчання, визнання учасником війни, наявність нагород, наявність судимості, адмініст­ративних стягнень, вік, стан здоров’я, інвалідність тощо;

3. інші обставини. До них належать: сімейне становище винного, наявність на йо­го утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім’ї тощо.

Про врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи див. також коментар до ст. 65.

2. Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2 ст. 78), є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного судом іспитового строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього обов’язків (про їх зміст див. ст. 76 та коментар до неї); 3) невчинення засудженим систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свід­чать про його небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопору­шень див. коментар до ст. 78). Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засу­джений довів своє виправлення.

Згідно зі ст. 77 у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробу­ванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Оскільки ухилення засу­дженого від цих покарань тягне відповідальність за ч. 1 ст. 389, то в разі такого ухилен­ня протягом іспитового строку суд призначає винному покарання за правилами, перед­баченими статтями 71 і 72, і направляє засудженого для відбування покарання. Звіль­нення особи від відбування покарання із застосуванням ст. 75 виключає призначення

додаткового покарання у виді конфіскації майна, що випливає зі змісту ст. 77, і це не­обхідно враховувати при постановленні вироку.

Вчинення засудженим протягом іспитового строку дисциплінарних правопорушень, а також адміністративних правопорушень, які не були систематичними та/або не потяг­ли за собою адміністративні стягнення, та/або не свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення, за змістом статей 75, 76 і 78 не береться судом до уваги при визнанні випробування успішним.

3. Частина 3 ст. 75 визначає тривалість іспитового строку, протягом якого засу­джена особа повинна довести своє виправлення,- від одного до трьох років. Цей строк законом не диференціюється залежно від виду і міри призначеного покарання. Проте суд при встановленні тривалості іспитового строку на свій розсуд може враховувати тяжкість злочину, особу винного, вид і міру покарання та інші обставини.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього іспито­вий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років (ч. З ст. 104).

Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75.

КПК (статті 408-2, 445-446).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов ’язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Постанова ПВС N2 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» (пункти 9, 19).

Постанова ПВС N2 8 від 3 червня 2005 р. «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» (п. 13).

Стаття 76. Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбу­вання покарання з випробуванням

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов’язки:

1. попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2. не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кри- мінапьно-виконавчої інспекції;

3. повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця прожи­вання, роботи або навчання;

4. періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію;

5. пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється кримінально- виконавчою інспекцією за місцем проживання засудженого, а щодо засудже­них військовослужбовців - командирами військових частин.

(Стаття 76 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1254-У/І від

2009. р.)

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на за­судженого один або декілька обов’язків, які передбачені ч. 1 ст. 76. Перелік зазначених обов’язків є вичерпним, і суд на власний розсуд не може покладати на особу, до якої застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, інших, не передба­чених законом, обов’язків (наприклад, обов’язків погасити заборгованість перед креди­тором, не змінювати місця проживання чи місця роботи без дозволу кримінально- виконавчої інспекції (далі - КВІ), закінчити навчання, влаштуватися на роботу), а також скасовувати повністю або частково чи доповнювати раніше покладені на засудженого обов’язки. Виконання вказаних обов’язків обмежується іспитовим строком, встановленим судом. Зі змісту ч. 1 ст. 76 випливає, що суд може не покладати на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, жодних обов’язків, якщо не вважає це за по­трібне. Проте в останньому випадку суд не матиме можливості дорікнути засудженому у тому, що він не виконує покладені на нього обов’язки, а отже, з цієї підстави напра­вити його для відбування призначеного покарання відповідно до ч. 2 ст. 78.

Про поняття потерпілого див. коментар до ст. 46, а про поняття захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших людей - коментар до ст. 96. Поняття КВІ, а також порядок з’явлення засудженого для реєстрації до неї, отримання дозволу на виїзд за межі України і повідомлення про зміну місця проживання, роботи або навчання ви­значені відповідними актами кримінально-виконавчого та іншого законодавства Украї­ни. Відповідно до пунктів 2, 3 і 4 ч. 1 ст. 76 засуджений має право без дозволу КВІ ви­їжджати за межі України лише у разі, якщо це не порушує його обов’язків повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання, і періодично з’являтися для реєст­рації в цю інспекцію. Поклавши на засудженого обов’язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76, суд не встановлює періодичність та дні проведення реєстрації; відповідно до ч. З ст. 13 КВК вирішення цього питання віднесено до компетенції кримінально-виконавчих інспекцій.

2. Застосування до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням КК пов’язує із здійсненням контролю за поведінкою такого засудженого з метою вста­новлення факту його виправлення. Зміст контролю полягає у встановленні того, чи належно засуджений виконує покладені на нього обов’язки і чи не вчинив він правопорушень.

Суб’єктами такого контролю є: КВІ за місцем проживання засудженого, а щодо засу­джених військовослужбовців - командири військових частин (у ст. 76 до командирів вій­ськових частин слід відносити також і начальників військових установ, в яких проходять службу засуджені військовослужбовці). При цьому, згідно із законодавством України:

а) з метою встановлення випадків порушення засудженим громадського порядку працівник КВІ щомісяця направляє запити до інформаційних підрозділів органів внут­рішніх справ на предмет виявлення засуджених, що перебувають на обліку в інспекції і які притягувалися до адміністративної відповідальності;

б) стосовно засуджених, на яких судом покладено обов’язок періодично з’являтися на реєстрацію, виноситься постанова про встановлення днів явки на реєстрацію від одного до чотирьох разів на місяць, з якою вони ознайомлюються під розпис, після чого на засу­дженого заводиться листок реєстрації. Періодичність явки на реєстрацію (крім випадків, коли така періодичність визначена вироком суду) може змінюватися начальником (інспек­тором) КВІ залежно від поведінки засудженого, виконання ним обов’язків;

в) якщо суд зобов’язав засудженого пройти курс лікування від алкоголізму, нарко­манії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, то виконання ним даного обов’язку має бути засвідчене відповідною довідкою медичної установи;

г) якщо судом засудженому встановлено обов’язок не виїжджати за межі України на постійне проживання, то КВІ видає такий дозвіл тільки після звільнення його судом від призначеного покарання;

д) у разі покладення на засудженого обов’язку публічно або в іншій формі попросити пробачення у потерпілого він має подати до КВІ підтвердження про те, що виконав цей обов’язок;

є) засуджений, на якого покладено обов’язок повідомляти КВІ про зміну місця про­живання, роботи або навчання, повинен це зробити протягом трьох днів після зміни місця проживання, роботи або навчання в письмовій формі.

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС N2 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» (п. 9).

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 12 жовтня 2004 р. у справі 3.

Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Відповідно до ст. 77 у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може призначити засудженому будь-яке із передбачених ст. 52 покарань, що засто­совуються як додаткові, крім конфіскації майна, а неповнолітньому засудженому - і крім позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (див. ст. 98).

2. Призначення засудженому додаткових покарань у випадку звільнення від відбу­вання покарання з випробуванням здійснюється на підставах і в порядку, безпосеред­ньо визначених у КК для даних видів покарання, і лише за умови дотримання всіх по­ложень як Загальної, так і Особливої частин КК, зокрема статей 51-55, 65-71.

Так, штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його прямо передбачено в санкції Особливої частини КК (ч. З ст. 53), а щодо неповнолітньо­го - з урахуванням вимог ст. 99. Отже, ст. 77 не може розглядатись як самостійна пра­вова підстава для призначення штрафу як додаткового покарання; її застосування може супроводжуватися призначенням штрафу як додаткового покарання лише в тому разі, коли він передбачений санкцією статті Особливої частини КК і суд, застосовуючи за­гальні засади призначення покарання, дійде висновку про необхідність застосування цього додаткового покарання в конкретній кримінальній справі.

У разі призначення засудженому додаткового покарання у виді штрафу виконання такого покарання здійснюють органи Державної виконавчої служби.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як до­даткове покарання може бути призначене за певних умов і у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ст. 55).

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного кла­су згідно зі ст. 54 може бути призначене лише за тяжкий або особливо тяжкий злочин. Згідно ж з ч. 1 ст. 75 суд може звільнити від відбування покарання з випробуванням засу­дженого, якому призначене більш м’яке покарання, ніж позбавлення волі, або покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а згідно зі ст. 12 злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років і покаран­ня у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покаран­ня, є злочинами, відповідно, середньої або невеликої тяжкості. Це означає, що у разі вчи­нення особою тяжкого або особливо тяжкого злочину їй може бути призначене вказане додаткове покарання лише у разі, якщо суд відповідно до ст. 69 попередньо визнав за необхідне призначити винному більш м’яке покарання, ніж передбачено законом.

Ухвала Судової палати у кримінальних справах, Військової судової колегії ВС від 24 січня 2003 р. у справі К. та С.

Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням