Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ККУ коментарий Мельник Ховранюк 2010.docx
Скачиваний:
13
Добавлен:
07.12.2018
Размер:
3.54 Mб
Скачать
  1. Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозво­ляється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отриман­ня прибутку -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або за­йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

  1. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істот­ну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

  1. Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв’язку з фізичною та розумовою незрі­лістю дитина потребує особливої охорони, турботи і допомоги, у т. ч. належного пра­вового захисту, для повного і гармонійного розвитку її особистості, дитині необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Експлуатація ди­тини знаходиться у явному протиріччі з наведеними вимогами. У цьому й полягає су­спільна небезпека злочину, передбаченого ст. 150.

  2. Об’єкт злочину - воля, честь і гідність, фізичне і психічне здоров’я дитини.

  3. Обов’язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки ди­тина,, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Відповідно ж до законодавства України допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює,- п’ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних на­вчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не по­рушує процесу навчання, у вільний від навчання час) - чотирнадцяти років. При цьому для дітей, що мають вік менше 16 років, тривалість робочого часу обмежується відпо­відно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Діти, які досягли 16-річного віку, мають також право займатися підприємницькою діяльністю, можуть бути членами колективного сільськогосподарського підприємства та членами селянського (фермер­ського) господарства в порядку, встановленому законом.

Під законодавством у ст. 150 слід розуміти закони України, чинні міжнародні до­говори України, згода на обов’язковість яких надана ВР, а також постанови ВР, укази Президента України, декрети і постанови КМ, прийняті в межах їх повноважень та від­повідно до Конституції України і законів України.

  1. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150, полягає в суспільно небез­печних діях - експлуатації дитини.

Експлуатація загалом означає присвоєння матеріальних результатів праці людини (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. При цьому людина може працюва­ти взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. У ст. 150 під експлуатацією дитини розуміється привласнення не будь-яких матеріальних результатів (продуктів) її праці (доходу у вигляді матеріальних благ), а лише прибутку як різниці між доходами і виробничими витратами. Проте, якщо особа не несе виробничих витрат у зв’язку з використанням праці дитини, отримані нею доходи і є фактичним прибутком. Слід також мати на увазі, що, оскільки діяльність, пов’язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного початку роботи дитиною, праця якої використовується суб’єктом злочину.

Примушування дитини до зайняття проституцією та втягнення дитини у занят­тя проституцією, а також використання дитини у сутенерстві кваліфікуються за ч. З ст. 303.

Втягнення дитини у жебрацтво кваліфікується за ст. 304, а якщо ці дії вчинені щодо дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці як жебрака з метою отримання прибутку - за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 або 2 ст. 150 і ст. 304.

  1. Суб’єкт злочину загальний. Експлуатація дитини, вчинена службовою особою, за наявності підстав кваліфікується за ст. 365.

  2. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Обов’яз­ковою метою експлуатації дитини є отримання прибутку.

Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкоди для здоров’я, фізич­ного розвитку або освітнього рівня дитини (ч. 2 ст. 150) може характеризуватися тільки необережністю.

Примушування дитини до роботи з метою спричинення їй тілесних ушкоджень (наприклад, з метою перервати вагітність дитини жіночої статі) кваліфікується за стат­тями 121, 122 або 125.

  1. Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150) є експлуатація: 1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час; 2) дитини, якщо вона потягла істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з ви­користанням дитячої праці в шкідливому виробництві.

Під істотною шкодою для здоров’я дитини у ч. 2 ст. 150 слід розуміти шкоду, яка полягає у спричиненні потерпілій дитині з необережності тяжкого чи середньої тяжко­сті тілесного ушкодження.

Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, напри­клад, у припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до пев­них медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини - в трива­лому припиненні її навчання у загальноосвітній школі, професійно-технічному закладі тощо, зокрема таке, що порушило конституційне право дитини на обов’язкову повну середню освіту.

Причиновий зв’язок між експлуатацією дитини та її суспільно небезпечними на­слідками є обов’язковою ознакою цього кваліфікованого виду злочину. При цьому на­явність істотної шкоди для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини та вказаний причиновий зв’язок встановлюються за допомогою судової експертизи (ме­дичної, психіатричної, психологічної тощо).

Згідно із законодавством України забороняється залучення дітей до участі у важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на під­земних роботах. Тому шкідливим виробництвом слід вважати не тільки виробництво зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на якому, відповідно до законодавства

України, забороняється застосування праці неповнолітніх, а й будь-яке інше виробни­цтво, яке може бути шкідливим для здоров’я дітей (зокрема, підземні роботи, важкі роботи, роботи зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок).

  1. Злочин, передбачений ст. 150, слід відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 149, насамперед за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони: експлуатація дити­ни, вчинена за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без її переміщення, переховування, передачі та одержання, кваліфікується тільки за ст. 150. Вербування дитини для подальшого використання її праці з метою отримання прибутку, вчинене самим вербувальником, так само охоплюється ст. 150. Свідченням відсутності у діянні особи злочину, передбаченого ст. 149, є, зокрема, те, що: а) злочин щодо дитини вчи­нюється, як правило, однією особою (або групою осіб, які діють спільно з метою отри­мання прибутку від використання праці дитини), яка не укладає жодних угод стосовно дитини з іншими особами; б) дитина добровільно, без впливу обману чи шантажу з бо­ку дорослих та її уразливого стану, дала згоду на використання її праці; в) дитина вико­ристовується на звичайному виробництві, у звичайній торгівлі, у сфері надання звичай­них послуг тощо (тобто відсутня мета використати дитину в різних формах сексуальної експлуатації, у порнобізнесі, як раба, залучити її в боргову кабалу, вилучити у неї орга­ни, провести над нею досліди, усиновити (удочерити) з метою наживи, привести її у підневільний стан чи у стан примусової вагітності, втягнути у злочинну діяльність, ви­користати у збройних конфліктах).

Конституція України (статті 52, 53).

Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989р. Ратифікована Україною 27 лю­того 1991 р. (ст. 32).

Конвенції МОП: № 6 про нічну працю підлітків у промисловості від 29 жовтня 1919 р.; №10 про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві від 25 жовтня 1921 р.; № 15 про мінімальний вік допуску підлітків до роботи вантажниками вугілля або ко­чегарами на флоті; № 33 про вік приймання дітей на непромислові роботи; № 58 про міні­мальний вік дітей для допуску до роботи в морі від 22 жовтня 1936 р. ; № 59 про вік дітей для прийняття на роботу в промисловості від 3 червня 1937 р.; № 60 про вік дітей для прийнят­тя на непромислові роботи від 3 червня 1937 р.; № 77 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності для праці в промисловості від 19 вересня 1946 р. ; № 78 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності для праці на непромислових роботах від 19 вересня 1946 р. ; № 79 про обмеження нічної праглі дітей і під­літків на непромислових роботах від 19 вересня 1946р. Ратифіковані СРСР 11 серпня 1956р.

Конвенції МОП: №105 про скасування примусової праці від 25 червня 1957р.; № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці від 17 червня 1999 р. Ратифіковані Україною 5 жовтня 2000 р.

Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 р. Ратифікована Украї­ною 3 серпня 2006р.

КЗП (ст. 188).

ЦК (статті 282—283, 288, 289, 312).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р.

Рішення КСу справі про тлумачення терміна «законодавство» № 12-рп від 9 липня 1998 р.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праглі, на яких заборо­няється застосування праці неповнолітніх. Затверджений наказом МОЗ № 46 від 31 березня 1994 р.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких заборо­няється застосування праці жінок. Затверджений наказом МОЗ № 256 від 29 грудня 1993 р.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою. Затверджений наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 123 від ЗО листопада 1993 р.