2. Погроза вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті,-

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на

строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є мирне співіснування і плідне спів­робітництво України з іншими державами та міжнародними організаціями, а обов’язко­вим додатковим об’єктом - альтернативно - власність або життя, здоров’я, воля, честь та гідність особи.

2. Про поняття осіб, які мають міжнародний захист, див. коментар до ст. 443.

3. З об’єктивної сторони злочин передбачає вчинення суспільно небезпечних дій. Формами його є:

1. напад на службові або житлові приміщення особи, яка має міжнародний захист;

2. викрадення такої особи;

3. позбавлення її волі (ч. 1 ст. 444);

4. погроза вчинення нападу на службові або житлові приміщення особи, яка має міжнародний захист, викрадення такої особи або позбавлення її волі (ч. 2 ст. 444).

Предметом злочину у його першій формі є тільки службові та житлові приміщення зазначених осіб, але не є ним їхні транспортні засоби.

Службові приміщення - це офіційно позначені приміщення, в яких відповідні особи здійснюють свою службову діяльність (будинки посольств, консульств, представництв тощо), а житлові приміщення - це приміщення, де зазначені особи офіційно проживають.

Під нападом тут треба розуміти дії, пов’язані із несподіваною агресією, застосу­ванням насильства над особою, що має міжнародний захист, знищенням майна, яке їй належить або ввірене, а також будь-які інші подібні дії. Поняттям напад у ст. 444 охоп­люється і застосування до відповідної особи насильства, пов’язаного з умисним запо­діянням їй побоїв, легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, якщо умисел винного не був спрямований на заподіяння потерпілому смерті (в іншому випадку його дії кваліфікуються за ст. 443). Умисне заподіяння особі, що має міжнародний захист, тяжких тілесних ушкоджень потребує додаткової кваліфікації за ст. 121.

Оскільки злочин, передбачений ст. 444, вчинюється тільки з прямим умислом, то необережне заподіяння особі, що має міжнародний захист, тяжких або середньої тяж­кості тілесних ушкоджень потребує додаткової кваліфікації за ст. 128.

Про поняття позбавлення волі, викрадення людини див. коментар до ст. 146.

Викрадення або позбавлення волі особи, яка має міжнародний захист, повністю охоплюється ч. 1 ст. 444. Проте, якщо ці дії щодо зазначеної особи вчинені організова­ною групою або спричинили тяжкі наслідки, вони мають додатково кваліфікуватися за

ч. З ст. 146. Якщо наслідком нападу було знищення майна, яке розміщено у службових або житлових приміщеннях осіб, що мають міжнародний захист, ці дії додатково ква­ліфікуються за ч. 2 ст. 194 у разі, коли вони були вчинені загальнонебезпечним способом, або заподіяли майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Погроза, про яку йдеться у ч. 2 ст. 444, може адресуватися як безпосередньо особі, що має міжнародний захист, так і державі чи організації, яких вона представляє, або іншим їхнім представникам, і являє собою залякування нападом на службові або житлові приміщення особи, яка має міжнародний захист, викраденням такої осо­би або незаконним позбавленням її волі.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а також ме­тою: а) вплинути на характер діяльності потерпілих; б) вплинути на діяльність держав чи організацій, які вони представляють; б) спровокувати війну; г) спровокувати міжна­родні ускладнення (про зміст такого ускладнення див. коментар до ст. 443).

За метою, а також за об’єктом і деякими ознаками об’єктивної сторони злочин, пе­редбачений ст. 444, слід відмежовувати від захоплення заручників (ст. 147).

Напад з метою заволодіння майном, що перебуває у службовому чи житловому примі­щенні осіб, які мають міжнародний захист, за наявності підстав кваліфікується за ст. 187.

Викрадення особи, яка має міжнародний захист, з подальшим її умисним вбив­ством кваліфікується за ч. 1 ст. 444 і за п. З ч. 2 ст. 115.

Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 лютого 1946р. УРСР приєд­налась до Конвенції 20 листопада 1953 р.

Генеральна угода про привілеї та імунітети РЄ від 2 вересня 1949 р. Україна приєдналась до Угоди 1 жовтня 1996р.

Протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети РЄ від 6 листопада 1952 р. Укра­їна приєдналась до Протоколу 1 жовтня 1996р.

Віденська конвенція «Про дипломатичні зносини» від 18 квітня 1961 р. Ратифікована СРСР