1. Примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природ­ним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріаль­но або службово залежні,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошен­ня відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів,-

караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - статева свобода особи. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 154, може бути - альтернативно - право власності або честь і гідність особи.

Особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну від­повідальність згідно із законом. Різновидом зазначеного порушення визнаються сексу­альні домагання - дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування. Передбачене ст. 154 примушування до вступу в статевий зв’язок є підстави визнати одним із проявів сексуальних домагань.

2. Потерпілим від цього злочину є особа жіночої або чоловічої статі. У разі, коли до вступу в статевий зв’язок примушувалась особа, яка не досягла статевої зрілості, дії винного, крім ст. 154, кваліфікуються за статтями 14 і 155 як готування до статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.

Матеріальна залежність передусім означає, що матеріальна допомога з боку суб’єкта злочину виступає єдиним, основним або істотним джерелом існування потер­пілої особи і позбавлення такої допомоги здатне поставити жінку або чоловіка у скрут­не становище. Матеріальна залежність має місце, зокрема, тоді, коли жінка або чоловік перебувають на повному або частковому утриманні винного, проживають на його жит­ловій площі, а також коли дії винного спроможні іншим чином викликати істотне погір­шення матеріального становища потерпілої особи (йдеться, наприклад, про відносини цивільного боргу, відносини між спадкодавцем і спадкоємцем).

Службова залежність означає, що: а) потерпіла особа є підлеглою винного по ро­боті; б) потерпіла особа підлягає службовому контролю з боку винного (скажімо, реві­зор і комірник); в) реалізація істотних інтересів потерпілої особи залежить від поведін­ки винного по службі (наприклад, науковий керівник і аспірант, викладач і студент, слідчий та обвинувачений).

Наявність матеріальної або службової залежності означає, що потерпілий, обираючи той чи інший варіант своєї поведінки, вимушений орієнтуватись на інтереси винного.

Одержання службовою особою за виконання чи невиконання дій по службі такої послуги немайнового характеру, як вступ у статевий зв’язок, за наявності до цього під­став може розцінюватись як зловживання службовим становищем, вчинене в інших особистих інтересах, і кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 364.

Не утворює розглядуваного складу злочину примушування до вступу в статевий зв’язок, яке здійснюється шляхом використання матеріальної або службової залежності не жінки або чоловіка, з якими плануються сексуальні контакти, а їх близьких родичів або інших осіб.

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у примушуванні особи жіночої або чоловічої статі до вступу у статевий зв’язок.

Статевий зв’язок природним або неприродним способом (про їх поняття див. ко­ментар до статей 152 і 153) охоплює як одноразові, так і неодноразові статеві контакти незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості. Якщо потерпіла особа добровільно погоджується на одні форми сексуальних контактів, але заперечує проти інших, її примушування до них за наявності до цього підстав утворює об’єктивну сто­рону злочину, передбаченого ст. 154.

Як протиправний психічний вплив примушування за своїм змістом включає від­криту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи небажаних для неї наслідків матеріального, службового або особистого характеру (позбавити утримання або можливості проживати на житловій площі, звільнити з роботи, зменшити зарплату тощо). Дана погроза відрізняється за своїм змістом і характером від погрози при зґвал­туванні та насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом тим, що у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 154, життя та здоров’я потерпілої особи або її близьких родичів не ставиться у небезпеку, а сама погроза загалом спрямо­вується у майбутнє. Воля потерпілої особи не придушується і повністю не ігнорується, хоч на неї і чиниться протиправний тиск. Примушування може здійснюватись у будь- якій формі (усно, письмово, з використанням засобів зв’язку), адресуватись потерпілій особі як безпосередньо, так і через третіх осіб.

Відповідальність за ч. 1 ст. 154 настає лише за умови, що вплив на потерпілу особу здійснювався з використанням її матеріальної або службової залежності від винного, яка відіграє роль своєрідного засобу досягнення бажаного злочинного результату. Про­позиції вступити в статевий зв’язок, настійливі прохання, поєднані з обіцянками ство­рити кращі матеріальні чи службові умови (наприклад, призначити на більш високо- оплачувану посаду), наданням подарунків і пільг, домагання, які не поєднуються з по­грозами використати залежність і тим самим завдати істотних неприємностей і втрат, не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 154. У подібних випадках вплив на волю людини позбавлений характеру примушування, а тому більш доречно вести мову про переконання, не про вимушеність вступу у статевий зв’язок, а про вигідність такої поведінки. Відсутнє примушування в плані відповідальності за ст. 154 і тоді, коли висловлюється погроза вчинити стосовно особи законні дії (наприклад, притягнути її до дисциплінарної відповідальності).

Діяння, передбачене ст. 154, сконструйоване законодавцем як злочин з усіченим складом, який визнається закінченим з моменту здійснення на волю потерпілої особи психічного тиску у формах, висвітлених вище. Та обставина, що жінка або чоловік по­годились вступити у статевий зв’язок або, навпаки, відхилили домагання, не впливає на кваліфікацію вчиненого, однак може бути врахована при призначенні покарання.

4. Суб’єктом злочину є особа жіночої або чоловічої статі, якій виповнилось 16 ро­ків. Суб’єкт злочину, передбаченого як ч. 1, так і ч. 2 ст. 154, є спеціальним: це особа, від якої жінка або чоловік матеріально чи службово залежні.

Жінка або чоловік може примушуватись до вступу в статевий зв’язок як з винною, так і з іншими особами (знайомі, родичі, керівництво тощо). При цьому для кваліфіка­ції за ст. 154 не має значення те, чи знала про вчинене примушування особа, статева пристрасть якої задовольняється потерпілою жінкою або чоловіком. Дії того, хто всту­пає в статевий зв’язок з жінкою або чоловіком, знаючи про те, що вони примушені до цього, відповідальність за ст. 154 не тягнуть. Водночас дії особи, яка, маючи намір вступити з потерпілою особою у статевий зв’язок, підбурює іншу особу вчинити при­мушування жінки або чоловіка до вступу у такий зв’язок, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 27 і ст. 154.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікованими видами цього злочину є примушування до вступу у статевий зв’язок, поєднане з погрозою: 1) знищення, пошкодження або вилучення майна потер­пілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів; 2) розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів. Такий висновок, який засвідчує наявність прога­лини у кримінально-правовому регулюванні статевих відносин, випливає з використан­ня у ч. 2 ст. 154 словосполучення «ті самі дії, поєднані». Якби це словосполучення було законодавчо замінене зворотом «примушування жінки або чоловіка до вступу в стате­вий зв’язок природним чи неприродним способом, поєднане», то погроза шантажного або майнового змісту відігравала б роль не кваліфікуючої ознаки аналізованого злочи­ну, а способу самостійного злочинного посягання на статеву свободу особи. За чинною ж редакцією ст. 154 примушування жінки або чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним чи неприродним способом, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або з по­грозою розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів, але вчи­нене особою, від якої потерпіла особа не є матеріально або службово залежною, не тягне кримінальної відповідальності.

Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. 115.

Під погрозою знищити (пошкодити) майно у ч. 2 ст. 154 слід розуміти погрозу довести майно, яке належить потерпілій особі або її близьким родичам на праві приват­ної власності, до повної (часткової) непридатності цього майна за його цільовим при­значенням. Погроза вилучити майно - це погроза протиправним шляхом (наприклад, шляхом крадіжки, грабежу або розбою) назавжди або тимчасово позбавити власника належного йому майна. Не має значення те, чи мала винна особа насправді намір і можливість реалізувати висловлену погрозу. Важливо лише, щоб залякування було сприйнято потерпілою особою як таке, що може бути реально здійснене. Для кваліфі­кації діяння за ст. 154 також не має значення, коли саме винний погрожує заподіяти майнову шкоду потерпілій особі або її близьким родичам (негайно після відмови всту­пу у статевий зв’язок або через деякий час). Реалізація вказаних погроз майнового ха­рактеру виходить за межі складу розглядуваного злочину і потребує кваліфікації за нормами розділу VI Особливої частини КК.

Погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілу особу або її близьких родичів- це погроза повідомити у будь-який спосіб певним особам або невизначеному колу осіб справжні або вигадані дані про потерпілу особу або її близьких родичів, їхні дії або дії, вчинені щодо них, які потерпіла особа бажає зберегти у таємниці і розголо­шення яких здатне принизити честь і гідність людини (дані про інтимні сторони життя, венеричні захворювання, аморальні вчинки, злочинну діяльність тощо). Визнання кон­кретних відомостей такими, що ганьблять особу,- питання факту, яке слід вирішувати як з урахуванням ставлення потерпілого до відповідної погрози, так і з огляду на вимо­ги суспільної моралі. Використання поняття «відомості, що ганьблять» безпідставно звужує коло даних, здатних використовуватись для примушування жінки або чоловіка до вступу у статевий зв’язок. Адже відомості, за допомогою яких чиниться психічний тиск на потерпілу особу, можуть і не стосуватись непривабливих подробиць особистого життя людини, її професійної чи іншої діяльності і, відповідно, можуть і не принижува­ти честь і гідність людини (наприклад, відомості про те, що особа свого часу виступила інформатором правоохоронних органів, відомості про таємницю усиновлення або про наявність у людини певного медичного діагнозу, не пов’язаного із венеричними хворо­бами чи СНІДом).

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8 ве­ресня 2005 р. (статті У, 17, 24).

Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості