2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені осо­бою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею,-

караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - порядок здійснення операцій з метало­брухтом як різновиду господарської діяльності. Додатковими об’єктами, зокрема, ви­ступають система оподаткування, засади добросовісної конкуренції, встановлений порядок охорони довкілля.

2. Предметом злочину є: 1) металобрухт; 2) приміщення та споруди, в яких розта­шовуються незаконні пункти прийому, схову та збуту металобрухту; 3) зазначені неза­конні пункти.

Металобрухт - це непридатні для прямого використання вироби або частини ви­робів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність унаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їхні сплави, а та­кож вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки від чорних і кольорових металів та їхніх сплавів.

Для кваліфікації діяння за ст. 213 не має значення те, з яким саме металобрух­том - побутовим чи промисловим - здійснюються операції всупереч установленому порядку.

До приміщень і споруд, в яких розташовуються незаконні пункти прийому, схо­ву та збуту металобрухту, належать, наприклад, будинки, квартири, гаражі, цехи, склади, інші відокремлені приміщення і будівлі як народногосподарського, так і побу­тового призначення.

Незаконний пункт прийому, схову та збуту металобрухту - це місце, на базі якого фактично провадяться недозволені операції із заготівлі та переробки брухту чор­них та (або) кольорових металів. Незаконні приймальні пункти можуть мати вагове, брухтопереробне та інше відповідне обладнання, працівників, які його обслуговують, приміщення або ділянки, де металобрухт зберігається.

3. З об’єктивної сторони злочин проявляється у трьох формах:

1. здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєст­рації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодав­ством;

2. надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту;

3. організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

До операцій з металобрухтом належить заготівля, переробка і металургійна пере­робка брухту чорних або кольорових металів.

Під заготівлею металобрухту потрібно розуміти діяльність, пов’язану із збиранням, купівлею, зберіганням та реалізацією металобрухту юридичними або фізичними особа­ми - суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють операції з металобрухтом. Збирання металобрухту - це діяльність фізичних або юридичних осіб, пов’язана з пе­реміщенням металобрухту від місця його утворення або перебування до території роз­ташування спеціалізованих або спеціалізованих металургійних переробних підприємств та їх приймальних пунктів. У плані відповідальності за ст. 213 збирання металобрухту може полягати, зокрема, у його переміщенні до незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

Переробкою металобрухту визнається діяльність, пов’язана із доведенням метало­брухту шляхом сортування, пресування, пакетування, дрібнення, різання до стану, який відповідає встановленим стандартам, нормам і правилам, а також вилучення металевої складової із шлаків металургійної переробки чорних та кольорових металів і їхніх сплавів. Купівля та/або реалізація металобрухту - це діяльність, пов’язана із передачею права власності на металобрухт іншому власнику в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань. Під металургійною переробкою металобрухту кольорових металів потрібно розуміти переплавку металобрухту в металургійних агрегатах з вико­ристанням додаткових матеріалів та особливих технологічних режимів з метою зміни структури металу, доведення його хімічного складу до параметрів, які відповідають вимогам стандартів, та отримання легованої сталі, відповідних марок кольорових мета­лів і їхніх сплавів із визначеними технологічними та експлуатаційними властивостями.

Про поняття здійснення операцій без державної реєстрації див. коментар до ст. 202.

Операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими підприємствами, а також їх приймальними пунктами після отримання відповідних дозволів (ліцензій). За­кон передбачає ліцензування лише трьох видів операцій з металобрухтом - його заго­тівлі, переробки та металургійної переробки. З урахуванням того, що збирання, купівля та реалізація металобрухту є різновидами його заготівлі, ці операції з брухтом кольоро­вих або чорних металів також підлягають ліцензуванню. Якщо суб’єкт господарюван­ня, одержавши у встановленому порядку на проведення певних операцій з металобрух­том, здійснює пов’язану з металобрухтом діяльність, яка не зазначена у виданій ліцен­зії, але яка відповідно до законодавства потребує ліцензування, вчинене також має кваліфікуватись за ст. 213.

Ліцензуванню не підлягає діяльність фізичних осіб, пов’язана із збиранням та реа­лізацією побутового брухту чорних та кольорових металів, а також діяльність фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності і юридичних осіб, пов’язана із збиранням та реалізацією промислового брухту чорних та кольорових металів, який утворився в результаті їх діяльності. Водночас збирання і реалізація побутового металобрухту, здійснювані фізичною особою, яка не зареєстрована як суб’єкт підприємництва, якщо така діяльність фактично є підприємницькою, містить ознаки розглядуваного складу злочину. У цьому разі має місце здійснення операцій з металобрухтом без державної реєстрації, що є підставою притягнення винного до відповідальності за ст. 213 незалежно від дотримання обмежень, пов’язаних із ліцензуванням такого виду підприємництва.

Здійснення діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрух­ту за адресами, які не внесені до ліцензії або її копії, що видає Мінпромполітики, не дозволяється. Однак здійснення зазначених операцій з металобрухтом не може розгля­датись як діяльність взагалі без спеціального дозволу (ліцензії), як цього вимагає диспозиція ч. 1 ст. 213. Такі дії слід кваліфікувати за ст. 164-10 КАП як порушення за­конодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, а за наявності до цього підстав - за ч. 1*_чст. 202 як здійснення господарської діяльності з порушенням умов лі­цензування (за умови, що у скоєному не вбачаються ознаки передбаченої ч. 1 ст. 213 організації незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту). При цьому дії з металобрухтом, які поєднуються з приховуванням або заниженням об’єкта оподатку­вання, можуть утворювати злочинне ухилення від сплати податків і зборів (обов’яз­кових платежів) і кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 212.

Вчинення цього злочину у формі надання приміщення та споруди означає надан­ня можливості одній або кільком особам використовувати це приміщення або споруду на оплатній чи безоплатній основі для розташування незаконного приймального пункту металобрухту і для здійснення у ньому операцій з брухтом кольорових та чорних мета­лів з порушенням установленого порядку чи для збирання металобрухту.

Організація незаконного пункту прийому, схову та збуту металобрухту - це вчинення дій, спрямованих на створення такого приймального пункту, на створення умов, необхідних для його нормального функціонування (підшукування відповідних приміщень, придбання необхідного обладнання, пошук і прийняття на роботу персо­налу, забезпечення коштами, розробка і проведення конспіративних заходів тощо).

За законодавством лише спеціалізовані та спеціалізовані металургійні переробні підприємства мають право відкривати приймальні пункти, які здійснюють операції з металобрухтом. Відкриття приймальних пунктів спеціалізованими підприємствами з порушенням при цьому встановлених технічних вимог (наприклад, без спеціальним чином облаштованих земельних ділянок відповідної площі або без обладнання та устат­кування за переліком, визначеним Мінпромполітики), є порушенням умов ліцензування (ст. 164-10 КАП), яке за наявності до цього підстав може кваліфікуватись як злочин (ч. 1 ст. 202).

У чинній редакції ст. 213 не передбачено відповідальність за здійснення операцій з металобрухтом із порушенням умов ліцензування. У зв’язку з цим не кримінальну відпо­відальність на підставі ст. 213, а, за загальним правилом, адміністративну відповідаль­ність мають тягнути такі дії, що можуть мати місце на діючих на підставі отриманих лі­цензій чи їх копій спеціалізованих підприємствах та їх приймальних пунктах: приймання металобрухту від фізичних осіб без перевірки у них документа, який засвідчує особу, або без оформлення акта приймання із зазначенням даних цього документа та описом мета­лобрухту; приймання промислового брухту у фізичних осіб, які не є суб’єктами підпри­ємництва; приймання металобрухту від юридичних осіб без оформлення відповідного акта; залучення до операцій з промисловим металобрухтом осіб віком до 18 років; прове­дення готівкових розрахунків при здійсненні операцій з промисловим металобрухтом тощо. Зазначені дії як такі, що пов’язані з порушенням умов ліцензування відповідної госпо­дарської діяльності, за наявності до цього підстав можуть кваліфікуватись за ч. 1 ст. 202.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з трьох дій, які альтерна­тивно становлять його об’єктивну сторону (формальний склад). У разі поєднання таких дій ця обставина впливає на обсяг обвинувачення і має відображатись у процесуальних документах (наприклад, особа, яка організувала незаконний пункт, сама здійснює без державної реєстрації як суб’єкта підприємництва операції з металобрухтом). Організацію незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту слід визнавати закінченим злочином з моменту, коли такий пункт був фактично створений (організований).

Заготівля металобрухту, яким виступає майно, завідомо одержане злочинним шля­хом, утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 213 і 198 (за відсутності ознак легалізації злочинних доходів - див. коментар до ст. 209). Прикриття безліцен- зійної діяльності з металобрухтом за допомогою використання підроблених документів (наприклад, фальсифікованих угод між підприємством, яке має ліцензію, і заготівель­ником, актів обстеження місцевими державними адміністраціями) потребує додаткової кваліфікації за ст. 358 або ст. 366. Пов’язаний з переміщенням через митний кордон України незаконний експорт або імпорт металобрухту може утворювати сукупність злочинів, передбачених статтями 201 і 213.

Заподіяння внаслідок порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом су­спільно небезпечних наслідків, наприклад, значної майнової шкоди, тимчасового при­пинення діяльності підприємства, установи або організації, переривання постачання електроенергії або теплоносіїв, розукомплектування техніки, заподіяння шкоди здо­ров’ю людей або природному навколишньому середовищу має враховуватись при при­значенні покарання. За наявності до цього підстав заподіяння зазначених шкідливих наслідків може отримувати самостійну кримінально-правову оцінку, наприклад, за стат­тями КК про відповідальність за злочини проти довкілля (зокрема, статтями 239, 240, 242). Якщо кримінально каране порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом по­єднується із втягненням у цю злочинну діяльність неповнолітніх, вчинене потребує додат­кової кваліфікації за ст. 304.

4. Суб’єкт злочину загальний. Це можуть бути, зокрема, працівники спеціалізова­них металургійних переробних підприємств або їх приймальних пунктів, які здійсню­ють операції з металобрухтом без спеціального дозволу (ліцензії) або на підставі про­строченої, анульованої чи призупиненої ліцензії.

Дії співвиконавців злочину потрібно кваліфікувати за ст. 213 і в разі розподілу ролей між ними. Наприклад, одні учасники кримінально караних операцій з металобрух­том займаються його збиранням, інші - транспортуванням, треті - реалізацією тощо.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому умислом особи, винної у здійсненні операцій з металобрухтом без спеціального до­зволу, має охоплюватись усвідомлення того, що ці операції за законом підлягають ліцензуванню, а умислом винного у наданні приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту,- що надані ним примі­щення або споруди використовуються саме для здійснення протиправних дій з метало­брухтом.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 213) є вчинення його особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Про поняття судимості див. ст. 88 і коментар до неї.

Закон України «Про металобрухт» від 5 травня 1999р.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня

1999. р.

Постанова КМ «Питання реалізації Закону України «Про металобрухт» N2 1468 від 13 серпня 1999 р.

Перелік видів побутового металобрухту. Затверджений постановою КМ N2 1696 від 15 ве­ресня 1999 р.

Порядок реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом. Затверджений постановою КМ№ 155 від 15 лютого 2002 р.

Постанова КМ «Про заходи щодо упорядкування експортних операцій з метапобрухтом»

N2 1653 від 4 листопада 2002 р.

Постанова КМ «Про порядок розрахунку вартості експортованих брухту легованих чорних металів, брухту кольорових металів та напівфабрикатів та внесення змін до Порядку реєстра- | ції зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з метало­брухтом» N2 500 від 28 травня 2008 р.

Ліцензійні умови здійснення господарської діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів. Затверджені наказом Держпідприємни­цтва і МПП N2 127/595 від 23 жовтня 2007р.

Порядок погодження зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експорт­них операцій з металобрухтом. Затверджений наказом МПП N2 144 від 29 березня 2002 р.

Наказ МПП «Про затвердження зразків актів обстеження суб ’єкта господарської діяльнос­ті» N2 357 від 19 серпня 2002 р.

Порядок реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом. Затверджений наказом МЕ N2 19 від 20 січня 2006 р.

Правила безпеки при заготівлі і переробці брухту та відходів чорних і кольорових металів. Затверджені наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду N2 119 від 29 липня 2009 р.

Стаття 214. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорого­цінного каміння

Ухилення від передбачених законом обов’язкової здачі на афінаж або обов’язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі, а також ухилення від обов’язкової здачі

на афінаж або для обов’язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів,-

карається штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

Примітка. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння визнається здійсненим у великому розмірі, якщо вартість вказаних у цій статті предметів, не зданих або не проданих, перевищує п’ятсот неоподатковува­них мінімумів доходів громадян.

1. Об’єктом злочину є економічна система України в частині забезпечення обов’яз­кової здачі на афінаж або обов’язкового продажу дорогоцінних металів та дорогоцін­ного каміння.

2. Предметом злочину закон визнає: 1) видобуті із надр, отримані із вторинної си­ровини, підняті чи знайдені дорогоцінні метали чи дорогоцінне каміння; 2) скуплені дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні чи побутові вироби з них; 3) скуп­лений лом ювелірних чи побутових виробів із дорогоцінних металів.

Дорогоцінними металами є: золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, спла­ви, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).

Дорогоцінне каміння - це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах): а) першого порядку - алмаз, рубін, сапфір синій, смарагд, олександрит; б) другого порядку - демантоїд, евклаз, жадеїт (ім­періал), сапфір рожевий та жовтий, опал благородний чорний, шпінель благородна;

в) третього порядку - аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогня­ний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворіт, циркон, шпінель;

г) четвертого порядку - адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, гесоніт, гросуляр, данбу- рит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, кришталь гірський, кунцит, моріон, піроп, родоліт, скаполіт, спесартин, сподумен, топаз блакитний, винний та без­колірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин.

Вирізняють також дорогоцінне каміння органогенного утворення. Ним є перли і бурш­тин в сировині, необробленому та обробленому вигляді.

Не є предметом цього злочину мінерали, які згідно з чинним законодавством визнаються не дорогоцінним, а напівдорогоцінним камінням.

Під піднятими чи знайденими дорогоцінними металами чи дорогоцінним ка­мінням слід розуміти, зокрема, золоті самородки або дорогоцінні камені, знайдені в надрах чи на поверхні під час видобування дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння.

У випадках, коли знайдені дорогоцінні метали чи дорогоцінне каміння є скарбом, вони не є предметом цього злочину. Незаконне привласнення скарбу, який повністю чи частково складається із дорогоцінних каменів або з предметів, вироблених із дорого­цінних металів, і який згідно із законом не стає або не повністю стає власністю особи, що знайшла цей скарб, слід кваліфікувати за ст. 193.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає в ухиленні від обов’язкової здачі на афі­наж або обов’язкового продажу державі предметів злочину. Такі діяння можуть вважа­тись злочинними лише у разі, коли обов’язкова здача відповідних предметів на афінаж або їх обов’язковий продаж прямо передбачені законом.

Афінаж дорогоцінних металів - це металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок. Під ухи­ленням від обов'язкової здачі дорогоцінних металів на афінаж слід розуміти умисну нездачу їх для афінажу підприємствам, які його здійснюють, у випадках, коли законо­давством передбачено обов’язковість такої здачі у певні терміни.

Законодавством України на даний час передбачено, що видобуті дорогоцінні мета­ли з руд, пісків, шліхів та інші продукти збагачення передаються за договорами купівлі- продажу або на умовах давальницької сировини для афінажу підприємствам, які мають відповідну ліцензію, одержану в порядку, встановленому законодавством України, або можуть вивозитися відповідно до законодавства на умовах давальницької сировини за межі України для афінажу, виготовлення і реалізації виробів з використанням дорого­цінних металів.

Оскільки видобуток, переробка, скуповування дорогоцінних металів і дорогоцінно­го каміння може провадитися суб’єктами господарської діяльності лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), однією із умов надання відповідної ліцензії може бути обов’язкова здача всього обсягу або певної частини отриманих дорогоцінних металів певним підприємствам для їх афінажу.

Під ухиленням від обов'язкового продажу предметів даного злочину слід розумі­ти їх умисний непродаж належним суб’єктам у випадках, коли закон передбачає їх обов’язковий продаж. За загальним правилом, встановленим законом, афіновані до­рогоцінні метали в установленому законодавством України порядку закуповуються, у т. ч. і за кордоном, в Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України за рахунок коштів державного бюджету і в Державну скарбницю - за раху­нок коштів НБ.

Афіновані дорогоцінні метали у стандартному вигляді, а також видобуте з надр або рекупероване дорогоцінне каміння в розсортованому вигляді при продажу суб’єктами їх видобування і виробництва на умовах форвардного контракту першочергово пропо­нуються: а) МФ для поповнення Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцін­ного каміння України; б) НБ для поповнення золотого запасу України.

Обов’язковий продаж афінованих дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння може випливати із умов ліцензії, виданої суб’єкту, який здійснює їх видобування, пере­робку (у т. ч. афінаж) чи скуповування.

Ухилення від обов’язкової здачі на афінаж або обов’язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних мета­лів чи дорогоцінного каміння утворює склад злочину, передбаченого ст. 214, лише у разі вчинення цього діяння у великому розмірі, тобто якщо вартість зазначених пред­метів перевищує 500 нмдг, визначених відповідно до законодавства на момент вчи­нення злочину (докладніше про визначення розміру неоподаткованого мінімуму див. коментар до ст. 199). Якщо їх вартість є меншою, винні у порушенні встановленого порядку їх реалізації посадові особи за наявності необхідних підстав підлягають адміністративній відповідальності за ст. 189-1 КАП.

Видобування, переробка, скуповування дорогоцінних металів чи дорогоцінного ка­міння без ліцензії за наявності підстав кваліфікуються за ст. 202 і додаткової кваліфіка­ції за ст. 214 не потребують.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли суб’єкт господарської діяльності повинен був здійснити обов’язкову здачу чи обов’язковий продаж наявних у нього предметів злочину і не здійснив їх.

4. Суб’єктом злочину можуть бути службова особа суб’єкта господарської діяльнос­ті, який здійснює видобування, переробку (у т. ч. афінаж), скуповування дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, або індивідуальний підприємець.

5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

ЦК (ст. 343).

Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорого­цінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада

1996. р.

Стаття 215. Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків

Виготовлення з метою збуту, збут або використання завідомо підробле­них знаків поштової оплати, маркованої продукції, міжнародних купонів для відповіді, посвідчень особи для міжнародного поштового обміну, відбитків маркувальних машин, а також квитків залізничного, водного, повітряного або автомобільного транспорту та інших проїзних документів і документів на пе­ревезення вантажу -

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока го­дин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

(Стаття 215 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270Л/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

І Основним безпосереднім об’єктом злочину слід вважати порядок оплати внут­рішніх і міжнародних поштових і транспортних послуг, який забезпечує фінансові інтереси держави, інших перевізників, установлений порядок виготовлення та обігу відповідних документів. Додатковим об’єктом виступають права і законні інтереси споживачів.

2. Предметом злочину є: 1) знаки поштової оплати; 2) маркована продукція; 3) між­народні купони для відповіді; 4) посвідчення особи для міжнародного поштового обміну;

5. відбитки маркувальних машин; 6) квитки залізничного, водного, повітряного або авто­мобільного транспорту, інші проїзні документи і документи на перевезення вантажу.

Знаки поштової оплати - це реквізити поштових відправлень (листів, поштових карток, бандеролей, посилок, прямих контейнерів тощо), які підтверджують оплату по­слуг поштового зв’язку. Як знаки поштової оплати в Україні використовуються: поштові марки; міжнародні купони для відповіді; відбитки державного знака, нанесені марку­вальними машинами; відбитки про оплату письмової кореспонденції, нанесені друкар­ським чи іншим способом; відмітки, які свідчать про те, що оплату міжнародного по­штового відправлення проведено повністю (Тахе регсие). Для підтвердження оплати послуг поштового зв’язку на внутрішні згруповані рекомендовані поштові відправлен­ня можуть наноситись відмітки, які свідчать про те, що оплату проведено у повному обсязі («Плату стягнено»). Такі відмітки наносяться на поштові відправлення поряд із штриховим кодовим ідентифікатором (останній призначений для автоматичної іденти­фікації реєстрованих поштових відправлень) за умови нанесення дати приймання.

Під маркованою продукцією потрібно розуміти виготовлені друкарським способом поштові відправлення (марковані конверти і марковані картки) із надрукованою на них поштовою маркою. Поштова марка - це державний знак, виготовлений у встановлено­му законодавством порядку із зазначенням його номінальної вартості, який є засобом оплати послуг поштового зв’язку з пересилання письмової кореспонденції, що нада­ються національним оператором. Поштові марки відображають у своїх сюжетах держав­ний устрій України, історичне минуле, культурну спадщину українського народу, до­сягнення в усіх галузях народного господарства, основні події внутрішнього і міжнарод­ного життя, природу, флору, фауну тощо. Поштові марки наклеюються вгорі праворуч окремо одна від одної на адресному боці простої або рекомендованої поштової картки, листа, бандеролі або наносяться друкарським способом на поштові конверти і поштові картки.

Міжнародний купон для відповіді - це спеціальний знак Міжнародного бюро Все­світнього поштового союзу, виготовлений на папері з водяними знаками, який обміню­ється на поштові марки у такому співвідношенні: один купон відповідає вартості пере­силання одного простого пріоритетного міжнародного листа масою до 20 г або одного простого міжнародного авіалиста масою до 20 г.

Посвідчення особи для міжнародного поштового обміну - це посвідчення, які ви­даються поштовими органами країн - учасниць Всесвітнього поштового союзу і посвід­чують право особи на одержання поштової кореспонденції, що надсилається їй чи на абонентську скриньку.

Маркувальна машина - це пристрій, призначений для нанесення на письмову ко­респонденцію відбитка кліше державного знака, що підтверджує оплату послуг по­штового зв’язку, календарного штемпеля, що зазначає місце і дату приймання корес­понденції, найменування і поштову адресу власника маркувальної машини чи лого­типа національного оператора, або нанесення цих даних на письмову кореспонденцію шляхом електронного друкування. Відбитки маркувальних машин (у документах Всесвітнього поштового союзу ці машини називаються франкувальними) підтвер­джують оплату послуг поштового зв’язку, а також фіксують іншу інформацію. Мар­кувальні машини можуть використовуватись юридичними та фізичними особами за дозволом національного оператора поштового зв’язку на підставі відповідних дого­ворів. Поштові відправлення з відбитками кліше державного знака маркувальної ма­шини подаються для пересилання лише до об’єкта поштового зв’язку, визначеного у відповідних договорах, після надходження на його поточний рахунок коштів для на­дання такої послуги.

Під проїзними документами слід розуміти документи, які надають право на проїзд залізничним, водним, повітряним і автомобільним транспортом (квитки зазначених ви­дів транспорту (разові, місячні, квартальні, річні), у т. ч. талони або жетони, службові та пільгові проїзні документи тощо). До документів на перевезення вантажу слід відносити, наприклад, вантажні (багажні, вантажобагажні) квитанції (квитки), дорожні відомості, товарно-транспортні накладні (у т. ч. авіаційні вантажні, міжнародні автомо­більні), шляхові листи вантажного автомобіля.

2. З об’єктивної сторони злочин може виражатись в одній з таких трьох дій:

1. виготовлення завідомо підроблених предметів, зазначених у диспозиції ст. 215;

2. їх збут;

3. використання зазначених предметів.

За своїм змістом поняття виготовлення підроблених документів, їх збут та вико­ристання аналогічні діям, які становлять об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 358. Про них див. коментар до зазначеної статті. Використання вказаних у ст. 215 предметів може набувати різних форм: пред’явлення підробленого проїзного документа контролерові у міському транспорті або провідникові залізничного вагону, оплата по­штових відправлень за допомогою підроблених марок тощо. За наявності до цього під­став дії особи, заборонені ст. 215, можуть бути визнані такими, що через малозначність не становлять суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення однієї з трьох дій, які альтерна­тивно становлять його об’єктивну сторону. Зокрема, використання завідомо підробле­ного предмета є закінченим злочином незалежно від того, чи вдалося винному досягти поставленої мети. Заподіяння внаслідок використання підробленого знака поштової оплати або проїзного документа значної майнової шкоди за відсутності ознак шах­райства потребує додаткової кваліфікації за ст. 192.

2. Суб’єкт злочину загальний. За збут або використання підробок мають відповідати і ті особи, які не займались їх виготовленням, однак усвідомлюють характер предметів, з якими вчинюють свої дії. За наявності до цього підстав дії службової особи, винної у підробленні знаків поштової оплати або проїзних документів, потрібно додатково кваліфікувати за ст. 364.

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Для злочину у формі виготовлення підроблених знаків чи білетів обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета збуту підробок. Тому відсутність цієї мети виключає кваліфікацію дій особи за ст. 215 (наприклад, виготовлення підробки для жарту або демонстрації своїх художніх здібностей).

Закон України «Про поштовий зв ’язок» від 4 жовтня 2001 р.

Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004р.

Закон України «Про автомобільний транспорт» у редакції Закону від 23 лютого 2006р.

Рішення КС у справі про організацію розповсюдження поштових марок, маркованих конвер­тів і карток № 1-16/2003 від 28 травня 2003 р.

Указ Президента України «Про затвердження Всесвітньої поштової конвенції, Заключного протоколу Всесвітньої поштової конвенції, Угоди про служби поштових платежів та Внутріш­нього регламенту Конгресів» № 564/2006 від 21 червня 2006р.

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту. Затверджені поста­новою КМ№ 176 від 18 лютого 1997р. (у редакції постанови КМ№ 1184 від 26 вересня 2007р.).

Правила надання послуг поштового зв ’язку. Затверджені постановою КМ№ 270 від 5 березня 2009 р.

Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспорт­ної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспорт­ної роботи. Затверджена наказом Мінстату і МТ N9 228/253 від 7 серпня 1996р.

Форми бланків перевізних документів. Затверджені наказом МТ N9 460 від 19 листопада

1996. р.

Правила оформлення перевізних документів. Затверджені наказом МТ N9 644 від 21 листо­пада 2000 р.

Положення про форми та зміст розрахункових документів. Затверджене наказом ДПА N9 614 від 1 грудня 2000 р.

Порядок оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті. Затверджений наказом МТ і ДПА N9 712/431 від 24 жовтня 2001 р.

Порядок використання відбитка про оплату поштової кореспонденції. Затверджений нака­зом ДКЗІ N9 212 від 19 грудня 2001 р.

Інструкція з обліку поштових відправлень, поштових переказів, періодичних видань, виплат пенсій та грошової допомоги. Затверджена наказом ДКЗІ у редакції наказу N9 7 від 16 січня

2001. р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до ЗО кіло­грамів. Затверджені наказом Держпідприємництва і ДКЗІ N9 116/202 від 29 жовтня 2003 р.

Положення про поштові марки, блоки, марковані конверти і картки. Затверджене наказом ДКЗІ N9 104 від 18 травня 2004р.

Типові форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування. Затверджені наказом МТ N9 503 від 25 травня 2006р.

Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспо­ртом України. Затверджені наказом МТN9 1196 від 27 грудня 2006р.

Інструкція з використання маркувальних машин. Затверджена наказом МТЗ N9 156 від 24 грудня 2008 р.

Стаття 216. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок

1. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незакон­но виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору або конт­рольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних чи голографічних захисних елементів -

караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років.