4. Зниження призначеної міри покарання (ч. З ст. 74).

За умовами звільнення всі види звільнення від покарання та його відбування можна поділити на умовні та безумовні. До умовних належать ті види звільнення, застосуван­ня яких пов’язується з дотриманням особою, звільненою від відбування покарання, від­повідних вимог щодо своєї поведінки протягом іспитового чи іншого, встановленого законом, строку або одужання особи, звільненої від покарання або від подальшого його відбування за хворобою. Умовний характер мають такі види звільнення від покарання та його відбування: а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 76, 77, 78); б) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); в) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81); г) звільнення від відбування покарання вагітних жі­нок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); д) звільнення від покарання за хворобою (ст. 84). Звільнення від покарання та його відбування на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85) може мати як безумовний, так і умовний характер. Інші види звільнення від покарання та його відбування мають безу­мовний характер.

Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування встановле­но КК щодо неповнолітніх (див. статті 104-107 та коментар до них).

Постанова ПВС N? 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-дострокове звільнення від відбуван­ня покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м 'яким».

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбуван­ня, заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м’який вид покаран­ня, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за пра­вилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуван­ням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на під­ставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

(Стаття 74 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270Л/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Частина 2 ст. 74 передбачає негайне звільнення від призначеного судом покарання особи, яка засуджена за діяння, караність якого законом усунена (декриміналізована), а

ч. З ст. 74 - зниження призначеної засудженому міри покарання, що перевищує санкцію нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Тож підставою для звільнення від покарання та зниження призначеного засудженому покарання у зазначених випадках є зворотна дія у часі закону про кримінальну відпові­дальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідаль­ність. Детальніше про зворотну дію у часі закону про кримінальну відповідальність див. у коментарі до статей 4 і 5. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і зниження покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням проку­рора чи органу, що відає виконанням покарання.

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 певні катего­рії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які від­бувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбу­вання покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують від­бувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р. мають бути звільнені від покарання (основного і додаткового) відповідно до ч. 2 ст. 74 особи, засуджені за діяння, кримінальна відповідальність за які скасована цим Законом. Йдеться про необхідність звільнити від покарання зокрема осіб, раніше засуджених за діяння, караність яких усунена шляхом:

1. виключення статті (частини статті) Особливої частини КК: марнотратство, а та­кож втрата або зіпсування військовослужбовцем строкової служби виданих йому для особистого користування предметів обмундирування або спорядження внаслідок по­рушення правил їх зберігання (ч. 1 ст. 413); порушення правил несення прикордонної служби, яке не спричинило тяжких наслідків (ст. 419); порушення правил несення бо­йового чергування, яке не спричинило тяжких наслідків (ст. 420). Зазначене не стосу­ється осіб, засуджених за ст. 188, оскільки п. 6 цих же Прикінцевих положень встанов­лено вимогу переглянути кримінальні справи стосовно осіб, які вчинили злочин, перед­бачений ст. 188, для вирішення питання щодо зміни кваліфікації дій цих осіб на інші відповідні частини статей КК України;

2. включення до диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК додатко­вих ознак або, навпаки, виключення з неї ознак, які були у попередній редакції норми: перешкоджання вільному здійсненню виборчого права або права брати участь у рефе­рендумі, перешкоджання діяльності іншого суб’єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму тощо, вчинені способом іншим, ніж спосіб, прямо визначений

у частинах 1 і 2 ст. 157; привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилось у неї, чужого відповідного майна або скарбу, якщо таке привласнення не було незаконним (ст. 193); незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель у кількості менше ста рослин (ч. 1 ст. 310);

3. внесення змін до норм Загальної частини КК. У цьому контексті слід згадати, що Законом № 270-VI від 15 квітня 2008 р. у ч. 4 ст. 28 слова «(три і більше)» замінено словами «(п’ять і більше)». Це означає, що від покарання відповідно до ч. 2 ст. 74 по­винні бути звільнені усі особи, засуджені за статтями 255 і 256, якщо до складу злочин­ної організації (банди), яку вони створили або якою керували, або в якій брали участь, або учасникам якої сприяли тощо, входило лише три чи чотири особи.

2. Пункт 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК вимагає знизити від­повідно до ч. З ст. 74 міри покарання, призначені за КК 1960 р., якщо вони перевищу­ють санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встанов­лених КК 2001 р. Подібні положення містяться і в ч. 2 п. 10 цього ж розділу.

Так само п. 5 Прикінцевих положень Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р. вимагає зменшити відповідно до ч. З ст. 74 міри покарання, призначені до набрання чинності цим Законом, якщо вони перевищують санкції, встановлені цим Законом, до максимальних меж покарання, встановлених цим Законом. Ця вимога стосується ін­тересів осіб, засуджених за вчинення злочинів, передбачених зокрема: частинами 1 і 2 ст. 127, ч. 2 ст. 194, ч. З ст. 207, ч. 2 ст. 210, ч. 2 ст. 211, частинами 1 і 2 ст. 228, ст. 254,

ч. З ст. 276, ч. З ст. 286, ч. З ст. 289, частинами 2 і 3 ст. 311, ч. 2 ст. 317, частинами 2 і З ст. 364, частинами 2 і 3 ст. 423,- якщо цим особам призначена міра покарання, що перевищує санкцію нового закону (тобто Закону України № 270-VI від 15 квітня

2008. р.).

3. Міри покарання, призначені до набрання чинності зазначеним Законом стосовно осіб, засуджених за вчинення готування до злочину і замаху на злочин, мають бути приведені у відповідність до вимог частин 2 і 3 ст. 68. Це питання вирішується судом за поданням адміністрації місця виконання покарання або прокурора (див. п. 7 Прикінце­вих положень Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.). Те саме стосується осіб, які визнали свою вину, засуджених за вчинення будь-якого злочину за наявності обста­вин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодек­су, і відсутності обставин, що обтяжують покарання (див. ст. 69-1). Зазначене випливає із вимог ч. 2 ст. 4, частин 1, 3 і 4 ст. 5.

4. Звільнення від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин (ч. 4 ст. 74), допускається тільки за сукупності таких умов: 1) вчи­нення особою злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить нового злочину і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати втраченою.

Поведінка особи є бездоганною, якщо особа не лише утримується від вчинення злочинів та інших правопорушень, а й цілком дотримується загальноприйнятих норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить себе ідеально. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

5. Звільнення особи від покарання у зв’язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74) може бути застосоване лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49). Так, якщо особа за­перечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків давності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд, за наявності для цього підстав, визнає особу винною, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання.

КПК(ст. 405-1).

Постанова ПВС N2 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-дострокове звільнення від відбуван­ня покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м 'яким».

Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням