2. Липня 1999 р.

Женевський договір про патентне право від 1 червня 2000 р.

Правила розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель. Затверджені наказом МОНN2 197 від 15 березня 2002 р.

Правила розгляду заявки на промисловий зразок. Затверджені наказом МОН N2 198 від 18 березня 2002 р.

Інструкція про порядок ознайомлення будь-якої особи з матеріалами заявки на об ’єкт права інтелектуальної власності. Затверджена наказом МОН України N2 247 від 22 квітня 2005 р.

Правила складання, подання та розгляду заявки на реєстрацію топографії інтегральної мікросхеми. Затверджені наказом МОН N2 260 від 18 квітня 2002 р.

Стаття 178. Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків

Пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку - карається штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

(Стаття 178 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-V/ від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є конституційне право людини на свободу віросповідання, яке у даному випадку включає свободу сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти одноособово чи колегіально релігійні культи і ри­туальні обряди, вести релігійну діяльність, у т. ч. з використанням релігійних споруд чи культових будинків. Обов’язковим додатковим об’єктом виступає право власності.

2. Предметом злочину закон називає релігійні споруди або культові будинки.

Релігійні споруди та культові будинки - це приміщення для проведення або за­безпечення богослужінь, виконання релігійних обрядів та церемоній (церкви, собори, костьоли, синагоги, мечеті, пагоди, каплиці, дзвіниці, мінарети, молитовні тощо). Кож­на їх складова (архітектура, живопис тощо) суворо регламентована канонами певної церкви. Облік культових будівель і споруд, які належать чи використовуються релігій­ними організаціями, що діють в Україні, здійснюється Державним комітетом України у справах релігій. Релігійними організаціями в Україні є релігійні управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні закла­ди, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених організацій.

Якщо релігійні святині становлять особливу історичну чи культурну цінність, їх нищення, руйнування чи псування потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 298.

3. З об’єктивної сторони злочин може виражатися у формі пошкодження або зруй­нування.

Про поняття пошкодження див. коментар до ст. 194. Поняття зруйнування - юридич­ний синонім до поняття знищення, визначення якого викладено у коментарі до ст. 194.

На відміну від ст. 194, ст. 178 не обумовлює кримінальну відповідальність за по­шкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку розміром запо­діяної в результаті таких дій шкоди. Таким чином, кримінально караним є будь-яке по­шкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку, яке заподіяло чи могло заподіяти істотну шкоду фізичній чи юридичній особі, суспільству. Виняток становлять випадки малозначного пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку, яке на підставі ч. 2 ст. 11 не може бути визнано злочином.

Умисне пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або якщо воно заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194.

За своєю конструкцією цей склад злочину матеріальний. Він вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді пошкодження чи зруйнування релігійної спору­ди або культового будинку.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона характеризується умислом. При цьому винна особа має усвідомлювати той факт, що предмети, які нею пошкоджуються чи руйнуються, є релі­гійною спорудою або культовим будинком. У разі відсутності такого усвідомлення вчинене за наявності підстав слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності. Мотив і мета пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку для кваліфікації діяння за ст. 178 значення не мають. Разом з тим, їх з’ясування є важ­ливим для відмежування цього злочину від суміжних, які також пов’язані із знищен­ням, пошкодженням або руйнуванням майна, але вчиняються зі спеціальною метою чи спеціальних спонукань (зокрема, статті 113, 294, 298).

Конституція України (ст. 35).

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. (стат­ті 2, 7, 8, 17, 18, 21, 31).

Положення про Державний комітет України у справах релігій. Затверджене Указом Пре­зидента України № 1229 від 14 листопада 2000 р.

Стаття 179. Незаконне утримування, осквернення або знищення релі­гійних святинь

Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь - караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

(Стаття 179 зі змінами, внесеними згідно із Законом N2 270-\/І від 15 квіт- ня 2008 р.)

1. Об’єктом злочину є право людини на свободу віросповідання.

2. Предметом злочину є релігійні святині,

Під релігійними святинями розуміються предмети або місця релігійного покло­ніння чи паломництва віруючих. Поряд з широкошанованими (Палестинські святині у християн, Мекка і Медина у мусульман) існують святині регіонального або місцевого характеру. Певні предмети чи місця можуть визнаватися релігійними святинями усіх (чи більшості) представників певної віри (наприклад, християн, мусульман) або ж для віруючих певних конфесій, напрямів певної релігії тощо. Якщо релігійні святині є особ­ливою історичною чи культурною цінністю, їх знищення потребує додаткової кваліфі­кації за ч. 2 ст. 298.

3. З об’єктивної сторони цей злочин може проявлятися у формі:

1. незаконного утримування;

2. осквернення;

3. знищення релігійних святинь.

Під незаконним утримуванням релігійних святинь слід розуміти самоправні дії щодо збереження під своїм контролем предметів або місць релігійного поклоніння (зокрема, недопущення до них віруючих, які мають право здійснювати у них обряди, богослужіння), які винний згідно з рішенням відповідного державного органу зобов’я­заний передати іншій релігійній організації чи звільнити на їх користь. Незаконний ха­рактер такого утримання полягає у тому, що, діючи у такий спосіб, винний безпідстав­но зберігає під своїм контролем релігійні святині, позбавляючи представників інших релігійних організацій передбаченої законом можливості реалізовувати за їх допомогою свої релігійні потреби. Дії щодо незаконного захоплення релігійних святинь за наяв­ності підстав потребують самостійної правової оцінки (наприклад, як самоправство або перешкоджання здійсненню релігійного обряду).

Осквернення релігійних святинь - це вчинення будь-яких дій щодо релігійних святинь (непристойних написів, малюнків, пошкодження, інших дій, пов’язаних з глумом над святинями, їх паплюженням тощо), які є образливими для релігійних почуттів ві­руючих, предметами чи місцями релігійного поклоніння яких є ці святині.

Про поняття знищення див. коментар до ст. 194. Якщо знищення релігійних свя­тинь було вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або якщо воно заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричини­ло загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то воно потребує додаткової кваліфікації зач. 2 ст. 194.

Викрадення релігійних святинь або заволодіння ними шляхом вимагання слід роз­глядати як відповідний злочин проти власності.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, пов’язаних з незаконним утриманням, оскверненням або знищенням релігійних святинь.

4. Суб’єкт злочину загальний. Вчинення цього злочину службовою особою з вико­ристанням свого службового становища за наявності підстав потребує додаткової ква­ліфікації за статтями 364 або 365.

6. Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини.

Конституція України (ст. 35).

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. (стат­ті 2, 8, 17, 18, 21, 31).

Стаття 180. Перешкоджання здійсненню релігійного обряду