1. Розміщення уповноваженою особою цінних паперів у значних розмірах без реєстрації їх випуску в установленому законом порядку -

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Примітка. Розміщення цінних паперів вважається у значних розмірах, якщо номінальна вартість таких цінних паперів у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 223 в редакції Закону № 801-VI від 25.12.2008)

1. Об’єктом злочину є встановлений законом порядок випуску та обігу цінних па­перів, серйозні порушення якого можуть мати сумарним наслідком дестабілізацію або руйнування ринку цінних паперів України, погіршення загальної економічної ситуації в Україні, заподіяння майнової шкоди громадянам та юридичним особам.

2. Предметом злочину є цінні папери, які випускаються в обіг шляхом їх розмі­щення за умови реєстрації випуску уповноваженим державним органом у встановлено­му законом порядку, тобто емісійні цінні папери.

Цінними паперами є документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові чи інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі іншим особам прав, що виплива­ють із цих документів.

Законом встановлюються види цінних паперів та порядок їх обігу, а також обов’яз­кові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінного папера та інші необхідні вимоги.

Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемі- сійні. Емісійними визнаються цінні папери, що посвідчують однакові права їх власни­ків у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю; інвестиційні сертифікати; казначейські зобов’язання України. Інші види цінних паперів (зокрема, векселі, ощадні (депозитні) сертифікати, заставні) законом до категорії емісійних не віднесені. Проте і ці види цін­них паперів можуть бути визнані емісійними Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР), якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.

В Україні у цивільному обігу можуть бути такі групи цінних паперів:

1. пайові цінні папери - посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів належать акції та інвестиційні серти­фікати;

2. боргові цінні папери - посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язан­ня емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання. До них належать: облігації підприємств; державні облігації України; облігації місцевих позик; казначейські зобов’язання України; ощадні (депозитні) сертифікати; векселі;

3. іпотечні цінні папери - посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів, а їх випуск забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом). Це: іпотечні облігації; іпотечні сертифікати; заставні; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (ФОН);

4. приватизаційні цінні папери - посвідчують право власника на безоплатне одер­жання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного жит­лового фонду, земельного фонду;

5. похідні цінні папери - їх механізм випуску та обігу пов’язаний з правом на при­дбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6. товаророзпорядчі цінні папери - надають їхньому держателю право розпоряджа­тися майном, вказаним у цих документах.

Найбільш поширеними видами емісійних цінних паперів, які знаходяться в обігу в Україні, є акції та облігації.

Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціо­нера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання части­ни прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання час­тини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціо­нерним товариством, а також немайнові права, передбачені ЦК та Законом України «Про акціонерні товариства», що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Акції можуть випускатись лише акціонерними товариствами.

Облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником й емітентом, підтверджує зобов’язання емітента по­вернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщен­ня облігацій строк і виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Закон встановлює певні обмеження щодо випуску облігацій тих чи інших видів. Зо­крема, юридична особа має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з ці­єю метою третіми особами. Не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як резуль­тату поточної господарської діяльності.

Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та бездокументарні.

Формою документарного цінного папера є сертифікат цінних паперів, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів певної емісії, дані про кількість цінних па­перів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами. Законом встанов­люються вимоги щодо обсягу інформації, яка має обов’язково відображатись у серти­фікатах окремих видів цінних паперів (акцій, облігацій, казначейських зобов’язань України тощо).

Сертифікат є бланком цінного папера, на якому разом з іншими визначеними законо­давством реквізитами може міститись назва виду цінного папера («акція», «облігація» тощо) або найменування «сертифікат акцій (облігацій тощо)». Сертифікат може засвідчу­вати право на одну одиницю чи на будь-яку іншу кількість одиниць цінних паперів. Сер­тифікатами вважаються і цінні папери, які випущені у документарній формі до введення у законі поняття «сертифікат цінних паперів» і на даний час залишаються в обігу.

Бездокументарною формою цінних паперів є облікові записи на рахунках у цінних паперах, які містяться в електронних базах даних, що їх ведуть спеціально визначені для обслуговування обігу цінних паперів юридичні особи - зберігачі та депозитарії цінних паперів. Підтвердженням права власності на цінні папери при бездокументарній формі їх існування є виписка з рахунка у цінних паперах, яка, однак, не є цінним папером.

Емітент цінних паперів може самостійно визначати форму їх випуску та існування, проте для окремих видів цінних паперів законом може бути передбачено їх існування виключно в бездокументарній формі.

З метою забезпечення державного контролю за дотриманням встановлених правил здійснення операцій з емісійними цінними паперами закон передбачає обов’язкову ре­єстрацію їх емісії та звіту про результати розміщення цінних паперів, а у випадках їх відкритого (публічного) розміщення - також обов’язкову реєстрацію проспекту емісії.

Інформація про всі зареєстровані цінні папери заноситься до Державного реєстру випусків цінних паперів. Цей Реєстр веде ДКЦПФР - спеціальний державний орган, на який законом покладено здійснення контролю за діяльністю на ринку цінних паперів.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у розміщенні цінних паперів без реєстрації їх випуску в установленому законом порядку.

Розміщенням цінних паперів є їх відчуження емітентом або андеррайтером шля­хом укладення цивільно-правового договору з першим власником. При цьому емітен­том відповідно до закону є юридична особа, АРК або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емі­сійні цінні папери та бере на себе зобов’язання щодо них перед їх власниками, а андер­райтером - торговець цінними паперами, який здійснює розміщення (підписку, продаж) цінних паперів за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

Розміщення цінних паперів може бути відкритим (публічним) або закритим (приват­ним). Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів - це їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим спосо­бом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб. Закрите (приватне) розміщення цінних паперів - це розміщення шляхом безпосередньої пропозиції цінних паперів заздалегідь визначеному колу осіб. На відмі­ну від попередньої редакції ст. 223, яка діяла до 14 січня 2009 р., її чинною редакцією за наявності інших необхідних ознак охоплюється як відкрите (публічне), так і закрите (приватне) розміщення цінних паперів.

Відповідно до вимог закону емісія цінних паперів у формі їх відкритого (публічно­го) розміщення має здійснюватись за такими етапами:

1. прийняття рішення про відкрите розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

2. у разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на при­дбання акцій, якщо це передбачено умовами відкритого розміщення цінних паперів,- отримання від нього письмового підтвердження про відмову;

3. подання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску цінних папе­рів та проспекту їх емісії;

4. реєстрація ДКЦПФР випуску цінних паперів та проспекту їх емісії;

5. прийняття у разі потреби рішення про залучення андеррайтера до розміщення цінних паперів;

6. присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

7. укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред’явника;

8. виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі;

9. розкриття інформації, що міститься в проспекті емісії цінних паперів;

10. відкрите розміщення цінних паперів;

11. затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповно­важеним приймати таке рішення;

12. затвердження змін до статуту, пов’язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;

13. реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;

14. подання звіту про результати відкритого розміщення цінних паперів;

15. реєстрація ДКЦПФР звіту про результати відкритого розміщення цінних па­перів;

16. отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;

17. розкриття інформації, що міститься у звіті про результати відкритого розміщен­ня цінних паперів.

У разі закритого (приватного) розміщення цінних паперів закон вимагає додержан­ня таких етапів здійснення емісії:

1. прийняття рішення про закрите розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

2. у разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на при­дбання акцій, якщо це передбачено умовами закритого розміщення цінних паперів - отримання від нього письмового підтвердження про відмову;

3. подання заяви і всіх необхідних документів на реєстрацію випуску цінних паперів;

4. реєстрація ДКЦПФР випуску цінних паперів;

5. присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

6. укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред’явника;

7. виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі;

8. закрите розміщення цінних паперів;

9. затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповно­важеним приймати таке рішення;

10. затвердження змін до статуту, пов’язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;

11. реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;

12. подання ДКЦПФР звіту про результати закритого розміщення цінних паперів;

13. реєстрація ДКЦПФР звіту про результати закритого розміщення цінних паперів;

14. отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів.

Таким чином, як відкритому, так і закритому розміщенню цінних паперів має пере­дувати реєстрація їх випуску ДКЦПФР. При цьому у певних випадках реєстрація від імені ДКЦПФР може здійснюватись її територіальними управліннями, яким ДКЦПФР делеговані відповідні повноваження.

Реєстрація випуску цінних паперів здійснюється ДКЦПФР протягом 30 днів після отримання заяви про реєстрацію і всіх необхідних документів, які мають бути додані до цієї заяви. Законом передбачаються можливість відмови в реєстрації та підстави для такої відмови. Переліки документів, на підставі яких здійснюється розгляд питання про реєстрацію випуску цінних паперів, визначаються нормативно-правовими актами ДКЦПФР залежно від виду цінних паперів та характеру їх розміщення. У разі прийнят­тя рішення про реєстрацію ДКЦПФР видає емітенту тимчасове свідоцтво про реєстра­цію випуску цінних паперів. Емітент цінних паперів або андеррайтер може легально почати операції щодо їх розміщення лише за наявності виданого ДКЦПФР тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів. Розміщення за відсутності такого свідоцтва є діянням, що містить ознаки об’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 223, незалежно від того, чи звертався попередньо емітент до ДКЦПФР з про­ханням про реєстрацію відповідних цінних паперів.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є значні розміри неза­конно розміщених цінних паперів. Приміткою до статті визначено, що ця величина має становити не менше 20 нмдг і обраховується виходячи з номінальної вартості цінних паперів, незалежно від того, за якою фактичною ціною здійснювалось їх розміщення (про визначення суми нмдг для цілей кваліфікації злочинів див. Загальні положення коментарю до Розділу VI Особливої частини та коментар до статті 199).

У випадках, коли для придбання пропонуються «акції» неіснуючої юридичної осо­би, тобто предмети, які насправді не є і не можуть стати цінними паперами, або ж про­понується внести кошти на придбання акцій акціонерного товариства, яке насправді не передбачається створювати, вчинене за умови, що винні особи мають намір привлас­нити зібрані грошові кошти, підлягає кваліфікації за ст. 190. За цією ж статтею мають кваліфікуватись дії осіб, які публікують оголошення про розміщення цінних паперів певного емітента (наприклад, акцій акціонерного товариства), до якого вони насправді не мають відношення, з метою заволодіти грошовими коштами, що будуть перерахова­ні на вказаний ними банківський рахунок для підтвердження заявки на придбання цін­них паперів або їх попередньої оплати.

4. Злочин, передбачений ст. 223, слід вважати закінченим з моменту, коли емітен­том або андеррайтером розміщені цінні папери, сумарна номінальна вартість яких до­сягла значних розмірів. При цьому для кваліфікації відповідного діяння як злочину за ст. 223 не має значення, яка грошова сума фактично одержана емітентом чи андеррай­тером внаслідок розміщення відповідних цінних паперів. Розміщеними слід вважати цінні папери, щодо яких емітентом чи андеррайтером були укладені договори про їх купівлю-продаж з потенційними покупцями цих паперів. Водночас попередні договори про можливе укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів в майбутньому не є розміщенням цінних паперів. Тому укладення таких договорів навіть за відсутності реєстрації випуску відповідних цінних паперів не містить складу даного злочину.

Якщо номінальна вартість цінних паперів, розміщених без реєстрації їх випуску, не досягла значних розмірів, але обставини справи свідчать про умисел на їх розмі­щення у таких розмірах, дії винних осіб мають кваліфікуватись як замах на вчинення цього злочину.

Закон у даному випадку не передбачає обов’язкової наявності певних злочинних на­слідків. Тому наявність або відсутність шкоди, заподіяної особам, які придбали незаконно розміщені цінні папери, не має значення для визнання описаних у ст. 223 дій злочином.

5. Суб’єктом злочину закон називає «уповноважену особу». Під цим терміном у ст. 223 слід розуміти осіб, наділених повноваженнями щодо вчинення дій, пов’язаних з фактичним розміщенням цінних паперів, або керування такими діями. Такими особами можуть бути наділені відповідними повноваженнями працівники емітента чи андер- райтера. Члени органу емітента, уповноваженого приймати рішення про розміщення цінних паперів, а також засновники новоутвореного акціонерного товариства відповід­но до закону приймають рішення щодо розміщення цінних паперів до реєстрації їх ви­пуску. Тому ці особи можуть стати суб’єктами цього злочину лише у випадках, коли прийняті ними і фактично реалізовані у майбутньому рішення прямо передбачають по­чаток розміщення цінних паперів до реєстрації їх випуску.

6. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 223, характеризується прямим умислом. При цьому винний має усвідомлювати, що дії щодо розміщення цінних папе­рів вчинені ним за відсутності реєстрації їх випуску.

ЦК (статті 194-198).

Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23 лютого 2006р.

Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. (статті 9, 20—24).

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р.

Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів» від 10 грудня 1997р.

Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. (статті 3—5).

Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 р. (статті 14—24).

Закон України «Про іпотечні облігації» від 22 грудня 2005 р.

Положення про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випуиіених у документарній формі. Затверджене рішенням ДКЦПФР № 95 від 31 липня 1998 р.

Положення про порядок реєстрації випуску облігацій внутрішніх місцевих позик. Затвер­джене рішенням ДКЦПФР № 414 від 7 жовтня 2003 р.

Порядок скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію ви­пусків акцій. Затверджений рішенням ДКЦПФР № 222 від ЗО грудня 1998 р. (в редакції рішення ДКЦПФР № 398 від 14 липня 2005 р.).

Положення про порядок реєстрації випуску сертифікатів фонду операцій з нерухомістю, що випускаються в бездокументарній формі, інформації про їх випуск та проспекту емісії. За­тверджене рішенням ДКЦПФР № 511 від 4 жовтня 2005 р.

Положення про порядок реєстрації випуску іпотечних сертифікатів, що випускаються в бездокументарній формі, інформації про їх випуск та звіту про підсумки випуску іпотечних сертифікатів. Затверджене рішенням ДКЦПФР № 187 від 21 березня 2006р.

Положення про порядок реєстрації випуску звичайних іпотечних облігацій, проспекту емісії, звіту про підсумки випуску іпотечних облігацій, погашення та скасування реєстрації випуску іпотечних облігацій. Затверджене рішенням ДКЦПФР N9 234 від 11 квітня 2006р.

Роз \яснення ДКЦПФР N9 5 від 23 червня 2006 р. «Про порядок реєстрації випуску цінних па­перів у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Затверджене рішенням ДКЦПФР № 1000 від 17 жовтня 2006р.

Положення про порядок реєстрації емісії облігацій підприємств та їх обігу. Затверджене рішенням ДКЦПФР N2 1178 від 26 жовтня 2006 р.

Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерно­го товариства. Затверджене рішенням ДКЦПФР N2 387 від 22 лютого 2007р.

Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств. Затверджене рішенням ДКЦПФР № 487 від 15 березня 2007 р.

Положення про порядок реєстрації випуску акцій. Затверджене рішенням ДКЦПФР N2 942 від 26 квітня 2007р.

Положення про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайового інвести­ційного фонду при їх розміщенні шляхом прилюдної пропозиції. Затверджене рішенням ДКЦПФР N.? 1485 від 27 червня 2007р.

Положення про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайового інвести­ційного фонду при їх приватному розміщенні. Затверджене рішенням ДКЦПФР N2 1487 від 27 червня 2007р.

Рішення ДКЦПФР N2 1611 від 19 липня 2007 р. «Про делегування повноважень з реєстрації випусків акцій, проспектів емісії акцій, змін до проспектів емісії акцій, звітів про результати розміщення акцій, реєстрації випусків облігацій підприємств, звітів про результати розміщення облігацій, скасування реєстрації випусків акцій та облігацій підприємств територіальним управлінням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку».

Стаття 223-1. Підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів

1. Внесення уповноваженою особою в документи, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів, завідомо неправдивих відомостей, якщо це заподіяло значну матеріальну шкоду інвесторові в цінні папери,-

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Примітка. Шкода, передбачена цією статтею, вважається значною, якщо вона в двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Кодекс доповнено статтею 223-1 згідно із Законом № 801-\/І від 25.12.2008)

1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є встановлений порядок випус­ку цінних паперів, додатковим обов’язковим об’єктом - відносини власності.

2. Предметом злочину є документи, які подаються до ДКЦПФР або її територіаль­ного управління для реєстрації випуску цінних паперів. Переліки таких документів ви­значаються нормативно-правовими актами ДКЦПФР залежно від виду цінних паперів та характеру їх розміщення. Зокрема, для реєстрації випуску акцій при збільшенні роз­міру статутного капіталу акціонерного товариства шляхом відкритого (публічного) розміщення акцій до ДКЦПФР подаються такі документи:

1. заява про реєстрацію випуску акцій та проспекту емісії акцій;

2. проспект емісії акцій;

3. баланс та звіт про фінансові результати за звітний період, що передував кварталу, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій та проспекту про їх емісію, та за звітний рік, що передував року, в якому подаються документи для реєстрації ви­пуску акцій та проспекту про їх емісію, а також висновок аудитора (аудиторської фір­ми) за звітний період, що передував кварталу, в якому подаються документи для реєст­рації випуску акцій та проспекту про їх емісію, та за звітний рік, що передував року, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій та проспекту про їх емісію;

4. у разі наявності попередньо укладеного договору з реєстратором або депозита­рієм - довідка про укладення договору про ведення реєстру власників акцій та про пе­редачу реєстру власників акцій (при документарній формі) або довідка про укладання договору про обслуговування випуску акцій і оформлення глобального сертифіката (при бездокументарній формі). У разі, коли облік прав власності за акціями веде сам емітент відповідно до законодавства, він надає копію ліцензії на провадження профе­сійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, а саме діяльності з ведення власного реєстру власників іменних цінних паперів, виданої йому в установле­ному порядку;

5. довідка щодо наявності (відсутності) державної частки у статутному капіталі то­вариства на дату прийняття рішення про розміщення акцій із зазначенням розміру дер­жавної частки;

6. копія свідоцтва про державну реєстрацію товариства, засвідчена підписом керів­ника та печаткою товариства, або його нотаріально засвідчена копія;

7. копії свідоцтв про реєстрацію попередніх випусків акцій, засвідчені підписом ке­рівника та печаткою товариства, або їх нотаріально засвідчені копії;

8. копія платіжного документа, який підтверджує сплату державного мита;

9. рішення загальних зборів акціонерів товариства про відкрите (публічне) розмі­щення акцій або його нотаріально засвідчену копію (таке рішення оформлюється протоко­лом загальних зборів акціонерів акціонерного товариства);

10. засвідчені відповідно до вимог ДКЦПФР копії опублікованих у місцевій пресі за місцезнаходженням товариства і в одному із офіційних друкованих видань Вер­ховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних папе­рів та фондового ринку повідомлень про проведення загальних зборів акціонерів то­вариства, на яких прийняті рішення про збільшення розміру статутного капіталу та розміщення акцій, а також довідка, яка свідчить про персональне повідомлення всіх акціонерів про проведення цих загальних зборів (згідно з порядком, установленим у статуті товариства).

Нормативно-правовими актами ДКЦПФР встановлені докладні вимоги щодо змісту деяких документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів.

Внесення неправдивих відомостей до будь-якого з документів, який подається для реєстрації випуску цінних паперів, є підставою для відмови у реєстрації. Проте ДКЦПФР не здійснює спеціальної перевірки достовірності відомостей, які містяться у поданих для реєстрації документах. Відповідальність за достовірність відомостей, на­ведених у документах, що подаються для реєстрації випуску цінних паперів, несуть особи, які склали та/або підписали ці документи.

3. Об’єктивна сторона коментованого злочину полягає у внесенні в документи, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів, завідомо неправдивих відомостей.

Дії, які становлять об’єктивну сторону злочину, полягають у складанні (готуванні) будь-якого призначеного для подання до ДКЦПФР або її територіального управління з метою реєстрації випуску цінних паперів (а також проспекту емісії цінних паперів чи іншого документа, який реєструється одночасно з випуском цінних паперів і реєстрація якого є умовою реєстрації випуску) документа із внесенням до нього завідомо неправ­дивих відомостей, в доповненні недостовірними відомостями раніше складеного (скла­деного іншою особою) з такою ж метою документа, або у підписанні відповідного до­кумента, який містить неправдиві відомості.

Подання до ДКЦПФР для реєстрації випуску цінних паперів документа, який міс­тить неправдиві відомості, саме по собі не містить складу даного злочину. Проте таке подання є необхідним для настання передбачених ст. 223-1 наслідків, які не можуть виникнути без реєстрації випуску відповідних цінних паперів та їх подальшого розмі­щення. Тому якщо особіа, яка подає документ з неправдивими відомостями, діє за до­мовленістю з особою, яка внесла неправдиві відомості, і знає про наявність таких відо­мостей у документах, її дії слід вважати співучастю у вчиненні цього злочину.

Закон не встановлює вимог щодо змісту чи характеру неправдивих відомостей, вне­сення яких є елементом злочину. Тому злочинним слід вважати внесення до відповід­них документів неправдивих відомостей будь-якого змісту і характеру за умови, що заподіяння шкоди інвестору заподіяно наявністю в поданих документах саме цих відо­мостей.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого даною статтею, є заподіяння значної матеріальної шкоди інвесторові. Поняття такої шкоди подано у примітці до ст. 223-1 (про порядок її розрахунку та визначення суми нмдг для цілей кваліфікації злочинів див. Загальні положення коментарю до Розділу VI Особливої час­тини та коментар до ст. 199). Значна матеріальна шкода може виникнути внаслідок вкладення інвестором під впливом недостовірної інформації або внаслідок реєстрації випуску цінних паперів, здійсненого ДКЦПФР після надання неправдивої інформації, грошових коштів у придбання цінних паперів, зокрема, у випадках, коли їх курсова вар­тість згодом значно впала порівняно з вартістю під час придбання інвестором, коли цінні папери стали неліквідними або коли інвестиції були ловністю чи частково втра­чені через банкрутство юридичної особи - емітента цінних паперів. У разі заподіянні шкоди багатьом інвесторам дії, передбачені ст. 223-1, слід вважати злочином лише за умови, що хоча б одному з інвесторів заподіяно матеріальну шкоду, яка є значною.

Під інвестором в цінні папери у ст. 223-1 слід розуміти фізичну та юридичну осо­бу (резидента чи нерезидента), яка набула права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.

4. Злочин є закінченим з моменту заподіяння значної матеріальної шкоди хоча б одному інвестору в цінні папери. Якщо таку шкоду вдалось відвернути, але внаслідок вчинених винною особою злочинних дій вона об’єктивно повинна була виникнути у передбаченому законом розмірі, дії винного слід розглядати як замах на вчинення да­ного злочину.

5. Суб’єктом злочину, передбаченого у ст. 223-1, є «уповноважена особа». За зміс­том цієї статті такими «уповноваженими особами» є працівники юридичної особи - емітента цінних паперів, наділені повноваженнями щодо складання та підписання до­кументів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів. Аудитор може бути суб’єктом цього злочину у випадках, коли він (самостійно або від імені аудиторської фірми) складає та підписує для емітента висновок, який згодом разом з іншими необ­хідними документами подається для реєстрації випуску цінних паперів. Суб’єктом цьо­го злочину може бути і будь-яка осудна фізична особа, що досягла віку кримінальної відповідальності, у випадках, коли вона є засновником акціонерного товариства і готує чи підписує документи, необхідні для реєстрації випуску акцій, під час його створення.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу. Стосов­но злочинного діяння умисел є прямим. Винний має усвідомлювати неправдивість ві­домостей, внесених до документа, який подається до ДКЦПФР для реєстрації випуску цінних паперів. Ставлення винного до наслідків злочину може мати вигляд прямого чи непрямого умислу.

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996р.

Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цін­них паперів» від 10 грудня 1997р.

Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. (статті 39, 40).

Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 р. (статті 14—24).

Закон України «Про іпотечні облігації» від 22 грудня 2005 р.

Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23 лютого 2006р.

Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. (статті 9, 20-24).

Положення про порядок реєстрації випуску облігацій внутрішніх місцевих позик. Затверджене рішенням ДКЦПФР № 414 від 7 жовтня 2003 р.

Порядок скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випусків акцій. Затверджений рішенням ДКЦПФР Кг 222 від ЗО грудня 1998 р. (в редакції рішення ДКЦПФР № 398 від 14 липня 2005 р.).

Положення про порядок реєстрації випуску сертифікатів фонду операцій з нерухомістю, що ви­пускаються в бездокументарній формі, інформації про їх випуск та проспекту емісії. Затверджене рішенням ДКЦПФР № 511 від 4 жовтня 2005 р.

Положення про порядок реєстрації випуску іпотечних сертифікатів, що випускаються в бездо­кументарній формі, інформації про їх випуск та звіту про підсумки випуску іпотечних сертифікатів. Затверджене рішенням ДКЦПФР N9 187 від 21 березня 2006р.

Положення про порядок реєстрації випуску звичайних іпотечних облігацій, проспекту емісії, зві­ту про підсумки випуску іпотечних облігацій, погашення та скасування реєстрації випуску іпотечних облігацій. Затверджене рішенням ДКЦПФР М? 234 від 11 квітня 2006р.

Роз’яснення ДКЦПФР № 5 від 23 червня 2006 р. «Про порядок реєстрації випуску цінних паперів у зв’язку з набранням чинності Закону України «Про і{інні папери та фондовий ринок».

Положення про порядок реєстрації емісії облігацій підприємств та їх обігу. Затверджене рішен­ням ДКЦПФР №1178 від 26 жовтня 2006р

Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного то­вариства. Затверджене рішенням ДКЦПФР N9 387 від 22 лютого 2007р.

Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств. Затверджене рішенням ДКЦПФР N9 487 від 15 березня 2007р.

Положення про порядок реєстрації випуску акцій. Затверджене рішенням ДКЦПФР 942 від 26 квітня 2007р.

Положення про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду при їх розміщенні шляхом прилюдної пропозиції. Затверджене рішенням ДКЦПФР N9 1485 від 27 червня 2007р.

Положення про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду при їх приватному розміщенні. Затверджене рішенням ДКЦПФР N9 1487 від 27 червня 2007р.

Рішення ДКЦПФР № 1611 від 19 липня 2007 р. «Про делегування повноважень з реєстрації випус­ків акцій, проспектів емісії акцій, змін до проспектів емісії акцій, звітів про результати розміщення акцій, реєстрації випусків облігацій підприємств, звітів про результати розміщення облігацій, скасу­вання реєстрації випусків акцій та облігацій підприємств територіальним управлінням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку».

Стаття 223-2. Порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів

1. Невнесення службовою особою емітента чи професійного учасника фон­дового ринку змін або внесення завідомо недостовірних змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного об­ліку, а так само інше порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів, якщо воно призвело до втрати системи реєстру (її частини),- караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Кодекс доповнено статтею 223-2 згідно із Законом № 801-VI від 25.12.2008)

1. Об’єктом цього злочину є встановлений законодавством порядок обліку іменних цінних паперів.

Облік іменних цінних паперів, випущених у документарній формі (акцій, облігацій підприємств, облігацій місцевих позик, інвестиційних сертифікатів, іпотечних сертифі­катів, сертифікатів фонду операцій з нерухомістю), здійснюється шляхом створення та ведення реєстру їх власників окремо щодо кожного емітента та кожного виду випуще­них ним цінних паперів. Ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює їх емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента пе­ревищує кількість, визначену ДКЦПФР як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, то емітент зобов’язаний доручити ведення реєстру реєстра­тору шляхом укладення відповідного договору. Реєстратором може бути юридична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, яка у встановленому порядку одержала ліцензію на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Ведення таких реєстрів є виключною діяльністю відповідних суб’єктів підприємницької діяльності і не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної.

Окрім власників іменних цінних паперів до реєстру вносяться номінальні утриму­вачі - депозитарії або зберігачі цінних паперів, яким останні передано за дорученням та в інтересах власників цінних паперів для здійснення операцій у Національній депози­тарній системі. Операції з цінними паперами, що здійснюються між депонентами одного номінального утримувача, не відображаються у реєстрі власників іменних цінних папе­рів. Для складання реєстру власників іменних цінних паперів на обумовлену дату для виконання зобов’язань емітента (наприклад, для виплати дивідендів, інших платежів по цінних паперах або для проведення загальних зборів акціонерного товариства) номі­нальний утримувач повинен надати реєстроутримувачу перелік усіх власників у вигляді облікового реєстру або зведеного облікового реєстру. Перелік направляється реєстро­утримувачу протягом трьох робочих днів від дати отримання вимоги і повинен містити інформацію, необхідну для внесення до системи реєстру власників цінних паперів.

Законом передбачається скасування з 29 жовтня 2010 р. існування та обігу акцій в документарній формі. Набрання чинності законодавчими положеннями, які передбача­ють існування лише бездокументарних акцій, матиме наслідком припинення ведення реєстрів власників акцій.

Система реєстру власників іменних цінних паперів - це сукупність даних, що за­безпечує ідентифікацію зареєстрованих у цій системі власників, номінальних утриму­вачів та емітента, а також іменних цінних паперів, зареєстрованих на їх ім’я, облік усіх змін інформації щодо вищевказаних осіб та цінних паперів, одержання та надання ін­формації цим особам і складання реєстру власників іменних цінних паперів. Система реєстру - це записи, які ведуться в паперовій або електронній формі (у даний час запи­си ведуться переважно в електронній формі) і забезпечують можливість виготовлення реєстру власників іменних цінних паперів у паперовій формі станом на певну дату. Еле­ментами системи реєстру є: реєстр власників іменних цінних паперів; емісійний раху­нок; особові рахунки емітента та зареєстрованих осіб; облікові журнали (регістри) з ведення реєстру; документи, які є підставою для формування та внесення змін до си­стеми реєстру.

Певні відомості про права щодо іменних цінних паперів містяться й у записах, що ведуть зберігачі цінних паперів та депозитарії (ці записи називають депозитарним обліком).

Система депозитарного обліку цінних паперів - це сукупність записів про цінні па­пери (вид, номінальна вартість і кількість, характер зареєстрованих обмежень в обігу або реалізації прав за цінними паперами), їх емітентів, власників іменних цінних паперів, уповноважених ними осіб, управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених відпо­відними правами щодо цінних паперів, що містять інформацію, яка дає можливість іден­тифікувати названих осіб, а також іншу передбачену законодавством інформацію.

Зберігачем цінних паперів є комерційний банк або торговець цінними паперами, який має ліцензію на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів й операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах - як щодо цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних папе­рах. Клієнтами (депонентами) зберігача є емітенти та власники цінних паперів. Зберігай здійснює зберігання та обслуговування обігу цінних паперів й операцій емітента з цінни­ми паперами на рахунках у цінних паперах, які належать їх власникам (у т. ч. самому зберігачу). При цьому зберігач не може вести реєстр власників цінних паперів, щодо яких він здійснює угоди.

Депозитарій цінних паперів - це юридична особа, яка провадить виключно депози­тарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Клієнтами депозитарію є: зберігачі; які уклали з ним депозитарний договір; емітенти щодо рахунків власних емісій, відкритих на підставі договорів про обслугову­вання емісії цінних паперів; інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспон­дентські відносини.

Зберігачі та депозитарії цінних паперів не лише зберігають цінні папери на відпо­відних рахунках, а й забезпечують обслуговування обігу цінних паперів, зокрема, угод щодо їх купівлі-продажу. За дорученням клієнтів зберігачі можуть здійснювати опера­ції з їх цінними паперами від їх імені та в їх інтересах. У цій частині їх діяльність має певну подібність до операцій банків з безготівковими грошовими коштами їх клієнтів.

2. Об’єктивна сторона злочину передбачає вчинення діяння у формі:

1. невнесення службовою особою емітента або реєстратора змін або внесення нею завідомо недостовірних змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів;

2. невнесення службовою особою професійного учасника фондового ринку (збері­гана, депозитарію) змін або внесення нею завідомо недостовірних змін до системи де­позитарного обліку;

3. іншого порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

Невнесенням змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до си­стеми депозитарного обліку є безпідставне невнесення протягом встановленого законо­давством строку до відповідних складових частин системи реєстру записів, внаслідок яких відбуваються зміни у системі реєстру (зокрема, на особових рахунках) або в си­стемі депозитарного обліку (зокрема, на рахунках у цінних паперах).

Зміни до системи реєстру власників іменних цінних паперів вносяться на основі до­кументів, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери, встановлюються або знімаються обтяження щодо них, встановлюється або припиняєть­ся їх блокування на рахунку тощо. Такими документами можуть бути, зокрема, цивіль­но-правовий договір щодо цінних паперів, свідоцтво про спадщину, рішення суду, яке стосується цінних паперів, виконавчий документ. У випадках, коли йдеться про вне­сення до реєстру записів, які стосуються зміни власника цінних паперів, обов’язковим є подання реєстроутримувачеві сертифікату відповідних цінних паперів. Окрім цього, законодавством передбачено складання та надання реєстроутримувачеві спеціальних документів щодо розпорядження цінними паперами (передавальне доручення, розпоря­дження про блокування тощо). Переліки документів, подання яких необхідне для вне­сення відповідних змін до системи реєстру, визначаються нормативно-правовими акта­ми ДКЦПФР.

Реєстратор (а так само емітент, який самостійно веде реєстр власників випущених ним цінних паперів) зобов’язаний протягом трьох робочих днів від дати прийняття до­кументів у порядку, визначеному ДКЦПФР, внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів або дати мотивовану відповідь про відмову у внесенні таких змін. Під­стави для відмови у внесенні змін до системи реєстру встановлені нормативно- правовими актами ДКЦПФР. Відмова у внесенні змін оформлюється у письмовому ви­гляді і повинна містити пояснення із посиланням на конкретні підстави та всі виявлені при розгляді поданих документів порушення. Якщо зміни до системи реєстру не внесе­ні у зв’язку з наявністю підстав для відмови у їх внесенні, це не може вважатись діян­ням, яке містить склад даного злочину.

Внесенням завідомо недостовірних змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного обліку є внесення до відповідної системи запису, зміст якого, як це достовірно відомо особі, яка вносить такий запис або віддає розпорядження про його внесення, не відповідає або не повністю відповідає дійсності і призводить до перекручення відомостей про цінні папери або їх власників. Внесенням завідомо недостовірних змін, зокрема, може бути внесення записів, якими безпідставно збільшується або зменшується кількість цінних паперів, які підлягають обліку, певні особи включаються до числа власників цінних паперів або, навпаки, виключаються з їх числа, списується або зараховується на особові рахунки власників певна кількість цін­них паперів тощо. Внесенням завідомо недостовірних змін слід також вважати дії, вна­слідок яких до системи реєстру або системи депозитарного обліку потрапляють недо­стовірні первинні документи, які є підставою для внесення до системи реєстру відпо­відних записів. У випадках, коли винна особа з метою маскування недостовірних змін вдається до підробки або використання підроблених документів, які є предметом зло­чину, передбаченого ст. 358, її дії слід кваліфікувати як сукупність злочинів, передба­чених статтями 223-2 та 358.

Іншим порушенням порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів слід вважати будь-яке (окрім невнесення змін чи внесення завідомо недостовірних змін) порушення встановлених законодавством правил ведення реєстру, що призводить до настання передбачених цією статтею суспільно небезпечних наслідків. Такими по­рушеннями можуть бути: знищення пов’язаних з веденням реєстру документів, які не підлягають знищенню, втрата чи пошкодження таких документів, передчасне знищення документів, термін зберігання яких не закінчився, тощо. До «інших порушень порядку ведення реєстру» слід віднести також внесення до системи реєстру недостовірних змін, зумовлених недбалістю особи, яка їх внесла. Аналогічні порушення правил депозитар­ної діяльності не містять складу даного злочину.

Обов’язковим елементом об’єктивної сторони злочину є суспільно небезпечні на­слідки у вигляді втрати системи реєстру або її частини та причиновий зв’язок між діянням та наслідками.

Втратою системи реєстру слід вважати знищення, пошкодження або непоправне перекручення внесених до системи реєстру даних, внаслідок якого виникає ситуація відсутності повноцінної системи реєстру у реєстроутримувача (реєстратора або емітен­та), а складання реєстру власників іменних цінних паперів стає неможливим.

Втратою частини системи реєстру є знищення, пошкодження або непоправне перекручення наявних у системі реєстру даних, внаслідок якого виникає ситуація від­сутності у системі реєстру певної частини інформації, необхідної для складання реєстру власників іменних цінних паперів, а сам реєстр в разі його складення виявиться непов­ним або недостовірно відображатиме права певної частини включених до нього осіб.

Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених наслідків. При цьому не має значення, чи існує можливість відновлення втраченої системи реєстру (її части­ни) і наскільки швидко можна провести таке відновлення.

3. Суб’єктом злочину є службові особи емітента цінних паперів або професійного учасника фондового ринку, уповноважені вносити зміни до системи реєстру або систе­ми депозитарного обліку. Службові особи емітента можуть бути виконавцями цього злочину у випадках, коли емітент є реєстроутримувачем, тобто самостійно веде реєстр власників іменних цінних паперів. Службові особи професійного учасника цінних па­перів можуть вчинити діяння, передбачені ст. 223-2, у випадках, коли відповідна юри­дична особа є реєстратором, зберігачем цінних паперів, депозитарієм і відповідно веде реєстр або здійснює депозитарний облік. Службові особи та працівники інших профе­сійних учасників фондового ринку зазвичай не є суб’єктами даного злочину, проте як­що злочин вчинений в результаті домовленості між службовими особами реєстроутри­мувача (зберігача, депозитарію) та працівниками іншого учасника фондового ринку (наприклад, в разі надання ними реєстроутримувачеві недостовірних документів про здійснення певної операції з цінними паперами, на основі яких до системи реєстру вно­сяться недостовірні зміни), останні можуть бути визнані організаторами, підбурювача­ми або пособниками злочину.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом у випадках вчинення злочину шляхом невнесення змін або внесення завідомо недостовірних змін та умислом чи необережністю - у випадку іншого порушення порядку ведення реєстру.

Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23 лютого 2006р.

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996р.

Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цін­них паперів» від 10 грудня 1997р.

Положення про депозитарну діяльність. Затверджене рішенням ДКЦПФР № 999 від 17 жовтня 2006р.

Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Затверджене рішен­ням ДКЦПФР № 1000 від 17 жовтня 2006р.

Стаття 224. Виготовлення, збут та використання підроблених недержав­них цінних паперів

1. Виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроб­лених недержавних цінних паперів -

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повтор­но або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою або якщо вони завдали особливо великої ма­теріальної шкоди,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до семи років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка: 1. Повторним у статті 224 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений цією статтею або статтею 199 цього Кодексу.

2. Відповідно до цієї статті матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великою - така, що у тисячу і більше разів перевищує неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян.

1. Об’єктом злочину є встановлений законом порядок виготовлення та обігу не­державних цінних паперів.

2. Предметом злочину є недержавні цінні папери, що існують у документарній (па­перовій) формі. Такими цінними паперами відповідно до чинних законів України можуть бути акції, облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі.

Про поняття акції, облігації, похідних та товаророзпорядчих цінних паперів див. ко­ментар до ст. 223.

Іпотечний сертифікат - іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Обов’язковими реквізитами іпотечного сертифіката є: слова «іпотечний сертифікат» як складова частина його назви; повна назва й місцезнаходження емітента; вид сертифіката (іменний або на пред’явника); для іменних сертифікатів: назва і юридич­на адреса власника - для юридичних осіб або прізвище, ім’я, по батькові та номер і серія паспорта власника (для нерезидентів - найменування та реквізити належним чином лега­лізованих документів, що відповідно до законодавства засвідчують особу) — для фізичних осіб; номер та серія сертифіката; номінальна вартість сертифіката з фіксованою дохідніс­тю або частка консолідованого іпотечного боргу, що припадає на один сертифікат участі на дату реєстрації випуску; строк обігу сертифіката, порядок та строк виплати платежів; інформація про забезпечення даного випуску сертифіката; інформація про страхування власника сертифіката від валютних та інших ризиків; підпис керівника емітента або упов­новаженої на це особи емітента; скріплення печаткою (за її наявності).

Сертифікат фондів операцій з нерухомістю - цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю.

Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який розміщується інвестиційним фон­дом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестицій­ного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді.

Ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі збігом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселе­давця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселе- держателю).

Векселі можуть бути простими чи переказними.

Простий вексель повинен містити такі реквізити: а) найменування - «вексель»;

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; в) зазначення строку платежу; г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; д) наймену­вання того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; е) дату і місце складання векселя; є) підпис того, хто видає документ (векселедавця). Переказний век­сель крім реквізитів, зазначених вище під літерами «а», «в» - «є», повинен містити та­кож: 1) просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; 2) найменуван­ня того, хто повинен платити (платника).

Видавати векселі на території України можуть юридичні та фізичні особи. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, бюджету АРК чи місцевих бюджетів, можуть видавати векселі лише у випадках і в порядку, визначених КМ.

Закон допускає видачу векселів лише для оформлення грошового боргу за фактич­но поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

В умовах значного поширення бездокументарної форми випуску цінних паперів не виключені випадки підробки виписок з рахунків у цінних паперах, які підтверджують право на певну кількість бездокументарних цінних паперів. Такі виписки не є цінними паперами, тому їх підробку не можна розглядати як підробку цінних паперів. За наяв­ності підстав такі дії можуть бути кваліфіковані за статтями 358 або 366.

Так само не можуть бути визнані злочином, передбаченим ст. 224, відкриття рахун­ка у цінних паперах і внесення записів про зарахування на такий рахунок не випущених реально цінних паперів, а також внесення таких записів на правомірно відкритий раху­нок у цінних паперах у комп’ютерних базах даних, що їх ведуть депозитарії та зберігані цінних паперів - юридичні особи, яким законом надано право надання послуг щодо зберігання цінних паперів, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслугову­вання операцій на цих рахунках тощо. За наявності підстав такі дії можуть кваліфікува­тися за статтями 361 або 364, а у випадках, коли вони спрямовані на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою - і за ст. 190.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у :

1. виготовленні підроблених недержавних цінних паперів;

2. їх збуті;

3. використанні їх іншим чином.

Під виготовленням розуміються дії, шляхом яких створюються підроблені цінні папери, наприклад, друкування, виготовлення за допомогою спеціальної комп’ютерної техніки, малювання, ксерокопіювання тощо. При цьому мають бути виготовлені пред­мети, зовнішньо схожі з тими справжніми цінними паперами, під виглядом яких винна особа хоче збути чи використати фальшивки.

Виготовлення «акцій» чи інших «цінних паперів» неіснуючої юридичної особи не утворює складу даного злочину, однак виготовлення таких предметів з метою подаль­шого їх використання для заволодіння чужим майном слід визнавати готуванням до шахрайства і за наявності підстав кваліфікувати за ст. 14 та частинами 3 або 4 ст. 190.

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготов­ляти фальшиві цінні папери, слід, за наявності підстав, кваліфікувати як готування до вчинення злочину, передбаченого ч. З ст. 224.

Використання підроблених недержавних цінних паперів іншим чином - це вчи­нення будь-яких інших, крім збуту, дій з такими паперами для отримання будь-яких вигод, пільг чи переваг, на які б мав право власник відповідних справжніх цінних папе­рів. Зокрема, володіння акціями дає їх власникові право на участь в управлінні акціонер­ним товариством (участь у зборах акціонерів та у прийнятті ними рішень) та право на отримання відповідної частини прибутку від діяльності товариства. Акціонер має право на доступ до інформації про діяльність товариства, зокрема, до протоколів загальних зборів та засідань правління, на отримання річного звіту товариства і т. ін. Користуван­ня цими правами на основі підроблених акцій слід розглядати як «використання іншим шляхом» підроблених цінних паперів. Ще одним можливим варіантом такого «викори­стання» є оформлення застави на підроблені цінні папери з отриманням грошей чи ін­ших цінностей без передачі підроблених акцій заставодержателю, тобто без їх збуту.

У таких випадках дії винної особи також слід кваліфікувати за ст. 224. Заставу фаль­шивих недержавних цінних паперів з наміром привласнити без належної компенсації отримані під заставу кошти чи цінності, а так само будь-яке інше незаконне отримання коштів (дивідендів, процентів, інших виплат) з використанням підроблених цінних па­перів слід кваліфікувати за статтями 190 та 224.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Склад розглядуваного злочину утворює лише таке виготовлення зазначених вище предметів, яке здійснюється з метою подальшого їх збуту. Про поняття збуту див. ко­ментар до статей 198, 199. У разі вчинення злочину шляхом збуту чи використання ін­шим чином підроблених недержавних цінних паперів наявність чи відсутність мети злочину не впливає на його кваліфікацію.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 224) є: 1) вчинення його повторно;

2. заподіяння ним великої матеріальної шкоди, а особливо кваліфікуючими (ч. З ст. 224): 1) вчинення його організованою групою; 2) заподіяння ним особливо великої матеріальної шкоди.

Про поняття повторності, великої і особливо великої шкоди див. примітку до ст. 224, про порядок розрахунку великої і особливо великої матеріальної шкоди - ко­ментар до ст. 199, а про поняття організованої групи - ст. 28 і коментар до неї.

Закон Українн «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23 лютого 2006р.

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р.

Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів» від 10 грудня 1997р.

Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. (статті 3-5).

Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 р. (статті 1, 14—21, 24).

Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003р. (статті 1, 37-48).

Положення про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у документарній формі. Затверджене рішенням ДКЦПФР № 95 від 31 липня 1998 р.

Стаття 225. Обман покупців та замовників