1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків -

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпеч- ним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі на­слідки,-

караються позбавленням волі на строк від шести до п’ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є авторитет органів державної влади. Обов’язковим додатковим його об’єктом виступає право приватної власності, а факуль­тативним може виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя або здо­ров’я людини.

2. Предметом злочину є рухоме або нерухоме майно, яке належить працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам (є їхньою власністю або перебуває в їх володінні). Однак сам факт належності майна зазначеним особам не є достатньою підставою для кваліфікації його знищення чи пошкодження за ст. 347. Для цього необ­хідно встановити наявність зв’язку між такими діями і виконанням працівником право­охоронного органу службових обов’язків. Про поняття виконання працівником право­охоронного органу службових обов’язків див. коментар до ст. 342. При цьому для ква­ліфікації діяння за ст. 347 не має значення, коли саме було здійснено знищення чи пошкодження майна - до чи після виконання працівником правоохоронного органу вказаних обов’язків.

3. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу або його близькі родичі. Про поняття працівника правоохоронного органу див. коментар до ст. 342, а про поняття близьких родичів - до ст. 115.

4. Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями, наслідками у вигляді знищення чи пошкодження майна та причинним зв’язком між вказаними діями і наслідками. Про поняття знищення та пошкодження майна див. коментар до ст. 194.

На відміну від загального складу умисного знищення або пошкодження майна, від­повідальність за яке передбачена ст. 194, заподіяння шкоди у великих розмірах не є обов’язковою ознакою складу умисного знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу. Таким чином, формально будь-яке знищення або пошко­дження майна працівника правоохоронного органу підлягає кваліфікації за ст. 347. Водночас слід зазначити, що знищення малоцінного майна або незначне пошкоджен­ня майна такого працівника без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 347, через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11) і не є злочином. Вирішу­ючи питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу, потрібно враховувати не тільки вартість і розмір майна в на­туральному вигляді (вага, обсяг, кількість), а й значення знищеного чи пошкодженого майна для потерпілого.

Злочин вважається закінченим з моменту доведення майна до повної непридатності для використання за цільовим призначенням (при знищенні) або погіршення його якос­ті, зменшення цінності або приведення на деякий час у стан, непридатний для викорис­тання за цільовим призначенням (при пошкодженні).

5. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 347, є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 347,- 14 років.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Умислом винного охоплюється усвідомлення ним факту: 1) належності знищуваного чи пошко­джуваного ним майна працівникові правоохоронного органу або його близьким роди­чам; 2) зв’язку між вчинюваними ним діями та виконанням працівником правоохорон­ного органу своїх службових обов’язків.

Мотивом цього злочину зазвичай є помста за виконання працівником правоохорон­ного органу своїх службових обов’язків. Мета цього злочину може бути різною. Якщо винний шляхом умисного знищення чи пошкодження майна працівника правоохорон­ного органу прагнув вплинути на нього з метою перешкодити виконанню ним службо­вих обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень, вчинене слід визнавати су­купністю злочинів і кваліфікувати за статтями 347 і 343. Умисне знищення чи пошко­дження майна працівника правоохоронного органу при вчиненні йому опору під час виконання ним службових обов’язків слід також кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 347 (якщо знищене чи пошкоджене майно не є малоцінним, що відпо­відно до ч. 2 ст. 11 через малозначність виключає кримінальну відповідальність) та час­тинами 2 або 3 ст. 342.

Ставлення винного до заподіяння шкоди факультативному об’єкту є необе­режним.

Умисне заподіяння смерті в результаті умисного знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу не охоплюється ч. 2 ст. 347 і потребує додаткової кваліфікації залежно від конкретних обставин справи за статтями 115 або 348. За сукуп­ністю злочинів (за ч. 1 ст. 347 і статтями 121, 122 або ч. 2 ст. 125) слід кваліфікувати дії винного, який при вчиненні розглядуваного злочину бажав чи свідомо допускав запо­діяння потерпілому тяжких, середньої тяжкості тілесних ушкоджень або легких тілес­них ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності.

Якщо психічне ставлення винного щодо людських жертв чи інших тяжких наслідків було необережним, вчинене слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 347.

7. Кваліфікуючими цей злочин обставинами є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Про поняття вибуху див. коментар до ст. 113, підпалу, іншого загальнонебезпечно- го способу - коментар до ст. 194.

Під загибеллю людей розуміється смерть двох чи більше осіб, а під іншими тяжки­ми наслідками, зокрема, смерть однієї людини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, заподіяння майнової шкоди у великих або особливо великих розмірах. Інші тяжкі наслідки - поняття оціночне і його визначення є питанням факту.

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що пе­редбачає відповідальність за посягання на життя, здоров ’я, гідність та власність суддів і пра­цівників правоохоронних органів» (п. 13).

Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця

Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з їх діяль­ністю щодо охорони громадського порядку -

караються позбавленням волі на строк від дев’яти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - нормальна службова діяльність пра­цівників правоохоронних органів, авторитет цих органів, а також встановлений поря­док охорони громадського порядку. Додатковим об’єктом злочину є життя зазначених у диспозиції ст. 348 осіб.

2. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу, його бли­зький родич, член громадського формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону або військовослужбовець (про їх поняття див. коментар до статей 115,342).

Норма, передбачена ст. 348, є спеціальною стосовно ч. 2 ст. 115, у п. 8 якої йдеться про умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку. У разі вбивства або замаху на вбивство пра­цівника правоохоронного органу, його близького родича, члена громадського форму­вання з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця за умов, описаних у ст. 348, дії винного повністю охоплюються цією статтею і додатко­вої кваліфікації за ч. 2 ст. 115 (у т. ч. у зв’язку з інкримінуванням п. 8) не потребують. Роз’яснення, відповідно до якого, якщо умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших (крім п. 8) обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, то дії винної особи потрібно додатково кваліфікувати і за відповідними пунктами цієї статті, суперечить правилу про неприпустимість одночасної кваліфікації злочину за загальною і спеціальною кримінально-правовими нормами, призводить до штучного створення множинності злочинів, а тому є неприйнятним.

Посягання на життя державного чи громадського діяча, вчинене у зв’язку з їх дер­жавною чи громадською діяльністю, слід кваліфікувати за ст. 112.

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у посяганні на життя відповідної особи, а саме у: 1) вбивстві або 2) замаху на вбивство.

Про поняття вбивства див. коментар до ст. 115, а про поняття замаху - коментар дост. 15.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є те, що посягання на життя потерпілого причиново обумовлене виконанням службових обов’язків потер­пілого або його діяльністю щодо охорони громадського порядку (про ці поняття див. коментар до ст. 342).

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського фор­мування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбов­ця, вчинене в процесі опору потерпілому під час виконання ним службових обов’язків або обов’язків щодо охорони громадського порядку, охоплюється ст. 348 і додаткової кваліфікації за ст. 342 не потребує.

Злочин визнається закінченим з моменту настання смерті потерпілого або вчинення діяння, яке утворює замах на вбивство. В останньому випадку ст. 15 не застосовується. Готування до цього злочину слід кваліфікувати за статтями 14 і 348.

4. Суб’єкт злочину - осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому зміст умислу включає усвідомлення винним специфічних ознак потерпілого та зв’язку посягання з його певною службовою чи громадською діяльністю. Належність потерпілого до пра­цівників правоохоронних органів може підтверджуватись формою, демонстрацією по­свідчення, особистим знайомством тощо.

Замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом (див. ч. 1 ст. 15).

Якщо працівникові правоохоронного органу у зв’язку з виконанням службових обов’язків або його близькому родичеві заподіяно тілесне ушкодження, однак винна особа не мала прямого умислу на позбавлення потерпілого життя, її дії потрібно квалі­фікувати за відповідною частиною ст. 345.

Вжите у ст. 348 поняття «у зв’язку» означає, що мотивами злочину можуть бути:

1. прагнення перешкодити потерпілому у момент посягання або в майбутньому вико­нувати свої службові обов’язки або здійснювати діяльність щодо охорони громадського порядку; 2) помста за виконання цих обов’язків або за таку діяльність у минулому. Таким чином, посягання на життя потерпілого за часом може не збігатися із службо­вою діяльністю або діяльністю щодо охорони громадського порядку, яка зумовила посягання. Однак посягання на життя колишніх працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордо­ну та військовослужбовців у зв’язку з їх минулою службовою діяльністю та діяльніс­тю з охорони громадського порядку слід кваліфікувати не за ст. 348 (відсутній належ­ний потерпілий), а за п. 8 ч. 1 ст. 115 (з посиланням у разі необхідності на відповідну частину ст. 15).

Якщо особу, вказану у ст. 348, вбито не у зв’язку з її службовою діяльністю чи діяльністю щодо охорони громадського порядку, а з інших мотивів (особиста неприязнь, ревнощі, хуліганські спонукання, помста на побутовому ґрунті тощо), відповідальність за ст. 348 виключається. Дії винного потрібно розцінювати як злочин проти життя осо­би (ст. 115). Таку саму кримінально-правову оцінку треба робити у разі неусвідомлення винним належності особи, на життя якої здійснюється посягання, до визначеного ст. 348 кола специфічних потерпілих.

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, викликане не бажанням перешкодити його службовій діяльності або помститись за неї, а прагненням заволодіти службовою зброєю, слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 як убивство з метою полегши­ти вчинення іншого злочину (із посиланням у разі необхідності на ст. 15) і за ч. З ст. 262 як розбій з метою викрадення вогнепальної зброї.

Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 p. (ст. 2).

Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордо­ну» від 22 червня 2000 р.

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що пе­редбачає відповідальність за посягання на життя, здоров \я, гідність та власність суддів і пра­цівників правоохоронних органів» (п. 14).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров \я особи» (п. 12).

Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника право­охоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання дер­жавної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є авторитет органів державної влади. Його додатковим обов’язковим об’єктом можуть бути життя чи здоров’я особи, її воля, честь і гідність.

2. Потерпілими від цього злочину (заручниками) можуть бути: 1) представник вла­ди; 2) працівник правоохоронного органу (зміст відповідних понять розкритий у стат­тях 342 і 364); 3) їхні близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115).

Напад на представника адміністрації виправної установи з подальшим захопленням або триманням його як заручника кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 349 і 392. Вплив на представника влади або працівника правоохоронного органу шляхом захоплення чи утримання заручниками його знайомого або родича, який не є близьким, кваліфікується за ст. 147.

3. Об’єктивна сторона цього злочину збігається з об’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 147. Про поняття заручник, захоплення, тримання див. коментар дост. 147.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного орга­ну або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручника, або із заподіян­ням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплюються ст. 349 і додаткової кваліфікації за статтями 121, 122, 125, 129 не по­требують.

Смерть потерпілого внаслідок його умисного вбивства або вбивства через необ­ережність, самогубство потерпілого внаслідок утримання його як заручника кваліфі­куються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і, відповідно, статтями 115, 119 або 120.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою його суб’єктивної сторони є мета. Вона може мати альтернативний характер - спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію, або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії; б) утримання від учинення будь-якої дії,- як умови звіль­нення заручника (детальніше про це див. у коментарі до ст. 147).

На відміну від ст. 147, адресатом вимоги у ст. 349 не можуть бути такі суб’єкти, як родичі затриманого або інші фізичні особи. Тому якщо вимоги заявлені саме до них, діяння треба кваліфікувати за ст. 147.

6. На відміну від ст. 147, ст. 349 не містить кваліфікуючих ознак. Тому захоплення або тримання як заручника, наприклад, неповнолітнього близького родича працівника правоохоронного органу, або захоплення чи тримання як заручника працівника право­охоронного органу, вчинене організованою групою, або поєднане з погрозою знищення людей кваліфікується тільки за ст. 349.

Конституція України (статті 28, 29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979р. Рати­фікована УРСР 8 травня 1987р.

Токійська конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден, від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987р.

Постанова ПВС «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров ’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» N9 8 від 26 червня 1992 р. (п. 11).

Постанова ПВС N.9 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» (пункти 10—11).

Постанова ПВС № 10 від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності».

Стаття 350. Погроза або насильство щодо службової особи чи грома­дянина, який виконує громадський обов’язок

1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або зни­щенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо служ­бової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок, застосована з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує,-

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує гро­мадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяль­ністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких -

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбав­ленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - правомірна діяльність підприємств, установ, організацій, встановлений порядок виконання громадських обов’язків. Додат­ковими об’єктами виступають здоров’я особи, право власності.

2. Потерпілими від злочину є: 1) службова особа (крім тих осіб, які виступають потерпілими від інших посягань, передбачених, зокрема, статтями 345, 346, 377, 405);

2. громадянин, який виконує громадський обов’язок, у т. ч. член громадського фор­мування з охорони громадського порядку і державного кордону (за умови, що скоєне не охоплюється статтями 342, 377); 3) особи, які є близькими щодо службової особи;

потерпілими від злочину, передбаченого ч. 2 і ч. З ст. 350, також можуть бути особи, які є близькими щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок. Про понят­тя службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розді­лу XVII Особливої частини КК.

До громадян, які виконують громадський обов’язок, належать особи, які беруть участь у діяльності громадських організацій та громадській діяльності підприємств, установ, організацій, у запобіганні та припиненні злочинів, порушень громадського порядку, наглядають за поведінкою осіб, взятих на поруки, або беруть участь в обгово­ренні питання про взяття винного у злочині на поруки, виконують заходи по запобіган­ню порушень трудової дисципліни тощо. До громадян, які виконують громадський обов’язок, слід також відносити тих представників громадськості, які беруть участь у вирішенні окремих питань місцевого значення (члени будинкових, вуличних, кварталь­них комітетів тощо).

Примушування особи до відмови від давання показань або до давання завідомо неправдивих показань шляхом погрози вбивством, насильством або знищенням майна є злочином проти правосуддя (ст. 386). Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача, а так само законній діяльності професійних спілок, політичних партій і громадських організацій шляхом погроз і насильства слід квалі­фікувати не за ст. 350, а, відповідно, за статтями 157 і 170.

Близькими у ст. 350 визнаються близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115), а також інші особи, життя, здоров’я та благополуччя яких з різних підстав не є байдужими для службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок (член сім’ї, коханка, наречена тощо).

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у:

1. погрозі вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок (ч. 1 ст. 350);

2. нанесенні побоїв або заподіянні легкого, середньої тяжкості або тяжкого тілесно­го ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’я­зок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких (частини 2 і 3 ст. 350).

Про поняття погрози див. коментар до статей 129, 189, 345. Погроза вбивством що­до службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок, потребує самостійної правової оцінки лише тоді, коли вона вчинена членом організованої групи (ч. 2 ст. 129). Погроза відповідного змісту може мати місце як до службової діяльності чи виконання громадських обов’язків, так і під час відповідної поведінки потерпілих; головне, щоб ця погроза відігравала роль засобу припинення або зміни службової чи громадської діяльності.

Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також погро­за знищити чи пошкодити майно, належне потерпілим, способом, який не є загальноне­безпечним, складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, не утворює.

Про поняття загальнонебезпечного способу знищення чи пошкодження майна див. коментар до статей 67,194, а про поняття побоїв, легкого, середньої тяжкості і тяжко­го тілесного ушкодження див. коментар, відповідно, до статей 126, 125, 122 і 121. Умисне завдання удару, а так само вчинення відмінних від побоїв насильницьких дій, що завдали потерпілому фізичного болю, не охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 350 і можуть кваліфікуватись за відповідними частинами ст. 342 або ст. 126.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 350, визнається закінченим з моменту доведення від­повідної погрози до потерпілої особи незалежно від того, чи була сприйнята вона як реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або громадську діяльність потерпілого.

Злочин, передбачений частинами 2 і 3 ст. 350, є закінченим з моменту заподіяння внаслідок застосування фізичного насильства відповідної шкоди здоров’ю потерпілої особи.

4. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 і ч. 2 ст. 350 (в частині нанесен­ня побоїв та заподіяння легкого тілесного ушкодження), є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. За умисне заподіяння середньої тяжкості та тяжкого тілесного ушко­дження несуть відповідальність осудні особи, які досягли 14-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою цього злочину є мета - припинити діяль­ність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або змі­нити характер цієї діяльності в інтересах того, хто погрожує. Погрозу вбивством або знищенням майна загальнонебезпечним способом, яка хоч і спрямована відповідному адресатові, однак не переслідує зазначену мету, потрібно кваліфікувати за ст. 129 або ст. 195.

Суб’єктивна сторона злочинів, передбачених частинами 2 і 3 ст. 350, характеризу­ється прямим або непрямим умислом.

Умисне нанесення побоїв або заподіяння тілесного ушкодження має бути виклика­не службовою чи громадською діяльністю потерпілої особи. Про зміст такої обумовле­ності див. коментар до ст. 348.

Якщо службовій особі або громадянинові фактично заподіяно тілесне ушкодження, однак встановлено, що умисел винного був спрямований на позбавлення життя потер­пілого у зв’язку з виконанням ним службового чи громадського обов’язку, дії винного потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15, п. 8 ч. 2 ст. 115 як замах на вбивство без додаткового інкримінування йому ч. 2 або ч. З ст. 350.

Заподіяння службовій особі або громадянинові у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке через необереж­ність спричинило смерть, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 350 і ч. 1 ст. 119.

Закон України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р.

Стаття 351. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради