1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від ро­боти чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визна­чають органи місцевого самоврядування.

2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

1. Громадські роботи - вид основного покарання, який полягає у виконанні засу­дженим безоплатних суспільно корисних робіт. Вони можуть призначатися судом не лише тоді, коли вказані в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відпові­дальність за вчинений злочин, але й у разі призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (стат­ті 82, 83) та заміни несплаченої суми штрафу (ч. 4 ст. 53). Не виключається призначен­ня цього покарання і при звільненні від покарання на підставі закону України про амніс­тію або акта про помилування (ст. 85).

Безоплатні суспільно корисні роботи виконуються засудженим у вільний від роботи чи навчання час. Конкретні види таких робіт визначаються органами місцевого само­врядування. Ними можуть бути: прибирання вулиць, парків, скверів, інших територій, роботи з благоустрою населеного пункту, ремонту будівель, комунікацій, вантажно- розвантажувальні роботи, догляд за хворими, сільськогосподарські роботи, роботи по

впорядкуванню лісів, озер, річок та інші роботи, що не потребують спеціальної підго­товки чи певної кваліфікації.

2. Суд вправі застосовувати громадські роботи на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин. Винний зобов’язаний відбувати дане покарання не більш як чотири годи­ни на день.

Вільним від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також денний час, що залишається після робочого дня (часу навчання). Виконання цього покарання в ніч­ний час (з 22-00 до 6-00 години) щодо працюючих вдень осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам законодавства, що встановлюють право особи на відпо­чинок. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.

3. Не призначаються громадські роботи непрацездатним (інвалідам першої та дру­гої груп), вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослуж­бовцям строкової служби. Даний вид покарання не повинен застосовуватися і до працівників міліції, оскільки вони постійно перебувають при виконанні службових обов’язків. Недоцільність їх застосування до інших категорій працівників може бути визначена судовою практикою.

4. КК не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт, від відбування цього покарання з випробуванням (ст. 75), умовно-дострокового їх звіль­нення від відбування цього покарання (ст. 81), а також заміни невідбутої частини цього покарання більш м’яким (ст. 82).

5. Особи, засуджені до громадських робіт, визнаються такими, що не мають суди­мості, якщо вони протягом року з дня відбуття цього покарання не вчинять нового зло­чину (п. 5 ст. 89).

6. Особа, яка ухиляється від відбування громадських робіт, підлягає кримінальній відповідальності за ч. 2 ст. 389.

Конституція України (ст. 43).

КВК (статті 36-40).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов ’язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Стаття 57. Виправні роботи

1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до два­дцяти відсотків.

2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які пере­бувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до вій­ськовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, працівників правоохо­ронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службов­ців, посадових осіб місцевого самоврядування.

3. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановле­них законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

(Стаття 57 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1180-\Л від 19.03.2009 р.)

1. Виправні роботи - вид основного покарання, яке обмежує право засудженого на зміну місця роботи, просування по службі, позбавляє частини заробітної плати.

Засуджений відбуває дане покарання тільки за місцем роботи, що має за мету його виправлення в звичайних для нього умовах праці та запобігання вчинення ним нового злочину. Місцем роботи є підприємство, організація, установа, незалежно від форми власності, де особа прийнята на роботу у передбаченому законодавством порядку, ви­конує покладені у зв’язку з цим на неї трудові (службові) обов’язки й одержує заробітну плату. Засуджений не може без дозволу кримінально-виконавчої інспекції звільнитися з місця роботи, виїздити за межі України.

Із змісту ст. 57 випливає, що дане покарання не може бути призначене безробітним, оскільки, на відміну від ст. 29 КК 1960 р., у ній не передбачена можливість його відбу­вання в інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням виправних робіт, а також тому, що воно передбачає відрахування в дохід держави із суми заробіт­ку засудженого.

Виправні роботи можуть бути призначені на строк від шести місяців до двох років. У строк відбування виправних робіт не зараховується час хвороби, викликаної алкоголь­ним, наркотичним або токсичним сп’янінням або діями, пов’язаними з ними, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень, час відбування адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, а та­кож час тримання під вартою як запобіжного заходу у зв’язку з вчиненням іншого зло­чину під час відбування цього покарання, коли вина у вчиненні іншого злочину дове­дена у встановленому законом порядку.

У дохід держави за вироком суду відраховується щомісячно із суми заробітку засу­дженого від десяти до двадцяти відсотків.

2. Суд не вправі застосовувати виправні роботи до певних категорій осіб, якими є: вагітні жінки; жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною; непрацездат­ні; неповнолітні, які не досягли шістнадцяти років; особи пенсійного віку; військово­службовці; особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України; працівники правоохоронних органів; нотаріуси; судді; прокурори; адвокати; державні службовці; посадові особи органів місцевого са­моврядування.

3. У певних випадках закон (ч. З ст. 57) передбачає можливість заміни виправних робіт штрафом. Поряд з цим, виправні роботи можуть бути призначені судом взамін несплаченої суми штрафу (ч. 4 ст. 53), при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), при заміні невідбутої частини покарання (статті 82, 83). Не виключається призначення виправних робіт при звільненні від покарання на підста­ві закону України про амністію та акта помилування (ст. 85).

4. КК передбачає також можливість умовно-дострокового звільнення осіб, які від­бувають виправні роботи, від відбування цього покарання (ст. 81), а також звільнення цих осіб від його відбування з випробуванням (ст. 75).

5. Порядок застосування виправних робіт до неповнолітніх регулюється ст. 100.

6. Особи, засуджені до виправних робіт, визнаються такими, що не мають судимос­ті, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

7. Особа, яка ухиляється від відбування виправних робіт, підлягає кримінальній відповідальності за ч. 2 ст. 389.

Конституція України (ст. 43).

КПК (ст. 410).

КВК (статті 41—46).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов ’язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю іцодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС N9 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Постанова ПВС N2 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» (пункти 12, 13).

Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців

1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а та­кож у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому виро­ком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

1. Службове обмеження для військовослужбовців є новим видом основного пока­рання і має комбінований характер: а) воно проявляється у примусових заходах майно­вого характеру: в дохід держави відраховується від десяти до двадцяти відсотків із су­ми грошового забезпечення засудженого; б) на засудженого вчиняється моральний вплив - він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, строк покаран­ня не зараховується йому у строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Про поняття військовослужбовця див. коментар до ст. 401.

Це покарання може призначатися судом як у випадках, коли воно вказане в санкції нор­ми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, так і у ви­падках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, дійде висновку про можливість застосування до нього цього покарання замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років (ч. 1 ст. 58). Воно може застосовуватися також при при­значенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), а також при звіль­ненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК) та заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (статті 82, 83).

2. Службове обмеження для військовослужбовців застосовується на строк від шести місяців до двох років.

3. Покарання у виді службових обмежень не може призначатися військовослужбов­цям строкової служби (ч. 1 ст. 58).

4. Суд може застосувати у мовно-дострокове звільнення від відбування службових обмежень для військовослужбовців до осіб, що відбувають це покарання (ч. 1 ст. 81).

5. Особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослуж­бовців, визнаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89).

Конституція України (ст. 43).

КВК (ст. 47).

КПК (ст. 410).

Закон України «Про військовий обов ’язок і військову службу» в редакції від 4 квітня 2006 р.

Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщи­ками (мічманами) Збройних Сил України. Положення про проходження військової служби сол­датами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України. Положення про про­ходження військової служби (навчання) за контрактом у Збройних Силах України курсантами (слухачами) виїцих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих на­вчальних закладів. Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України. Положення про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сержантами і старшинами Служби безпеки України. Поло­ження про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів Служби безпеки України. Затверджені Указом Президен­та України № 1053/2001 від 7 листопада 2001 р.

Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби зовнішньої розвідки України. Затверджене указом Президента України N2 619/2006 від 17 липня 2006 р.

Положення про проходження військової служби за контактом військовослужбовцями Управління державної охорони України. Затверджене Указом Президента України N2 982 від 19 жовтня 2007р.

Інструкція про організацію виконання вимог Положення про проходження військової служ­би солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України. Затверджена наказом МО N2 322 від ЗО вересня 2002 р.

Інструкція про проходження військової служби в Управлінні державної охорони України. Затверджена наказом У ДО N2 23 від 28 лютого 2004 р.

Стаття 59. Конфіскація майна