1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмеже­но осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (без­діяльність) та (або) керувати ними.

2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призна­ченні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

1. Інститут обмеженої осудності є новелою українського кримінального законодав­ства. Обмежена осудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та/або керувати ними. Обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності.

Обмежена осудність, так само як осудність та неосудність, характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним), сукупність яких і дає підстави для визнання особи обмежено осудною.

Медичний критерій обмеженої осудності вказує на наявність у винного певного психічного розладу: різного роду психопатії, невротичні розлади, розлади особистості, залишкові явища черепно-мозкових травм, розумова відсталість.

Юридичний критерій обмеженої осудності складається із двох ознак - інтелектуаль­ної (нездатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії чи бездіяльність) та (або) вольової ознаки (нездатність особи повною мірою керувати ними). Наявність такого пси­хопатологічного стану, як обмежена осудність, безумовно, значно ослаблює здатність особи до розуміння характеру вчинюваного нею діяння і контролю за своєю поведінкою.

Особа визнається судом обмежено осудною з урахуванням висновку судово- психіатричної експертизи. Відповідно до ч. 2 ст. 20 визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання. Очевидно, це означає, що вчинення злочину у стані обмеженої осудності може пом’якшити покарання.

2. Положення ч. 2 ст. 20 щодо можливості застосування примусових заходів медич­ного характеру до особи, яка визнана судом обмежено осудною, не поширюється на випадки, коли винний вчинив злочин у стані осудності, але до постановлення вироку або під час відбування покарання у нього стався вказаний психічний розлад, і він фак­тично набув ознак, що характерні для обмеженої осудності. Адже у п. З ст. 93 йдеться про осіб, які захворіли на психічну хворобу, а психічні розлади, що можуть становити медичний критерій обмеженої осудності, не є психічними хворобами у вузькому розу­мінні цього слова.

3. Такі суспільно небезпечні захворювання, як хронічний алкоголізм, наркоманія і ток­сикоманія, також здатні викликати стан обмеженої осудності, але в цьому разі суд не може визнати особу обмежено осудною. Цей висновок випливає із положень ст. 96, яка передбачає можливість застосування, незалежно від призначеного покарання, примусо­вого лікування до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (про перелік таких хвороб див. коментар до ст. 96). На відміну від них, до обмежено осудних (і неосудних) застосовуються примусові заходи медичного характеру, а не примусове лікування, що вказує на різний правовий статус цих осіб. Від­повідно до закону хронічний алкоголік (чи наркоман) за певних умов може бути визна­ний судом неосудним (якщо, наприклад, наркологічно хворий у стані абстиненції нездат­ний керувати своїм суспільно небезпечним діянням), але при цьому за будь-яких умов відсутні правові підстави для визнання таких осіб обмежено осудними.

КПК (ст. 411-1).

Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засо­бів або інших одурманюючих речовин

Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкого­лю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримі­нальній відповідальності.

1. Питання про відповідальність осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані сп’яніння, кримінальним правом традиційно розглядається у контексті проблеми осудності - неосудності. Відомо, що алкоголь (інші одурманюючі речовини) впливає на центральну нервову систему людини, вражає її свідомість і волю. Але у таких осіб, як правило, зберігається контакт з оточуючим середовищем, вони не втрачають можли­вості усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Стан сп’яніння не може слугувати підставою для звільнення від кримінальної від­повідальності чи бути обставиною, що пом’якшує покарання. При обґрунтуванні кри­мінальної відповідальності за діяння, вчинені у стані сп’яніння, враховується насампе­ред відсутність медичного критерію неосудності.

2. Алкоголь - це винний спирт. У коментованій статті фактично йдеться про напої, що містять алкоголь, тобто про алкогольні напої- продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом понад 8,5% етилового спирту. Про поняття «наркотичні засоби» див. Загальні положення до розділу XIII Особливої частини КК. Поняттям інших одурманюючих речовин охоплю­ються психотропні речовини (їх поняття визначено також у Загальних положеннях до роз­ділу XIII Особливої частини КК), різноманітні токсичні речовини промислового, побутово­го та іншого призначення (бензин, дихлофос, лаки, фарби тощо), деякі прекурсори (про поняття останніх див. Загальні положення до розділу XIII Особливої частини КК).

Залежно від речовини, вживанням якої викликається сп’яніння, його поділяють на: алкогольне, наркотичне і токсичне.

Алкогольне сп’яніння - психічний стан людини, який виникає внаслідок вживання алкогольних напоїв (алкогольної інтоксикації), що призводить до фізіологічних, психіч­них, вегетативних і неврологічних розладів. Чим більша кількість абсолютного алкоголю на 1 кг маси тіла і його концентрація в крові, тим важчий ступінь (клініка) сп’яніння. Ступінь алкогольного сп’яніння - легкий, середній чи тяжкий - залежить і від інших факторів: кількості і міцності алкогольного напою; часу, протягом якого вживалась певна доза алкоголю; віку та індивідуальних особливостей організму; кількості та якості вжи­того харчу; фізичного і психічного стану людини в момент вживання алкогольних на­поїв. Ступінь сп’яніння згідно з ч. 2 ст. 67 може бути врахований судом при вирішенні питання про невизнання вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння, обставиною, що обтяжує покарання.

Розрізняють просте (фізіологічне) і патологічне сп’яніння. У ст. 21 йдеться саме про фізіологічне сп’яніння. Патологічне сп’яніння є формою тимчасового розладу психічної діяльності. Патологічне сп’яніння - це якісно відмінний від простого сп’яніння психічний стан людини. Воно зустрічається після вживання, як правило, невеликої кількості алко­гольних напоїв, триває незначний час (хвилини, інколи години) і характеризується відсут­ністю об’єктивних ознак сп’яніння (хода і мова не змінені) і водночас глибоким пору­шенням свідомості, що настає миттєво і завершується раптово. Такому сп’янінню пере­дує дія факторів, що ослаблюють організм: напружена робота, перенесені в минулому інфекції, інтоксикації, черепно-мозкові травми, інші ураження центральної нервової системи. У подібних випадках констатується поєднання медичного та юридичного кри­теріїв неосудності, такі особи не підлягають кримінальній відповідальності.

За вчинення суспільно небезпечного діяння у стані фізіологічного сп’яніння, на відміну від патологічного сп’яніння, особа підлягає кримінальній відповідальності, оскільки вона зберігає можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Наркотичне сп ’яніння - це психічний стан людини, викликаний вживанням нар­котичних засобів або психотропних речовин. Постійне вживання таких засобів або ре­човин розвиває фізичну залежність людського організму від них, в основі якої лежить абстинентний синдром - комплекс розладів, що виникають у наркоманів після раптово­го й повного припинення вживання наркотичних засобів, психотропних речовин і часто є внутрішніми детермінантами вчинення злочинів, насамперед насильницьких. Залежно від виду наркоманії абстиненція проявляється по-різному, але завжди пов’язана з від­хиленнями у психічній діяльності людини. Іноді вона може бути причиною неосудності особи щодо конкретних діянь.

Токсичне сп’яніння - це психічний стан людини, викликаний вживанням різноманіт­них токсичних речовин промислового, побутового та іншого призначення (окрім алко­гольних напоїв, наркотичних засобів і психотропних речовин), у т. ч. деяких прекурсорів (зокрема ацетону), а також отруйних та сильнодіючих лікарських засобів.

Якщо виникають обґрунтовані сумніви щодо осудності особи, яка вчинила злочин у стані сп’яніння, призначається судово-психіатрична експертиза. В обов’язковому по­рядку це стосується осіб, які страждають наркологічним захворюванням (алкоголіків, наркоманів і токсикоманів).

3. Таким чином, під сп’янінням, про яке йдеться у ст. 21, слід розуміти просте (фізіологічне) алкогольне та наркотичне і токсичне сп’яніння. Як узагальнене правове поняття стан сп ’яніння - це психічний стан особи в момент вчинення злочину, викли­каний вживанням алкогольних напоїв, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, який за загальним правилом не виключає осудності, але характеризується по­слабленням інтелектуальної і вольової сфери психічної діяльності людини і тому може бути такою ознакою діяння та особи винного, яка значно підвищує ступінь суспільної табюпек» вчиненого і посилює відповідальність цієї особи.

4. Сп’яніння є умовою вчинення багатьох злочинів. Тому КК визнає стан сп’яніння обставиною, що обтяжує покарання (п. 13 ч. 1 ст. 67).

5. У разі вчинення злочину особою, хворою на алкоголізм, наркоманію чи токсико­манію, до неї може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, примусове лікування (ст. 96).

6. Встановлення виду сп’яніння має кримінально-правове і процесуальне значення: якщо особа вчинила злочин у стані наркотичного чи токсичного сп’яніння, це може свідчити про її причетність до незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність