3. Здоров'я і хвороба: Феноменологічний аналіз питання їх сумісності

У проблемі здоров'я і хвороби головне — стан захисних сил організму. Хвороба — боротьба пошкоджуючого фактору з захисними силами організму, в якій захисні сили переборюють хворобу або довготривало утримують її, локалізуючи патологічний процес. Вони можуть капітулювати поступово, коли хвороба розвивається поетапно, вражаючи систему за системою, або катастрофічне, відразу, миттєво.

Нам імпонує думка І.В.Давидовського, який вважає, що хвороба — це стан, залежний від організму. Іншими словами — не мікроб стає причиною хвороби, а певний стан імунної системи організму, не здатний протидіяти даному мікробу. Хвороба — це вияв пониженої життєдіяльності, це нормальна, природна реакція організму на певний фактор. А значить, що хвороба — сигнал на негаразд, що існує в нашому організмі і попередження, на яке організм повинен прореагувати певними заходами оздоровлення, підвищення життєвого потенціалу тощо. Тобто хвороба, за І.В.Давидовським, є умовою розвитку людини.

Повертаючись до кількісної оцінки здоров'я відмітимо, що, на думку вчених, кількість здоров'я можна визначити як суму резервних потужностей усіх функціональних систем. У свою чергу резервні потужності можна визначити через так званий коефіцієнт резерву. Тобто хвороба певною мірою сумісна зі здоров'ям: часто має місце не сама хвороба, а нестача здоров'я. А точніше сказати, сумісні не хвороба і здоров'я, а патологічний процес (який знаходив прояв у нестачі здоров'я) і здоров'я.

Здоров'я і хвороба — це категорії, які є певною мірою наслідком соціальної зумовленості, тобто впливу соціальних умов і чинників, що, звичайно, не суперечить ролі біологічних еквівалентів здоров'я і хвороби та визначення їх з позицій біологічних закономірностей.

У 1825 році англійський дослідник Гомпертц установив закономірність, згідно з якою, починаючи з ЗО річного віку, кожні вісім років подвоюється кількість людей певного віку, які помирають. За Гомпертцем, ця криза настає у віці ЗО, 37, 45, 53, 61 років. Виявлена закономірність існує об'ктивно, тому що в ній криється глибокий зміст. Жива істота має генетичну програму росту, досягнення зрілості, народження потомства і самоліквідації (старіння і смерті). В певний час людина стає на ноги, у відповідний час виникає цікавість до протилежної статі, до сім'ї, дітей. І у відведений час людина старіє, з'являються хвороби і, як говорили стародавні римляни: "Старість — сама по собі хвороба". Може виникнути думка: якщо все так формально і визначено, тоді для чого берегти здоров'я? А саме для того, щоб старість, по можливості, пройшла без хвороб, а також для того, щоб у молодості не страждати від хвороб, які характерні для старості.

Подивимося на цю проблему і під іншим кутом зору. Людина у своєму розвитку проходить через певні періоди. Є період накопичення певних вражень життя, оволодіння рідною мовою. Є період інтенсивного навчання, оволодіння професією. Є період максимальних досягнень і т.д. Для оволодіння усім цим людині відпущені певні сили і час. І всі перераховані періоди можуть бути періодами "накопичення хвороби" і "накопичення здоров'я". Жити правильно — згідно з віком — значить не хворіти. Про це говорили ще древні тібетські мудреці. Вони вважали, що життя поділяється на дванадцятирічні періоди. Дитинство триває до 12 років. У цей період дитина живе природно, радісно, у грі набуває перші, основні враження і знання. Другий період — від 13 до 24 років — юність, період навчання. І заново вчитися чомусь після цього періоду — малоперспективно і супроводжується великою, невиправданою затратою сил. У цьому періоді проходить закладання фундаменту до основних досягнень життя. Період від 25 до 36 років — період Христа і Мухаммеда — період максимальних досягнень і звершень, пік життя. Далі йдуть періоди заспокоєння, використання досягнутого. І не буде здоровим той, хто живе в молодості як старий, а в старості, оговтавшись, живе як молодий.

Хід генетичного гординника визначений природою. Спосіб життя наперекір природі і на перекір своїй натурі прискорює його. Він затримує або прискорює прихід старості. Часті і затяжні хвороби також прискорюють хід генетичного годинника. "До межі хворий" немолодий і в ЗО років. "До межі здоровий" молодий і в 50 років. Ще Гіппократ вказував на те, що "у хворобах менше піддаються небезпеці ті, хвороби яких більш узгоджуються з їх природою, віком, конституцією тіла і порою року, ніж ті, хвороба яких не відповідає жодній із цих умов". Гіппократу вторив Авіцена: "Знай, що хвороба, яка відповідає натурі, віку, порі року менш небезпечна, ніж хвороба, яка не відповідає цьому і трапляється як результат значної причини."

Відношення людини до хвороби неоднозначне. Людину завжди насторожувала поява хвороби. Одні розглядають хворобу, якщо вона

<-• * ' && ' ' ??

серйозна, як кінець усього, вважаючи, що на лікованому коні далеко не заїдеш. Інші впевнені в тому, що хвороба, навіть серйозна, лише тимчасове явище і після неї людина знову здорова. Ці другі — оптимісти, які припускають думку про те, що в людині генетично закладена як готовність до хвороби, так і програма її подолання, особливо, якщо людина молода і повна сил.

Прихильники оптимістичної точки зору на хвороби вважають, що хвороби, якщо вони нечасті, природні для організму, це струс, стимул для саморегуляції, зміцнення захисних сил, для оновлення і перебудови, розвитку організму. Хвороба може бути на користь людині за однієї умови, якщо вона врахувала її попередження, якщо змінила свій життєвий задум, прагнення, спосіб життя, які привели до хвороби, набула навичок культури здоров'я, змінилася на краще як особистість.