2. Нервова система як матеріальна основа психіки людини

Матеріальною основою психіки людини є нервова система, яка включає декілька взаємопов'язаних систем. У пристосуванні організму до зміни середовища існування визначальну роль відіграє центральна (ЦНС) і периферична нервова система. В найбільш загальному вигляді до ЦНС відноситься головний і спинний мозок. До них з усіх частин й органів тіла підходять волокна периферичної нервової системи, по яких в ЦНС надходять у вигляді відчуттів подразнення в результаті впливу середовища на органи чуттів, і відходять волокна, які передають накази органам руху, що здійснюють реакцію-відповідь організму. Таким чином ЦНС регулює відношення організму і середовища.

Головний мозок людини є вищим відділом ЦНС. Кора головного мозку (зовнішній шар) складається з більше ніж 14 мільярдів високодиференційованих нервових клітин, які забезпечують процес

277

мислення. Симетричні півкулі головної кори у людини виконують різні функції. Звичайно права півкуля здійснює діяльність з чуттєвими образами об'єктів, а ліва — зі знаками (мовними та іншими). В глибині мозку розташовані більш древні за часом формування відділи, які забезпечують діяльність вегетативної нервової системи. Тут же розміщується спеціальне утворення — лімбічна система з ретикулярною формацією, яка забезпечує прояв емоцій (почуттів). Видалення або подразнення окремих ділянок лімбічної системи призводить до вияву емоцій гніву, страху, задоволення і т.п. Лімбічна система зв'язана з центрами вегетативної регуляції і має двосторонній зв'язок з корою головного мозку.

Крім подразнень від периферичної нервової системи, в ЦНС подходить велика кількість подразнень з боку внутрішніх органів організму. Це здійснюється вегетативною нервовою системою, яка поділяється на симпатичний і парасимпатичний відділи. Через вегетативну систему відбувається регуляція процесів клітинного обміну, серцево-судинної і дихальної діяльності, функцій травного апарату і сечостатевої системи. Від неї головним чином залежить життєдіяльність тканин і органів.

Нервова система виступає регулятором, який забезпечує взаємопов'язану реакцію морфологічних і фізіологічних систем організму у відповідь на зовнішні впливи і зміни у функціонуванні окремих органів. Вона забезпечує, таким чином, спільну діяльність всіх систем організму і взаємодію з середовищем.

Слід відмітити, що діяльність систем і окремих органів організму має антагоністичний характер. Кожна функція складається з двох протилежних реакцій, які єдині в забезпеченні життєдіяльності організму: в процесах обміну це асиміляція і дисиміляція, в психічній діяльності — збудження і гальмування, у кровообізі — гіпертонія і гіпотонія і т.д. Одна з цих реакцій в необхідній момент підсилюється або послаблюється у відповідності з необхідністю для системи відповісти на певні впливи середовища. В результаті організм досягає рівноваги з середовищем, здійснюючи свою діяльність. Ця рівновага динамічна: вона змінюється зі змінами середовища.

Вищий прояв організуючої ролі ЦНС виразився у діяльності людського мозку, який визначив можливість для людини не тільки пристосовуватися до умов зовнішнього середовища, але й компенсувати його несприятливі впливи своєю активною трудовою діяльністю.

В результаті соціального розвитку у людини сформувався вищій рівень психіки — свідомість. Принциповою відміною свідомості від психіки тварин є те, що людина здатна в якості умовного подразника сприймати мову. Використання мови привело до виникнення абстрактного логічного мислення, пізнання світу і самопізнання, а також до здійснення "соціального наслідування", тобто передачі досвіду людства окремій особистості в процесі її становлення.

Наявність свідомості не відмінило біологічні форми нервової діяльності людини. Поряд з усвідомленими діями людина здійснює і рефлекторну, інстинктивну поведінку, яка не завжди контролюється

278

свідомістю або потребує вольових зусиль для її подолання. Особливу цікавість у цьому відношенні представляють емоції, по скільки вони мають велике значення для підтримання психічного здоров'я.

Емоції служать біологічною системою пристосування організму людини до умов соціального середовища. Виявляються емоції як наше відношення до тих чи інших процесів чи явищ, які ми сприймаємо. При цьому емоції можуть бути позитивними — приємними або негативними — неприємними. Розрізняють емоції вищі, такі, як естетичні, етичні, творчі, або нижчі, пов'язані з потребами організму у воді, їжі, продовженні роду тощо.

Позитивні і негативні емоції супроводжують нас у всіх сферах життя. В побуті, під час навчання, на виробництві наша діяльність супроводжується емоціями, які відображають ставлення до цієї діяльності. Сила прояву емоцій, їх спрямованість і вплив на психіку людини індивідуальні. Одні й ті ж явища викликають у людей різні емоції. Те, що одному приносить радість, може бути неприємне іншому. Але загальним є те, що негативні емоції пригнічують психіку, притлумлюють творчу активність, понижують працездатність. По-скільки емоції формуються підкорковими відділами мозку, при участі вегетативної нервової системи, свідомість не завжди може подолати пригнічуючу дію негативних емоцій, так як вони пов'язані з фізіологічними процесами в організмі, які не контролюються напряму корою мозку. В результаті тривалого впливу негативних емоцій можливе захворювання нервової системи — невроз і різні тілесні захворювання.

Нервова система, як і інші системи організму має захисні механізми, які запобігають її перевантаженню. Це перш за все реакція гальмування нервових центрів мозку, яке в нормальних умовах життєдіяльності організму включає активну діяльність кори головного мозку, яке пов'язане зі сприйняттям зовнішніх відчуттів. Настає сон, мозок відпочиває. До механізмів захисту мозку відноситься також процес втомлення і шок.

З Психоемоційне перевантаження. Фактори його виникнення

В процесі трудової діяльності людина випробовує вплив різних факторів, що зачасту призводить до напруги функціонуючих систем. Емоційні перевантаження можуть призвести до явища, яке зворотне гальмуванню, — психоемоційній (нервовій) перенапрузі. За визначенням А.Киколова, психоемоційна перенапруга — це стан організму, який знаходиться між нормальними і патологічними реакціями. Цей стан можна ще визначити як преадаптацію, тобто функціонування системи на межі норми її адаптації, коли мобілізуються всі резервні системи.

Проблема психоемоційної напруги загострилася за останні два десятиліття внаслідок зміни в способі життя і трудовій діяльності. Зокрема, вчені визначили ряд факторів, які виникли останнім часом у сфері виробничої діяльності людей, і які, певним чином, провокують розвиток психоемоційної перенапруги:

1) зростаюча інтелектуалізація професійної діяльності при поступовій ліквідації фізичної праці;

279

2) заміна багатьох видів некваліфікованої праці кваліфікованою, пов'язаною з обслуговуванням складних автоматизованих і механізованих установок;

3) збільшення ролі мисленнєвої діяльності, яка потребує підвищеної уваги, активного спостереження і контролю, переробки інформації і прийняття рішення в умовах гострого дефіциту часу;

4) ріст інформаційного перевантаження вчених, конструкторів, інженерів, архітекторів, робітників мистецтва, літератури і керівного апарату;

5) зростаючі вимоги, які пов'язані з інтенсифікацією професійної підготовки.

В результаті механізми адаптації організму людини, які раніш склалися, в нових умовах відстають від вимог життя. А це в свою чергу викликає значну ступінь фізичної і психоемоційної перенапруги організму людини.