1. Досягення лікарів Середньовіччя у вирішенні проблем здоров'я людини
У прагенні визначити досягення Середньовіччя щодо вирішення проблем здоров'я, спеціалістам доводиться вирішувати важкі завдання оцінки складних і різнорідних тенденцій. В цю епоху переплелися досить суперечливі течії: греко-римські ідеї, що розвивалися, відродження ранньохристиянського руху, регресивне відношення до надприродної демонології і вплив Сходу. Можна оцінювати досягення цієї епохи за окремими напрямками.
Для середньовічного Заходу в історії розв'язання проблем збереження і відновлення здоров'я характерне поверення до містицизму, магії, демонології, від яких людство сім століть тому було звільнене генієм грецьких мислителів. Порівняно рідкісні приклади раціональних підходів були лише пережитками минулого, а не оригінальними науковими напрямками. Протягом перших п'яти віків після падіння Риму монахи взяли у свої руки справу лікування людини. Вони були однаковою мірою і теологами, і медиками. Тільки в ХІ-ХІІ ст. університет в Салерно діяльністю своїх членів сприяв вивільненню медицини від теології і повернув справу лікування хворих в руки неклерикальних лікарів. Середньовічні вчені вважади своєю основною діяльністю збереження наукової спадщини, а не розробку нових ідей. Лише зрідка помічалися спроби арабських учених внести нове в науку авторитетів, яка суворо охоронялася схоластиками та монахами.
Найвідомішим ученим серед арабських лікарів був Разі (865-925), котрого називали персидським Галеном. У своїй практиці він поєднував терапевтичні і психологічні методи, як це робили лікарі школи Гіппократа.
Але все ж найбільшої популярності і серед сучасників, і серед нащадків здобув Авіцена (980 - 1037). Його книга "Канон лікарської науки" систематизувала і зіставила філософію Арістотеля, спостереження Гіппократа і висновки Галена. Авіцена, як і Разі, звернув увагу на взаємообумовленість самостійного та психічного і запропонував у досягенні здоров'я думати як про здоров'я тіла, так і про здоров'я душі.
Інструменти
для кровопускання
Схема,
за якою середньовічні лікарі здійснювали
лікування: хрести вказують на ті місця
людського тіла, де згідно їх думки слід
робити кровопускання, а банки — місця
для лікування п 'явками.
Однак практичні психотерапевтичні методи Авіцени і Разі мало використовувалися у практиці європейців. Оскільки монахам ввіряли людину і її хвороби, вони однаково лікували і душу і тіло, і з цієї опіки з'явилася система гуманізованих лікарень. І все ж, якщо деякі духовні страждання і могли полегшуватися з допомогою віри, то органічні (тілесні) порушення — ні. Відомі університети, що були засновані у середні вікі, сприяли розповсюдженню інформації, але не схвалювали винаходів. Схоластики захоплювалися логікою Арістотеля, світські лікарі благоговіли перед Гіппократом і Галеном. Але наука не просувалася вперед.
До кінця XIII століття тоненька течія ідей із грецьких манускриптів перетворилася в могутній потік. У Європі настала епоха Відродження.
Лікар після ампутації кінцівки хворому, обробляв рану водою і припікав розпеченим залізом
Безболісно "лікував" лише король: варто йому лише торкнутися хворого і той вже був зцілений
У період Ренесансу спостерігалось повернення західної людини у світ реальності. Хоча боротьба з релігійними забобонами в цю епоху продовжувалася, проте чітко окреслювалися майбутні зміни. Людина була захоплена пошуком правди про саму себе. Цей пошук стосувався багатьох галузей — науки, філософії, політики, художньої творчості. Століття стимулювало широкі комплексні дослідження людини, які стали основою подальших наукових знахідок. Були відроджені принципи об'єктивного спостереження, що й стало найціннішою складовою частиною спадщини Ренесансу.
На шляху до пошуку істини найактивнішу протидію тих, хто притримувався старі авторитети, витримав видатний анатом — Андреас Везалій (1514-1564). Його праця "Про будову людського тіла" заклала підвалини сучасної анатомічної науки.