Розділ V харчування і здоров'я

Лекція № 23

Проблема харчування в минулому і теперішньому

План

1. Проблема харчування в минулому.

2. Шлях до здоров'я через правильне харчування в наші дні.

3. Клімат і харчування.

Всім відомо, що сучасна система освіти базується на вивченні таких наук, як біологія, фізика, механіка, соціологія, які необхідні для забезпечення виробництва і соціального життя. Відрадно, що сьогодні освіта і суспільство робить спробу повернутися обличчям до людини, запроваджуючи в школах, вищих закладах науку про здоров'я людини.

Нічого дивного в цьому немає. Високоосвічена сучасна людина може бути неперевершеною в галузі техніки, науки або мистецтва, але як мало знає про те, як потрібно піклуватися про свій власний організм. Зокрема, це стосується нашого повсякденного харчування. Хвороби, які обумовлені не правильно організованим харчуванням, серед високоосвічених людей поширені так само широко, як і серед малоосвічених. Це логічний наслідок нашої системи освіти, в тому числі і шкільної.

1. Проблема харчування в минулому.

Ще мислителі древніх віків розуміли, що помірність в їжі — залог здоров'я і довголіття, а про тих хто занадто багато їв, говорили: "Ненажера риє собі могилу зубами".

Витоки науки про правильне (здорове) харчування знаходяться в далекому минулому. Наприклад, в Китаї перші врачі-дієтологи існували вже в часи династії Чжоу (бл.ІІ ст.до н.е.), вони давали свої рекомендації щодо лікування і профілактики різних захворювань.

Тисячоліття тому наші предки вважали, що фізичний стан організму змінюється у відповідності зі змінами у фізичному стані природи, тобто з сезонними кліматичними змінами.

Так, в зимовий час віддавали перевагу їжі, яка "зігрівала організм". Це яйця, страви, які приготовані із зернових продуктів: пшениці, ячменя, вівса;

гостру їжу — цибулю, молоду редьку, перець, жирні сорти м'яса і риби. Вважалося, що зимою обмін речовин активізується, тому потрібно їсти більше жирної і гострої їжі.

Влітку, навпаки, організм потребує охолодження, і у раціоні повинні переважати "охолоджуючі" продукти: рис, картопля, морква, капуста, редька, фрукти, ягоди, телятина, риба (нежирна).

170

Згідно традиційній медицині Китаю всі харчові продукти поділялися на холодні (хань) і гарячі (же), ті які несуть організму збільшення у масі (бу), схуднення (се).

На сьогодні в Китаї склався традиційний тип харчування, який враховує не тільки сезонні кліматичні зміни, але й географічні, в першу чергу особливості деяких областей країни. У вологих східних областях перевагу надають гострій, приправленій перцем, їжі. Вона допомає організму звільнитися від надміру вологи. На півдні люблять солодке, на заході — кисле, на півночі їжу добре присолюють.

В цілому традиційна медицина народів Сходу стверджувала, що у харчуванні необхідно враховувати індивідуальні особливості людини. Організм потребує всіх продуктів, але їх співвідношення і кількість повинні змінюватися в залежності від віку, конституції, звичок, клімату.

Говорячи про харчування, не можна забувати про таке. Вибір певних продуктів і страв різними верствами населення не є показником їх реальної поживної цінності. Звичайно перевага віддається їжі, яка швидко викликає почуття насиченності. Прийом їжі — одна з форм соціального самовиразу, яка відображає стиль життя, матеріальні ресурси, які є у розпорядженні людей.

Кулінарні традиції, що склалися у світових культурах потрібно розглядати як одну із рис їх самобутності. Загальна трапеза передбачає і загальні відчуття. Тому у багатьох народів різні свята супроводжувалися піршествами.

Існували країни, де в минулі часи харчування було культом. Прийом їжі перетворювався навіть не в насичення, а в ненажерство, яке вважалося за відвагу. Такий був Стародавній Рим. В той же час у Стародавній Спарті воїни були привчені до їжі бідної, їли один раз на добу, але були сильні і здорові.

Як правильно харчуватися? Видатний лікар древності Гіпократ так відповідав на це запитання: "Ваша їжа повинна стати ліками, а ваші ліки повинні стати їжою".

Віра в те, що цілющі сили приховані всередині самого організму, що лікує природа, а лікар тільки допомагає, лежала в основі принципів врачування Авіцени, Парацельса та інших відомих лікарів минулого.

З середини XVIII століття натуропатія як окремий напрямок став розвиватися в Німеччині, а у XX столітті особливого розвитку вона досягла в Швейцарії, Німеччині, Англії, Америці, де стали розробляться наукові принципи (Біхнер-Беннер та ін.), а також практичні рекомендації дієтики, тобто науки про раціональне харчування (Г.Шелтон, П.Брегг, А.Шмідт та

1Н.).

Всі традиційні медичні системи (індійська, китайська, тібетська та ін.) широко використовували харчові рослини для дієтичного харчування, і, навпаки, лікарські рослини часто потрапляли на стіл у вигляді страв. Так, наприклад, алтей, лікарська рослина, відому своїми відхаркуючими властивостями, розводять на Цейлоні як овочеву культуру. В їжу йдуть квіти й листя, а плоди використовують для подолання спраги. А такі відомі

171

зернові і овочеві культури як рис, пшениця, ячмінь, овес, горох, часник, цибуля, редька, ріпа і т.д., широко використовувалися тібетськими медиками з лікувальною метою.

Цілий розділ стародавніх тібетських трактатів "Чжудши" та "Вайдурья-онбо" присвячена рослинам, які використовуються в якості харчових продуктів. Вважалося, що проварена рисова каша зупиняє пронос, приємна і задовольняє спрагу, цибуля продовжує сон, збужує апетит, а часник сприяє лікуванню паразитичних хвороб.

Важко не погодитися з цими на сьогодні практично всім відомими властивостями рисової каші, цибулі, часника. Але досвід використання рослинної сировини стародавніми медичними системами, в тому числі й тібетського, далеко не обмежується цими відомими прикладами. Сьогодні не можна стверджувати, що він достатньо вивчений, а те, що вивчене, не завжди береться на озброєння.

Рослини і препарати на їх основі були улюбленими засобами лікування, в тому числі дієтичного, в медицині стародавніх народів.

Так, наприклад, традиційна медицина Грузії велику увагу приділяла рослинній їжі. В "Усцоро карабадіні" читаємо: "Коли пізнаєш хворого, добре подумай, які ліки потрібні, які ні і яка їжа потрібна". В щоденний раціон в Грузії входили багаточислені дикорослі і культивовані рослини: щавіль, кропива, черемша, дикий часник, портулак, спаржа, люпин, хміль, петрушка, лебеда, естрагін та ін.

Навряд чи житель середньої полоси, особливо в наші дні, може похвалитися таким асортиментом трав на своєму столі щодня. В кращому випадку навесні деякі урізноманітнять свій стіл першими стравами з кропиви або щавеля і салатом з листків кульбаби. В той же час відомо, що в минулі часи наші предки дуже широко використовували рослини в їжу, в тому числі й дикорослі. Так, наприклад, в Сибіру в допетрівські часи молоді, ще м'які ялинкові шишки служили ласощами для людей. Шишки варили з патокою і вживали "для здоров'я". Настої соснових і ялинкових бруньок приймали як внутрішній засіб при хворобах дихальних шляхів.

Так, всім відому зараз лікарську рослину хвощ польовий вживали в їжу. Широко було відоме прислів'я: "Хвощ — селянський овоч". Шишковидні утвори на коріннях хвоща, які схожі на горішки, в давнину вживали замість ріпи і картоплі. З цими горішками, які багаті на крохмал, жарили яєшню, використовували в сирому вигляді як зелень. Хвощ відомий як "зілля потрібне" при цинзі.

Широкому розповсюдженню в народі дикорослих трав з цілющою і харчовою метою сприяв той факт, що ввізні рослини були не доступні через дорожнечу. Так, ціна одного лимона наприкінці ХУІ-ХУП століття була рівна ціні коня.

Досвід використання древніми культивованих і дикорослих рослин з поживними і лікарськими властивостями ще більше цікавий, що в останній час погляди вчених на харчування в значній мірі змінилися.

172