Питання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте людину як соціальну істоту, поведінка якої обумовлена культурно-історисними обставинами.

2. Наведіть власні приклади спілкування членів сім'ї та проаналізуйте їх причини і характер.

3. Розкрийте структуру виховуючих відносин у школі.

4. Дати характеристику гуманізації та демократизації освіти як основним напрямкам їїрозвитку.

5. Яку людину можна вважати інтелігентною?

Ґ^І

_^-^ Література

1. Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: "Полтавський вісник", 1994. — 191с.

2. Бойко А.Н. Теория й методика формирования воспитьівающих отношений в общеобразовательной школе. —К.: Вища школа, 1991. — 266 с.

3. Мир детства: юность / Под ред. А.Г.Хрипковой — М.: Педагогика, 1991. — 256 с.

4. Петровский А.В. Психология о каждом из нас. — М.: Российский открьітьій ун-т, 1992. —232с.

5. Фридман Л.М. Педагогический опьіт глазами психолога. — М.: Просвещение, 1987. — 224с.

6. Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. — М.: Институт практической психологии, 1997. —365 с.

7. Дусавицкий А.К. Модели развития личности в современньїх системах воспитания // Вестник Харьковского университета. — № 337. — 1989. — С. 3-7.

8. Личность й группа. Опьіт социально-педагогического исследования / Под ред. Б.Д. Пярьішня. — Лениздат, 1971. — 196 с.

9. Пеньков Е.М. Социальньїе нормьі: управление, воспитание, поведение. — М.: Вьісшая школа, 1990. — 176с.

10. Психология межличностного познания / Под ред. А. А. Бозалева. — М.: Педагогика, 1981.—224с.

340

Розділ IX духовний світ людини та її здоров'я

Лекція № 43

РОЛЬ ДУХОВНОСТІ У ФОРМУВАННІ ЗДОРОВ'Я

людини

План

1. Поняття "духовного". Особливості світогляду людини як валеологічна проблема.

2. Взаємозалежність між духовним життям і фізичним здоров'ям людини.

3. Історична еволюція концепції здоров'я.

4. Розвиток самосвідомості людини і здоровий спосіб життя.

1. Поняття "духовного". Особливості світогляду людини як валеологічна проблема

Визначення змісту поняття духу людини та її духовності завжди було і залишається однією з найскладніших проблем гуманітарного пізнання. Представники кожної філософської течії пропонують своє специфічне вирішення цієї проблеми. Але можна сказати, що у найбільш широкому розумінні "духовне" в людині - це все, відмінне від тілесного, біологічного, тобто вся психічна сфера її життя у різноманітних проявах - інтелектуальних, емоційно-почуттєвих та ін. У вузькому розумінні "духовність" - це спосіб життєдіяльності, специфіка якого полягає у пріоритетному задоволенні потреби у пізнанні - світу, себе і, головне, — смислу та призначення свого життя. Тобто, людина є духовною настільки, наскільки вона замислюється над цими питаннями і прагне одержати на них відповідь. Відповідно, зростання духовності людини можливе лише на шляху розвитку її самосвідомості, глибинного самопізнання та самозміни.

Хоча у науковій та популярній літературі поняття "духовне" та "душевне" (або "психічне" - від гр. рзусЬікоз) нерідко ототожнюються, слушною є думка тих мислителів минулого та сучасності, котрі наполягають на необхідності розрізняти дух як надраціональне, надсвідоме або, взагалі, надлюдське начало та душу (пригадати хоча б християнську тріаду - тіло, душа і дух). Разом з тим, говорячи про взаємозв'язок між здоров'ям людини та її духовним світом, дуже важко провести чітку межу між душевним (психічним) та духовним, які в конкретній людині є не чим іншим, як абстрактними аспектами єдиного цілого. У тих випадках, коли людина перебуває у стані суперечності між своєю душею і духом, що трапляється, приміром, у ситуації вибору між неспокоєм та напруженням духовних пошуків (пошуків істини) та душевним благополуччям і рівновагою, виділення цих аспектів з метою "розібратися у собі" є просто необхідним. У

341

випадку ж, коли людині властива внутрішня гармонія, цілісність, цілком припустимим є, на наш погляд, є використання означених понять як синонімів, а поняття "духовний світ" - як ітегрального стосовно двох попередніх.

Зазначимо, що складовими духовного світу людини виступають знання, моральні, художньо-естетичні, життєво-практичні переживання, ціннісні орієнтації та установки. Свої життєві проблеми, в тому числі і стан свого здоров'я, людина сприймає крізь призму певних понять, образів, почуттів, уявлень, смислів та інших духовних утворень. Світогляд кожної конкретної людини є неповторним і тому практичні підходи людей до розв'язання проблеми здоров'я дуже різняться між собою.

Разом з тим, досвід освоєння людиною навколишньої та своєї внутрішньої реальності концентрується у відповідних соціальних формах духовності: релігії, філософії, науці, моралі тощо. Ці об'єктивовані форми є спресованим досвідом багатьох поколінь людей. Вони існують як відокремлене в суспільному житті надлюдське утворення. Кожна з цих форм має свій валеологічний потенціал і впливає на формування саногенного мислення і поведінки людини специфічними засобами. Зокрема, в релігії людина спонукається до здорового способу життя вірою в божественні заповіді, якими встановлюється культ тілесної і духовної чистоти. У філософії та науці - веліннями розуму, в етиці - моральними настановами, в мистецтві - почуттям прекрасного.

Індивід у процесі соціалізації залучається до досвіду, культурних надбань пращурів і переймає певні ідеали досконалості. Але здійснює він це вибірково: кожна форма духовної культури відіграє неоднакову роль у формуванні світогляду особистості. Він, наприклад, може бути релігійним чи нерелігійним. Відповідно, людина в організації здорового способу життя більшу перевагу віддає науково-медичним рекомендаціям чи приписам, що сформувались у руслі релігійної практики. Отже, особливості духовного світу окремої людини чи соціальної спільноти виступають важливим чинником, що зумовлює як характер загального ставлення людини до свого здоров'я, так і вибір конкретних методів його збереження чи відновлення.