2. Саморегуляція як біологічне явище

Саморегуляція є універсальною властивістю матерії. У живій природі ми зустрічаємося з її проявами у поведінці системи у стані хімічної рівноваги (принцип Ле-Шательє). Вчені П. Анохін, М. Амосов, І. Павлов, М.Бершнтейн та інші відмічають, що саморегуляція притаманна будь-якій біологічній системі. За Піаже ж будь-яка біологічна координація прагне до рівноваги, яка досягається за допомогою регулювання і саморегулювання. Рівновага, одержана шляхом саморегулювання, являє компенсаційні механізми, що діють за допомогою передбачення а також зворотнього зв'язку.

Виникнення життя пов'язане з розвитком властивості клітини реагувати на дії зовнішнього світу, вступати з ним у взаємодію шляхом обміну речовин та енергії. Організм не є абсолютно самостійною, а лише саморегульованою системою, завжди залежною від середовища перш за все в тому відношенні, що воно — поставщик всього необхідного для того, щоб організм, як організація, зберігав власну системну відповідність сам з собою .

З ускладненням організму ускладнюються процеси саморегуляції. В процесі еволюції виникли механізми пристосування, направлені на підтримку сталого складу середовища клітини. Кожен живий організм характеризується стабільністю фізіологічних параметрів, таких, як температура, кров'яний тиск, рН крові, концентрацією глюкози і т.д., що результатом саморегуляції. Саморегульована система реалізує витримування показників її роботи засобом внутрішніх змін, які породжені самою системою у відповідності з законами її організації. Для визначення

* •• • ^* у * • \^ • *

тенденції екологічного об єкта для підтримки постійності внутрішнього середовища в змінюваних зовнішніх умовах Уолтер Кеннон ввів термін "гомеостаз".

Сприйняття сигналів зовнішнього світу (аферентація) та їх аналіз мають вирішальне значення для формування вищих пристосовницьких

286

реакцій організму. Відповідно до теорії П.К. Анохіна сигнал зовнішнього світу сприймається "функціональною системою" — особливим центрально-периферичним утворенням, яке можна схематично подати у вигляді рефлекторного кільця. У "функціональній системі" відбувається аферентний синтез — інтеграція мотиваційних моментів минулого досвіду і конкретної ситуації. Потоки зворотньої інформації, тобто результативної аферентації, інформують центральну нервову систему про достатність або недостатність отриманого пристосовницького ефекту. Таким шляхом реалізується "аферентна модель діяльності", яка є підсумком аферентного синтезу, прогнозує майбутній результат.

Загальні принципи будови нейрофізіологічних систем регулювання розкриті у роботах Бершнтейна, який вивчає активність живого організму. На думку М.А. Бершнтейна, в мозку виникає закодована "модель потрібного майбутнього", яка відображає необхідний результат діяльності і виступає регулятором всіх дій індивіда, спрямованих на досягнення поставленої мети. Ця модель має імовірний характер, і є результатом екстраполяції на майбутнє минулого досвіду та існуючих впливів. М.А.Бершнтейн розвиває тезу І.М.Сечєнова про те, що між первинним збудженням і викликаною ним рушійною дією (рухом) немає однозначної відповідності з чого і випливає механізм саморегуляції.

Принцип прояву саморегуляції в інстинктивній поведінці живих організмів полягає у тому, що при історичних умовах організм відповідає на зовнішнє подразнення детермінованою програмою дій і, таким чином, підтримує необхідну рівновагу з середовищем. Інакше кажучи, будь-яка функціональна біологічна система, породжена або динамічно створена у даній ситуації, обов'язково має риси саморегуляції з характерними тільки для неї вузловими механізмами.

В процесі саморегуляції людини забезпечують активну і доцільну поведінку організму в умовах будь-якого впливу оточуючого середовища. І.П. Павлов стверджував, що людина є системою у найвищій мірі саморегульованою, здатною себе підтримувати, відповідати, виправляти, удосконалювати. За М.М. Амосовим, людина — це найскладніша, саморегульована, самонавчаюча і самоорганізуюча система.