2. "Ера розуму і досліджень" (хуіі-хіх ст.): культурні передумови і основні здобутки в галузі оздоровлення людини
Сімнадцятому століттю судилося започаткувати основи фундаменту сучасного світу. Якщо волюнтаристи XVI ст. відкрили для пізнання світ
!У
бажань і почуттів людини, а гуманісти і художники, лікарі-практики і вчені створили передумови для розвитку пізнання людиною себе і свого здоров'я, то внесок дослідників-природознавців XVII ст. полягав у тому, що вони привернули увагу до ролі розуму в спробах людини пізнати своє єство, насамперед взяти під контроль сили природи, скерувати процеси, що регулюють життєдіяльність організму, а значить, і здоров'я. Це була епоха народження істинного наукового раціоналізму. Один із родоначальників "нової філософії" Рене Декарт (1596-1650) відмовився від уявлень про душу як "двигуна тіла". Його міркування про свідомість як особливої непросторової субстанції і механічну залежність психічних процесів від зовнішніх і внутрішніх матеріальних впливів, сприяли розвитку асоціативної теорії і вчення про рефлекси.
Дослідження проблем взаємозв'язку тілесного і психічного у формуванні здоров'я належали відомому вченому-медику Уільяму Гарвею. У своєму 'Т)е Мош Сопіім" (1628) Гарвей писав: "... будь-які психічні афекти різного змісту можуть супроводжуватися розладами здоров'я або бути пов'язані з порушеннями хімічних процесів і їх недостатністю, з загостренням всіх проявів хвороби і виснаження тіла людини".
Емпіричне раціональне спрямування і схильність до спостереження, характерні для XVII ст., слугували стимулом для розвитку досягнень XVII-XIX століть. До кінця XVII ст. експеримент витіснив дедуктивну абстракцію з наукових і біологічних досліджень. Найголовнішою рисою цього періоду можна вважати те, що віра в розум оволоділа всіма верствами суспільства.
Вітчизняна історія пізнання людиною проблем власного здоров'я і
• • ч^ /* *-* ' ' ? * ••
підходів до його збереження й зміцнення є невід ємною частиною світової науки і медичної практики. Досить згадати про багатовіковий досвід монастирів, створення спеціальних лікарень і притулків. Існуюча практика базувалася на міцних природничо-наукових традиціях, закладених І.Сєченовим, І.Павловим, В.Бехтерєвим, І.Пироговим та іншими.
Головне, що характеризує XIX і початок XX ст. — це зниження впливу магічних систем на медицину, домінування емпірики та раціоналізму, їх поєднання з точними методами спостереження і
а<?
класифікації. Але це не означає, що помилкові системи мислення не залишили ніяких слідів як у науковій, так і у сфері буття сучасної людини.
3. Кінець XX століття: проблеми, знахідки та пошуки шляхів вирішення питань здоров'я людини
В останні роки століття, що минає, проблеми духовного, психічного й фізичного здоров'я і нездоров'я людини опинилися в центрі уваги прогресивного співтовариства в нашій країні, яка порівняно нещодавно (в історичному контексті) втратила свої звичні кордони, стійкі ціннісні орієнтації, набула проблем соціально-економічного характеру. Питання здоров'я громадян постали також з разючою гостротою. Виявилася небувала нестійкість суспільства, котра знайшла вияв у вибухах немотивованого насильства, агресивності, у відродженні масової віри "в чудеса", можливостей екстрасенсорних методів впливу. Багато в чому питання здоров'я індивідів і суспільства в цілому втратили ілюзорну стійкість, що виявляється, зокрема в зростаючому процесі депопуляції в Україні. Це потребує негайної зміни ситуації, але не дилетантами і гіпнотизерами, а кваліфікованими соціальними реформаторами, просвітителями і лікарями.
Неблагополучна обстановка в країні погіршується широкою психологічною, медичною і історико-культурною безграмотністю населення. Люди мають лише елементарні уявлення про біологію власного тіла, фізіологічні процеси, які в ньому відбуваються, способи профілактики недуг, збереження свого фізичного стану в нормі. Гірше ситуація з наявними уявленнями людини про свій внутрішній світ, про сфери душі й духовного, не говорячи вже про методи наукової психотерапії та регулювання власних емоцій, люди потребують спеціальної просвіти. І корисним у цьому плані стане введення курсу "Валеології" в систему середніх і вищих навчальних закладів саме як просвітницько-культурологічного курсу, який будуть вести педагоги-професіонали, ті, що віками були покликані сіяти "розумне, добре, вічне".