3. Історична еволюція концепції здоров'я

Пошуки людиною гармонії між тілом і розумом, між розумом і духом як надраціональним началом позначились на історичній еволюції концепції здоров'я. Кожна культура знаходила своє вирішення цієї проблеми, яке відповідало пануючим у даному суспільстві уявленням про світ і місце людини в цьому світі.

У історичні часи концепції здоров'я не існувало, очевидно, взагалі. Було страждання і було позбавлення від страждань за допомогою природних засобів лікування та магічних прийомів. Людина відчувала себе розчиненою у природі і піднестися над нею у свідомості ще не могла.

У міру відокремлення людини первісно-родового устрою від природи, усвідомленням себе не тільки як біологічної, а й духовної істоти, відбувається зміна у її ставленні до власного тіла. Воно починає поступово прийматися як об'єкт цілеспрямованого впливу. Зокрема, стародавні греки дуже високо цінували здорове, красиве, вправне тіло. Фізична культура посідала у їх житті важливе місце. Виховання громадянина грецького полісу починалося в палестрах (початкових школах) і продовжувалося у гімнасіях, куди вступали знатні, заможні афінські юнаки. Педотрити - вчителі у палестрах, займалися лише тілесним вихованням, а гімнасти - викладачі гімнасій, поряд із викладанням фізичної культури у випадку необхідності надавали медичну допомогу і навчали цьому своїх вихованців. Серед гімнастів існувала окрема група так званих Іатролітів, котрі мали своїм обов'язком спостереження за купанням, лікуванням ран. Вони також могли дати необхідні поради з дієтики та лікувальної фізкультури.

Отже, в античному суспільстві відбулося усвідомлення необхідності цілеспрямованого підтримування здоров'я, організації здорового способу життя. Існувала спеціальна група людей, які надавали консультації і практичну допомогу тим, хто її потребував.

Хоча у давньогрецькому та давньоримському суспільстві відбувався інтенсивний розвиток духовної культури - мистецтва, філософії, літератури, театру, панівне уявлення про здоров'я людини будувалося на визнанні повної залежності людського духу від тіла. У наступні століття носії нового -християнського світогляду намагалися ціною великих жертв довести зворотне - незалежність людського духу від тіла. Панівним стало уявлення про гріховність усього "плотського", яке сформувалось на хвилі заперечення цінностей "язичницької" античної культури. Хвороби пояснювалися церквою як божа кара за гріхи. Гріховність людини зумовлювала, на думку богословів, неможливість досягнення тілесного здоров'я. Людині Середньовіччя пропонувалося прагнути переважно до здоров'я духу -релігійно-моральних чеснот.

Проявом граничного прагнення до здоров'я духу та ігнорування потреб тіла була християнська аскетична традиція. Вона відіграла певну позитивну роль у культурному поступі суспільства. Але приборкування ченцями-аскетами плоті засобом її умертвлення, що серед віруючих

344

вважалося духовним подвигом, надзвичайно загострило вічну суперечність між тілом і духом людини.

У часи Відродження відбувається спроба примирити дух з тілом і віднайти більш гармонійний ідеал людського життя і здоров'я. Але невдовзі - в епоху Просвітництва, дух як надраціональне начало і тіло відступили під тиском інтелекту. Людина оголосила: я мислю і, таким чином, я існую. Утвердився раціональний спосіб мислення, який породив людину, яка втратила гармонійні стосунки як з природою, так і з духом. Природа стала об'єктом нічим не обмеженого експериментування.

В епоху науково-технічної революції розпочався хаос: тіло, замордоване експериментами над ним, вже не може жити без фармакології. Виникла діаметрально протилежна ситуація з уявленням про здоров'я:

замість загальної з'явились численні концепції здоров'я, побудовані на різноманітних принципах. Світоглядний плюралізм у сучасному суспільстві ставить людину у ситуацію вибору: яку концепцію здоров'я їй прийняти практично, на яких засадах будувати здоровий спосіб життя? Не церква, не держава і не науковці, а сама людина несе відповідальність за свій вибір, за стан свого здоровая.